Історія дня. Неймовірна розповідь про київське фото з легендарним Бекенбауером
Легендарний “Кайзер” Франц Бекенбауер пішов у засвіти 7 січня 2024 року.
***
Бекенбауер, Шопенгауер і Блохін
На початку жовтня 1975-го в Києві говорили, здавалося, тільки про футбол. Люди ночами стояли за квитками біля стадіонних кас, становили довжелезні іменні списки. Ще б пак, на матч-відповідь за Суперкубок Європи чекали Баварію. Подія була такого масштабу, що складалися й анекдоти.
Ну ось, наприклад. Вболівальник запитує у товариша в черзі:
– Який номер у Бекенбауера?
– 5-й, – відповідає той.
– А у Блохіна?
– 11-й.
– Правильно. А у тебе 4392-й, – заглядаючи в список, оголошує уболівальник, і вся черга здригається від реготу.
А ось ще один київський анекдот, що користувався в той час успіхом.
На філософському семінарі:
– Розповім про ідеалістично-песимістичні погляди Бекенбауера, – починає студент.
– Ви маєте на увазі Шопенгауера? – перепитує професор.
– А що, він сьогодні теж грає?
Жарти жартами, а Франц Бекенбауер в широких народних масах був завжди великим авторитетом. Більше за Шопенгауера. Влітку 2003-го в опитуванні німецького державного телеканалу ZDF, який визначав найвидатніших німців за всю історію. Франц філософа Шопенгауера випередив. А заодно Канта, Ніцше, Шиллера, Гейне, Вагнера, Томаса Манна, Марлен Дітріх...
До Києва на початку жовтня 1975-го Бекенбауер прибув в самому соку – капітан і збірної Німеччини, яка перемагала на останніх чемпіонатах світу та Європи, і Баварії, яка двічі поспіль (1974 і 1975) брала Кубок європейських чемпіонів. На той час весь світ іменував його вже Кайзером.
М'ясники і квитки
Динамівських уболівальників пробивало дрібне тремтіння, але, тим не менш, в прохолодному київському повітрі висіло передчуття майбутнього грандіозного щастя – перший-то матч в Мюнхені динамівці після геніального голу Блохіна виграли (1:0). Заявок на квитки надійшло понад півмільйона.
М'ясники за заповітний квиток обіцяли протягом року без черги пропускати в підсобки та відрізати кращі філейні шматки. Футболістів Динамо задовго до гри замкнули на базі, де відключили телефони – щоб друзі та родичі не діставали з "квитковими" проханнями. За багато годин до гри міліція взяла стадіон у щільне кільце – миша не проскочить!
А я був великим щасливчиком. У мене, 23-річного кореспондента "Спортивної газети" була журналістська перепустка. При чому на поле, до воріт! 5 жовтня – за день до гри – гордо пройшов з ним на баварське тренування. Суперзіркові гості зробили кілька легких вправ на розтяжку, потім трохи покатали м'ячик.
Після тренування, коли баварці попрямували до роздягальні, я, сам не чекаючи від себе такої сміливості, рвонув до Бекенбауера і на ходу поставив йому кілька простеньких банальних питань. Кайзер ввічливо і теж банально відповів: мовляв, Динамо – гут, Блохін з Лобановським – зер гут і так далі. Але я був на сьомому небі – поговорив мало не з першою світовою зіркою! Мій батько, фотокореспондент Йосип Шаїнський, спасибі йому, встиг тоді "клацнути" мене з Бекенбауером. Потім, коли показував це фото, всі мені дуже заздрили.
Трофей і "ширококутник"
Але під час матчу Динамо – Баварія Кайзер і його товариші різко відійшли на другий план – на тлі літаючої команди Лобановського і Базилевича вони виглядали бліденько. І після двох голів Блохіна Суперкубок абсолютно заслужено дістався динамівцям. Мініатюрний президент УЄФА Артеміо Франкі підняти важкий трофей був не в змозі та попросив киян самим забрати кубок зі столу біля бігової доріжки. Стримуючи почуття, що переповнювали, його понесли Коньков, Решко, Фоменко і Веремєєв. Мені в натовпі схвильованих колег пощастило зафіксувати цей момент. Допоміг ширококутний об'єктив, завдяки якому в кадр все помістилося.
Через кілька днів Суперкубок виставили у вітрині АПН на нинішній Європейській площі. Я з друзями не раз до нього підходив. Сьогодні розумію: це було щастя. У чистому вигляді. Як і аромати маминого яблучного пирога, як запах батьківського шкіряного кофра, як шепіт при легких поривах вітру верб і тополь у київських парках...
Той самий Суперкубок зі мною і сьогодні. Відомо, якщо проблеми, засмучення, поганий настрій, то непогано на якийсь час перемикнутися і думати про щось хороше, приємне. Я особисто часто подумки повертаюся до тих днів восени 1975-го. І, знаєте, приходжу в норму, дивлюся на світ оптимістичніше.
Сорок років потому
З кінця 90-х я працював кореспондентом в Німеччині, і мені не раз доводилося брати у Бекенбауера інтерв'ю. Кілька разів величезні – на цілу газетну сторінку, часом короткі, як то кажуть, на бігу. І кожен раз це було удачею, великою подією – і для мене, і для ЗМІ. А фото 1975 року з баварського тренування в Києві завжди дбайливо зберігалося у фотоальбомі.
У жовтні 2015-го взяв його із собою на один з футбольних заходів в Мюнхені, в якому брав участь і Кайзер. Я показав йому знімок, і він зітхнув: "Минуло рівно сорок років..." Потім посміхнувся: "Ми з вами зовсім не змінилися". Хтось із журналістів нас з тим самим знімком 1975 року сфотографував. Я подивився на Франца: "А давайте сфотографуємося ще рівно через сорок років". "Домовилися" – знову посміхнувся Бекенбауер і потиснув мені руку.
Я тоді ще подумав: "Може, знову сфотографуємося в Києві? Найкраще на якомусь грандіозному матчі динамівців. І добре б раніше, ніж через 40 років. Утім, через чотири десятиліття теж непогано". На жаль, не сфотографуємося. І до Києва Бекенбауер не приїде. І так пощастило, що у мене є спільні знімки з ним. А величезні матчі динамівців обов'язково будуть. І перед ними я точно згадаю Кайзера.
Юхим Шаїнський, заслужений журналіст України, для Чемпіона
Відповідальний редактор – Микола Дендак