Одна сім'я – дві збірні: як брати Вільямси поєднали Гану з Країною Басків
Під час березневої міжнародної паузи Ніко Вільямс забив за Іспанію, а Іньякі Вільямс – за Гану. Та це тимчасова розлука.
Вже на вихідних брати воз'єднаються у Більбао, де їхній Атлетик бореться за трофеї і дійшов до чвертьфіналу Ліги Європи, вибивши Рому Артема Довбика.
Чемпіон розповідає, як темношкірі нападники стали героями для особливого регіону Іспанії – Країни Басків.
***
Іньякі Вільямс каже, що не знав цієї історії до 19 років.
Батьки брехали йому, що прибули до Іспанії літаком, як всі порядні люди.
Якби ж то.
Надворі стояв 2014-й, коли Іньякі дебютував за основу Атлетика Більбао, підписавши професійний контракт. На той час його батько Фелікс вже 10 років гарував на заробітках у Лондоні – прибирав, будував, а бувало й квитки перевіряв на вході до "Стемфорд Брідж".
Іньякі та його менший брат Ніко страждали від того, тож одразу після дебюту попросили батька повернутися – мовляв, тепер гроші будуть.
Розчулений, той розповів синам всю правду.
Насправді вони були з Акім Ода, що на сході Гани. У тих місцях й досі живуть у злиднях рибалки й селяни.
Який там літак? Феліксу та Марії ледь вистачило на два місця на кузові вантажівки, якою місцеві бандити обіцяли переправити їх і ще півсотні таких же горе-мандрівників через Сахару, але на ділі викинули прямо серед пустелі.
Марія дізналася, що вагітна, вже в дорозі.
Коли вона нездужала йти, Фелікс ніс дружину на руках, і розпечений пісок знищив йому стопи – він назавжди перестав їх відчувати.
Тим часом інші подорожуючі, хто був слабшим, тихо помирали, і їх ховали обабіч дороги, що розтягнулася на 1500 км.
"Я була придатною до спорту у своїй країні, а Фелікс добре грав футбол. З ударів, які син завдавав мені в живіт, коли я була вагітна, було зрозуміло, ким він хоче стати", – зараз сміється Марія.
А у 1993-му було не до сміху.
Вони приплелися до Мелільї, іспанського ексклаву на африканському континенті, а коли видряпалися на стіну, що оточувала місто, їх негайно арештувала Цивільна гвардія. По закону це мала бути депортація – отже, голодна смерть в пустелі. Але Марія була на 7-му місяці вагітності, і її пожалів адвокат.
Його порада була така – порвати ганські документи і заявити, що вони з Ліберії, де якраз йшла громадянська війна.
Грубо кажучи, Вільямси стали іспанцями завдяки злочину.
Іньякі накрили емоції: "Я знав, що в тата були проблеми з підошвами ніг, але не тому, що він ходив босоніж по Сахарі при 40, 50 градусах. Почувши цю розповідь, я ще сильніше захотів боротися, аби повернути все, чим батьки пожертвували заради нас".
***
Зараз Іньякі вже 30 років, і хоча він не став суперзіркою, та в Ла Лізі його знає кожен.
Найперше, де ви бачили темношкірого з баскським іменем?
Вільямси назвали первістка на честь священника Іньякі Мардонеса, який допоміг їм з житлом і відвіз Марію до пологового у Більбао в 1994-му.
Хоча в країну їх пустили, це був далеко не рай. Житло отримали аж у Памплоні, що за 150 км. Навколо – такі ж мігранти, а з роботи – лише бійня птиці, куди й влаштувався Фелікс. Ким він тільки не був за наступні роки – від офіціанта до пастуха стад у горах, і все одно не вистачало. Тому-то й поїхав на заробітки до Великої Британії – аби сім'я не голодувала.
На другу дитину наважилися лише через 8 років, і спочатку Іньякі заміняв Ніко батька, якого той майже не бачив.
"Іньякі дуже відповідальний. Він піклувався про Ніко, відвозив його до школи та зі школи, а потім йшов на тренування. Він багато зробив для сім'ї; ніс важкий тягар з дитинства. Він лідер, і для мене був як ангел", – каже матір, що в той час працювала одночасно в аеропорту, супермаркеті й піцерії.
Вони збирали на нормальне житло в престижнішому Більбао – і несподівано рівняння розв'язав син.
Скаут Фелікс Тайнта, який побачив хлопця на шкільних змаганнях, згадує: "Швидкість Іньякі вражала. Він був фізичним вундеркіндом – з недоліками, але біг компенсовував їх усі".
Тахонар, школа памплонської Осасуни, не може рівнятися із Лесамою, що кує кадри для Атлетика, тож Тайнта повіз Іньякі туди влітку 2012-го.
Ось так просто їхнє пекло стало мінятися на рай.
***
Атлетик – це ж не просто один з трьох клубів, що ніколи не вилітали з Ла Ліги.
В першу чергу, це символ та об'єкт культу всього народу басків.
У спортдирі Мікелі Гонсалесі прокидається поет, коли він про це говорить: "Перша пісня, яку ви тут почуєте, – це гімн Атлетика. Ваша перша в житті футболка – футболка Атлетика. Ваш перший візит стадіон – це візит на "Сан-Мамес".
У далекому 1911-му Атлетик дискваліфікували в Кубку Іспанії за те, що випустив у складі трьох британців, і відтоді горді баски не приймають іноземців взагалі.
Грати за Більбао можуть лише баски або вихованці місцевих клубів.
Ще до появи Вільямса-старшого за Атлетик дебютував наполовину анголець Хонас Рамальйо, але не закріпився і швидко зник. Іньякі став першим дійсно важливим темношкірим гравцем в оплоті традицій, що дає бій глобалізації:
"Справа не в дебюті, а в тому, що він дав. Мій брат отримав батька, який повернувся після десяти років. Наша сім'я отримала стабільність, про яку мріяла".
І ще Іньякі бігав – та так швидко, що якось у 2015-му забив Депортиво на швидкості 35,7 км/год.
Нелюдська витривалість батьків передалася і йому. Він грав у кожному матчі за Атлетик, не знаючи травм. Це продовжувалося рік, два, три. Зрештою серія, що почалася у 2016-му, завершилася аж у 2023-му на 251 матчі Ла Ліги поспіль.
"Лікарі кажуть, що це неймовірно. Я дякую батькам за гени. Не знаю, що це, але воно в мені. Та я б збрехав, якби сказав, що не грав через біль. Бувало, що виходив на уколах, коли був потрібен команді", – Іньякі завжди скромний.
За його словами, він нікуди не піде з Атлетика – хоче бути гравцем одного клубу.
У жодному розіграші Ла Ліги Вільямс не забив більше 13 голів, але його стабільність та витривалість забезпечили солідні 110 м'ячів та 461 матч за Атлетик у кар'єрі. З такими цифрами він має в Більбао персональний фанклуб і неодноразово виходив на поле з капітанською пов'язкою.
***
Ну, і ще у 2021-му Іньякі попереджав – його молодший брат талановитіший за нього.
Тоді Вільямса не всі почули, але вже на Євро-2024 переконалися.
Зараз Ніко оцінюють у 50-70 млн євро. Минулого літа його торгувала Барселона та гранди АПЛ, проте, порадившись із сім'єю, вінгер усім відмовив:
"Це було нелегке рішення. Зрештою, ви повинні знати, як розрізняти ціну й вартість речей. Відрізняти те, що справді важливо для вас. Цього разу я вирішив довше залишитися зі своєю родиною, з друзями, у Більбао, у своєму домі".
Поява Ніко на лівому фланзі атаки знаменувала нову еру Атлетика. Клуб не здобував Кубок короля з 1984 року, програвши шість поспіль фіналів, і ось у 2024-му Мальорка була бита в серії пенальті.
Більбао святкував це гучніше, ніж Реал – свої Ліги чемпіонів.
La Gabarra – традиційний "трофейний" сплав на баржах рікою Нервіон – цього разу прикрашали прапори багатьох африканських країн. Завдяки Вільямсам мігранти теж відчули себе частиною свята.
У Атлетику їх стає дедалі більше. Адама Бойро перебрався із Дакару до Памплони в 4 роки, і подає великі надії ліворуч у захисті. Мароан Саннаді – мароканець із Віторії-Гастейс – забиває голи з позиції центрфорварда. Вихованець Бегоньї Альваро Джало, що родом із Гвінеї-Бісау, виходить з лавки.
Расисти час від часу проявляють себе на трибунах, але Іньякі Вільямс зовсім не схожий на Вінісіуса:
"Для мене це тонка грань. Я думаю, що це, перш за все, класовість. Чорношкірі, які заробляють добрі гроші, сприймаються більш прихильно, ніж ті, хто продає мотлох на вулиці. Усе пов'язано. У цьому сенсі футбол є потужною платформою. Діти не зосереджуються на нашому кольорі; їм просто подобається, як ми граємо, і вони нас наслідують. Таким чином ми можемо змінити багато уявлень".
***
Спортдир Гонсалес вважає, що Ніко дуже пощастило з братом:
"Іньякі допомагає йому в усьому. Ніко – хороший гравець, але дуже молодий, і ви можете уявити, який шум навколо нього з цими клубами, агентами. Добре, що є Іньякі – найкращий приклад наполегливої роботи".
Вони кумедно сперечаються на полі; іноді грають "камінь-ножиці-папір", щоб визначити, хто виконає стандарт.
Тим чамом поруч з братами у Атлетику дозріла ціла група сильних виконавців. Унаї Сімон – №1 у збірній Іспанії. Туди ж викликаються центрбеки Айтор Паредес і Дані Вівіан, атакуючий хав Оян Сансет.
Рома Артема Довбика переконалася в міці басків на собі, а в Ла Лізі команда Ернесто Вальверде йде 4-ю після 28 турів – вперше за 11 сезонів.
Трофей Ліги Європи цілком під силу Атлетику, який від самого 1911-го не був таким різноманітним.
"Вільямси почуваються дуже добре у Більбао, – каже Гонсалес. – Вони вірять у проєкт, задоволені командою, тренером, усім. І їх люблять уболівальники".
Ще б пак – іноді вони розривають елітні оборони без сторонньої допомоги.
***
Ну, і з 2022-го Іньякі Вільямсу також аплодують уболівальники у Гані.
Впродовж багатьох років він відмовлявся грати за батьківщину предків – мовляв, я не відчуваю країну так, як ті, хто в ній народились.
Ну, але не дочекавшись інтересу від Іспанії, Іньякі вирішив ризикнути. Останнім штрихом стало прохання його діда по батькові Джорджа, який є пастором п'ятидесятників у своєму містечку в Гані.
"Гана завжди була присутня в нашому домі, – каже Іньякі. – Коли мама сердиться, то лається на мові тві, хоча ми говоримо іспанською. Я переходжу на тві, коли телефонують дідусь з бабусею. Я знаю ганські традиції, їжу".
Перед фіналом Кубка короля-2024 брати на кухні в матері наминали фуфу – страву ганської, а не іспанської кухні.
При тому перспективнішого Ніко "Червона Фурія" заграла, як тільки той видав пару сильних матчів.
Так-от і вийшло, що вже на ЧС-2022 брати опинилися по різні сторони барикад.
Вражені баски, де такого зроду не бачили, зняли про них документальний фільм "Лос Вільямс", який дебютував на кінофестивалі в Сан-Себастьяні минулого літа. Брати пройшли червоним килимом, їм аплодували гості навіть з-за океану. Усі щасливі, успішні, багаті.
"А що було б з ними, якби їхні батьки не вирушили в цю подорож?" – запитує в кінці режисер Рауль де ла Фуенте.
Авжеж, він знає гірку правду.
З берега водосховища Вольта діти й дорослі щодня закидають в воду сітки, аби впіймати трохи риби на обід. Роботи там мало, зарплати мізерні, майбутнього нема, тож все нові й нові покоління щотижня штурмують піски Сахари.
Як і тоді у 1993-му хтось гине в дорозі, когось в сльозах повертають назад; інші потрапляють в натуральне рабство в країнах Магрибу.
Історія Вільямсів для іспанців – урок толерантності, але для ганців – це перш за все доказ, що ризик того вартий, і ще трошки урок географії. Тепер усі в Акім Ода вболівають за Атлетик і хочуть потрапити до Більбао, хоча й поняття не мають, де воно є.
Telegram-канал автора: Футбольні історії