Загадкова історія Джеймса Мілнера. Як футболіст відмовився старіти – і встановив рекорд АПЛ
Сьогодні впав рекорд, який здавався вічним: Гарет Баррі перестав бути рекордсменом АПЛ за зіграними матчами, хоча провів цілих 653 гри. Попри постійне зростання інтенсивності, його рекорд побив Джеймс Мілнер – людина, яка починала грати ще з Лукасом Радебе, а тепер перевершує за віком навіть свого тренера.
Людині, яка втрималася на найвищому рівні, попри кардинальні зміни стилю, оточення, партнерів, суперників, та й самої ліги, "Чемпіон" присвятив окремий матеріал.
Мілнер пробув у Прем'єр-лізі так довго, що ставив вікові рекорди двох типів.
Він забив перший гол у чемпіонаті в 16 років – і на той момент був наймолодшим автором гола в історії АПЛ. Досі більш "молодий" гол забив тільки Джеймс Вон – вихованець "Евертона", який не виправдав надій. Нещодавній гол Джеймса підняв його на друге місце вже в рейтингу найстарших бомбардирів – старшим був тільки Тедді Шерінгем, герой МЮ сезону-1999. Герой зовсім іншої епохи, коли бігали набагато менше... Але Мілнер застав серед суперників і його.
Він узагалі застав дуже багатьох. З п'яти тисяч гравців, які виходили на поле в матчах АПЛ, 49% грали або з Мілнером, або проти нього. Мілнер з посмішкою згадує:
"Яграю проти синів гравців, з якими я перетинався на початку кар'єри. Наприклад, Джастін Клюйверт із Борнмута – ми з його батьком Патріком грали в Ньюкаслі. У Ліверпулі я грав із Боббі Кларком, який зараз у Дербі – його батько Лі був моїм одноклубником у Ньюкаслі. А мій нинішній партнер по команді Томмі Вотсон зустрічається з дочкою Іана Харта, з яким я грав за Лідс".
Про просто "старшого за тренера" ніхто й не згадує – Мілнер на 7 років старший за свого нинішнього тренера Фабіана Хюрцелера, це теж рекорд АПЛ. За час виступів в АПЛ Мілнер працював з головними тренерами, народженими в 30-ті (Боббі Робсон), 40-ті (Террі Венейблс, Едді Грей), 50-ті (сім різних людей, найвідоміші серед них – Мануель Пеллегріні, Мартін О'Ніл, Кевін Кіган), 60-ті (Юрген Клопп, Роберто Манчіні), 70-ті (Роберто де Дзербі, Брендан Роджерс) і 90-ті (Фабіан Хюрцелер).
"Вісімдесятника" не вистачає, так – ну, можливо, Хюрцелера, який завалює сезон, звільнять і призначать когось у розквіті тренерської форми. Мілнер якось непомітно дійшов до моменту, коли його ровесників більше серед тренерів, ніж серед гравців – причому народжені в 1986-му, як він сам, уже можуть бути далеко не початківцями.
Довголіття Мілнера стало мемом, приводом для іронії. Юрген Клопп, скаржачись після матчу 2022-го року на обмеженість лави, сказав: "Тим трьом гравцям, яких ми випустили в останні 10 хвилин, сумарно років, як Джеймсу Мілнеру". Сам Мілнер починав зі слів "Із чинних гравців більше нікого не залишилося, хто б грав у футбол у Прем'єр-лізі так довго, як я" книгу, яку написав... у 2019-му, сім років тому.
А приз найкращому молодому гравцеві ліги Джеймс отримав на восьмий сезон гри в Прем'єр-лізі, коли зіграв понад 200 матчів!
Секрети успіху: видатна база, "нудне" ставлення до справи, гравець-заплатка
Великий респект англійським колегам, які змогли знайти оцінки футбольних навичок Мілнера, ще коли йому було 12. Один із тренерів академії Лідса поставив йому вищу оцінку за п'ятьма показниками з шести й додав коментарі: "Мотор команди, який може миттєво перевернути гру", "природжений лідер, який показує гарний приклад", "чудове ставлення до справи, випромінює впевненість у собі"...
Фізично Мілнер був феноменально готовий завжди. У юності він поєднував заняття футболом з іншими видами спорту: був гравцем Йоркширської школи з крикету, яка з Мілнером виграла три чемпіонства, вигравав чемпіонат району в бігу на 100 метрів, бігав марафони. Згодом це дозволяло йому у віці далеко за 30 щорічно вигравати фітнес-тест на зборах Ліверпуля, перемагаючи всіх зірок. Мілнеру також належить рекорд за матчами за молодіжну збірну Англії: почавши грати за неї вже у 18, він награв аж 46 матчів.
Але скільки людей із набагато більшим природним талантом або взагалі не змогли його реалізувати, або, як Бест, перестали відповідати рівню у 26-27 років. Як же Джеймсу вдається бути актуальним досі?
Свого часу в англомовному твіттері дуже популярним став акаунт "Boring James Milner", в якому анонімні пародисти вигадували від імені Мілнера цитати стереотипного профі. Наприклад: "Юрген сказав, що я повинен піти у відпустку, але нічого не хвилює мене більше, ніж кубкова гра команди з підвалу Ліги 1 проти нашої молодіжки" або "Сьогодні ми дивилися гру МЮ і сказали: "Не хвилюйся, Уле, you'll never walk alone"" (про день, коли "Ліверпуль" і"МЮ" розгромно програли в один день).
Не всі твіти зрозумілі в чужих культурах, англійський гумор усе ж таки специфічний – але такий твіттер з'явився не просто так. Мілнер завжди був еталонним профі – навіть у ті часи, коли це було гранично нетипово для англійського часу.
У якому, власне, Лідсі він починав? В останній в історії стереотипній команді алкоголіків, яка могла вийти до півфіналу Ліги чемпіонів – і відзначати це в пабі до ранку. Кумиром Мілнера був Іан Харт, іншими лідерами тих "павичів" – Нік Барнбі, Лі Бойєр, Алан Сміт, Денні Міллз. І пробившись у ту команду, Джеймс вирішив, що алкоголю в його житті не буде.
Що сказати, результат очевидний: людина всього на один рік молодша за Мілевського досі затребувана в найінтенсивнішій лізі світу. Але "Міллі" затребуваніший за "Міллі" не тільки завдяки нудному професіоналізму. Він феноменальний тим, що зміг адаптуватися до абсолютно різних епох, гравців, тренерів.
Складно уявити більш різні за стилем команди, ніж той Лідс Дона Ріві та Манчестер Сіті після приходу шейхів. Фактично, це еталони "бей-бегі" і технічного футболу (за Пеллегрііні іноді навіть занадто технічного, футзального) – причому еталони дуже сильні, з високими стандартами. Мілнер виявився актуальним і там, і там, причому скрізь залишався улюбленцем фанатів.
У Лідсі Мілнера використовували як гравця лівої бровки – з урахуванням стилю гри тієї команди, це був фактично мотор атак. У Ньюкаслі він використовувався вже різноманітніше: як гравець обох флангів, але зі спробами й в центрі поля. Це дозволило Мілнеру продовжити кар'єру: після загального спаду "Ньюкасла" його забрала Астон Вілла, у якої на лівому фланзі грала головна зірка, Ешлі Янг. Якби функціонал "Міллі" був, як у 20 років, обмежений однією бровкою, ні про який перехід до Вілли (дуже, дуже сильної) і мови б не йшло.
У Манчестер Сіті наш герой зіграв 203 матчі – але на жодній позиції не зіграв понад 73. На Етіхаді в нього навіть не було "своєї" позиції: тренери (він застав ще й Роберто Манчіні) затикали ним проблемні позиції. Як наслідок, "Міллі" спробував себе на десяти (!!!) різних позиціях: частіше центрхава чи флангового гравця, але спробувати себе доводилося навіть на позиції центрфорварда. Мабуть, в оптимальному складі "містян" Мілнеру місця не було, але за сезон він грав більше за багатьох основних.
Чи варто дивуватися, що на тренуваннях він приміряв і воротарські рукавички?
Було б найвищою несправедливістю, якби кар'єра такого гравця не включила в себе Ліверпуль – на Енфілді вміють цінувати таких роботяг. У "червоних" Мілнер спеціалізувався на грі в центрі поля – але з найважливішими "але". По-перше, і на інших позиціях він проводив історичні матчі: наприклад, проти Ман Сіті, коли він забив єдиний гол команди (1:1) у статусі капітана, або московського Спартака (7:0), коли він зробив три асисти за матч.
А по-друге, співпраця такого гравця і Юргена Клоппа дала абсолютно приголомшливу синергію. У сезоні-2017/18 Мілнер домігся досягнення, про яке навряд чи навіть мріяв: встановив рекорд Ліги чемпіонів за кількістю гольових передач за сезон. Дев'ять асистів за сезон дозволили Джеймсу перевершити індивідуальні подвиги Неймара і Руні. Здавалося б, де – навіть не за статусом, а за ігровим інтелектом – Неймар і Руні, а де "Міллі", але факт залишається фактом.
Звичайно, асисти Мілнера не були розрізними пасами в стилі Іньєсти. Але вони були вишенькою на торті торжества стилю Клоппа. Ліверпуль випалював суперників своїм пресингом, Мілнер дуже, дуже цьому допомагав – і його фінальна передача, як правило, добивала суперника, який під небаченим раніше тиском втрачав позиції. Ніхто не цінує таких гравців, як Клопп, ніхто не приносить таким тренерам стільки користі, скільки Мілнер.
Саме в Ліверпулі "Міллі" провів найбільшу частину кар'єри: вісім років, майже всю еру Клоппа. З ним виграв і головний трофей у кар'єрі: Лігу чемпіонів-2018/19. З Ман Сіті до європейської вершини не дістався, зате чемпіонств було більше: два проти одного "червоного". Кубків і Суперкубків Англії, як і Кубків Ліги, на обох місцях роботи вийшло по одному – зате в Ліверпулі були здобуті ще Суперкубок УЄФА і клубний ЧС. Втім, головне досягнення в житті, на мій погляд, підкоряється Джеймсу зараз: цей топ за матчами заслуговує називатися Клубом Мілнера.
Слово герою
Зараз Джеймс заслуговує, щоб, немов біля виру пам'яті, згадувати, чим відрізняється той футбол Англії від нинішнього.
"Перші два тижні м'ячі не діставали. Зараз фізичної форми надають футбольні тренування на полі. Ці тренування інтенсивні, але вони набагато більше орієнтовані на роботу з м'ячем, на відміну від бігу пляжами та лісами, коли відпрацьовували вправи доти, доки комусь не ставало зле.
У ті часи в клубі був один тренер із фізпідготовки, максимум два. Зараз же, коли ти приходиш на передсезонну підготовку, перші два дні присвячені виключно тестуванню: бігові тести, стрибкові тести, тести на харчування, аналізи крові, тести на вміст жиру, тести на рівновагу, тести на струс мозку, перевірка сили ніг, зубів, зору".
Мілнер побіжно додає, що для готовності до поточного сезону йому особисто довелося скоротити відпустку до одного тижня.
Ми всі знаємо, у чому АПЛ змінилася ще сильніше. Уже забиваючи за Лідс у Прем'єр-лізі, Мілнер отримував 70 фунтів на тиждень і чистив бутси старшим сокомандникам. На перший бонус за перемогу він купив мобільний телефон (хм, а не так вже сильно змінилися часи) і телевізор. Про сьогоднішніх юніорів та їхні будні "Міллі" говорить так:
"Звосьми років вони тричі на тиждень відвідують повноцінні тренування в академіях, беруть участь у турнірах по всьому світу перед великими натовпами глядачів, звикають до цього. У певному сенсі це більш природно. В академіях їм надають величезну підтримку. До них ставляться як до професіоналів із самого раннього віку.
Але гроші, соціальні мережі, ажіотаж... Я не думаю, що що-небудь із цього полегшує ситуацію. Так легко зайти занадто далеко. Усе це нав'язується їм так рано, і їм ніде сховатися, просто тому що вони приголомшливо грають у футбол і виступають за основну команду в 16, 17, 18 років.
Говорять про камери в роздягальнях, що для мене абсолютно неприйнятно. Цього не можна допустити. Деякі люди мудрі не по роках, як, наприклад, (20-річний півзахисник "Брайтона") Джек Гіншелвуд, але є й інші, настільки ж талановиті, у яких було інше виховання й інший шлях, і від них очікують, що вони будуть рости на очах у публіки і якимось чином не будуть робити помилок".
Зараз, у Брайтоні, Мілнер виходить на заміни – і, природно, закриває найпроблемнішу позицію на полі. У новому сезоні він узяв нетиповий номер 20 – у пам'ять про загиблого Діогу Жота. Як він говорить про свої сьогоднішні будні:
"Яне займався безпосередньо тренерською роботою на полі, але багато працював із тренером та іншими фахівцями – підготовка до ігор, відеоаналіз, тощо. Я багато чому навчився на нарадах, і тренер був відкритий для моєї думки з деяких питань. Це було здорово, і я сподіваюся, що приносив користь і з його точки зору.
Коли б я не завершив кар'єру, мені все одно знадобиться конкуренція, чи то у футболі, чи то поза футболом, чи то в тренерській роботі, чи то в будь-яких інших галузях. Я б хотів пробігти марафон, триатлон або Hyrox, який поєднує біг із перетягуванням саней тощо.
Але коли б це не сталося, думаю, невелика перерва неминуча. Останні 24 роки були доволі напруженими, тому я захочу провести час із сім'єю".
А на найголовніше запитання – як стільки протриматися на топ-рівні, прожити у футболі кілька життів – Мілнер відповідає, мабуть, дійсно нудно. Але наскільки нудно, настільки ж і правильно.
"Потрібно хотіти цього. Потрібно любити це і прагнути викладатися на повну кожен день, сезон за сезоном. Ця цілеспрямованість, ймовірно, єдина причина, через яку я досі граю. У мене ніколи не було такого почуття, як: "Сьогодні мені зовсім не хочеться грати"".
Нелегко, коли ти травмований і щодня сидиш у спортзалі, займаєшся реабілітацією, або коли встаєш неймовірно рано у відпустці, щоб тренуватися". Але якби в мене не було до цього прагнення, ймовірно, прийшов би час піти на пенсію".
Закінчимо ще однією цитатою Мілнера, яка, на мій погляд, стосується не тільки футболу.
"Утебе тільки один шанс у футбольній кар'єрі. У тебе тільки один шанс у всьому, тому ти маєш віддати все, що в тебе є".