Історія дня. Неймовірна розповідь про фото з легендарним Бекенбауером
Юхим Шаїнський
Журналіст, фотокореспондент, заслужений журналіст України.
***
Бекенбауер, Шопенгауер і Блохін.
На початку жовтня 1975-го в Києві говорили, здавалося, тільки про футбол. Люди ночами стояли за квитками біля стадіонних кас, становили довжелезні іменні списки. Ще б пак, на матч-відповідь за Суперкубок Європи чекали Баварію. Подія була такого масштабу, що складалися і анекдоти.
Ну ось, наприклад. Вболівальник запитує у товариша в черзі:
- Який номер у Бекенбауера?
- 5-й, - відповідає той.
- А у Блохіна?
- 11-й.
- Правильно. А у тебе 4392-й, - заглядаючи в список, оголошує уболівальник, і вся черга здригається від реготу.
А ось ще один користувався в той час успіхом київський анекдот.
На філософському семінарі:
- Розповім про ідеалістично-песимістичні погляди Бекенбауера, - починає студент.
- Ви маєте на увазі Шопенгауера? - перепитує професор.
- А що, він сьогодні теж грає?
Жарти жартами, а Франц Бекенбауер в широких народних масах був завжди великим авторитетом. Більше за Шопенгауера. Влітку 2003-го в опитуванні німецького державного телеканалу ZDF, визначало найвидатніших німців за всю історію, Франц філософа Шопенгауера випередив. А заодно Канта, Ніцше, Шиллера, Гейне, Вагнера, Томаса Манна, Марлен Дітріх ... До Києва на початку жовтня 1975 -го Бекенбауер прибув в самому соку - капітан збірної Німеччини, яка перемагала на останніх чемпіонатах світу та Європи, і Баварії, яка двічі поспіль (1974 і 1975) брала Кубок європейських чемпіонів. На той час весь світ називав його вже Кайзером.
*
М'ясники і квитки.
Динамівських уболівальників пробивало дрібне тремтіння, але, тим не менш, в прохолодному київському повітрі висіло передчуття майбутнього грандіозного щастя - перший-то матч в Мюнхені динамівці після геніального голу Блохіна виграли (1:0). Заявок на квитки надійшло понад півмільйона. М'ясники за заповітний квиток обіцяли протягом року без черги пропускати в підсобки і відрізати кращі філейні шматки. Футболістів Динамо задовго до гри замкнули на базі, де відключили телефони - щоб друзі і родичі не діставали з "квитковими" проханнями. За кілька годин до гри міліція взяла стадіон у щільне кільце - миша не проскочить!
А я був великим щасливчиком. У мене, 23-річного кореспондента "Спортивної газети" був журналістський пропуск. Причому на полі, до воріт! 5 жовтня - за день до гри - гордо пройшов з ним на баварське тренування. Суперзіркові гості зробили кілька легких вправ на розтяжку, потім трохи покатали м'ячик. Після тренування, коли баварці попрямували в роздягальню, я, сам не чекаючи від себе такої сміливості, рвонув до Беккенбауеру і на ходу поставив йому кілька простеньких банальних питань. Кайзер ввічливо і теж банально відповів: мовляв, Динамо - гут, Блохін з Лобановським - зер гут і так далі. Але я був на сьомому небі - поговорив мало не з першою світової зіркою! Мій батько, фотокореспондент Йосип Шаїнський, спасибі йому, встиг тоді "клацнути" мене з Бекенбауером. Потім, коли показував це фото, всі мені дуже заздрили.
*
Трофей і "ширококутник".
Але 6 жовтня Кайзер і співтовариші різко відійшли на другий план - на тлі літаючої команди Лобановського і Базилевича вони виглядали бліденько. І після двох голів Блохіна Суперкубок абсолютно заслужено дістався динамівцям. Мініатюрний президент УЄФА Артеміо Франкі підняти важкий трофей був не в змозі і попросив киян самим забрати кубок зі столу біля бігової доріжки. Стримуючи почуття, його понесли Коньков, Решко, Фоменко і Веремєєв. Мені в натовпі схвильованих колег пощастило зберегти цей момент. Допоміг ширококутний об'єктив, завдяки якому в кадр все помістилося.
Через кілька днів Суперкубок виставили у вітрині АПН на нинішній Європейській площі. Я з друзями не раз до нього підходив. Сьогодні розумію: це було щастя. У чистому вигляді. Як і аромати маминого яблучного пирога з кухні, як запах батьківського шкіряного кофра з Зенітом і Ленінградом, як шепіт при легких поривах вітру верб і тополь у вікні нашої квартири на Солом'янці, як улюблені книги на колись дефіцитних чеських полицях ... Той самий Суперкубок зі мною і сьогодні. Відомо, якщо проблеми, засмучення, поганий настрій, то непогано на якийсь час переключитися і думати про щось хороше, приємне. Я особисто часто подумки повертаюся до тих днів початку жовтня 1975-го. І, знаєте, приходжу в норму, дивлюся на світ оптимістичніше.
*
Сорок і сорок.
З кінця 90-х я працював власкором Спорт-Експресу в Німеччині і мені не раз доводилося брати у Бекенбауера інтерв'ю. Кілька разів величезні - на цілу газетну сторінку, часом короткі, як то кажуть, на бігу. І кожен раз це було удачею, великою подією - і для мене, і для газети. А фото 1975 року з баварського тренування в Києві завжди висіло у мене на стіні. У жовтні 2015 го взяв його з собою на один з футбольних заходів в Мюнхені, в якому брав участь і Кайзер. Я показав йому знімок, і він зітхнув: "Минуло рівно сорок років ..." Потім посміхнувся: "Ми з вами зовсім не змінилися". Хтось із журналістів нас з тим самим знімком 1975 року сфотографував. Я подивився на Франца: "А давайте сфотографуємося ще рівно через сорок років". "Домовилися" - знову посміхнувся Бекенбауер і потиснув мені руку.
