Артета вперше засяяв у ПСЖ: дебютував проти Шеви, жив з Роналдіньйо і виграв Кубок Інтертото

Арсенал та ПСЖ зіграють у півфіналі Ліги чемпіонів, і для Мікеля Артети це буде особливий матч. Саме у Парижі менеджер "Канонірів" дебютував серед дорослих 24 роки тому.

Чемпіон розповідає, як маловідомий ще баск опинився в компанії Роналдіньйо, Окочі, Почеттіно, і що з того вийшло.

***

"Якщо чесно, це було жахливо для мене та моєї сім'ї. Ми були в Барселоні, коли нам зателефонували з клубу й сказали: "Вам потрібно пакувати валізи й летіти до Парижа". Мені було лише 18, і я не мав досвіду на дорослому рівні. Я подивився на склад ПСЖ і подумав: "Ви це серйозно?"

Мікель Артета, пригадуючі ті події, завжди посміхається.

Сюрреалістично, але й вдало все вийшло.

Це був січень 2001 року, і юний Артета, як пасує підлітку, вважав, що світ несправедливий до нього одного.

За два роки до того він був лідером молодіжки Реала Сосьєдад разом зі своїм другом Хабі Алонсо, проте той вже робив перші кроки в Ла Лізі, а от Мікель довірився скаутам Барси і переїхав туди, щоб... не грати.

Еммануель Петі, Жузеп Гвардіола, Луїс Енріке, Філіп Коку, Іван де ла Пенья, Ярі Літманен – ну кого з них він мав посунути?

Тим часом у запасі разом із Артетою чекали свого шансу Хаві, Андрес Іньєста, Боло Зенден, Сімау Саброза.

Без варіантів. 

Пропозиція із ПСЖ щодо оренди на півтора сезони прийшла настільки ж вчасно, наскільки й несподівано. Виявляється, за ним слідкують! Його знають!

До Парижа Артета приїхав в піднесеному настрої, але той ПСЖ вмів його псувати. Дебют Артети в професіоналах – це 0:4 в Кубку Франції з Осером, де феєрив Джибріль Сіссе. Надворі було 10 лютого 2001-го.

Ну, але вже 14-го, на День Святого Валентина, була інша гра – на "Сан-Сіро" з Міланом:

"Я був у тунелі і озирався по сторонах. Там про щось балакали Берлусконі, Мальдіні, Пірло, Шевченко... Вони були такими великими! Мене ніби кинули до левів, але мені сподобалось, матч видався чудовий".

Артета тоді відбігав 70 хвилин, виглядав добре.

Команди ж зіграли внічию 1:1 – і обоє пролетіли повз плейоф ЛЧ. 

***

Молодим не зрозуміти, але в ту пору ПСЖ був оплотом футбольного романтизму.

Це стосувалося навіть власників. Щороку Canal+ збирав по 40-50 млн збитків, але продовжував вкладати гроші в команду, яка нічого не вигравала. Навіщо?!

Разом з тим, у них точно був смак на оригіналів.

Тут грав, наприклад, Ніколя Анелька, який примудрився розсваритися з усіма в Мадриді лише за рік.

У центрі захисту бігали харизматичний Маурісіо Почеттіно і потужний Сільвен Дістен; голи забивав мініатюрний Лоран Робер; за всіма підчищав вічно п'яний Вампета.

Ну, але головне диво було перед нападниками.

"Ми з Абеді Пеле не зробимо навіть одного процента того, що виконує Джей-Джей Окоча", – говорив про нього Джордж Веа.

Луїс Фернандес очолив їх серед сезону, коли поразок у ПСЖ стало більше, ніж перемог, і його задум полягав у зміні стилю. Із контратакуючої команди вони мали перетворитись на майстрів позиційних атак – тактика, яку Луїс полюбив за роки роботи у Ла Лізі.

Артеті в його системі пропонувалося зв'язувати лінії і контролювати темп з позиції опорника.

"Мікель був хлопчиком з отакенним інтелектом, – пригадує тренер. – Він адаптувався завдяки розуму на полі й поза ним. У нього був гарний етикет, правильна поведінка, ввічливість".

Інша річ, що на початку це ніяк не допомагало на полі. Чемпіонат-2000/01 ПСЖ завершив аж 9-м і подався до Кубку Інтертото, аби таки зачепитись за "справжні" єврокубки.

Тим часом за кулісами у Парижі відбувалося дещо історичне.

***

Роналдіньйо вже тоді був сенсацією для всіх, хто в темі.

6+7 за Бразилію на Кубку конфедерацій, 42 голи за календарний рік – по правді, коли ПСЖ оголосив про його перехід, це був шок. 

Виходить, Барса, Реал та інші не домовилися, а Canal+ зміг?!

Втім, вже скоро Греміо подався до суду – виявилось, що Ронні ледве не вкрали, скориставшись запізнілою імплементацією у Латинській Америці правила Босмана та сваркою із клубом його брата-агента.

Суд щодо легітимності трансфера йшов всю весну й літо 2001-го, тож поки ПСЖ мучився, його потенційно найкращий гравець буцав м'яча на пляжі й не міг нічим допомогти.

Його змогли заявити лише на наступний сезон-2001/02, і Фернандес поселив прибульця в один номер з Артетою.

"Так, ми були сусідами по кімнаті. Величезний був талант, я більше ні в кого не бачив подібного. Він міг виконувати фізично неймовірні речі. А ще – його енергія, аура, посмішка... Неможливо було сумувати, коли Ронні поруч", – посміхається Мікель.

Невдовзі вони здобули свій перший і єдиний спільний титул – виграли Кубок Інтертото, здолавши у фіналі Брешію Роберто Баджо і Луки Тоні завдяки виїзному голу.

Ну, але до справді якісного футболу ПСЖ навіть з Роналдіньйо було далеко. 

***

Надто вже різними вони були, надто незбалансованими. Кожен в тому ПСЖ мав свій інтерес.

Артету взяли під крило старші аргентинці Маурісіо Почеттіно та Габріель Хайнце:

"Ці двоє завжди були поруч, підтримували мене, направляли у всьому, що треба робити на полі й поза ним. Вчили розуміти гру. Маурісіо був мені, ніби старший брат".

Разом з тим, Почеттіно, що вже був ветераном, цікавили й інші аспекти тренерства, він вникав у кожну деталь і вже скоро задовбав штаб цитатами Марсело Б'єлси.

"Він постійно говорив про Б'єлсу, а ми в ту пору його ще не знали, – розповідає Жан-Луї Гассе, що був у Фернандеса помічником. – Маурісіо був від нього в захваті й вважав своїм вчителем. Працювати з ним ставало непросто". 

Ніколя Анелька – інша крайність. Цей любив контратаки, а коли Фернандес перейшов на спокійний стиль, то дав ляща журналісту і послав тренера.

Окоча й Роналдіньйо – два генії, що виконували навіть найпростіші дії лише після купи зайвих фінтів. Їхній футбол більше нагадував шоу в Cirque du Soleil.

На додачу Ронні регулярно напивався і приходив на тренування "з бодуна".

"Роналдіньйо просто забив на щоденні заняття. Він тренувався лише в п'ятницю, аби зіграти в суботу. Думаю, він брав приклад з Ромаріо, про якого ходили такі чутки. Щоранку він приходив у сонцезахисних окулярах, падав на стіл до масажиста й відсипався", – пригадує хавбек Жером Леруа.

***

8-ме місце після половини чемпіонату – це було покарання за їхнє небажання працювати в унісон. 

Один Артета радів, бо все краще, ніж дубль Барселони:

"Насправді я почувався благословенним. Мені доводилося багато захищатися, але тільки тому, що попереду були Роналдіньйо й Окоча. Уявіть собі! Це було майже нереально. Я просто насолоджувався".

Їхній сезон дивним чином врятував КАН-2002. Окоча поїхав, звільнив більше місця Роналдіньйо – і той раптом ожив, почав забивати ось так... 

...І ще так теж. 

Отримавши лідера, ПСЖ об'єднався, заграв активніше – і пішли перемоги. Коли Окоча повернувся, йому знайшлася лише допоміжна роль на фланзі.

"Роналдіньйо – це єдиний гравець на моїй пам'яті, який до невпізнанності змінив не одну, а дві команди. Спочатку Париж, тоді Барселону", – казав згодом вже тренер Артета.

Ну, і ще ніколи не палив контору і змінював тему, коли питали про загули бразильця: "Зі мною він вів себе ідеально".

Власне, й сам Артета теж був благословенням для того ПСЖ.

"Ми просили його пропонувати себе, розвертатися з м'ячем і вести гру. Його техніка володіння полегшувала нам завдання. Він мав інтелект для своєчасних пасів і добре нав'язував боротьбу, як опорний хавбек", – розповідає Фернандес. 

Ну, а Почеттіно сміється, що вже 19-річний Артета охоче керував ветеранами:

"Коли він роздавав нам поради, то я подумав: "Вау! Оце характер!" У Мікеля були особистість і харизма. Футбольний мозок. Таке не купиш в супермаркеті – воно або є, або ні. Я ще тоді казав – Мікель стане не просто тренером, а хорошим тренером".

***

Спурт ПСЖ імені бразильського Мага зачарував Францію. Провінційні стадіони влаштовували Діньйо овації – і було за що.

Навесні 2002-го Париж програв лише раз і в підсумку фінішував 4-м, відставши від чемпіона на 8 очок.

Дехто навіть вірив, що вже наступного сезону вони порвуть Ліон.

Не вийшло.

Артету забрали з Парижа першим. 

За підсумками Ліги 1-2001/02 він єдиний із ПСЖ був номінований на звання найкращого гравця сезону у Франції, і хоча нагорода дісталась Паулеті, Барса зрозуміла, що на хлопцеві можна заробити. Відбулось щось на кшталт аукціону, який виграли Рейнджерс – і Мікель поїхав на "Айброкс".

53 матчі, 5 голів, 5 асистів – така фінальна спадщина Артети у ПСЖ.

"Це був прояв некомпетентності клубу, – бідкався Фернандес. – Артета був головним у Парижі і за роллю, і за відношенням. Він не ховався за спини і вів за собою. Навіть молодим він шукав відповідальності, щось вигадував в скрутну хвилину".

Слідом за Мікелем з Парижа поїхав Окоча – ходили чутки, що виникли проблеми і з тренером, і з законом через якусь аферу.

Роналдіньйо не пішов, але після тріумфального ЧС-2002 ще рідше тренувався, показуючи справжній рівень по великих святах.

Так той проєкт і закінчився. 

Вже після них на футбольний Париж опустилося безчасся – і тривало аж до появи Златана в 2012-му.

Тим часом команда нульових, хоч і зібралась по-справжньому лише на півсезону, залишилась назавжди друзями – Почеттіно, Артета, Роналдіньйо, Окоча, Крістобаль, Алоїзіо згадують один одного тільки компліментарно.

"Це була платформа з обміну досвідом у, мабуть, найкрасивішому місті Європи, – підсумовує Артета сьогодні. – Ці роки назавжди зі мною. Саме в ПСЖ я зрозумів, яким гравцем хочу бути, і там партнери запалили у мені щось, аби я став тренером".