Від піхотинця в буші до воротаря Ліверпуля: війна, футбол та Африка очима Брюса Гроббелара

Поки в Марокко розігрується Кубок африканських націй, Чемпіон продовжує розповідати про легенд Чорного континенту.

Брюс Гроббелар, безумовно, одна з таких.

Син білого плантатора з Родезії, що стильно виграв для Ліверпуля серію пенальті у фіналі Кубка європейських чемпіонів – хіба це можливо?

Але для Гроббелара неможливого не існувало. Все його життя – ніби авантюрний роман, де футбол – зовсім не головний виклик.

***

"Першу людину я вбив у сутінках. Коли сонце заходить, в буші видно хіба білки очей. Або ви, або вони. Ти стріляєш, падаєш, а над головою свистять кулі.

Поруч чутно голос: "Капрале, мене підстрелили". Я шиплю, щоб заткнувся, інакше нас усіх вб'ють. А коли перестрілка закінчується, всюди лежать тіла. Коли це сталося вперше, мене всього вивернуло".

Брюс Гроббелар розповідав це репортеру The Guardian у 60 років.

Завжди веселий і усміхнений, він і досі разюче змінюється, коли мова заходить про війну.

"Скільки людей я вбив? Не знаю, чесно. Багато". 

Ще б пак, їх готували агенти МОССАД як спеціальний підрозділ розвідки, що мав виконувати особливо складні завдання в джунглях; часто в ворожому тилу. Якби їхня головна операція не провалилася, Роберт Мугабе точно б не дожив до 95 років.

Брюс, однак, шкодує у своєму житті точно не про це:

"Ми десь схожі на ветеранів В'єтнаму з американських фільмів. Це була дурна війна".

Разом з тим, Гроббелар погоджується – вона його й сформувала.

Якби не кляті патрулі в буші, чи вистачило б у нього нахабства на "ноги-спагетті" у фіналі КЄЧ-1984 Ліверпуль – Рома?

Ясно, що ні.

"У Ліверпулі Білл Шенклі казав, що футбол – це важливіше за питання життя та смерті. А я думав: "Ви що, жартуєте?" Я нічого не сказав лише тому, що вони добре платили за те, що я робив улюблену справу". 

***

Не буває на світі народжених для війни. Це, скоріше, прокляття, злий жарт долі.

Гроббелару просто випало зростати в Родезії.

У 1970-х то була дивна країна – не визнана ані США, ані СРСР, який до всього підтримував зброєю повстанців-комуністів у джунглях. Змалку Брюс чув стрілянину, але не вникав у нюанси.

Як і більшість колоністів на Лімпопо, він не був расистом:

"Я не хотів у солдати. Моєю пристрастю був спорт. Я грав спочатку за білу команду з Родезії, а потім перейшов до переважно чорних Метабеле Хайлендерс.

Нашою головною зіркою був знахар – одягнений у пір'я, з леопардовою шкурою на плечах і спідницею із дзвіночків.

Ми, гравці, знімали одяг і стояли в колі, а знахар тримав в одній руці відро з водою, а в іншій – хвіст кози. Він занурював хвіст у відро, на дні якого був коров'ячий гній і трава, і посипав цим кожного. Потім ми одягали свою форму, йшли на стадіон і грали. Якщо перемагали – знахар був зіркою, якщо ні – кудись зникав до наступного разу".

Брюс сміється, пригадуючи ті часи.

Це саме корінні селяни прозвали його "Jungleman" – мовляв, "ти чорний у тілі білого". Вони щиро ним захоплювалися.

Ну, але громадянська війна-то тривала. 

Матір відвела Брюса до казарм у 1975-му, аби якнайскоріше відбув обов'язкову службу, бо вважала, що далі стане хіба гірше.

На той момент повністю білий уряд Яна Сміта вже не контролював стелю боргу і ледь витримував тиск зі США та Великої Британії. Це не був апартеїд, як у ПАР. Сміт навіть наполягав у промовах, що Родезія "є країною білих та чорних". Разом з тим, його майновий та освітній ценз не допускав до виборів 95% корінних.

Гроббелару було 18, коли він приїхав додому за речами, а син його дворецького теж збирався на війну – за повстанців:

"Я сказав йому: "Якщо ми зустрінемося в буші, я тебе застрелю. Подумай краще". А він відповів: "Мені теж доведеться тебе вбити". Зрештою ми його вбили, а я лишився живий".

***

Війна – і нічого тут не вдієш.

"Уявіть, що ви об'єднані в групи по п'ять осіб. Гелікоптер перевозить вас у район, де діє ворог. Вас скидають під вогнем, тож по вас стріляють знизу, поки ви повільно приземляєтеся.

Часто доводилося працювати групами по троє, поки центр міняв вбитих та поранених, але ти не зважаєш. Твоє завдання – знайти ворога та відстежити його в буші". 

Спортивний, витривалий Гроббелар став знахідкою для урядових військ, тож вже скоро очолив підрозділ слідопитів, які ходили вглиб лісу, шукаючи маршрути повстанців і збираючи координати для авіації:

"У джунглях ти робив те, що мав робити, аби вижити. Ти їв усе, що рухалося; ти валявся в гною, аби збити ворога зі сліду; і ти вбивав. Я не можу сказати, скільки людей я вбив. Але раптом одного дня все скінчилося. Ти зробив свою справу, і ти просто дякуєш своїй щасливій зірці, що вибрався звідти живим".

Гроббелар запевняє, що навіть зараз упіймає кобру – "найпростішу змію для вправного чоловіка".

І ще він зізнається, що не всім пощастило, як йому.

"Були такі, кому наказали пройти ще 6 місяців. Я особисто зупинив хлопця, що хотів з'їхати на машині у прірву. А ще двоє застрелилися в туалетних кабінках".

За що вони воювали і помирали? Все одно у 1979-му уряд Сміта капітулював і провів загальні вибори, де перемогли чорні, а Родезія стала Зімбабве.

Ба більше, самого Сміта попри погрози Мугабе не зачепив, і той прожив решту життя на сімейній фермі.

То за що?!

Гроббелар не ставив зайвих питань, а просто звалив, як тільки з'явилась можливість. У 1977-му він вже захищав ворота у південноафриканському Дурбані, де, щоправда, спокою теж не було. Місцевих расистів зацікавив його бойовий досвід в контексті війни з комуністами в Анголі – і Брюс втік першим же кораблем до Великої Британії:

"Я просто не міг ще раз це повторювати. Я б не витримав. А футбол став моїм квитком геть з континенту".

***

Його перший великий перегляд – у Вест Бромі в 1978-му.

Хороша була команда з Роном Аткінсоном на чолі, а на фланзі нападу вже солював майбутній вінгер Реала Лоррі Каннінгем.

У Гроббелара все ніби йшло добре, але ж де взяти матчі за збірну, якщо держава не у ФІФА? Через це йому й не дали робочу візу.

"Мій дід народився в англо-бурську війну в Кейптауні. Якби я вчасно про це згадав, то мені б дали паспорт за правом народження. І тоді, можливо, усі ті трофеї виграв не Ліверпуль, а Вест Бром".

Хехе, оце був би номер!

Ну, а тоді до Родезії-Зімбабве Гроббелар ще повернутися не міг, тож поїхав до Канади, де його навички підійшли Ванкувер Вайткепс із NASL.

"Я зростав, пропускаючи голи від Пеле, Кройфа, Беста й Беккенбауера", – звучить, як мрія. 

І лише після неї, у 1980-му, він таки виробив паспорт та повернувся до Англії. Гроббелару сказали, що ним цікавиться "найсильніший в тих краях клуб", яким виявився... Кру Александра.

"Коли я приїхав туди, вони розсміялися: "Бачиш таблицю? Ми найнижче. Ми такі сильні, що тримаємо всіх на собі!"

Ну, а на що ще міг розраховувати родезієць, який приїхав з Канади?

Тим не менш, за наступні пів року Брюс видав 8 сухарів в 24 матчах і навіть забив гол з пенальті – і ось тоді на трибунах почали з'являтися справді серйозні персони.

Хто не знав про Боба Пейслі – тренера, може, найсильнішого Ліверпуля?

Гроббелар, почувши це прізвище, ніби з ланцюга зірвався. 

Він і раніше любив подуркувати на полі, а тут в ході розминки пройшов весь штрафний на руках, вискочив на перекладину, трюки з м'ячем показував. Ну, й дуже-дуже засумував, коли тренери Кру сказали, що Пейслі пішов з трибун ще до початку гри.

Брюс вважав, що це кінець його сподівань. 

Насправді ж Боб склав про нього думку раніше, тож через деякий час до Ванкувера надійшла пропозиція – 250 тисяч фунтів. І його негайно продали.  

"Я думав, що за мною хтось виїде. Я не чекав лімузина, але хоч щось. Натомість мені лише сказали сісти в потяг до Манчестера".

З одного боку, в Ліверпулі знали його історію і розуміли, що нянька Брюсу не треба.

З іншого – часи були отакі, мужицькі.

***

"У нас був Террі Макдермотт – оце спортсмен! Він випивав 16 пінт пива, а наступного ранку пробігав навколо Мелвуда першим!" – каже Брюс.

А ще пригадує, як асистент Пейслі Джо Феган наїхав на Грема Сунесса, коли той попросив чіткіших інструкцій.

"За тебе заплатили стільки грошей, що ти маєш сам розуміти, як грати!"

Чи знав Гроббелар, як діяти йому?

Взагалі-то він, син фермера з бушу, вважав найкращим воротарем світу свого конкурента Рея Клеменса, проте під час спільного інтерв'ю заявив тому прямо в лице:

"Я виб'ю тебе з основи дуже швидко".

Тільки так і виживали у надскладній роздягальні, де царював Кенні Далгліш, а Іан Раш входив у права. Слабких той Ліверпуль з'їдав, тож Брюсу ще й як знадобився його найгірший досвід:

"Армія мене навчила багатьом речам. Я командував захисниками, як підлеглими в бою. Це було моє. Природний дар. Захисники мусили звикнути.

Я їм свистів. В армії я навчився різним звукам – імітував пташок чи цвіркунів. Вже скоро лівий захисник Алан Кеннеді знав, що й до чого. А тоді й правий, Філ Ніл, підтягнувся".

Пейслі, коли перевірив характер новачка, легко відпустив Клеменса до Тоттенгема – і Гроббелар став основним воротарем Ліверпуля на наступні 13 сезонів.

628 матчів, 6 чемпіонств, 3 Кубки Англії, 3 Кубки ліги та КЄЧ-1984 – усе це він. 

І хоча Брюс був білим, як скаузери навколо, Африка била з нього фонтаном – то зебровими шкурами на стінах, за які на нього подавали до суду зоозахисники; то химерними фразами на невідомих говірках; то навіть стилем футболу, що був диким для тодішньої Англії:

"Мені подобалося використовувати весь штрафний майданчик. Я міг грати руками будь-де у цій зоні, тож я так і робив, навіть якщо це означало відійти далеко від воріт. Ну так, бувало, привозив, але й рятував теж".

Ну, а вже ноги-спагетті і той скандал з нібито договірняками, які ніколи не довели...

"Я стільки разів дивився у вічі смерті, що ви не можете вимагати від мене сприймати футбол серйозно!"

***

Додому Гроббелар вперше повернувся в 1992-му – отримав паспорт, аби виступати за збірну.

Паралельно бізнес відкрив – родео, ферму, виноградник. 

Після війни білих в Зімбабве залишилося мало, але ті, що є, живуть собі далі, як-от Кірсті Ковентрі, яку за досягнення в плаванні обрали аж у президентки МОК.

"Золота дівчинка!" – казав Мугабе.

А от Гроббелар зізнається, що йому періодично телефонує вже новий президент Зімбабве Еммерсон Мнангагва:

"Він каже : "Привіт, Jungleman, як справи? Як я вже казав, я хотів би стати послом спорту, відпочинку та примирення. Я все ще маю багато надій для Зімбабве і хотів би щось змінити".

Що саме?

Ох, тут вибір широкий. 

Може, знайти роботу для 94% населення? Чи знизити інфляцію, що подекуди сягає 200-300%? Або ж зупинити поширення ВІЛ, яким хворіє 14,6% населення? Типова Африка – проблеми куди не глянь.

І ще шамани.

Гроббелар, може, й воював з корінними і прожив десятиліття в Європі, та в душі й досі справжній африканець:

"Знаєте, у 1990-му я запросив знахаря, і той щось зробив з воротами, а тоді сказав: "Якщо у вас не буде Jungleman'а – ви більше не виграєте титул!" Так воно й сталося! І ще сказав, що єдиний спосіб зняти чари – це помочитися на всі чотири стійки.

Я помочився на дві, але тоді мене впіймали і вигнали. Це був 2014 рік, і саме тоді Ліверпуль посів 2-ге місце".

Зрештою, червоні зняли "прокляття" у 2020-му з Юргеном Клоппом.

Пустив німець Гроббелара до штанг, чи впорався без підтримки вищих сил – того історія достеменно не знає.