Інна Глущенко: Рада стати частиною Сент-Етьєна
Одним із найцікавіших переходів у жіночому футболі України стала зміна клубної прописки Інни Глущенко.
Нападниця національної збірної після двох років у Ліллі з нового сезону захищатиме кольори Сент-Етьєна.
Ми розпитали її про новий крок у кар'єрі та про те, що їй найбільше запам'яталося в попередньому клубі.
– Як виник варіант із переходом до Сент-Етьєна? Чи довго думала над таким кроком?
– Він з'явився відразу після завершення сезону. Чесно кажучи, цей варіант одразу став одним із фаворитів для мене, адже після розмов із керівництвом та тренером я відразу зрозуміла, що вони мають дуже цікавий проєкт. Звісно, мені дуже хотілося стати його частиною. Тому довго думати не довелося.
– У Сент-Етьєні колись грала Тетяна Романенко. Уже запитувала в неї щось про клуб?
– Так, вона колись там грала. Я знала про цей її досвід, але нічого запитувати не стала.
Якщо не помиляюся, вона виступала там два роки тому, а, як ми всі розуміємо, за такий період багато що могло змінитися. Тому я на це не спиралася, але це також було приємним фактором для мене. Йду її слідами, так би мовити (посміхається. – прим. Для контексту: Тетяна Романенко грала за Реймс. Згодом туди перейшла Інна. Потім Тетяна стала гравчинею Сент-Етьєна, а тепер за цей клуб виступатиме й героїня інтерв'ю).
– Два роки у Ліллі. Чим тобі запам'ятався цей період?
– За два роки ми пережили багато різних моментів – як чудових, так і складних. Люди там завжди робили моє перебування легшим і кращим, наскільки це було можливо. Саме це мені найбільше й запам'яталося. Там я могла почуватися максимально комфортно як футболістка.
– У тебе вже буде п'ятий рік поспіль у Франції. Наскільки сильно змінилася Інна Глущенко за ці роки як футболістка і як людина?
– За ці роки у Франції я дуже сильно змінилася. Я приїхала сюди ще 18-річною. Для мене це був челендж.
Мені довелося дуже швидко адаптуватися до абсолютно нової країни, ставати самостійною. Це був перший досвід бути так далеко від сім'ї, від близьких мені людей. Гадаю, за цей час я дуже виросла і як особистість, і як футболістка.
Усі розуміють, що рівень футболу у Франції дуже високий, тому довелося багато працювати під тиском, конкурувати на високому рівні, вимагати від себе набагато більше. Саме це допомогло мені стати набагато впевненішою в собі та більш зрілою.
За ці чотири роки мені вдалося адаптуватися до культури, мови та людей, які тут живуть. Так, планую залишатися тут якомога довше. Як мінімум, попереду п'ятий рік, а там подивимося.
– І наостанок – тема, яка зараз у центрі уваги всіх футболісток і футболістів. За кого вболіваєш на чемпіонаті світу, хто з гравців тобі запам'ятався найбільше і хто, як вважаєш, стане чемпіоном?
– На чемпіонаті світу я вболіваю за дві збірні – Іспанії та Аргентини. Якщо чесно, дуже хотіла б побачити саме ці команди у фіналі.
Станом на зараз найбільше серед футболістів стежу за Ламіном Ямалем і Ліонелем Мессі. Тому хотілося б побачити їх в одному матчі, коли вони гратимуть один проти одного.