Фіорентина, мільйони та манкурти
Чим близька нам італійська Фіорентина, наступний суперник Динамо в поточній Лізі конференцій? Тим, вочевидь, що представляє дивовижну Флоренцію – місто-побратим не менш велично-історичного Києва.
Тим, що на єврокубкових стежках стала каменем спотикання для тих-таки "біло-синіх" і Дніпра: жодної перемоги українців у 10 матчах, лише 4 нічиї, різниця м'ячів – 5:12. І ще, мабуть, тим, що, як стверджується в популярній колись пісні, пропонувала цілий мільйон за популярного колись футболіста...
Анатолій Бишовець – колишній форвард, колишній тренер, колишній киянин і колишній українець – розповідав, що мав нагоду поцікавитися в автора й виконавця Володимира Висоцького: звідки, мовляв, інформація? Бард не розкрив джерел, лише підтвердив із таємничістю: "Знаю..."
Золотий сарай київського Динамо
Історія ця датована 1970 роком, твір присвячений світовій першості в Мексиці, де збірна СРСР дійшла до чвертьфіналу з кількома київськими динамівцями у складі, а Бишовець забив чотири м'ячі, стільки ж, як Пеле, головний герой і турніру, й, власне, пісні.
Кількома місяцями раніше, у листопаді 1969-го, в другому раунді Кубку європейських чемпіонів Динамо поступилося Фіорентині за сумою двох матчів – 1:2 вдома та 0:0 на Апеннінах. Жоден із підопічних Віктора Маслова не залишив тоді по собі "трансферних" вражень. Та й мексиканські голи "Биша" не тягнули на мільйон навіть гіпотетично.
До семизначних цифр світовий футбол іще не догрався: у 1968-му Ювентус придбав П'єтро Анастазі за рекордні 500 тисяч фунтів, а наступне світове досягнення, що в 1973 році супроводжувало появу Йохана Кройфа в Барселоні, дорівнювало 922 тисячам.
Отже, мова аж ніяк не про фунти й не про долари. Можливо, ліри? Отоді зазіхання Фіорентини на гравця з-за "залізної завіси" – апріорі марні – автоматично переводилися б у категорію дотепних жартів, адже мільйон італійських грошей на той час дорівнював усього 600 американським "умовним одиницям".
...До першого офіційно схваленого трансферу радянського футболіста на Захід мали спливти ще довгі десять років. Та й той перехід Анатолія Зінченка із Зеніта до віденського Рапіда восени 1980-го оформлювали тишком-нишком, без фанфар. Скресла крига лише перед розпадом Союзу. Раніше ж "прописатися" в спорті за кордоном можна було хіба що в статусі "зрадника". І з зірок таке вдалося тільки шахісту Віктору Корчному, який свою партію з КДБ розіграв блискуче.
Нинішньому поколінню вболівальників, найімовірніше, навряд чи відомо, що кожну спортивну делегацію СРСР на виїзні міжнародні змагання обов'язково супроводжували співробітники "органів". У їхніх доповідях жодним чином не фігурували голи, очки й секунди, натомість мова йшла про порушення радянських законів і "норм моралі".
На початку березня 1972 року на стіл першій особі України – тодішньому очільнику Комуністичної партії республіки Петрові Шелесту – ліг донос наступного змісту.
"Гравці київської футбольної команди Динамо Бишовець і Хмельницький, виїжджаючи за кордон, порушили встановлені правила, вивезли 3700 доларів і здали їх до посольства СРСР у Відні.
За Вашою вказівкою ми з'ясували обставини цього випадку та доповідаємо, що у лютому 1972 р. футбольна команда київського Динамо виїжджала для проведення товариських ігор до Австрії, Шотландії, Англії та ФРН.
Першого дня, після прибуття в м. Відень, гравець команди Бишовець розповів співробітнику КДБ, який перебував у складі делегації під прикриттям заступника керівника делегації, що він і Хмельницький провезли за кордон долари для купівлі автомашини через посольство. Далі сказав, що вони розуміють, якого великого порушення припустилися, що готові просто здати ці гроші в посольство, аби їх не спіткали неприємності.
Гроші ці, як усно пояснював Бишовець, вони отримували та накопичували при неодноразових виїздах за кордон у складі збірної СРСР та київського Динамо.
Оперпрацівник поінформував співробітника резидентури КДБ у Відні, який доповів про те, що сталося, Послу СРСР в Австрії, за чиєю вказівкою у Бишовця та Хмельницького ці долари були прийняті в касу посольства з метою недопущення провезення ними іноземної валюти в інші капіталістичні країни та запобігання можливим провокаціям.
Замість зданої інвалюти Бишовцю та Хмельницькому виданий фототелекс (гарантійний лист), на підставі якого вони можуть придбати в СРСР товари.
За рекомендацією посла, керівнику делегації та команді про цей факт не повідомлялося, щоб вони в умовах закордону не вжили щодо цих спортсменів різких заходів, оскільки це могло викликати небажані вчинки з боку Бишовця та Хмельницького й загалом вплинути на стан команди перед її виступами за кордоном".
Втекти з-під подібної опіки – то не захисників на полі фінтами розкидати! А якщо вже десь "спалився" – мерщій до товариша майора, покайся й отримай замість "мерседеса" фототелекс.
...Коли після придушення радянськими танками Угорського повстання троє найкращих футболістів-мадярів – Ференц Пушкаш, Шандор Кочиш і Золтан Цибор – не повернулися додому, в СРСР їх оголосили ренегатами. Прізвища зірок, які з успіхом продовжили виступи в Реалі та Барселоні, заборонили друкувати в газетах і називати в телерепортажах.
Скажімо, читачам "Совєтского спорта" повідомили, що в фіналі Кубку чемпіонів-1959/60 три голи мадридців у ворота Айнтрахта забив ді Стефано, а решта з семи (рахунок – 7:3) влетіли наче самі по собі, без участі автора "покера" Пушкаша. Футбольна слава від цих майстрів не втекла, та й для земляків вони залишилися Патріотами. До їхніх монументів ідуть із квітами, їхні імена носять стадіони.
Золотий м’яч-1986 міг завоювати Заваров, а Бєланова у Франс Футболі переплутали з Блохіним
Бишовець, який струшує нафталін з байки про мільйон, ані в Реалі, ні навіть у Фіорентині так і не з'явився. Задовольнився гарантійним листом від касира австрійського посольства. А роки потому – ще й тридцятьма срібниками.
Він був своїм для Києва, звідки накивав п'ятами після аварії в Чорнобилі. Вважався динамівцем, попри публічні чвари з Лобановським (той, за словами Бишовця, елементарно заздрив йому). Багатьом вбачався українцем – навіть на чолі Зеніта й збірної Росії – країни, чиє вторгнення сьогодні підтримує, на путінському параді 9 травня розмірковуючи про "свящєнную войну" і "нашу побєду", ані словом не обмовляючись про те, що Україну по-звірячому шматують рашистські орди й рашистські бомби...
Щодо заздрощів – це немов із кремлівських методичок. Достатньо корелювати список завойованих тренерських титулів і продивитися перелік місць роботи.
Не забудемо й не пробачимо те, як зрадник Бишовець заборонив хвилину мовчання в пам'ять про Валерія Васильовича перед початком поєдинку очолюваного ним тоді клубу – мовляв, яке відношення Лобановський має до російського футболу. (Сам, до речі, пропонуючи послуги агентам – щоби прилаштували десь на Кіпрі чи в Азії, наполягав: у жодному разі не називати українським тренером, тільки фахівцем із Росії).
З рештою "чеснот" нехай розбираються вже його нинішні земляки.
А футбольна спільнота "за порєбріком" доповнює портрет Бишовця все новими й новими промовистими рисами. Не забуваючи, що на чолі збірної Росії цей "видатний" наставник програв шість матчів із шести (зокрема й Україні в Києві – 2:3), пропонують подивитися на нього з інших ракурсів.
"Усі, хто хоч трохи пов'язаний із футболом, знають, що Анатолій Федорович – комерсант, а не тренер", – зазначив якось його колишній колега.
"По суті, він клептоман – це давно всім відомо", – підтвердив один з агентів, розповівши про "тарифи Бишовця".
Якщо зібрати всі "відкати" за місця в основному складі клубів і збірних, за підвищення зарплат, відрахування від преміальних та інші "відшкодування", набереться навіть не один мільйон, а значно більше. Жодна Фіорентина такий прейскурант не забезпечила б. Паніковський відшкодував своє, реваншувавшись за Скумбрієвича, котрий підкачав свого часу, не витримавши у Відні очної ставки
Флорентійці, до слова, через багато років після увічненого в пісні трансферу-фантому таки втілили давню забаганку – підписали Андрія Канчельскіса. Такого ж тричі "колишнього". Такого ж манкурта, як Бишовець.
Чи не забагато уваги цим запроданцям, може запитати читач. Готуючи матеріал, я й сам про це думав. Що поробиш, перевертні – теж, на жаль, частина нашої спільної біографії, не лише спортивної. Про це варто знати й пам'ятати. Усвідомлюючи, що в пантеонах слави місць не резервують, а ось смітник історії – то суто персональний вибір...
