Фрайбург зіграє у фіналі Ліги Європи: батьківщина Лева, геній пенальті та найкраща академія Німеччини
За останні 35 років Реал призначав нових головних тренерів 29 разів.
Челсі – 27.
Баварія – 20.
ПСЖ – 18.
Манчестер Юнайтед, якому в принципі довелося замислюватися над подібним питанням уперше в 2013-му – сім.
Фрайбург – п'ять.
Що це? Точніше, як це клуб, який за ці роки встиг пережити і виліт, і боротьбу за найвищі місця, зумів зберегти такий винятковий рівень наступності? І гарантувати собі матч, перемога в якому гарантує не тільки трофей, а й місце в Лізі чемпіонів – обидва успіхи вперше в історії.
Спробуємо розібратися разом із ліцензійним букмекером GGBET.
Місце дії: рукою подати до Швейцарії, багато сонця, alma mater Лева
Зовсім недавно я писав про Шальке як про феномен клубу з міста з 26-м населенням у країні. Так ось, порівняно з батьківщиною Фрайбурга Гельзенкірхен довго міг вважатися мегаполісом.
Нині місто зі складною назвою Фрайбург-ім-Брайсгау, 33-тє за населенням, з 233 тисячами мешканців згідно з останнім переписом, але воно активно насичується людьми останніми роками. До речі, найбільша діаспора в місті – українська, наших після початку повномасштабного вторгнення туди приїхало близько трьох тисяч осіб.
А так – Фрайбург місто дуже стародавнє (засноване 1120-го), винятково значуще (зважаючи на близькість Швейцарії, він часто виступав у ролі оплоту німецьких земель), найсонячніше в країні, але все ж глибоко провінційне. Навіть скромну символічну позначку в сто тисяч жителів Фрайбург-ім-Брайсгау подолав тільки в 1930-ті, місцевий футбольний клуб довго навіть не претендував на щось значуще.
На момент появи 1963-го Бундесліги, єдиного національного чемпіонату, Фрайбург жив тихим життям клубу третього німецького дивізіону. Відповідно, поява ні "звичайної" Бундесліги, ні Другої життя клубу не зачепила: клуб біля швейцарського кордону.
Винятковою, як виявилося пізніше, віхою для клубу став прихід 1972-го на посаду президента Ахіма Штокера, але і з ним клуб бовтався спершу шість років в аматорах, а потім ще 15 – у другому дивізіоні. Справедливості заради, це не означає, що в клубі не було відомих осіб – і навіть не означає, що цей клуб ніяк не пов'язаний із перемогами німців на ЧС.
Фрайбург – життя і любов Йоахіма Лева. Автор перемоги збірної Німеччини на мундіалях ставав найкращим бомбардиром місцевої команди в трьох різних сезонах, довго був найкращим бомбардиром в історії клубу, та й зараз утримує третє місце (про перші два – нижче). Йому вдалося дійти до великих команд, він грав за Айнтрахт і Штутгарт – але у Фрайбург він приходив тричі і став легендою саме рідного клубу.
Навіть зараз, у статусі легенди, суперзірки і завжди бажаного гостя, як мінімум, на ТБ, Лев живе на два міста: Берлін і Фрайбург. Воістину найсонячніше місто Німеччини!
Зліт: фізрук, фантастична селекція, 5:1 з Баварією
І тим не менше. Фрайбург був місцем, звідки будь-який хороший футболіст прагнув виїхати. Навіть Лев, скільки б не забивав, у вищій лізі пограв тільки після переходів до сусідньої Швейцарії та інших німецьких клубів. Людиною, яка змінила все, став Фолькер Фінке.
Коли клуб його призначав, це виглядало початком кінця, викинутим білим прапором. На дворі 1991-й рік, німецькі футбольні ліги наповнюють вихідці з НДР – і якщо грандам Бундесліги боятися їх не варто, то представників другого дивізіону можуть ой як похитнути різні Енергі і Динамо. Фрайбург навіть у місті не факт, що може вважатися особливою величиною (багато хто віддає перевагу старішому місцевому Фрайбургеру), і в цій ситуації призначає... вчителя фізкультури.
Фінке грав за аматорські клуби, закінчив кар'єру в 27 років – і (важливо!) як тренер довго теж нічого не міг показати. Перші три його місця роботи – Штелінген, Хавелсе, Нордерштедт – підійдуть для того, щоб вивчати німецьку географію, але не для чогось ще. Це були настільки скромні місця, що Фолькеру доводилося поєднувати роботу в них із роботою звичайним фізруком у школі.
Але Фрайбург під його керівництвом пережив просто казковий зліт. Перший же сезон – третє місце у Другій Бундеслізі, найкращий результат в історії клубу; другий – перемога в лізі, конкуренцію в якій так, здавалося б, накрутили Лейпциг, Росток та інші НДР-івці; третій – "бронза" Бундесліги з розгромом Баварії 5:1 та виходом до єврокубків! Фрайбург вразив усю Німеччину, став командою-сенсацією цілої епохи.
Та команда настільки зачарувала всю німецьку громадськість, що її прозвали "бразильцями з Брайсгау", незважаючи на повну відсутність у ній бразильців. Гра, гра була фантастичною: німці, які звикли до футболу як до нескінченних єдиноборств маттеусів і заммерів, захоплювалися технічною і видовищною грою Фрайбурга. Потім Фінке пояснював: змагатися з багатшими клубами в тому, що намагаються побудувати вони – програшна стратегія, треба будувати щось своє.
Історія того, "бронзового" Фрайбурга закінчилася дуже швидко. У нього переманили всіх найкращих: настільки всіх, що, наприклад, воротар Йорг Шмадтке (надалі великий футбольний менеджер) більше не зіграв жодного матчу в професійній кар'єрі, сидів на банках Баєра і менхенгладбахської Боруссії.
Не у всіх, заради справедливості, все було так погано, той самий бомбардир Родольфо Кардосо багато грав за Вердер із Гамбургом, викликався до збірної Аргентини – але, в будь-якому разі, лише через два роки після третього місця "бразильці" вилетіли до Другої бундесліги. Тут, здавалося б, і казочці кінець: скільки було таких команд і тренерів, які видали один хороший сезон? Але Фінке затримався на своєму місці більше, ніж будь-який інший тренер.
Тут уже дуже допоміг клуб – Штокеру явно сподобалося бути в одній тусовці з Беккенбауером і Феллером. Фрайбург шукав перспективних гравців у країнах, про які інші навіть не думали. Досить сказати, що німця Віллі в команді дехто вважав грузином – бо вже дуже співзвучним було його прізвище з прізвищами захисника Левана Кобіашвілі, півзахисника Левана Цкітішвілі та форварда Олександра Іашвілі.
Ця трійка довго визначала обличчя команди: Кобіашвілі провів у Фрайбурзі 5 сезонів, Цкітішвілі – 7, а Іашвілі – цілих 10. І ніхто, що характерно, не побачив іншого тренера: Фінке затримався в місті на 16 років. І не просто затримався: разом зі Штокером вони по цеглинці вибудовували клуб зовсім іншого масштабу.
Якщо говорити про таку нудну річ, як результати, то Фінке з першої спроби повернув Фрайбург у вищу лігу, а в 2001-му грав із клубом у Кубку УЄФА. Та команда рясніла екзотичними іменами: крім грузинів, це були малійці Сумаїла Кулібалі (найкращий бомбардир) і Бубакар Діарра, іранець Ферідун Занді. Але з точки зору розвитку клубу важливіше, що тоді ж клуб заснував футбольну академію, а 2004-го спільно з міською громадою створив фонд для забезпечення фінансування.
Клуб перестав бути "бразильцями", але він став завсідником вищої ліги – і це, звичайно, набагато цінніше.
Нова казка: команда своїх, тренер, якого виростили всередині клубу
І все ж приблизно 20 років тому здавалося, що історія великого Фрайбурга закінчилася, що його будуть згадувати, як Болтон або К'єво тієї ж епохи.
Штокер провів на посаді президента 36 років: він помер 2009-го від серцевого нападу. За два роки до цього пішов Фінке – і його заміна на Робіна Дутта виглядала відвертою осінню патріарха. Безумовно, останній свій сезон Фолькер розпочав погано (йшлося про виліт у третій дивізіон!), але потім взяв такий темп, що боровся за повернення в еліту.
Але саме на піку кризи клуб оголосив, що розлучиться з Фінке після закінчення сезону – і спровокував розкол у ще недавно найбільш дружньому клубі Бундесліги. Уболівальники приходили на стадіон із плакатами " Ми – це Фінке", гравці одягали футболки з тим самим написом (!!!), а на трибунах клуб вивішував банер: "Ми – це Фрайбург, хто б не був тренером". Не так мала йти легенда, не так... І ці хвилювання, до речі, дуже ймовірно, що позначилися на результаті: клубу не вистачило одного очка до Бундесліги.
Наступник Фінке, до речі, впорався відмінно. Робін Дуттпровів чотири сезони, повернув клуб в еліту, посів дев'яте місце і неймовірно розкрив Папісса Сіссе. 22 голи за сезон Бундесліги – ніколи ні до, ні після і сенегалець так не відзначався, і будь-який гравець Фрайбурга не забивав так багато.
Але Дутта переманив Баєр, його послідовник Маркус Цорг показав повну неспроможність у роботі головним тренером (як асистент він суперзірка: вже багато років допомагає Фліку), і над клубом нависла тінь. Президента-легенди вже немає в живих, усіх найкращих у нього без проблем переманюють (той самий Сіссе прямо в січні 2012-го пішов у Ньюкасл), а тут клуб призначає другого поспіль ноунейма...
Хто б міг подумати, що цей ноунейм стане головним козирем Фрайбурга в боротьбі за високі місця.
Крістіан Штрайх не був видатним гравцем. Він провів у Фрайбурзі п'ять сезонів, але чотири з них – у тому самому Фрайбургері, а до вищої ліги не дістався з жодною своєю командою. Він присвятив себе тренерству у Фрайбурзі, причому в дуже різних іпостасях. 16 років (!) він працював із юнаками клубу, частину цього часу поєднував роботу з асистенством у першій команді – і ось, у 2011-му отримав шанс як головний.
Це дозволило Фрайбургу перетворитися кардинально.
Пам'ятаєте, вище я писав, що академію клубу відкрито 2001-го? Виходить, що один із перших її випускників може найближчим літом стати на останньому рубежі одного з фаворитів. Олівер Бауманн уже в 2002-му вступив до системи клубу, пізніше грав за першу команду Фрайбурга, відтоді зіграв уже п'ятсот (!) ігор за Гоффенгайм – і нехай навіть повернення до збірної Ноєра затьмарює його перспективи, можна констатувати: академія Фрайбурга почала ростити таланти одразу.
Для Фрайбурга за Штрайха стало нормою спиратися не те що на німців, а на місцевих вихованців. Бауманн, безумовно, крутий, але за продаж його за скромні 5,5 млн євро клуб можна і покритикувати. А ось, наприклад, Кевін Шаде поїхав у Брентфорд за цілих 25 мільйонів, а Маттіас Гінтер і Ніко Шлотттербек у Боруссію – за 10 і 20 відповідно. Не кажучи про те, що дуже багато гравців приносять користь Фрайбургу на полі.
У сезоні-2023/24, останньому для Штрайха в клубі, Фрайбург став лідером Бундесліги за кількістю вихованців в основі. Непогано для клубу, який відкрив академію менше, ніж чверть століття тому!
Безумовно, бути монстрами селекції та трансферного ринку теж потрібно. Того ж Чаглара Соенджю клуб знайшов в Алттинорду (навіть не у вищій лізі Туреччини!), а потім продав у Лестер за 21 мільйон євро – пограбування століття, якщо згадати помилки захисника. Брентфорд рівно ті ж 25 мільйонів, що за Шаде, заплатив за нідерландського воротаря Флеккена. І все ж козир клубу в іншому.
Фактично, Штрайх продемонстрував перевагу спадкоємності у футболі. Людина, яка грала за Фрайбург ще до будь-яких успіхів, а до тренерського штабу Фінке увійшла, ще коли клуб був зеленим новачком еліти, знала багатьох юніорів клубу ледве не з дитсадівського рівня.
У всьому світі не було людини, яка розкрила б академію краще – і клуб зробив наскільки неочевидний, віддавши перевагу "ноунейму", ніж "Шаафу" і Магату, настільки й блискучий вибір.
Тут і зараз: продовження спадкоємності, рекордна закупівля, воротар-феномен
13 років Штрайха в першій команді – це 13 років обожнювання. Він чотири рази виводив клуб у єврокубки – причому два останні рази були у двох останніх сезонах, що натякало на черговий новий рівень. Завдяки його роботі клуб став дуже добре заробляти на продажах (див. вище), при ньому переїхав на новий стадіон – комфортний 34-тисячний "Європа-Парк", на якому і збірна не соромиться іноді грати.
Він настільки добре знав своїх підопічних, що Нільс Петерсен встановив рекорд Бундесліги. Другий бомбардир в історії клубу забив після виходів на заміну цілих 33 м'ячі – Штрайх використовував його як секретну зброю, часто більш смертоносну, ніж коли Петерсен в основі.
І все ж, при всьому цьому, Крістіан прийняв рішення покинути клуб і, як уже можна фіксувати, професію у віці, в якому багато хто тільки розквітає. Коли він закінчив свій останній сезон-2023/24, йому було всього 58 років – і якщо тоді ще можна було чекати, що Штрайх десь спливе, то тепер, коли він уже два роки не спливає навіть у чутках, можна не сумніватися – це пенсія.
Чому? Судячи з усього, Крістіан просто втомився. Все ж за роботою на одному місці він навіть Фергюсона перевершив: 29 років, нехай і на різних посадах. Штрайх ніколи не вдавав із себе генія: зізнавався, що не дивиться АПЛ, їздив на тренування на велосипеді і, загалом, завжди виглядав генієм місця.
Петерсен зізнавався, що в роздягальні більше говорять про Трампа й Ердогана, ніж про тактику, та й ті самі велопоїздки тренера відповідали статусу одного з найбільш "зелених" міст Німеччини – але за межами міста всього свого життя тренер вирішив навіть не пробувати.
Як наслідок, уже другий рік Фрайбург тренує Юліан Шустер. Хто це? Навіть якщо ви вперше читаєте це ім'я, можете здогадатися.
Звичайно ж, це плоть від плоті попередніх команд. Юліан у Фрайбурзі безвилазно з 2008-го: спочатку 10 років грав (причому найперший сезон – ще у Другій Бундеслізі), потім шість років допомагав Штрайху. Звісно, при ньому Фрайбург теж лідирує за кількістю вихованців у лізі, тільки не одноосібно: тепер по 9 "своїх" у нього і Майнца.
Формально легіонерів у складі все ще багато, але називати нинішній Фрайбург легіонерською командою просто нечесно. Пара форвардів, які регулярно виходять в основі, не зіграли за межами Німеччини жодного матчу в професійній кар'єрі. Один із них – Вінченцо Гріфо, найкращий бомбардир в історії клубу, за сумісництвом перший футболіст в історії, який зіграв за збірну Італії без жодного матчу в італійських лігах.
Гріфо народився в сім'ї італійських іммігрантів, все просто. Для Фрайбурга Гріфо – справжня ікона. Він приходив до Другої бундесліги, 14 голами дуже допоміг одразу повернутися у вищу лігу, а зараз у нього 108 голів і 98 асистів, рекордні показники в історії клубу.
А ось другий "несправжній" легіонер дозволяє говорити вже не про казки та легенди, а про звіриний оскал капіталізму. Літо 2025-го – з відривом рекордне за витратами клубу, Фрайбург виклав 32,7 мільйона євро. Безумовно, 31 і виручили, але раніше клуб стільки не витрачав, продаючи навіть на великі суми.
Тепер Фрайбург може більше і витрачати. З якого, власне, дива йому бути "ярмарком"? Стадіон тепер великий і сучасний, з ним можна багато заробляти на квитках. База, у всіх сенсах цього слова, у клубу не набагато потужніша за ту, що 10-20 років тому, – а це значить, що клуб може собі дозволити вкладатися в склад.
Легіонер, до якого я так довго підводив – вихованець Санкт-Паулі, хорват Ігор Матанович. За нього клуб заплатив 6,7 млн євро – і він відплатив за це 15 голами в першому ж сезоні. Форвард Судзукі, за якого данський Брондбю отримав 10 мільйонів, справляється гірше, але дуже допоміг вийти у фінал дублем на полі Сельти.
Допоміг і вінгер Деррі Шерхант, якого купили у Герти за смішні 2 мільйони – і загалом видно, що клуб міцніє. Вихід у фінал ЛЄ, 15 додаткових матчів, не став приводом провалити чемпіонат: сезон Бундесліги Фрайбург закінчив на сьомому місці, точно буде в єврокубках і наступного сезону.
Кумедно виходить: воротар суперника Фрайбурга вигравав серію пенальті у фіналі чемпіонату світу, але до серії пенальті Астон Віллі все одно краще не доводити. Новий вихованець воротарської школи Фрайбурга при одинадцятиметрових творить щось неймовірне. Його звуть Ноа Атуболу, і з останніх семи пенальті він відбив шість – зокрема й найважливіший, у півфіналі Ліги Європи на полі Браги.
І все ж історія Фрайбурга – це більше історія сімейності, ніж великого бізнесу. Фрайбург – це клуб, який у момент, коли переїжджає на новий стадіон, не домовляється з якоюсь кейтеринг-компанією, щоб на новому місці могли продовжити роботу старі продавці вуличної їжі. Штрайх плакав на прощанні зі старою доброю ареною – так він прикипів до "Шварцвальд-Штадіону". Може, тому й пішов?...
В окремих випадках спадкоємність навіть переростає в спорідненість. На початку дев'яностих у Фрайбурзі грав півзахисник Нільс Шлотттербек. Став найкращим бомбардиром команди в сезоні, швидко пішов – але через багато років молодіжна команда Фрайбурга прийняла його племінника Ніко.
Мине ще трохи часу, і Боруссія виплатить за нього 20 мільйонів євро, а зараз на Ніко Шлоттербека, зі статусом однозначно кращого німецького й одного з найкращих захисників світу, претендує половина топклубів.
Фрайбург – це цінності. Шлотттербека в основі команди замінив Маттіас Гінтер – вихованець клубу, чемпіон світу, який теж пограв за Дортмунд. На той момент йому було 28 років, серед претендентів були Барса з Баварією – нехай, скоріш за все, в запас, але тим не менш. Гінтер вибрав повернутися до Фрайбурга, сказавши, що немає нічого більш особливого, ніж повернення на батьківщину.
Напевно, Фрайбург – навіть більше, ніж просто етика, професіоналізм і високі робочі стандарти. Це одне з небагатьох місць у сучасному футболі, де любов фанатів до гравців – любов безмірна і нескінченна – зустрічає відгук. Легко перераховувати великі досягнення Фінке і Штрайха, але взагалі обидва тренери з клубом вилітали з Бундесліги.
Скільки клубів на місці Фрайбурга зазналися б, випустили б пресреліз із формулюваннями "звільнений за невідповідність зрослому рівню команди"? Клуб із німецької провінції знає своє місце – і тому це місце все почесніше.
У фіналі Ліги Європи зійдуться дуже, дуже різні команди. Успіх Астон Вілли – штрих до портрета успіху всієї Англійської Прем'єр-ліги. Це символ того, як в Англії за кілька років може вирости великий клуб, з багаторазовим переможцем Ліги Європи біля бровки, героєм останнього ЧС у воротах і купою збірників навіть у запасі. Це велика, сильна історія – але, як ви тепер знаєте, найромантичніший сюжет цієї ЛЄ має інше ім'я.
Прогноз букмекерів
На думку букмекерів, німецький колектив є аутсайдером у битві за трофей. За оцінками GGBET, на перемогу Фрайбурга можна поставити з коефіцієнтом 5,24, тоді як на перемогу Астон Вілли в основнийчас 1,71 Зроби свій прогноз і переконайся: все буде GG!
Коефіцієнти взяті з сайту GGBET.UA станом на 20 травня 12:00 і можуть змінюватися.
Реклама 21+
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЬ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
- GGBET здійснює діяльність відповідно до ліцензій від 23.08.2023 року, виданих згідно з рішеннями КРАІЛ №128 та №129 від 08.08.2023.