Тренер Тоттенгема – зірка в Австралії. Він втік від Чорних полковників, вчився у Пушкаша і виграв три чемпіонати

Вже сьогодні ввечері Тоттенгем та Манчестер Юнайтед зустрінуться у фіналі Ліги Європи, і до матчу Чемпіон розповідає про наставника "Шпор" Ейнджа Постекоглу – головного австралійця у сучасному елітному футболі.

***

У Ейнджа Постекоглу безліч фотографій, відколи він став знаменитим, але найцінніша ось ця.

Цифра "24" в руках – це імміграційний номер. 

Надворі був 1970 рік, коли його батьки, як і ще тисячі греків, рвонули світ за очі, тікаючи від хунти "Чорних полковників". Родини за кордоном вони не мали, мов не знали, тож це був ніби стрибок віри.

У той час в Афінах ходила чутка, що далеко в австралійському Мельбурні вже осіло багато їхніх, тож і Постекоглу направились туди.

Вчотирьох їхали – двоє батьків, двоє дітей.

Взагалі-то малого звали Ангелос, але хто в Австралії це вимовить? Так-от він і став Ейнджем. А його батько Дімітріос – Джимом.

"Корабель віз нас до Австралії 30 днів. Люди кажуть, що мігранти їдуть до інших країн заради кращого життя. Але мої батьки його не отримали. Вони поїхали, щоб краще жили їхні діти", – каже Постекоглу, а його сестра Ліза додає, що "матір плакала кожної ночі майже рік".

Так починалася історія.

І ще з походів з батьком на футбол по неділях.

Точніше, зранку була служба в церкві, а вже ввечері матч South Melbourne Hellas – клубу місцевих греків. Батько Ейнджа був дуже суворим, неговірким, і лише на футболі малий бачив, як той посміхався. 

"Тримайте м'яч внизу!" – це була улюблена фраза Джима.

Саме її Ейндж через десятиліття зробив основою свого методу як тренера:

"Де б я не тренував, я завжди вимагаю від команд грати у футбол, який хотів би бачити мій батько".

***

Усі знали, що колись Постекоглу буде тренувати.

Це вроджене. У Саут Мельбурн він отримав капітанську пов'язку лише в 21 рік.

Ну, а коли у 1991-му команду очолив сам Ференц Пушкаш, Ейндж двома руками вхопився за шанс – став перекладачем та водієм легенди, аби розпитувати усе про деталі, яких ніхто в Австралії не знав. Місцева ліга тоді ще була напівпрофесійною:

"Люди кажуть, що я треную атакуючі команди, і саме там було посіяно зерно. Мені Пушкаш подобався. Він був значно відкритішим за інших".

Це "Майор" навчив його 4-3-3, пресингу, атакам через фланги. 

А тоді бум – складна травма, і Ейндж завершив кар'єру лише в 27, щоб у 30 очолити Саут Мельбурн як тренер.

Справами клубу тоді рулив Пітер Філопулос, але це не було земляцтво.

"Ейндж був візіонером. Він мав дуже чітке бачення і подбав, аби всі долучилися до нього. Це не той, хто хоче зробити все сам і привласнити всю славу. Працюючи з ним, я завжди відчував себе частиною якоїсь більшої історії", – каже Філопулос.

Ще б пак.

Вже у 1998 і 1999 роках тренер-дебютант виграв для його Саут Мельбурн два чемпіонства.

За це його навіть хотіли на чолі збірної Австралії поставити, де тоді феєрили К'юелл та Відука, проте вирішили, що зарано, і доручили юнацьку команду.

І ось на цьому все могло й закінчитися.

Австралія U20 не пробилася на першість Азії, після чого гарячого, фанатичного Постекоглу розніс у прямому ефірі культовий для місцевих Крейг Фостер. А Ейндж не стримався і нахамив у відповідь:

"Після того інтерв'ю я став нерукопожатним. Ніхто не хотів мене наймати".

У відчаї він розпродав дещо з майна, залишив дружину з дитиною на батьків, а сам поїхав аж до Греції, де в грудні 2008-го його найняв клуб 3-го дивізіону Панахаїкі.

То було його персональне дно.

Він вернувся додому за півроку побитою собакою, і погодився на роль експерта на Fox Sports, паралельно тренуючи аматорів.

Десь пощастило, що вже скоро Френка Фаріну впіймали п'яним за кермом, Брісбен Роар його витурив і згадав про Постекоглу, який завзято малював стрілочки у телевізорі.

***

Відтоді зі шляху він більше не збивався, хоча й зберіг репутацію дивака.

У Брісбені Ейндж з порога вигнав головних зірок Крейга Мура, Чарлі Міллера, Боба Малкольма і Денні Тіатто, а натомість набрав молодь під свій стиль.

Ніхто не розумів, але йому було начхати; Ейндж-бо будував команду, якої в Австралії ще не бачили.

Одного лише не вистачало – мозку в центрі, і за ним Постекоглу поїхав до Німеччини, де зустрів Томаса Бройха. У юності хава Нюрнберга ставили в один ряд зі Швайнштайгером, але до 29-ти він втратив інтерес до гри. 

"Чесно кажучи, Ейндж – найбільший футбольний розум, якого я зустрічав, – каже Бройх сьогодні. – Його розуміння гри – це щось неймовірне. Із ним лише спочатку складно, зате потім ти завжди на крок попереду суперника. Він точно знає, де хто має бути в момент пасу. Це не було роботизовано, рішення залежали від нас. Але структури, схеми руху, які він створював, завжди несли в собі сенс".

Якщо коротко, то ті Роар видали серію із 36 матчів без поразок в усіх турнірах, вигравши два поспіль чемпіонати.

Навіть зараз Брісбен-2011 називають найкращою клубною командою, яку коли-небудь бачила А-Ліга.

"Роарселона" – так їх називали.

Ну, а з трибун Постекоглу тоді вперше гаряче аплодував Джим. 

***

"З мого досвіду, він найкращий комунікатор з усіх. Заради нього кожен в команді був готовим пройти крізь цегляну стіну. Спитайте будь-кого з Роар – і він підтвердить", – згадує Метт Сміт, якого Постекоглу знайшов у напіваматорах і зробив зіркою.

Він наче спеціально вибирав у всьому найскладніші шляхи.

У 2012-му, вигравши лігу кілька разів, Ейндж покинув Брісбен і перебрався до Мельбурн Вікторі, аби почати з нуля.

Ще рік – і його покликали до збірної Австралії, аби у цейтноті перед ЧС-2014 навести лад у складі, що стрімко старів.

Знаєте, що він зробив першим?

Повідомив капітану Лукасу Ніллу та голкіперу Марку Шварцеру, що їх більше в збірній не ждуть.

І хоча успіху в Бразилії не досяг, бо група із Іспанією, Нідерландами й найсильнішими в історії чилійцями була надто складною, на тому Мундіалі Постекоглу заклав кістяк "Соккеруз", що виграли Кубок Азії-2015.

Фінал був проти Кореї, де сяяв Сон Хин Мін, який навіть забив того вечора, проте за Австралію відповіли Массімо Луонго й Джеймс Троїзі. 2:1!  

"Абсолютно безкомпромісний тренер, але це на 100% себе виправдовувало, – каже хавбек Джеймс Голланд. – Він прищеплює гравцям віру в себе та свій стиль. Помилилися – байдуже. Головне робити правильні речі. Він вселяв трохи страху і десь вірив у нас більше, ніж ми самі".

Голланд навіть записував мотиваційні промови Постекоглу на телефон – так вони його вражали.

Втім, до ЧС-2018 Ейндж в кріслі все одно не досидів – звільнився у відповідь на критику свого стилю, який вважав єдиним правильним.

Бо догматик.

***

Пеп Гвардіола дуже це зацінив.

Був 2019 рік, коли його Ман Сіті в рамках азійського турне зустрівся із Йокогама Марінос, яких очолював Постекоглу, і замість нудного товарняка отримав бій. За 5 хвилин до кінця Пеп натурально кричав на четвертого арбітра, аби дав негайно провести заміни. Йокогама-бо тиснула, і хоча програла 1:3, проте володіла м'ячем 58% часу. 

"Сіті та Йокогама мають однакову ігрову філософію", – визнав після гри каталонець.

Ну, а Постекоглу тим своїм стилем начисто шокував японців, які звикли, що лінія захисту розміщується метрів на 15 нижче.

"Ми сумнівалися навіть не в технічних здібностях гравців, а в їхній сміливості. Чи вистачить її? Чи зможуть вони грати без страху? Чи продовжуватимуть так грати після помилок?" – пригадує оглядач Джей-ліги Шон Керолл.

І на всі його запитання відповідь була однакова: "Так".

В першому сезоні Йокогама багато страждала, звикаючи до методів Ейнджа, а от вже в другому сенсаційно виграла чемпіонат – вперше з 2004 року.

Постекоглу ще довго пригадував ту роботу – найдивнішу з усіх, які мав:

"На початках це був дурдом. Я виголошую промову перед грою, а поруч японський перекладач перекладає її для японців, португальський – для бразильців, а тайський – для тайців. Чотири людини бубнять одночасно!" 

За те, як він впорався, його і запросив Селтік – найактивніший із європейських клубів на японському ринку.

У 2021-му "Кельти" лежали в руїнах – набрали на 25 очок менше за Рейнджерс у лізі, програли їм Кубок, а з Кубка ліги вибули від Росс Каунті.

Авжеж, він погодився.

А коли прибув, то на першій пресконференції згадав про батька:

"Більше за все я хотів би, аби він дожив до цього моменту і побачив, ким став його хлопчик, його Ейндж".

***

"Тримайте м'яч внизу" і в Європі залишилося основою його стилю, як і летючі фланги, про які постійно повторював Пушкаш.

У Рейнджерс, по правді, шансів не було.

В обох сезонах, що Постекоглу провів на "Селтік-Парк", його "Кельти" набирали понад 90 очок. 

Понад те, саме другий рік Ейнджа у Глазго був його найкращим в кар'єрі. Селтік тоді підвищив інтенсивність пресингу з 9,2 передач на захисну дію до 8,0; став ще домінантнішим з м'ячем (від 70% до 72%), у середньому забивав 3,0 голу за 90 хвилин.

"В моєму віці легко втратити бажання грати, але з ним я з нетерпінням чекаю кожного матчу і кожного тренування. Вся команда цим живе", – казав ветеран Джо Харт, і це корелювало зі словами Дена Орловіца з Japan Times: "Постекоглу ніби надав Йокогамі сенсу. Думаю, вони поставлять йому пам'ятника".

Тому-то й Тоттенгем, тому чергове підвищення – майже нереальне для чоловіка, який грав і вчився футболу у напівпрофі.

Та Постекоглу не звикати до скепсису.

"Ейндж ніколи не був природним вибором, – сміється Філопулос. – Навіть у Саут Мельбурн він не був першим, кого згадували. У ньому всюди сумнівалися, а він доводив, що люди неправі".

Довів і в Англії – 5-те місце в першому сезоні зі "Шпорами" і фінал Ліги Європи в другому. Навіть у Жозе Моурінью в цьому кріслі вийшло гірше.

І тепер-от фінал, головний матч у його житті.

Після Брісбена, Мельбурна, Йокогами...

Постекоглу вже точно заготовив фірмові промови гравцям, якими заряджатиме їх на подвиг з МЮ, а от щодо себе, то він давно все сказав:

"Я знаю, що таке чесний хліб і робочий день. Я знаю, що таке жертва, і розумію, що знаходжусь в привілейованому становищі. І я не збираюся сприймати це як належне. Мої батьки життя віддали, щоб я був тут. Тож це навіть не праця. Я живу мрією, в основі якої лежить їхня жертва".