Одна сім'я — дві збірні: як брати Вільямси поєднали Гану з Країною Басків
Під час березневої міжнародної паузи Ніко Вільямс забив за Іспанію, а Іньякі Вільямс – за Гану. Та це тимчасова розлука.
Вже на вихідних брати воз'єднаються у Більбао, де їхній Атлетик бореться за трофеї і дійшов до чвертьфіналу Ліги Європи, вибивши Рому Артема Довбика.
Чемпіон розповідає, як темношкірі нападники стали героями для особливого регіону Іспанії – Країни Басків.
***
Іньякі Вільямс каже, що не знав цієї історії до 19 років.
Батьки брехали йому, що прибули до Іспанії літаком, як всі порядні люди.
Насправді це було не так.
Надворі стояв 2014-й, коли Іньякі дебютував за основу Атлетика Більбао, підписавши професійний контракт. На той час його батько Фелікс вже 10 років гарував на заробітках у Лондоні – прибирав, будував, а бувало й квитки перевіряв на вході до "Стемфорд Брідж".
Іньякі та його менший брат Ніко страждали від того, тож одразу після дебюту попросили батька повернутися – мовляв, тепер гроші будуть.
Розчулений, той розповів синам всю правду.
Насправді вони були з Акім Ода, що на сході Гани. У тих місцях й досі живуть у злиднях рибалки й селяни.
Який там літак? Феліксу та Марії ледь вистачило на два місця на кузові вантажівки, якою місцеві бандити обіцяли переправити їх і ще півсотні таких же горе-мандрівників через Сахару, але на ділі викинули прямо серед пустелі.
Марія дізналася, що вагітна, вже в дорозі.
Коли вона нездужала йти, Фелікс ніс дружину на руках, і розпечений пісок знищив йому стопи – він назавжди перестав їх відчувати.
Тим часом інші подорожуючі, хто був слабшим, тихо помирали, і їх ховали обабіч дороги, що розтягнулася на 1500 км.
"Я була придатною до спорту у своїй країні, а Фелікс добре грав футбол. З ударів, які син завдавав мені в живіт, коли я була вагітна, було зрозуміло, ким він хоче стати", – зараз сміється Марія.
А у 1993-му було не до сміху.
Вони приплелися до Мелільї, іспанського ексклаву на африканському континенті, а коли видряпалися на стіну, що оточувала місто, їх негайно арештувала Цивільна гвардія. По закону це мала бути депортація – отже, голодна смерть в пустелі. Але Марія була на 7-му місяці вагітності, і її пожалів адвокат.
Його порада була така – порвати ганські документи і заявити, що вони з Ліберії, де якраз йшла громадянська війна.
Грубо кажучи, Вільямси стали іспанцями завдяки злочину.
Іньякі накрили емоції: "Я знав, що в тата були проблеми з підошвами ніг, але не тому, що він ходив босоніж по Сахарі при 40, 50 градусах. Почувши цю розповідь, я ще сильніше захотів боротися, аби повернути все, чим батьки пожертвували заради нас".
***
Зараз Іньякі вже 30 років, і хоча він не став суперзіркою, та в Ла Лізі його знає кожен.
Найперше, де ви бачили темношкірого з баскським іменем?
Вільямси назвали первістка на честь священника Іньякі Мардонеса, який допоміг їм з житлом і відвіз Марію до пологового у Більбао в 1994-му.
Хоча в країну їх пустили, це був далеко не рай. Житло отримали аж у Памплоні, що за 150 км. Навколо – такі ж мігранти, а з роботи – лише бійня птиці, куди й влаштувався Фелікс. Ким він тільки не був за наступні роки – від офіціанта до пастуха стад у горах, і все одно не вистачало. Тому-то й поїхав на заробітки до Великої Британії – аби сім'я не голодувала.
На другу дитину наважилися лише через 8 років, і спочатку Іньякі заміняв Ніко батька, якого той майже не бачив.
"Іньякі дуже відповідальний. Він піклувався про Ніко, відвозив його до школи та зі школи, а потім йшов на тренування. Він багато зробив для сім'ї; ніс важкий тягар з дитинства. Він лідер, і для мене був як ангел", – каже матір, що в той час працювала одночасно в аеропорту, супермаркеті й піцерії.
Вони збирали на нормальне житло в престижнішому Більбао – і несподівано рівняння розв'язав син.
Скаут Фелікс Тайнта, який побачив хлопця на шкільних змаганнях, згадує: "Швидкість Іньякі вражала. Він був фізичним вундеркіндом – з недоліками, але біг компенсовував їх усі".
Тахонар, школа памплонської Осасуни, не може рівнятися із Лесамою, що кує кадри для Атлетика, тож Тайнта повіз Іньякі туди влітку 2012-го.
Ось так просто їхнє пекло стало мінятися на рай.
***
Атлетик – це ж не просто один з трьох клубів, що ніколи не вилітали з Ла Ліги.
В першу чергу, це символ та об'єкт культу всього народу басків.
У спортдирі Мікелі Гонсалесі прокидається поет, коли він про це говорить: "Перша пісня, яку ви тут почуєте, – це гімн Атлетика. Ваша перша в житті футболка – футболка Атлетика. Ваш перший візит стадіон – це візит на "Сан-Мамес".
У далекому 1911-му Атлетик дискваліфікували в Кубку Іспанії за те, що випустив у складі трьох британців, і відтоді горді баски не приймають іноземців взагалі.
Грати за Більбао можуть лише баски або вихованці місцевих клубів.
Ще до появи Вільямса-старшого за Атлетик дебютував наполовину анголець Хонас Рамальйо, але не закріпився і швидко зник. Іньякі став першим дійсно важливим темношкірим гравцем в оплоті традицій, що дає бій глобалізації:
"Справа не в дебюті, а в тому, що він дав. Мій брат отримав батька, який повернувся після десяти років. Наша сім'я отримала стабільність, про яку мріяла".
І ще Іньякі бігав – та так швидко, що якось у 2015-му забив Депортиво на швидкості 35,7 км/год.
Нелюдська витривалість батьків передалася і йому. Він грав у кожному матчі за Атлетик, не знаючи травм. Це продовжувалося рік, два, три. Зрештою серія, що почалася у 2016-му, завершилася аж у 2023-му на 251 матчі Ла Ліги поспіль.
"Лікарі кажуть, що це неймовірно. Я дякую батькам за гени. Не знаю, що це, але воно в мені. Та я б збрехав, якби сказав, що не грав через біль. Бувало, що виходив на уколах, коли був потрібен команді", – Іньякі завжди скромний.
За його словами, він нікуди не піде з Атлетика – хоче бути гравцем одного клубу.
У жодному розіграші Ла Ліги Вільямс не забив більше 13 голів, але його стабільність та витривалість забезпечили солідні 110 м'ячів та 461 матч за Атлетик у кар'єрі. З такими цифрами він має в Більбао персональний фанклуб і неодноразово виходив на поле з капітанською пов'язкою.
***
Ну, і ще у 2021-му Іньякі попереджав – його молодший брат талановитіший за нього.
Тоді Вільямса не всі почули, але вже на Євро-2024 переконалися.
Зараз Ніко оцінюють у 50-70 млн євро. Минулого літа його торгувала Барселона та гранди АПЛ, проте, порадившись із сім'єю, вінгер усім відмовив:
"Це було нелегке рішення. Зрештою, ви повинні знати, як розрізняти ціну й вартість речей. Відрізняти те, що справді важливо для вас. Цього разу я вирішив довше залишитися зі своєю родиною, з друзями, у Більбао, у своєму домі".
Поява Ніко на лівому фланзі атаки знаменувала нову еру Атлетика. Клуб не здобував Кубок короля з 1984 року, програвши шість поспіль фіналів, і ось у 2024-му Мальорка була бита в серії пенальті.
Більбао святкував це гучніше, ніж Реал – свої Ліги чемпіонів.
La Gabarra – традиційний "трофейний" сплав на баржах рікою Нервіон – цього разу прикрашали прапори багатьох африканських країн. Завдяки Вільямсам мігранти теж відчули себе частиною свята.
У Атлетику їх стає дедалі більше. Адама Бойро перебрався із Дакару до Памплони в 4 роки, і подає великі надії ліворуч у захисті. Мароан Саннаді – мароканець із Віторії-Гастейс – забиває голи з позиції центрфорварда. Вихованець Бегоньї Альваро Джало, що родом із Гвінеї-Бісау, виходить з лавки.
Расисти час від часу проявляють себе на трибунах, але Іньякі Вільямс зовсім не схожий на Вінісіуса:
"Для мене це тонка грань. Я думаю, що це, перш за все, класовість. Чорношкірі, які заробляють добрі гроші, сприймаються більш прихильно, ніж ті, хто продає мотлох на вулиці. Усе пов'язано. У цьому сенсі футбол є потужною платформою. Діти не зосереджуються на нашому кольорі; їм просто подобається, як ми граємо, і вони нас наслідують. Таким чином ми можемо змінити багато уявлень".
***
Спортдир Гонсалес вважає, що Ніко дуже пощастило з братом:
"Іньякі допомагає йому в усьому. Ніко – хороший гравець, але дуже молодий, і ви можете уявити, який шум навколо нього з цими клубами, агентами. Добре, що є Іньякі – найкращий приклад наполегливої роботи".
Вони кумедно сперечаються на полі; іноді грають "камінь-ножиці-папір", щоб визначити, хто виконає стандарт.
Тим чамом поруч з братами у Атлетику дозріла ціла група сильних виконавців. Унаї Сімон – №1 у збірній Іспанії. Туди ж викликаються центрбеки Айтор Паредес і Дані Вівіан, атакуючий хав Оян Сансет.
Рома Артема Довбика переконалася в міці басків на собі, а в Ла Лізі команда Ернесто Вальверде йде 4-ю після 28 турів – вперше за 11 сезонів.
Трофей Ліги Європи цілком під силу Атлетику, який від самого 1911-го не був таким різноманітним.
"Вільямси почуваються дуже добре у Більбао, – каже Гонсалес. – Вони вірять у проєкт, задоволені командою, тренером, усім. І їх люблять уболівальники".
Ще б пак – іноді вони розривають елітні оборони без сторонньої допомоги.
***
Ну, і з 2022-го Іньякі Вільямсу також аплодують уболівальники у Гані.
Впродовж багатьох років він відмовлявся грати за батьківщину предків – мовляв, я не відчуваю країну так, як ті, хто в ній народились.
Ну, але не дочекавшись інтересу від Іспанії, Іньякі вирішив ризикнути. Останнім штрихом стало прохання його діда по батькові Джорджа, який є пастором п'ятидесятників у своєму містечку в Гані.
"Гана завжди була присутня в нашому домі, – каже Іньякі. – Коли мама сердиться, то лається на мові тві, хоча ми говоримо іспанською. Я переходжу на тві, коли телефонують дідусь з бабусею. Я знаю ганські традиції, їжу".
Перед фіналом Кубка короля-2024 брати на кухні в матері наминали фуфу – страву ганської, а не іспанської кухні.
При тому перспективнішого Ніко "Червона Фурія" заграла, як тільки той видав пару сильних матчів.
Так-от і вийшло, що вже на ЧС-2022 брати опинилися по різні сторони барикад.
Вражені баски, де такого зроду не бачили, зняли про них документальний фільм "Лос Вільямс", який дебютував на кінофестивалі в Сан-Себастьяні минулого літа. Брати пройшли червоним килимом, їм аплодували гості навіть з-за океану. Усі щасливі, успішні, багаті.
"А що було б з ними, якби їхні батьки не вирушили в цю подорож?" – запитує в кінці режисер Рауль де ла Фуенте.
Авжеж, він знає гірку правду.
З берега водосховища Вольта діти й дорослі щодня закидають в воду сітки, аби впіймати трохи риби на обід. Роботи там мало, зарплати мізерні, майбутнього нема, тож все нові й нові покоління щотижня штурмують піски Сахари.
Як і тоді у 1993-му хтось гине в дорозі, когось в сльозах повертають назад; інші потрапляють в натуральне рабство в країнах Магрибу.
Історія Вільямсів для іспанців – урок толерантності, але для ганців – це перш за все доказ, що ризик того вартий, і ще трошки урок географії. Тепер усі в Акім Ода вболівають за Атлетик і хочуть потрапити до Більбао, хоча й поняття не мають, де воно є.
Telegram-канал автора: Футбольні історії