Пеп-сепаратист: як Гвардіола боровся за незалежність Каталонії і програв
Ман Сіті Пепа Гвардіоли зіграє сьогодні проти Реала, і в Іспанії знову пригадують суперечливу політичну кар'єру каталонського тренера.
***
Тріумф Іспанії на домашній Олімпіаді-1992 здружив ту команду назавжди.
Альфонсо, Кіко, Абелардо, Луїс Енріке, Каньїсарес досі мають спільну групу в WhatsApp, де балакають про усе – від футболу до внуків.
Був там і Пеп Гвардіола, але лише до 2017 року.
"Я його видалив. Мені стає зле, коли він погано говорить про Іспанію, – казав Санті Каньїсарес. – Я не знаю, коли його мозок мутував. На Олімпіаді він був дуже поміркованим в цих питаннях. Він був у захваті від всіх викликів до збірної, не раз ми плакали разом після невдач. Але зараз все стало огидно, ми втратили зв'язок".
Референдум щодо незалежності Каталонії від Іспанії – ось де стався розрив.
Гвардіола – каталонець, і один з найвідоміших, хто тоді підтримав сепаратистів. Каньїсарес – уродженець Мадрида, що вважає рух злочинцями.
Мабуть, їм дійсно надто складно порозумітися.
Гвардіола не скандалить із колишніми друзями, проте й задню не дає:
"Я люблю Каталонію, свою країну, але я грав за Іспанію, відчуваю до неї прихильність і зберігаю гарну пам'ять про наші матчі. Каньїсарес та Альфонсо зараз злі, але я хочу сказати, що завжди робив усе можливе..."
***
Ну так, каталонці – не іспанці.
Це інший народ, що проживає компактно на північному сході Піренейського півострова, має свою мову, культуру. Мав і державу, перш ніж у 1714-му король Філіп IV її завоював.
11 вересня – день капітуляції – зараз вважається національним Днем Каталонії. Це тоді вони востаннє мали незалежність.
Якось у 2012-му в цей день на вулицях Барселони зібрався мільйон людей, і з величезного екрану перед ними виступив із Нью-Йорку Гвардіола, що представився "ще одним каталонцем".
Його притягує ця тема найперше через виховання та сімейну історію. Прадід Пепа воював за Республіку та відбув у вигнання в 1939-му, а його батько Валенті розмовляв каталанською всупереч закону.
Серйозно, у 1961-му уряд диктатора Франсіско Франко заборонив публічне використання мови меншини. У відповідь дисиденти в Барселоні організували Òmnium Cultural – рух за збереження. Він проіснував два роки, перш ніж його закрили, проте боровся так завзято, що у 1967-му Франко махнув рукою і повернув каталанській її права.
Мало хто в ті часи ризикував виступати проти диктатора, та вся родина Гвардіоли була в Òmnium Cultural.
Каньїсарес міг не помітити, але ще під час святкувань перемоги у 1992-му, 21-річний Пеп тримав в руках саньєру – прапор Каталонії.
Також його фраза про трофей: "Громадяни Каталонії, він тут" була відсилкою на каталонського політика Жузепа Тарадельяса, який у 1977-му повернувся з 25-річного вигнання зі словами: "Громадяни Каталонії, я тут".
***
Футбол був поруч із цими процесами від їхнього початку.
Сам девіз Барселони "Més que un club" – "Більше ніж клуб" – це про націоналізм.
Вперше Барсу звинуватили в каталонському сепаратизмі ще в 1925 році за Прімо де Рівери.
Її президент Жузеп Суньйоль був видним політичним діячем Республіки, якого піймали і вбили франкісти у 1936-му, не залишивши навіть могили.
"Монжуїк", де Барса грає останні 2 сезони, у 2001-му названий на честь Люїса Кумпаньша – президента Женералітату, якого Гестапо видало Франко у 1940-му, а той розстріляв після півгодинного суду.
Страшно, правда?
От і каталонцям було лячно, тому після 1940-го клуб змінив філософію, став мультикультурним; подавав себе як світовий, а не національний бренд. Це було вигідніше.
Ви ж знали, що ключову допомогу в побудові "Камп Ноу" Барсі надав особисто Франко? Та й зараз продажі футболок в Китаї б'ють рекорди, чого б не сталося із клубом сепаратистів.
Хочете незалежності Каталонії? Барса не засуджуватиме вас, але й не підтримає. Така позиція.
Та й ніхто з селебріті не був готовий на більше, аж поки не з'явився Пеп.
***
У 2015-му він балотувався від сепаратистської UDC на останньому місці в списку, аби засвідчити підтримку.
Далі на мітингу 12 червня 2017-го Гвардіола трьома мовами – англійською, іспанською та каталанською – звинуватив уряд Іспанії в тиранії:
"Ми намагалися домовитися про референдум аж 18 разів, і відповіддю завжди було "Ні". Позиція іспанського уряду проігнорувала волю 80 відсотків населення Каталонії та каталонського парламенту, законно обраного народом".
На той момент опитування давали прихильникам незалежності 49%, доля краю висіла на волосині. UDC, Òmnium Cultural та інші вирішили, що час настав, і почали готувати голосування без дозволу Мадрида – його призначили на 1 жовтня 2017-го. Кабмін Маріано Рахоя очікувано відповів арештами.
Не лише Гвардіола говорив у той період – за референдум висловлювалися Пуйоль, Хаві, Піке, Олегер.
Тим часом президент Ла Ліги Хав'єр Тебас оголосив, що в разі відділення Каталонії Барселону виключать з Ла Ліги.
І чи то ця погроза подіяла, чи просто ідея незалежності не була досить популярною в масах, проте референдум провалився. 850 постраждалих від бійок з поліцією – це ніщо. Головне – явка, лише 43%.
Гвардіола намагався видати це за перемогу: "Каталонія чітко показала, чого хоче, і решті Іспанії доведеться врахувати цю нову реальність".
Втім, то була гарна міна при поганій грі.
Навіщо після всього президент женералітату Карлес Пучдемон проголосив незалежність – неясно, повна дурість.
В підсумку він втік до Брюсселя, Каталонія залишилася в Іспанії, а рух за незалежність, який тут називали Процесом, поступово пішов на спад.
***
Гвардіола у січні-березні 2018-го ходив із жовтою стрічкою – це був знак солідарності із політв'язнями, яких арештували за референдум.
АПЛ штрафувала його на 20,000 фунтів за кожен вихід, але Пеп не корився:
"Мова не йде про незалежність. Йдеться про те, що люди незаслужено сидять у в'язниці. Я порушив правила, я приймаю штраф. Але я спочатку людина, а тоді вже тренер. Справа не в політиках, а в демократії та допомозі людям".
Ще б пак, владу в Мадриді це сильно дратувало.
Цивільна гвардія брутально обшукала приватний літак тренера – нібито там міг ховатися Пучдемон. Його сестру Франческу звільнили з поста посла Каталонії в країнах Скандинавії.
Так само реагували і звичайні іспанці. Один з них під час матчу з Арсеналом проліз майже до лави запасних, аби крикнути Пепу: "Catalunya es Espana!"
Легко уявити реакцію власника Сіті шейха Мансура, еге ж?
Вже скоро Гвардіола притих і перестав згадувати референдум, ніби й не було ніколи.
Близькі кажуть, що йому це складно. Навіть у Манчестері Пеп продовжує говорити каталанською всередині сім'ї. Його син Маріус названий на честь Маріуса Торреса – знаменитого каталонського поета. Його вірші Гвардіола декламує напам'ять, як і Мікеля Марті-і-Поля, чиї твори поклав на музику його друг і ще один активіст за незалежність композитор Люїс Льяк.
***
Чи розуміють вони обидва, що Процес програв остаточно й безповоротно?
Мабуть, так. Обоє досить розумні.
За останні роки на Каталонію навалилися глобальні проблеми, що затьмарили національну – потепління і, як наслідок, посухи та неврожай; пандемія COVID; повальна міграція з Африки.
Молодий каталонець у 2025-му – це Ламін Ямаль. Батько приїхав з Марокко, мама – з Екваторіальної Гвінеї, і він нічого не має проти Мадрида, жодних проблем з Франко чи бодай Рахоєм.
Вже на виборах влітку 2024-го сепаратистські партії вперше за 10 років віддали більшість автономістам – 42% проти 51%. Новий глава автономії Сальвадор Ілья на інавгурації говорив іспанською і запевняв, що працюватиме "для всіх каталонців, незалежно від мови та походження".
Ще раніше, у 2021-му, Мадрид випустив більшість політв'язнів із тюрем в знак примирення.
Поза законом лишився хіба Пучдемон, що півроку тому приїхав до Барселони, навіть на мітингу виступив, та встиг небагато: "Не знаю, коли ми побачимося наступного разу".
І все, зник.
Як він покинув країну – це ляпас іспанському правосуддю.
За сепаратизм-то Пучдемона амністували, але на ньому ще дві кримінальні справи – за розтрату грошей і... зв'язки з російською агентурою. Прокурори підозрюють, що саме в Москві Карлесу дали команду оголосити незалежність.
Авжеж, Гвардіола гадки не мав про таке. Він-то не отримав з Процесу нічого, крім проблем. Тепер скільки Пеп тренуватиме – стільки й освистуватиме його Іспанія, і требли Барси тут ні до чого. Для гордих кастильців, що пишаються Реконкістою, Колумбом, картинами Гої та романом Сервантеса, Гвардіола – зрадник.
І так воно лишиться, змін не буде.
Тренер-революціонер, він спробував докластися до революції поза полем, але це виявилося значно складніше за фальшиву дев'ятку.