Так падав Марадона: фальшивий пеніс, наркотики Каморри і слова, які Італія не пробачила

Сьогодні, 30 жовтня, Дієго Марадоні могло б виповнитися 65 років.

Могло б, але ні.

Один з найбільш культових і обдарованих гравців в історії футболу помер за спірних обставин ще у 2020-му. Як він сам зізнавався, через спосіб життя його тіло було на 20 років старшим, ніж вказував паспорт.

Наркотики, пиятики, безсонні ночі...

Неаполь, що підніс його на вершину, зрештою опустив Дієго на найнижче дно.

Чемпіон розповідає, мабуть, найбільшу історію падіння, яка тільки траплялася у футболі.

***

17 березня 1991-го все було скінчено. Допінг-контроль після матчу з Барі знайшов у сечі Дієго Марадони сліди кокаїну.

Бомба – ще й яка! 

Але вже не сенсація.

На той момент усі, хто хоч трохи цікавився футболом, щось та й чули про спосіб життя лідера Наполі, який зі стрункого юнака на очах перетворювався на опецькувату фігуру з мішками під очима.

"Я кілька разів відправляв запити на його арешт, але мені постійно відмовляли. Марадону покривали. Зразки його сечі надсилали нам і антидопінговому комітету. Ми постійно знаходили наркотики, а вони – ні", – розповідає тодішній прокурор Неаполя Луїджі Боббйо.

Сам Дієго спочатку вину не визнавав і хорохорився – мовляв, усе змова, а її "павук" – президент Барі та італійської федерації Антоніо Маттарезе:

"Після гри я бачив, як він дивно на мене глянув. Це не був погляд людини, що зла через поразку. Він дивився, як дивиться мафіозі на того, з ким покінчено".

Дієго надто добре знав, як дивиться мафія. 

Він дружив з нею, користувався послугами і вірив, що має у її світі якусь вагу. Наївний простак.

Навіть Наполі, який завжди його захищав, подав апеляцію чисто для галочки – і її швидко відхилили.

Арешт став перспективою днів або годин.

Аби Боббйо і його колеги не увірвалися до його дому, Марадона втік з Італії 1 квітня 1991-го:

"Я їду на день народження доньки. Я сумуватиму за матчами Серії А, своїм найбільшим задоволенням. Але я втомився від боротьби".

Наступного разу він приїде на Апенніни лише через 14 років – на прощальну гру Чіро Феррари.

***

Як же він докотився до усього цього?

Розповідали байку, як 6-річним Марадона впав прямо у вигрібну яму посеред злиденного району Фйоріто, де жила його сім’я. Гибле місце, де кругом банди, і поліція приїздила з рейдами щодня.

"Дієгіто, тримай голову над лайном!" – кричав дядько Чіріло.

Та він не послухав – ні тоді, ні потім.

"Все почалося в Барселоні. Коли ти починаєш вживати наркотики, то втрачаєш контроль. Ти впевнений, що все добре. А воно стає дедалі гірше", – зізнавався Дієго незадовго до смерті.

На "Камп Ноу" він прибув у 1982-му ще молодим і щирим талантом.

Його напарником мав стати Бернд Шустер – потенційно вбивчий дует, але на ділі їх обох "вбив" Андоні Гойкоечеа на прізвисько "М’ясник". Баск давно забув взуття, в якому зламав ногу німцеві, а от бутсу, що розтрощила Марадону, зберігає вдома на видному місці.

Вважається, що саме після перелому Дієго спробував "нюхати".

"Марадона був першим медійним гравцем світового масштабу. Таким людям треба сильний агент, який би їх контролював, інакше вони закінчують погано. А хто був навколо нього? Банда", – бідкався Жузеп Луїс Мінгелья, який заради аргентинця проїхав через весь Буенос-Айрес у броньовику, везучи у валізах 7,2 млн доларів готівкою.

До всього, аура Барселони, яку Златан Ібрагімович згодом назве "монастирем", не підійшла Марадоні. Він хотів хаосу, а його ставили в рамки.

Коли у фіналі Кубку короля-1984 Дієго спровокував ганебну бійку на очах у короля Хуана Карлоса, його спротивив навіть президент Барси Жузеп Луїс Нуньєс:

"У той момент я зрозумів, що нам більше не по дорозі".  

Пів року без футболу тоді присудила Марадоні іспанська федерація – і він знову нюхав, пив, гуляв.

Авжеж, про це говорили.

Наполі ці розмови не відлякали передусім тому, що на початку 1980-х "Партенопеї" двічі поспіль ледве уникали вильоту з Серії А. Це був невеликий, хоч і амбітний клуб, що ніколи не здобував чемпіонства.

Сам же Неаполь у 1972-му пережив епідемію холери, а у 1980-му – землетрус, що вбив 4,500 тисяч містян та зруйнував домівки ще 200,000.

Простіше кажучи, і клуб, і місто лежали в руїні, над якою багата промислова північ Італії насміхалася – і на трибунах теж.

"Ласкаво просимо до Італії!"

"Вмийтеся вперше в житті з милом!"

"Від вас тхне холерою!"

Ось як їх зустрічали.

І коли президент Наполі Коррадо Ферлаїно знайшов рекордні 10,5 млн доларів на Марадону, взявши позику в місцевому банку, французький журналіст Аллен Шалу запитав:

"Чи правдиві чутки, що Каморра зібрала половину від суми?"

Ферлаїно вдав, що образився:

"Ваше питання расистське. Неаполь – чесне місто".

Але насправді воно не було чесним. Марадона ж тягнувся до його бруду, що був йому ріднішим за елітні каталонські вілли. 

***

Це дивно прозвучить в еру скаутів, але це він зібрав той Наполі.

Марадона весь матч вмовляв Бруно Джордано перейти з Лаціо, обіцяючи зарплату, бонуси – усе, що кажуть спортдири.

Так само Дієго переконав прямо під час ігор на трансфери Алессандро Реніку з Сампдорії, Фернандо Ді Наполі з Авелліно, Андреа Карневале з Удінезе. Це він надихнув переїхати до Неаполя Алемао та Кареку.

І яким же Марадона був їм усім партнером!

"Навіть коли він хотів вказати одноклубнику на помилку, то чекав, поки роздягальня звільниться, щоб доброзичливо все пояснити тет-а-тет. Найлюдяніший з усіх, кого я зустрічав", – зізнавався Чіро Феррара.

А Крістіан Бальєрі, що грав за молодіжку, пригадує: "В ту пору гравці Прімавери часто лишалися ночувати на базі. Якось Дієго зайшов і всіх розбудив. У дворі стояв фірмовий фургон Puma з футболками, костюмами, бутсами. Дієго відкрив двері й сказав: "Все це ваше. І про сім’ї не забудьте!"

Так-от лише за пару років Марадона став найулюбленішою фігурою в місті завдяки щедрості, близькості до народу.

Консьєрж в готелі їде на побачення? Що ж, хай бере мою машину!

Простий перукар запросив на день народження свого сина? Дієго обов’язково прийме запрошення! 

Дітлахи у Іспанському кварталі запросили побуцати м’яча? Це святе! І байдуже, що з вікна щомиті могли полетіти помиї від невдоволених господинь. 

Дієго хотів усім догодити, кожному посміхнутися і, зрештою, помститися несправедливому світу за кривди, які отримав Неаполь, як колись його Фйоріто.

У 1987-му він таки виконав обіцяне – привів Наполі до першого в історії Скудетто:

"Не тільки Неаполь, а й вся південна Італія любила мене. Я був її емблемою. Я взяв Скудетто в могутньої півночі, щоб віддати бідному півдню".

Відчуваєте мессіанські нотки?

Без них це падіння було б не таким стрімким. Смертному-бо важливо розбиратися, хто сидить з іншого боку столу. А богу-то чого боятися?

***

От і Марадона не питав, що за сім’я Джуліано запрошувала його додому погостити.

Фани, мабуть.

"Дядько Карміне уболівав за Наполі і якось попросив лідера ультрас влаштувати зустріч з Дієго. Пам’ятаю, була ніч, ми з пацанами патрулювали район, щоб попередити в разі приїзду поліції. Але Марадона є Марадона, тож я часто покидав пост і заходив всередину.

Він був там – наш міф, легенда. Він жартував, а мій дядько постійно його обіймав. Ми розмовляли з ним про футбол і пили шампанське", – пригадував Луїджі Джуліано.

Його дядьки Карміне та Раффаеле були в ту пору одними з найвпливовіших босів Каморри в Неаполі.

Вперше Марадона зіткнувся з ними у 1985-му, коли вони передали послання, що "його бізнес у місті процвітатиме лише у співпраці з заступниками бідних".

Дієго, який виріс на історіях про доброго Че Гевару, погодився без вагань.

Було навіть фото за 1987 рік, де він лежить у золотій ванні клану Джуліано. Тоді футбольну зірку вже серйозно пасла поліція. І небезпідставно! Після облав і арешту Джуліано, в їхньому архіві знайшли аж 71 фото з Марадоною:

"Так, я бачився з цими людьми, але поняття не маю, чим вони заробляють. Мене часто запрошують до когось додому, і я приходжу". 

Тоді звинувачень Дієго ще не висували.

І навіть у 1988-му змовчали, коли Наполі дивно програв 4 з 5 останніх матчів у Серії А, віддавши титул Мілану. Ходили чутки, що перемога "Партенопеї" означала б 200 млрд лір збитків для нелегальних пунктів ставок Каморри. Саме в ті місяці хавбека Наполі Стефано Баджі сильно побили, а його дім пограбували. Дісталося навіть Дієго, чий автомобіль розбили на стоянці вщент.

Лише коли титул було програно, футболісти, за чутками, отримали компенсацію.

І тоді ж Марадона вперше почав розуміти.

Любов міста вбивала його. Він взяв на себе забагато.

***

Десь починаючи з 1988-го Марадона вже не міг без наркотиків.

З неділі по середу він не просихав. Четвер-п’ятниця йшли на детокс, в суботу Дієго виходив на поле – і все повторювалося.

Вийти із замкненого кола? Але куди? Там суцільний стрес. 

"Це чудове місто, але я більше не можу тут дихати. Я хочу вільно ходити, як кожен інший. А тут моя сім’я з дому вийти не може", – бідкався Марадона.

Його дружина Клаудія Вільяфанья пригадувала, що коли Дієго був тверезим і вони гуляли, божевільні фани переслідували їх щосекунди:

"Якось раз ми зайшли в магазин іграшок, а вони почали стукати по склу й розбили його. Ми втекли. Ще одного разу ми відпочивали на яхті в морі, і вони щоразу пливли до нас, ризикуючи потонути!"

Культ, створений Дієго на вулицях Неаполя, став нестерпним для нього самого.

І жити як?

У 1989-му Марадона попросив у Ферлаїно піти; той навіть погодився за умови, що попередньо Наполі виграє Кубок УЄФА. Втім, після тріумфу в Штутгарті Коррадо прошепотів: "Продажу не буде".

"Я хотів вбити його трофеєм, який тримав в руках", – розповідав Дієго у документалці.

У 1989-му він відкрито загравав з Марселем, та коли Бернар Тапі приїхав, Каморра дала йому на втечу годину. Хто відпускав курку, що несе золоті яйця? Наполі вклав у Дієго 14 млрд лір, а заробив майже 200.

"Мене б розірвали прямо на вулицях міста, якби я його продав", – виправдовувався Ферлаїно.

Ну, а Марадона хоч і виграв з Серію А-1990, насправді опускався дедалі нижче.

***

Потрібен був лише привід, аби все обвалилося.

ЧС-1990 надав і його.

Той турнір, хто не в курсі, проходив в Італії, що намагалася об’єднатися задля перемоги, і Марадона все псував. У матчі Аргентина – Камерун міланський "Сан-Сіро" 90 хвилин засвистував Альбіселесте:

"Бачите, завдяки мені міланці вперше перестали бути расистами й підтримали чорних!"

Коли ж дійшло до півфіналу Аргентина – Італія, що за іронією долі приймав "Сан-Паоло", Дієго виголосив свою фатальну промову:

"Я вже 6 років тут живу і багато зробив для неаполітанців. Якщо вони хочуть, щоб я був щасливим, я прошу їх підтримати Аргентину! Неаполь – це не Італія. Це місто зазнало десятиліть дискримінації та расизму!"

У підсумку трибуни розділилися, і "Скуадра Адзурра" ніби й не грала вдома.

Понад те, вона ще й поступилася у серії пенальті, де Марадона забив. 

Навіть Чіро Феррара не пробачив Дієго тих слів, наслідки яких він зрозумів дуже швидко:

"Проти мене ведеться замовна кампанія. Повторюю, я йду".

Але Жан-Марк Босман ще не виграв суд, і гравці не могли отак просто вирішити свою долю. Дієго залишився і під тиском, що наростав, невдовзі геть втратив контроль.

6 листопада він навіть не зміг встати з ліжка, щоб полетіти з Наполі до Москви на матч зі Спартаком. Протверезівши, Дієго замовив чартер і прибув пізно вночі у сумнозвісній шубі, але в старт все одно не потрапив. Його "десятку" вже віддали Джанфранко Дзолі – і "Партенопеї" вилетіли в серії пенальті. 

Ще гірше стало у січні 1991-го, коли Марадона опинився серед підозрюваних у справі "донни Кармели".

"Цей номер дав мені Дієго. Йому треба двох жінок", – зателефонував голос о 3 ночі.

"Так", – відповіла 46-річна господарка.

"Тільки добрих жінок, майте на увазі. Ми зустрінемося на вулиці Мандзоні, біля бару "Айроне".

"Дієго там?"

"А ви хочете з ним поговорити?"

"Я хочу, щоб він привітався з моїм маленьким хлопчиком. Він його фанат".

Коли донну Кармелу, або ж Кармелу Чінкеграну арештували, то виявилось, що вона вже кілька років постачала Дієго проституток і "снаряди", як вони називали кокаїн.

Очолював бізнес Маріо Ло Руссо – ще один капо Каморри, у якого була безліч спільних фото з Дієго, і він заговорив, як тільки потрапив до відділку.

Всі заговорили. Жоден мафіозо не став його захищати.

***

"Я рятував Дієго десятки разів! Без допомоги клубу він, думаю, жодного допінг-тесту б не здав! Схема була відпрацьованою. Накладку з сечею у пластиковому члені ховали в штанах і здавали чужий аналіз", – розповідав Ферлаїно, вийшовши на пенсію.

Навесні 1991-го його зусилля втратили сенс, бо доказів стало забагато. Дієго підозрювали навіть у контрабанді кокаїну з Аргентини на користь Каморри. 

Ба більше, він був головним злодієм для Риму, якого там ненавиділи після Мундіалю.

Ну, і до всього забив лише 6 голів у Серії А-1990/91.

Все зійшлося.

Його знищення було рішучим і показовим – перше з багатьох, бо що б там не обіцяв Марадона, наркотики залишилися з ним до кінця життя.

Кадри з ЧС-2018 неймовірно сумні для тих, хто пам’ятав його іншим.

"Вживаючи кокаїн, я давав суперникам фору. Ти хоч уявляєш, яким футболістом я міг бути без нього?" – запитував аргентинець у свого друга Еміра Кустуріци.

Той лише знизував плечима.

Не було відповіді на питання Дієго, як нема у історії умовного способу. Є лише те, що відбулося, – воно і складає спадщину.

"Дієго досяг усього, про що можна мріяти, але щасливим так ніколи й не став", – пригадував його друг неаполітанських часів Пепе. "Він замикався в собі, хотів кудись втекти. Він завжди повторював: "Я не святий, я футболіст". Дієго ніби шукав нову людину в собі, нових друзів. Вони були найнижчими з найнижчих, але Марадона, слабкий і самотній, не вмів казати "ні".