Став легендою Динамо і поїхав до Барселони: історія Василя Раца
Завтра, 25 березня 2025-го, Василю Рацу виповниться 64 роки!
Яскравих епізодів у кар'єрі самобутнього півзахисника київського Динамо і збірної СРСР Василя Раца було більш ніж достатньо. Під керівництвом Валерія Лобановського він вигравав Кубок володарів Кубків, срібні медалі Євро-1988 і по чотири рази Кубок і чемпіонат СРСР. Серед першої хвилі радянських футболістів поїхав до Західної Європи, де виступав за іспанський Еспаньйол. А далі пережив справжню трагедію – загадкова хвороба паралізувала гравця. Здавалося, мова про повернення в футбол вже не йшла.
Але єдиний в 80-х етнічний угорець в складі збірної СРСР зумів не тільки впоратися з хворобою, але і виїхати на свою історичну батьківщину, де підписав контракт із найтитулованішим клубом країни Ференцварошем. Завершивши кар'єру, Василь осів у Будапешті, де з головою занурився в бізнес, заснувавши свою фірму "Рац і сини". Через півтора десятиліття Рац перевернув ще одну сторінку свого життя, декілька місяців відпрацював в тренерському штабі Динамо, а через 4 роки – й Оболоні. І нехай тренерський етап кар’єри у Василя Карловича тривав недовго, він про нього анітрохи не шкодує.
Відмова Бєскову
Рац починав свою кар'єру в дублі Карпат, але вже в 1981 році міг опинитися в Москві.
"Коли виступав за вінницьку Ниву після однієї з домашніх ігор мене хтось попросив вийти з роздягальні на вулицю, – згадував Василь Карлович в розмові з автором цих рядків. – У машині сидів Олександр Петрашевський, який відразу запросив у московське Динамо. Сказав, що це великий клуб, з якого мені буде легше потрапити в збірну СРСР.
Але продовження розмови не вийшло – до машини швидко підійшов тренер Ниви Іван Терлецький. Одним махом витягнув мене з авто і накинувся на Петрашевського: "Залиш хлопця в спокої!". Покричали один на одного, після чого Петрашевський поїхав. А Іван Іванович, віддихавшись, махнув рукою в мою сторону: "Не хвилюйся, у тебе буде ще можливість потрапити в більш цікаву команду".
Буквально через кілька днів після приїзду Петрашевського Іван Терлецький викликав Раца у свій кабінет.
"Там мене вже чекав багаторічний селекціонер київського Динамо Анатолій Сучков. Запитав, як дивлюся на перспективу грати в Динамо. Чомусь відповів: "Не знаю". Сучков після цього зі стільця схопився і вибухнув: "Як не знаєш, тебе ж київське Динамо запрошує!?". Я спокійно парирував: "Нехай вирішує Іван Іванович – йому повністю довіряю". Терлецький тут же дав добро. Я теж погодився. Єдине, про що домовився з тренером, щоб взяв мене назад в Ниву, якщо в Динамо не піде.
На той момент у мене були пропозиції від Пахтакора і запорізького Металурга. Але Терлецький уже домовився про мій переїзд до Києва – у нього були хороші відносини з Валерієм Лобановським. Тому іншого шляху у мене не було. Іван Іванович сам відвіз мене в столицю України. Напевно, боявся, щоб мене ніхто не перехопив в дорозі. На вокзалі нас чекав динамівський автобус – Терлецький передав мене Михайлу Фоменку, який тоді тренував дубль киян, так би мовити, особисто в руки".
Через рік Рац отримав пропозицію від московського Спартака.
"Сезон-1982 для мене вийшов невдалим, в основний склад Динамо не проходив, – зізнається Василь. – Ми грали останню гру чемпіонату СРСР зі Спартаком. Бєсков зателефонував мені в готель. Сказав, що хоче зустрітися. Під'їде до готелю і буде чекати в машині. Я вийшов, сів в його мерседес. Костянтин Іванович почав розповідати, що пильно стежить за моїми виступами.
На його думку, мій стиль гри органічно вписується в "спартаківський". "Ми тут граємо в яскравий футбол і отримуємо задоволення від гри, а в Києві тільки бігати потрібно" – такі аргументи наводив Бєсков. І запропонував переходити до нього. Навіть простягнув якийсь папір, щоб написав заяву. Я відповів, що з Динамо маю намір піти, тому що хочу грати. Але заяву підписувати не став. Сказав, що мені ще потрібно переговорити з Лобановським.
Однак після розмови з Валерієм Васильовичем вирішив залишитися в Києві. Він уже знав про мої контакти з Бєсковим. Коли я виклав свої сумніви, як відрубав: "Мені тільки що подзвонили, Спартак взяв кілька нових гравців. У Москві тобі все доведеться заново доводити. А тут ти вже свій – я на тебе розраховую. А квартиру в Києві отримаєш відразу після зборів". Переконав. Квартиру мені дійсно незабаром надали. А перед Бєсковим довелося вибачатися".
Барселона
У стартовому матчі Євро-1988 гол Василя допоміг збірній СРСР перемогти Голландію. А через рік українець з угорським корінням опинився в Іспанії.
"В один прекрасний день Лобановський викликав мене до свого кабінету. – пригадував Рац. – Сказав, що є можливість переїхати до Шотландії чи Іспанії. У Глазго Рейнджерс, який тоді тренував Грем Сунесс, зламався лівий півзахисник, вони готові зараз підписувати з тобою трирічний контракт. В Еспаньйолі готові підписати угоду на три місяці, до кінця першості. І, якщо все буде добре, запропонують нову, більш тривалу угоду, влітку.
Досвіду в таких справах у мене не було. Не було і з ким порадитися. Вирішив з Рейнджерс нічого не підписувати. Подумав, що поспішати не варто. На носі був чемпіонат світу, гарний виступ в якому міг значно підняти статус гравця, що дозволило б підписати більш цікавий особистий контракт.
У мене на той час дружина була вагітною, вирішили, що нам більше підходить теплий клімат Барселони. Сподівався, що Еспаньйол зможе залишитися в елітному дивізіоні, і мені вдасться підписати з клубом серйозний і більш довгостроковий контракт. Лобановський напередодні чемпіонату світу не дуже хотів відпускати мене в команду, яка знаходилася у хвості турнірної таблиці чемпіонату Іспанії. Але був змушений піти на цей крок".
У попередньому сезоні Еспаньйол вийшов у фінал Кубку УЄФА. Вдома іспанці перемогли леверкузенський Баєр 3:0, але в Леверкузені німці виграли з ідентичним рахунком, а в серії пенальті відсвяткували перемогу 3:2. Як же вийшло, що фіналіст Кубку УЄФА-1988 у своєму наступному сезоні вилетів з Ла Ліги?
"В Барселону приїхав Хав'єр Клементе, який почав створювати нову команду, – пригадує Рац. – У чемпіонаті Еспаньйол стартував невдало і знайти свою гру по ходу сезону так і не зумів. Ми програли в перехідних іграх. Моя гра іспанців влаштовувала. Мені запропонували новий контракт на 150 тисяч доларів на рік, мерседес і квартиру. Але Лобановський ще перед моїм від'їздом говорив, що через три місяці я в будь-якому випадку повинен повернутися до Києва.
"Якщо не повернешся, спорткомітет тебе "зарубає", як мінімум, на рік" – пригрозив Васильович. Чесно кажучи, коли занурився в іспанський клубний футбол, побачив рівень життя в цій країні, місцевий побут, ставлення до гравців, то бажання повертатися додому – зникло. Були думки залишитися, але побоявся, що на мене навісять ярлик зрадника. Тоді були ще свіжі в пам'яті історія з втечею в НХЛ Олександра Могильного.
Побоявся за батьків з Закарпаття, життя яких було б, як тоді рахував, нестерпним – їх в селі всі знали. В підсумку, коли повернувся до Києва, виявився в команді останнім з могікан – більшість партнерів роз'їхалася по європейських клубах. Лобановський поїхав в ОАЕ, команду тренував Анатолій Пузач. Після Іспанії важко було зануритися в нашу сувору дійсність. Пузач говорив, мовляв, залишайся, будеш лідером команди. Але я відразу сказав, що хочу поїхати і після Іспанії грати тут більше не зможу".
Параліч
Після невдалого для збірної СРСР чемпіонату світу-1990 попит на радянських футболістів впав. У Василя на той момент не було пропозицій із Західної Європи. І тоді він згадав про свою історичну батьківщину.
"Я угорець за національністю, – так пояснював свій вибір Рац. – У дитинстві розмовляв угорською мовою, дивився угорські телеканали, вболівав за угорські клуби. Тому сам Бог велів завершувати кар'єру в Угорщині. До того ж тодішній президент Динамо Віктор Безверхий відразу сказав: "В угорські клуби тебе відпустимо безкоштовно, в інші – виключно за гроші".
Угорщина у футбольному плані традиційно була небагатою країною. В угорському посольстві в Києві працював один знайомий. Через нього вийшов на угорські клуби. Вів переговори з Вашашем, Гонведом, МТК і Ференцварошем. Всі вони висловили зацікавленість, тому у мене був вибір. Віддав перевагу найпопулярнішому клубу країни – Ференцварошу".
Але перед від'їздом в Будапешт з Василем стався випадок, який поставив під сумнів не тільки його футбольну кар'єру.
"У грудні 1990 року самостійно став готуватися до нового сезону, – згадував цю моторошну історію Рац. – 31 грудня потренувався на стадіоні "Динамо". Прийняв душ. З мокрою головою простояв, намагаючись зловити таксі, близько 30 хвилин. Вдома з сім'єю посиділи, трохи випив і ліг спати. Вночі почав відчувати себе погано. Не міг поворухнути ані лівою рукою, ані ногою. Виявилося, паралізувало всю ліву сторону.
Викликали швидку допомогу. Два тижні пролежав у госпіталі. Хто знає, можливо тут позначилися і майже 10 років позамежних навантажень в Динамо. Адже кілька сезонів взагалі провів без замін. Спочатку мова йшла зовсім не про повернення в футбол. А з Ференцвароша весь час, який лежав у госпіталі, обривали мій домашній телефон. Дружина спочатку приховувала правду, говорила, що підхопив застуду. Але коли через кілька тижнів уже трохи оговтався і почав ходити, сам подзвонив в Будапешт. Розповів все як є. У клубі до моєї історії поставилися з розумінням".
Будапешт
Не дивно, що в Будапешті з першого разу Василь не зміг пройти медогляд.
"Лікар не дав дозволу включати мене в заявку команди. – не приховував Рац. – Відмовився підписувати відповідні папери. Я не знав, що робити. Допоміг один професор-невропатолог, великий шанувальник футболу. З ним президент Ференцвароша домовився, професор дав дозвіл за умови, щоб я щомісяця їздив до нього на медогляд.
З клубом підписав контракт на два з половиною роки. Вболівальники Ференцвароша дізналися, що я не Василь, а Ласло Рац. Вони чекали від мене яскравої блискучої гри, але я на неї вже був не здатний. Хотів показати себе, але у мене були проблеми з координацією. Так і промучився півтора року. А потім угорські бізнесмени запропонували допомогти їм з наведенням мостів в Україні. І я вирішив піти в бізнес. Розірвав контракт і з головою занурився в нову роботу".
У сезоні 1996/97 Рац повернувся у футбол і пропрацював кілька місяців в тренерському штабі Ференцвароша.
"Мене запросив Золтан Варга, який свого часу грав у збірній Угорщини, – пригадував Василь Карлович. – Потім Золтан покинув країну – "поїхав", якщо можна так сказати, з огляду на тодішній соціалістичний лад в Угорщині, в Західну Європу. Виступав за Аякс. Однак довго пропрацювати в клубі не змогли – на той момент люди там просто не проводили серйозної системної роботи з відродження клубу".
Особова справа
Василь (Ласло) Рац
Народився 25 березня 1961 в селі Фанчиково Закарпатській області.
Вихованець футбольної школи у Виноградові та львівського спортінтернату. Півзахисник.
Виступав за команди: Карпати Львів (1978-1980), Нива Вінниця (1980-81), Динамо Київ (1981-89, 1991), Еспаньйол Барселона, Іспанія (1989-90), Ференцварош Будапешт, Угорщина (1991-1992).
Досягнення: Чемпіон СРСР (1981, 1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1982, 1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків (1986). Віцечемпіон Європи-1988. Чемпіон Угорщини (1992). Володар Кубка Угорщини (1991).
Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).
За збірну СРСР – 47 ігор, 4 голи.
Увійшов до символічної збірної чемпіонату Європи-1988.
Тренерська кар'єра: Ференцварош Будапешт, Угорщина, (1996-97, асистент головного тренера). З вересня по грудень 2007 року працював у тренерському штабі київського Динамо. У 2011 році – тренером молодіжної команди київської Оболоні, з 31 жовтня до 26 листопада виконував обов'язки головного тренера Оболоні.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Микола Дендак