Малеча на плечах! Ексгравець Шахтаря та збірної України Андріан Пуканич тренує 5-річних, згадує як забивав в Африці, захищає Шахтар та Динамо
Колись він був лідером української "молодіжки", грав за Шахтар і низку інших українських клубів, а зараз веде тихе життя в рідному краю, навчаючи дітей футбольним азам і відсторонившись від публічності...
Експівзахисник "Шахтаря" та збірної України Адріан Пуканич зараз проживає, грає та тренує в рідному Виноградові на Закарпатті. Ми випадково помітили 41-річного фахівця на одному з матчів ДЮФЛ, на вільній від змагань частині поля срібний призер молодіжного Євро-2006 "возився" з п’ятирічками – проводив тренування. Адріан Миколайович постійно в грі, бавиться з малечею, а в кінці тренування кожному малюку презентує порцію солодощів.
Адріан Пуканич з 16-ти років був в академії "Шахтаря". У середині 2000-х виступав за першу команду, грав на правах оренди за "Іллічівець", "Говерлу", "Ужгород", "Епіцентр".
За національну збірну України провів два матчі. У 2003-му вийшов на заміну в програному поєдинку грекам у відборі до Євро-2004. А в товариському матчі проти Лівії в Тріполі, забив свій єдиний гол за головну команду.
Поспілкуватись між тренуваннями із закарпатським "Гвардіолою" не вдається – весь у роботі. Домовляємось про телефонну розмову, але й у такий спосіб мобільного Адріана впіймати важко. Просить передзвонити щойно завершиться трансляція матчу УПЛ.
– Андріане, часто дивитесь трансляції матчів УПЛ? До того ж сьогодні понеділок, не найфутбольніший день…
– Так, тому й дивлюсь у понеділок, на вихідних реально часу не маю. Тренування, турніри і все, що пов’язане з цим. Нещодавно "Шахтар" проти "Інгульця" встиг один тайм подивитись і побіг. Але єврокубки за участі українських команд та збірну намагаюсь не пропускати.
– Тобто на топчемпіонати вас уже не вистачає?
– Можу все потроху подивитись – Іспанію, Англію, Італію. Але, знову ж таки, це питання вільного часу. А якщо вже й обирати для перегляду чемпіонат, то з задоволенням подивлюсь німецьку Бундеслігу. Там, як на мене, у відкритіший футбол грають. Мені ця ліга за це й подобається найбільше.
– До речі, ви ж і самі досі граєте?
– Виступаю на аматорському рівні на першість області, команда "Севлюш" (Виноградів). Ми два останніх роки в Закарпатті виграли чемпіонат та зимовий кубок області.
– Ви ще й граючий тренер?
– Так, граю. Треную і дорослих, і дітей цієї ж академії.
З вихованцями академії "Севлюш"
– Окрім футболу який ще спорт полюбляєте?
– Великий теніс. Деколи і сам можу пограти, і якусь трансляцію подивитись.
– А з ким з футболістів підтримуєте зв’язок?
– Костянтин Ярошенко, Сергій Кравченко, Олександр Алімов (тренер U-19, Шахтар)
– На вулицях упізнають?
– Та не сказав би, що особливо впізнають. Мене ж тут давно знають. Були випадки, коли внутрішньо-переміщені громадяни зі східних регіонів приїжджали, впізнавали. Вони ж ходили на стадіон на матчі, коли я ще грав. Зараз вже відбулась зміна поколінь. Тому, якщо хтось і впізнає, то це люди старшого покоління.
– Дитячий футбол для вас щось нове?
– Не зовсім, я дітей 2009-го року народження набирав ще до того як піти грати за "Ужгород", а от малі, це, дійсно, новий досвід. А зараз я ще й амбасадор шкільних змагань "Пліч-о-пліч".
Пуканич з 5-річним футболістом
До речі, коли почалась війна, то сюди вимушено переселились чимало відомих тренерів з дитячих академій, майже рік вони тут були з дітьми, тому було з ким обговорити нюанси дитячого футболу, порадитись, проконсультуватись. Війна, це якраз той випадок коли біда приносить якийсь поштовх до розвитку. Тобто, приїхали сюди тренери і принесли щось нове, хоча краще б не було таких приводів для переїзду.
– Сучасних дітей непросто "затягнути" в спорт?
– Взагалі так, діти мають змогу грати в будь-що не виходячи з дому, така тенденція вже давно. Хоча, якщо дивитись по нашому Виноградову, то я б не сказав, що складно залучити дітей, масовість не падає. Інша справа, що діти вже не такі як ми в дев’яності роки, дворового футболу майже немає, не носяться діти по вулицях з м’ячем. Добре, що зараз є якась інфраструктура, ті ж самі майданчики з штучним покриттям.
– Були часи, ті ж самі 90-ті, коли один комплект форми був на декілька команд різного віку, матч відіграв і віддаєш футболку своєму другу…
– І при цьому ніхто не перепитував, який розмір – L, XL чи S J.
– Які особливості тренувань з маленькими дітьми, бачили, як ви їх солодощами після занять пригощаєте?
– У цьому віці, 5-6 років, головне – прищепити дитині любов до гри, до футболу, спорту, а потім вже техніка, тактика і так далі. Дітям треба дати емоцію, через неї вони полюблять гру, привчаються до дисципліни.
Раніше все починалося десь у семирічному віці, коли дитина йшла до школи, тоді вже можна було в ДЮСШ потрапити. А зараз, за рахунок приватних шкіл, є можливість починати все раніше і це плюс. Та й футбол, в загальному, став ще більш розрекламованим.
– Андріане, ви були срібним призером ЧЄ-2006 в складі молодіжної збірної України. І останнім часом наші юніорські команди також виступають на рівні. При цьому наша національна збірна як і раніше серед середняків. Можливо, щось потрібно змінювати на рівні саме дитячо-юнацького футболу? Де ми втрачаємо таланти? Зрозуміло, що часи для розвитку зараз вкрай складні та все ж таки.
– Це дуже таке комплексне питання без якоїсь однозначної відповіді. Якщо говорити про дитячий футбол, то це, перш за все, питання інфраструктури. Є велика різниця між великими містами та малими, селами. Треба вирівнювати можливості, хоча розуміємо, які зараз часи...
Взагалі, брак інфраструктури не дозволяє мати круглорічний ігровий цикл, не має повноцінної можливості проводити змагання цілий рік. У багатьох дітей десь чотири місяці випадає, а це багато. Бо майстерність кується саме в іграх, в різних турнірах та чемпіонатах, а щоб їх провести вже після середини листопада і до середини березня – треба умови.
– Чому далеко не всі юнаки розкриваються в дорослому футболі?
– Не всі готові важко працювати, у багатьох опускаються руки, якщо не потрапляють до основних складів. Або прийшов з академії великого міста чи великого клубу в команду-середняк другої ліги чи першої, а там умов класних немає. Ось і "скисає" футболіст, бо звик до іншого і малював собі в уяві інше. Не багато хто з такими реаліями та викликами справляється. А там ж треба доводити свою майстерність. А для цього треба грати, а не зіграв пару місяців і далі мотивація падає. Під час гри ти береш емоцію, вона розвиває. Кожен удар, передача, момент - це все досвід, який дає розвиток.
А ще вважаю, що у нас футболісти в принципі мало грають, ігор мало на всіх рівнях.
– Чому вам, свого часу не вдалося стати основним гравцем Шахтаря?
– Важко було в 20 років конкурувати з тими хто на ходу в 25-26. Та й тоді такий час був, що потрібно було грати тут і зараз, на далеку перспективу не дивились, чекати ніхто не збирався.
У матчі за ФК "Ужгород"
– Шахтар в середині 2000-х і далі до великої війни – це якісні легіонери, які тягнули команду і в Україні, і в Європі. Нинішні проблеми – це через брак висококласних зарубіжних гравців?
– Можна і про таку причину говорити. Тодішні легіонери - це були дійсно лідери, грали за свої національні збірні, вони робили результат. Під час війни це нереально. Гру Шахтаря зараз визначають українські хлопці і справляються вони добре, в цьому теж є свій позитив. Хоча, не можна сказати, що все в команди погано. Сезон на сезон не схожий, суперники сильні.
Казати, що якийсь тотальний провал, точно, не доводиться. Просто зараз рівень команди такий, а були часи він був вищим. Я вже й не хочу казати про дорогу, переїзди і про відсутність справжніх домашніх матчів. Грати при рідних трибунах в єврокубках - це дуже важливо. Коли тебе женуть вболівальники вперед - це інший ментальний підхід, інший заряд. До того ж це створює тиск на суперника і йому важче грати і набирати очки.
– Хто сьогодні очевидний "топ" в Шахтарі?
– Георгій Судаков. І гра Миколи Матвієнка мені також подобається.
– Прикра поразка Шахтаря в Лізі Чемпіонів від ПСВ – це було що? Нездатність тримати удар, втома, тренерські прорахунки чи банальне невезіння?
– Думаю, причина такого результату – не спрацювали заміни. У тренера був свій план на кінцівку матчу, але ці заміни не "зіграли" так, як хотілось. Так буває. Вилучення нашого гравця також мало вплив. Кажуть, що арбітр був упередженим і міг також вилучати і гравця ПСВ. Але, як на мене, там не було "червоної". До того ж суперник після забитого м’яча кураж вхопив, а спинити команду коли вона так "несеться" буває дуже не просто. Такі поразки б’ють по потилиці, але треба вставати і йти далі.
Наступні матчі, зокрема і в УПЛ, покажуть наскільки команда оговталась після того важкого поєдинку.
(Розмова відбулась до поєдинку проти "Руха", коли львівяни забили в компенсований час і зрівняли рахунок, 1:1).
– Нездатність Динамо протистояти суперникам в Лізі Європи – це про ті ж проблеми що і в Шахтаря? Хоча негаразди киян, здається, вже більш давні…
– З легіонерами у них схожа історія. Але знову ж таки – це ситуація, коли криза дає свій плюс, шанс. Раніше в молодих динамівців було не так багато шансів пробитися до основи. А тепер молоді хлопці бачать перспективу, в них є бачення, що двері до основи не зачиняються і можна боротися за стартову 11-ку. Звісно це ще не гарантія, що всі вони, потрапивши в основу, заграють. Проте в будь-якому разі, вимушена українізація – це плюс.
Ілля Забарний, який грає в АПЛ – яскравий приклад того, коли з академії в основу, а потім через трамплін – в топклуб. А якщо говорити про результат динамівців в ЛЄ, то треба розуміти, що суперники там також дуже сильні. Якщо і є маловідомі команди, про які хтось не знає нічого, то це ж не значить, що там не вміють грати у футбол. У Європі багато де футбол розвивається, є умови, інфраструктура. Крім того, у Шовковського не було можливості задіяти оптимальний склад у багатьох матчах.
– Здавалось, у матчі проти чеської "Вікторії" кияни мали б набрати перші залікові бали в Лізі Європи, але знову без результату...
– Те ж саме кажу. Всі думають, якщо програли "Ромі", "Лаціо", то у чехів точно виграють. Але то хороша команда. І не треба вважати, що в них "Динамо" мало б обов’язково вигравати, або хоча б в нічию грати.
Побачимо, можливо, тепер коли на команду не буде тиснути турнірна ситуація, будуть розкутіше грати. Однак багато буде залежати від того, як буде складатися ситуація в УПЛ, який склад зможе задіяти Шовковський, чи всі будуть в обоймі.
– Якось Андрій Шевченко казав, що яскравих мегазірок у світовому футболі стало менше, але при цьому середній клас футболістів і команд виріс...
– Так і є. Нема зараз великої прірви. У цілому багато клубів стали фінансово стабільнішими. Умовно кажучи, якийсь "середняк" топчемпіонату може собі дозволити не продавати сильного гравця, а це вже вирівнює шанси команди й клас цих "середняків" зростає.
Раніше переважно всі зірки були лише у великих клубах п’яти країн. Зараз такого теж багато, але ж є й інші приклади.
– До збірної. Перед матчами проти Грузії та Албанії в коментарі Чемпіону Ви ділились очікуванням від цих поєдинків. Дослівно "два матчі спареного туру – це дві різні історії". Тепер на Україну чекає бельгійська історія – вже у плейоф Ліги Націй…
– Рано ще щось говорити про це протистояння, занадто багато чого до березня може змінитися.
Взагалі, добре, що Україна проти Бельгії грала на Євро-2024. Нульова нічия, не програли, могли й забити. Той матч показав, що ми можемо грати проти них на рівних. Хоча там була інша ситуація, інший турнір і характер протистояння. Але точно – боятися їх не варто – треба виходити і грати.
– Ви зіграли два матчі за збірну України і забили один гол. Товариський матч проти Лівії на виїзді в лютому 2004-го. Пам’ятаєте той історичний для себе момент?
– Так, звісно, здається, той гол і в інтернеті ще можна знайти – якось траплявся мені. Не скажу, що я ставлюся до того голу, як до чогось особливого та історичного. Забив та й забив.
Адріан Пуканич у футболці національної збірної України в грі проти Лівії
– Війна, звісно ж, сильно вплинула і на футбол. Як довго будемо відчувати наслідки?
– Про це ніхто не скаже напевно. Все буде залежати від того, як країна буде відновлюватись – ставати на ноги. Якщо все буде добре і швидко, то і футбол, і спорт взагалі, будуть поступово повертати позиції та розвиватись. Кажуть, що буде проблема через те, що багато дітей виїхало, але ж їх багато і залишилось. Вони тренуються попри все! Тому вірю, що все буде добре.