Перше чемпіонство Пепа: села Терсери, вилучення Роналдіньйо та яйця Лапорти
Сьогодні 55 років виповнюється Жузепу Гвардіолі – одному з найзнаковіших тренерів нашого часу.
Барселона, Баварія, Ман Сіті – прийнято вважати, що Пеп здобував трофеї лише у комфортних умовах.
Але як щодо Терсери – 4-го за рангом іспанського дивізіону?
Як щодо золотого матчу з Барбастро?
Сам Гвардіола донині називає ту звитягу найбільшою в кар'єрі, і Чемпіон розповідає, як це стало можливим.
***
Було 2 вересня 2007 року, коли Барселона Атлетик, або ж просто Барса-Б, прибула на стадіон "Премія де Мар".
Знаєте такий?
Авжеж, ніхто не знає. І нічого дивного.
Це всього-на-всього провінційне штучне поле невеликих розмірів. Одна трибуна; автобус замість роздягалень – зрештою, це ж Терсера. На цьому рівні в Іспанії аж 18 груп, де виступають аматори, що працюють деінде на повну ставку, а футболом розважаються.
Коли Барса-Б випала сюди вперше з 1974 року, в клубі піднявся переполох.
Хто ж винен?!
Тисячі фанів матюкали Жоана Лапорту, а тим часом спортдир Чікі Бегірістайн зайшов на чай до старого товариша по Dream Team.
Ще в ту пору, коли вони були юнаками у команді Йохана Кройфа, Пеп Гвардіола мав славу головного мозку півзахисту. Чікі хотів, аби він зайняв пост радника і допоміг, бо все йшло не туди:
"Знаєте, що він сказав? Що хоче справжню роботу. Хоче тренувати".
Ось так Пеп і очолив Барсу-Б.
Ось чому саме він стояв 2 вересня 2007-го біля бокової лінії на стадіоні "Премія де Мар".
За спиною в Гвардіоли сидів його перший штаб – Тіто Віланова, Доменек Торрент і Карлес Планшар.
На трибунах – його батько Валенті, дружина Крістіна, діти Марія та Маріус, а ще Лапорта, Бегірістайн і кілька старих друзів, як-от Карлес Бускетс.
Його дебютний стартовий склад – Оєр Оласабаль у воротах; Фалі, Давід Корколес, Хаві Торрес, Віктор Еспасандін в захисті; Дімас Дельгадо, Віктор Санчес та Дані Торібіо у центрі поля, а в атаці Енеко Фернандес, Еміліо Герра та крихітний вінгер на ім'я Педріто.
Мабуть, ви знаєте його як Педро – того-самого, що дограє у Лаціо.
"О, я все пам'ятаю про той матч! Я так багато разів переживав його у голові", – каже тренер Премії Кім Аятс.
"Пеп зробив той день надзвичайним. Ще за тиждень до матчу, коли ми грали спаринг, мені сказали, що він сидів на трибунах і вивчав нас. В ту пору відео не вистачало, тож хто хотів інформацію, мав їхати і дивитися на власні очі. Він так і зробив.
Це було сміливо з його боку – здобути перший досвід в такому складному дивізіоні. Він опустився в багнюку, але оточив себе правильними людьми".
Що ж до матчу, то у Барси він не особливо вдався. Вона хвацько накинулася на Премію зі старту, але стушувалася під тиском фолів, лонгболів і ледь виживала в ендшпілі.
"Той штрафний застряг у мене в голові. М'яч пролетів, як ракета, але влучив у поперечину.
Все життя я був фаном Гвардіоли. Іноді я жартую, що якби влучив, то змінив би його долю", – каже Кармело Кортес, що тоді грав за Премію, а нині працює водієм автобуса Барселона – Матаро.
0:0 були навіть хорошим результатом за такої гри.
І хоча скарбник Премії Енріке Пімпінела наголошує, що того ж дня першим назвав Пепа "майбутнім тренером Барси", той призадумався.
***
У двох наступних матчах його Барса-Б перемогла й поступилася. Результат посередній; лігу так не виграєш.
То чи не відмовитися Пепу від кройфізму – від усіх цих коротких пасів та високого пресингу?
За його словами, то була перша й остання екзистенційна криза:
"Пам'ятаю, як я приїхав у понеділок після недільної поразки, побачив газон і сказав: "О ні, тут неможливо грати!" Я хотів знайти новий спосіб гри.
Але до середи я перебрав у голові усі варіанти і повернувся до першого: "Ось футбол, у який я вірю". Альтернативи, інші способи мене не переконали. Я не міг змінитися. І я сказав собі, що ніколи не змінюся".
Ну, і раз так, Пеп з подвоєною силою кинувся змінювати команду – здебільшого хлопців 17-18 років та кількох збитих льотчиків на додачу.
"З ним ми вивчали не те, що робив суперник, а те, що мали зробити ми, аби бути на крок попереду. Усі відео були зосереджені на наших помилках і тому, де ми недопрацювали", – розповідає центрбек Віктор Санчес.
Для півзахисту, де найдосвідченішим був 25-річний Дімас Дельгадо, Пеп мав інші установки: "Він працював з нами над прийомом м'яча у правильній позиції, у правильному положенні тіла. Вчив пасувати між лініями. І завжди хотів, щоб ми грали в 1-2 дотики, бо це швидше. Набагато швидше".
Їм, молодим, здавалося, що Пеп від початку тримав чіткий план у голові, але це не так.
"Як тренер я був ще незайманим! Добре, що Доменек був поруч, він добре знав Терсеру".
Ну, і ще Гвардіолі навіть на такому рівні весь сезон допомагав порадами Кройф, який вже тоді бачив у ньому супертренера:
"Я телефонував до нього, він дивився ігри. Він дуже допоміг мені як менеджеру. Наші тренерські філософії дуже схожі, але він також пояснював, як бути зі ЗМІ або з гравцями, що відволіклися. Отакі речі".
Дві легенди – минулого і майбутнього – об'єдналися та завели ту машину. В наступних 10 турах після Премії Барса-Б перемогла 7 разів.
Саме тоді до її основи пробився юний син Карлеса Бускетса Серджі – і негайно став незамінним.
І тоді ж про них почала писати каталонська преса, яка шукала хоч щось хороше на тлі занепаду головної команди.
***
Ви ж не забули? Часи слави Роналдіньйо, Деку, Ето'О минали аж надто швидко.
Вони програли Інтернасьоналу 0:1 на КЧС-2006.
Вони віддали Реалу чемпіонство-2007, розтринькавши 6 очок переваги на фініші.
Вони безславно вилетіли з Ліги чемпіонів від Ліверпуля.
Усі пам'ятають видатний гол Ліонеля Мессі у ворота Хетафе в стилі Дієго Марадони, але чи знаєте ви, що у матчі-відповіді сині розтрощили Барсу 4:0?
І нічого дивного. La Vanguardia якось опублікувала фото Роналдіньйо після матчу. Коли він зняв футболку, під нею був... пивний живіт, що звисав на талію.
Безкінечні п'янки, загули Діньйо, Деку й інших у елітному Кастельдефельсі тим більше лякали сосьос, бо там проживав і юний Мессі. Вони боялися, що Лео потрапить під вплив старших – і що тоді?
М'який, ніжний стиль Франка Райкарда не підходив колективу, що вже забив на футбол.
Коли ж Лапорта залишив нідерландця на сезон-2007/08, і Барса впала ще нижче, не претендуючи ні на що, сосьос спробували змістити президента. Проти Жоана проголосували 60% членів клубу. Його врятувало правило, за яким для імпічменту треба 2/3 голосів.
Разом з тим, Жоан розумів – без змін його таки "підуть".
Він відправив Бегірістайна та іншого директора Марка Інглу до Португалії на зустріч із Жозе Моурінью – той був кандидатом №1.
Тим часом кандидату №2 запропонували з його дітворою зіграти спаринг проти першої команди Барселони на клубній базі.
"Саме того дня Пеп і виснував, що Барсі треба негайні зміни.
Під час матчу він помітив, що Райкард курить сигарету і не втручається в перебіг подій. Роналдіньйо заробив вилучення на 10-й хвилині. Деку рано втомився. Його хлопці, що виступали в Терсері, володіли грою проти розгубленої основи", – розповідав журналіст Гійом Балаг.
Лапорта був там і все бачив.
І як же непросто йому довелося обирати!
Він знав, що "Кулес" не пробачать ще одну помилку, а Моурінью точно не підведе. Після Порту й Челсі хто міг сумніватися? До всього, Жозе працював у Барсі в 1996-2000 роках і прекрасно знав клуб.
Разом з тим, інтуїція підказувала, що цей лисіючий шарлатан із дубля – особливий.
Йорді Кройф розповідає, що Лапорта неодноразово радився з його батьком та іншими легендами:
"Для батька це не виглядало ризиком, бо він знав Пепа з 17 років. Він навіть не дивився на поле, а лише на жестикуляцію Гвардіоли біля бровки, і сказав Жоану, що на 100% впевнений".
Іншим захисником кандидатури Пепа став режисер Еваріст Муртра, якого Лапорта дуже поважав:
"Коли талант такий очевидний, його можна легко підняти на новий рівень. У Пепа було все на його користь, і насамперед Барса була його клубом, він був "persona de la casa".
А тим часом Гвардіола, хоч все й розумів, ні пари з вуст.
***
У себе в Барсі-Б Пеп серед сезону відкрив 16-річного Тіаго Алькантару – і той заграв, ніби дорослий.
Та й не він один, а вся команда виглядала дедалі краще, що... влітало тренеру в копійку. Якось на старті сезону він пообіцяв хлопцям обід за кожні 3 перемоги поспіль – і зрештою довелося "проставлятися" аж 5 разів.
Барса-Б виграла 16 із наступних 22 ігор і вийшла до плейоф, де здолала ще й канарський Кастільйо та арагонський Барбастро.
Є трофей!
І жодної поразки вдома – на "Міні Естаді" вони завершили із 19 перемогами в 21 матчі.
"Він змінив усе в тій команді. Думаю, він покращив кожного з нас. Навчив краще розуміти гру. Величезна різниця", – зізнається Віктор Санчес.
Бускетс, Педро, Тіаго погодяться. Скільки вони потім виграли разом? І на який рівень змогли піднятися?
Лапорта пригадує, що остаточно відмовився від ідеї з Моурінью під час обіду ще до вильоту Барси з ЛЧ від Ман Юнайтед. Там були лише найдовіреніші, і вислухавши Гвардіолу, Муртра вразився:
"Він пив із тієї ж криниці, що й Кройф!"
Офіційне ж запрошення сталося 6 травня 2007-го, коли у Пепа народилася донька Валентина. Він був ще в лікарні, коли Лапорта підійшов у білому халаті і сказав прямо:
"Ти будеш наступним тренером Барселони".
Гвардіола – і без того щасливий – розсміявся: "Та в тебе яєць не вистачить!"
"Але, як бачите, вони в мене були", – завершував байку Жоан через багато років.
Райкард навіть не чіплявся за пост. Після поразки 1:4 проти Реала, де Барса ще й утворила для "Вершкових" "пассільйо", чемпіонський коридор, все було скінчено. На пресконференції після гри Франк нагадував мерця, хоча насправді помирав лише проєкт "Барса Роналдіньйо".
Попереду був новий, ще успішніший.
"Якщо ти готовий мене призначити, то ми виграємо все!" – безапеляційно заявив Пеп Лапорті.
Моурінью ж запам'ятав образу і згодом на чолі Реала мстився так сильно, як тільки міг. То були часи грізних битв і великих митців!
За наступні 4 сезони Гвардіола виграв з Барселоною 3 чемпіонства, 2 Кубки короля, 2 Ліги чемпіонів, 3 Суперкубки Іспанії, вигадав фальшиву дев'ятку заради Мессі і шокував світ тікі-такою – та так, що той до самого ЧС-2014 оговтувався.
Усі його хлопці з Барси-Б пробилися в еліту різних країн, жоден не загубився.
Торрент асистував йому до 2018-го, Планшар – до 2025-го, Віланова... нещасного Тіто у 2014-му з'їв рак.
Барсу-Б, тим часом, після Гвардіоли очолив Луїс Енріке.
"Пеп – мій дуже хороший друг. І я вважаю його найкращим тренером у світі", – повторює він навіть після того, як зрівнявся з ним за треблами.
Сам же Гвардіола, коли запитують про минулі подвиги, щоразу перебиває недосвідчених репортерів, аби наголосити – ні, усе почалося не з Мессі:
"Не смійте забувати мій найважливіший трофей. Головне, що я виграв – це чемпіонство з Барселоною-Б.
Згодом коли я був тренером Барселони, Баварії чи Сіті, мені часто казали, мовляв, так не можна, не працює. А я завжди думав: "Якщо я зміг це на жахливих, штучних полях Терсери, то я зможу це повторити і тут".
