Хроніка великої зради: як Луїш Фігу переходив із Барселони в Реал

Минуло вже чверть століття, але трансфер Луїша Фігу досі залишається найбільш хрестоматійним прикладом футбольної зради.

Чемпіон розповідає, як хитрість та жадібність зробили можливою угоду, в яку ніхто в Європі не вірив.

***

Флорентіно Перес добре вибрав момент для удару.

Це було 6 липня 2000 року, коли донька президента Реала Лоренсо Санса Малула виходила заміж за захисника "Вершкових" Мічела Сальгадо.

Весь бомонд зібрався в одному місці, аби вітати не лише молодят, а й старого Санса, що почувався королем.

Ще б пак.

24 травня його Реал розбив Валенсію 3:0 у фіналі Ліги чемпіонів, здобувши другий КЄЧ за три роки. Багаторічна трофейна криза була позаду. Рауль, Морієнтес, Роберто Карлос, Редондо грали так красиво, що про 50-мільйонну дірку в бюджеті ніхто й не згадував. Майбутні вибори президента Реала за таких обставин здавалися формальністю. 

І ось саме тоді в пресі з'явилося інтерв'ю Переса:

"Я привезу до Мадрида Луїша Фігу. А якщо не зможу, то оплачу річні членські внески усім 83,967 сосьос Реала".

***

У той час Переса в Іспанії знали передусім як бізнесмена.

У 1997-му кілька провідних іспанських забудовників об'єдналися в ACS Group, керувати якою доручили Флорентіно. Він-бо мав нюх на гарні угоди.

І ще змалку топив за Реал.

Перес хвалився, що ледь помітний шрам на губі "здобув", упавши на сходинках "Бернабеу" після одного з голів Альфредо Ді Стефано.

На початках обіцянка купити Фігу виглядала просто передвиборчою заманухою, яких море. Про добровільний трансфер з Барселони не могло бути й мови – отже, слід було активувати клаусулу в розмірі 10 млрд песет або ж 50 млн євро, що на 12 млн перевищувало світовий трансферний рекорд.

До всього, як вмовити на перехід гравця, який у 1999-му кричав на всю Каталонію:

"Білі плаксиві дітлахи, вітайте чемпіонів!"

Але Перес мав ідею.

***

Фігу нізащо не розмовляв би з кандидатом в президенти Реала, тож Фло узяв у посередники Паулу Футре, легенду Порту, що розсміявся, бо не повірив у те, що відбувалось.

Понад те, спочатку пропозицію вислали не Луїшу, а його агенту Жозе Вейзі.

За версією Marca, звучала вона так:

"Якщо Перес виграє вибори президента, то Фігу перейде до Реала, де отримає 2 млн фунтів авансом та річну зарплату 5 млн фунтів. Якщо Перес вибори програє, то ніхто нікуди не переходить, а Фігу просто так отримає 1,7 млн фунтів як компенсацію за незручності. Якщо ж Перес вибори виграє, а Фігу переходити відмовиться, то тоді вже гравець буде змушений виплатити 22,5 млн". 

Слід розуміти, що Переса у 2000-му ніхто з футболістів не знав. Він був темною конячкою на фоні розкішного й мегауспішного Санса.

І він не мав виграти вибори ні за яких обставин.

До сьогодні Фігу та Вейга перекладають відповідальність один на одного, але по факту вони обидвоє тоді не помітили ризиків, бо думали, що Фло програє. 1,7 млн ні за що – це все, що вони бачили.

Тому-то коли ЗМІ зверталися до Луїша за поясненнями, той так впевнено всі інсайди спростовував:

"Угода? Я не настільки божевільний, аби робити щось подібне!"

***

У ті часи 27-річний Фігу перебував на піку своєї слави.

Позаду були 2 чемпіонства і 2 Кубки Короля з Барселоною; 5 нагород найкращому гравцеві року в Португалії; 249 матчів, 45 голів і 90 асистів за Блауграну.

Усі казали, що Луїш отримає Золотий м'яч – і наприкінці 2000 року так і вийшло. 

Це неймовірно, що Барса ніяк не реагувала на перемовини такого гравця з Пересом. У Каталонії відбувалися свої вибори президента, але не лише в них справа.

Легендарний скаут Жузеп Марія Мінгелья, який привозив Фігу до Барселони в 1995-му, пригадує ключову зустріч:

"Я був там, коли Вейга говорив з кандидатами у президенти Жоаном Гаспаром та Луїсом Бассатом. Вейга тоді сказав їм: "У нас є пропозиція від Переса. Якщо ви покращите контракт, Фігу не перейде до Реала". Але відповіддю була порожнеча".

Так виглядає криза лідерства.

А тим часом в Мадриді ситуація радикально мінялася. Перес на очах перетворювався із ноунейма в нового героя "Вершкових", яким з кожного білборда продавав дещо цінніше за всі кубки на світу – мрію.

"Фани Реала не хотіли Фігу, щоб його любити. Вони хотіли його, аби довести, що можуть це зробити – проявити так свою силу. В глибині душі вони знали, що він зрадник, і зневажали його. Тож обіцянка, яку дав Перес, п'янила. Чи знищить він Барсу одним чеком – ось що було у всіх на вустах. І віднині вони начхали на Санса і його Кубки чемпіонів", – пояснює Мігель Торрес із El Pais.

***

Вже скоро й Санс занервував:

"Він привезе Фігу, а далі кого? Клаудію Шиффер?"

Щодо Луїша, то він новин з Мадрида і поготів боявся. Піддавшись жадібності, він поставив себе у найгірше становище, в якому лише міг опинитися гравець Барселони. 

"За три дні до виборів президента Реала Луїш зрозумів, куди вскочив. Його донька стала отримувати погрози. Він тоді набрав агента і сказав, що не збирається в Реал, проте той нагадав, що у такому разі слід заплатити 20 млн. Хоча, якщо чесно, ні Фігу, ні Вейга, ні сам я до останнього не вірили, що Перес переможе", – пригадував Футре.

Голосування в Мадриді проходило 16 липня, і того ж дня Фігу запросив до себе на Сардинію журналіста AS, якому повторив – ніякого Реала, лише Барселона.

В Каталонії видихнули з полегшенням.

Ну, але вже наступного дня Реал оголосив, що Перес обійшов Санса на 300 голосів, а сам Флорентіно вже вніс до іспанської федерації 44 млн фунтів – клаусулу за Фігу.

Вибору не залишилось: або переходити, або сплачувати 22,5 млн штрафу за недотримання угоди.

***

Фігу тягнув час до виборів президента Барселони, і коли за 6 днів Гаспара таки обрали, негайно прибіг до нього в кабінет.

"Він благав розірвати угоду з Пересом; пояснював, що Вейгу перехитрили і що він скоро вріже дуба від хвилювання", – стверджує Жоан.

Але що міг зробити клуб? Виплатити 22,5 млн в казну Реала, ставши посміховиськом на весь світ? 

Єдиною зачіпкою був підпис на угоді – Вейги, а не Луїша, тож Фігу теоретично міг "кинути" агента, який щогодини телефонував його дружині, плакав, молився. Здається, йому ще ніколи не було так страшно.

"Тільки я міг його врятувати, поїхавши до Мадрида. Це був єдиний спосіб все залагодити. Це мій обов'язок – піклуватися про тих, хто працює на мене. Я несу відповідальність і за нього, і за свої дії. Рішення зняти відповідальність з Вейги – моє".

Отак-от 25 липня Фігу й прибув до столиці Іспанії – червоний, як рак.

Коли його презентували переповненому "Сантьяго Бернабеу", поруч стояв великий Альфредо Ді Стефано, але Луїша ледве можна було впізнати:

"Я стояв там, але мене там не було. То був не я". 

***

Так починалася ера Галактікос – з легального обману і наруги над вічним суперником.

Ну, і з ненависті каталонців до Фігу.

"Нашою реакцією були недовіра, лють і розчарування, бо він був зіркою Барси, орієнтиром для клубу. Усі його любили, але він зіграв брудно. Він брехав нам", – казав лідер ультрас Барси Almogàvers Альберт Ярза.

"Кулес" з усіх сил відповіли "зраднику" вже 21 жовтня 2000-го, коли він вперше приїхав на "Камп Ноу" грати за Реал.

З трибун летіли фальшиві банкноти, запальнички, монети, сміття, пляшки. Якось Луїш пішов подавати кутовий, то у нього швирнули пляшку з віскі, яка трохи розминулася з його головою і застрягла в газоні. Судді довелося перервати матч.

"Я трохи боявся, бо ніколи не знаєш, куди впаде предмет. Коли така атмосфера, контроль над трибунами втрачається. Я подумав, що, може, варто піти зі стадіону, але не пішов, бо це Барса – Реал. Унікальна гра, за яку я чимало заплатив. Я був наляканий, але вражений. Незабутньо. Ніколи такого не бачив і не побачу", – пригадував Ернест Масія Баллус, репортер Catalunya Radio.

Ну, а Роберто Карлос чесно зізнавався: "Я був щасливий, коли арбітр зупинив гру". 

Мадрид тоді не витримав тиску і поступився 0:2; забили Енріке й Сімау.

Але більш показово, що після свистка Пуйоль, Гвардіола й інші підійшли до Фігу, аби обійняти і поспілкуватися. Це був неможливий контраст на фоні стадіону, що кипів. Колишні партнери не бачили в португальцеві ворога.

***

"Це преса нагріла атмосферу перед грою. Для мене попри все футбол – це спорт. Речі не повинні виходити за межі спорту, бо якщо станеться щось погане – тоді люди, переважна більшість, відчують провину, розкаяння. Суперництво існує, але це суперництво не повинно переходити в насильство", – казав Фігу, та в 2002-му "Камп Ноу" зустрів його ще гірше.

Вперше каталонці мстилися йому за зраду, а от вдруге – ще й за успіх.

Проєкт Переса-бо відбувся – Фігу, Зідан і Рауль домінували в Ла Лізі та Лізі чемпіонів, а з появою Роналдо та Бекхема вони також стали найгламурнішою командою епохи. Спонсорські гроші текли до них рікою, вказавши футболу шлях на наступні десятиліття. Комерціалізація гри головно почалася з Мадрида.

Тим часом у Барси проєкту не було. У 2001-му та 2002-му вона фінішувала 4-ю, у 2003-му – взагалі 6-ю.

Гаспар виявився слабаком, нездатним не лише втримати Фігу, а й придумати бодай щось, тож скоро його з'їв молодий Жоан Лапорта, і вже з ним Блауграна ожила, привезла Роналдіньйо.

На підході був і Мессі, що дозрівав у класі'87 Ла Масії разом з Фабрегасом та Піке.

А що Фігу? Якщо коротко, то він не пробачив Вейгу і розійшовся з ним у 2001-му, а за Мадрид грав аж до 2005-го. Шаленої любові, як у Каталонії, Луїш у столиці не знайшов, але відпрацьовував контракт професійно і навіть творчо, тож пам'ять по собі лишив хорошу.

"Щоразу, коли я бачу Луїша, я кажу йому, що це з нього усе починалось", – сміється Перес.

А сам Фігу трохи сумно зітхає: "Я хотів би, щоб моїй кар'єрі надавали більше значення, ніж один епізод. Я був піддослідним кроликом".

"Легкі" гроші дуже часто найскладніші, так воно заведено.

Тому-то й мешкає Луїш вже майже 20 років у Мілані – подалі від Іспанії, де йому ніколи не буде спокою.