Змінна величина. Про що я думаю, коли думаю про Динамо Київ
Сьогодні, запускаючи відлік до ювілею, ми кажемо: це – наші перші сто років. Історія клубу лише починається!
(с) Ігор Суркіс, президент ФК Динамо Київ
Для вболівальників Динамо велич київського клубу – щось невід'ємне, даність, константа. Літера "Д" оселяється у ще дитячому сердечку з першими оповідями батька, скажімо, про "гол віялом", забитим відразу після Чорнобиля. Динамо – це справді часто про вболівальницькі династії, родинні традиції, консерватизм на межі столичної зверхності. Такі речі, щиро кажучи, виглядають страшенно привабливо.
Особливо, коли ось уже майже 30 років головним суперником киян є навіть не конкурент, а справжній антагоніст – нахабний та дуже грошовитий донецький Шахтар. Динамо ж – ніби олдскульний бенд, у якому і склад змінився, і останні альбоми були відверто поганенькі, але пам'ятають його за перші гіти!
Шанують за музику, що прикрашала молодість та по-футбольному плекала ідентичність. І хоч мені не довелося бачити і чути наживо найкращі концерти у виконанні "біло-синіх", я полюбив Динамо, зокрема, за тріумфи, свідком найбільших із яких я не був.
Вболівальник, котрий асоціює себе з Динамо, приречений на існування у майже міфічному світі, де творцями футбольних чудес є передусім динамівські боги. Ті, хто сходив на Олімп у Європі, перемагав Москву й здійснював інші подвиги, якими неможливо не захоплюватися.
Коли ти за Динамо Київ – тебе надто довго не полишає відчуття, що твоя команда, попри все, завжди повертатиметься на вершини. Так було десятиліттями і, здавалося, що так буде вічно.
Бо – інерція. Вона тривала, попри зміну командних поколінь, ребрендинг клубного гербу, історичні перетворення у країні. Та я не певен, що самої інерції достатньо, аби на межі сторіччя клубу над почуттями до нього не превалювала спустошеність. Динамівський міф не забутий і не розвінчаний, проте почасти він вже читається як пролог, чи навіть епіграф. І дорікати за таке прочитання – даремно. Зрештою, як і марно вимагати досконалого знання історії власної країни, міста чи рідної вулиці.Часто люди просто чекають, що вона буде добре освітлена...
Тривалі очікування та сподівання можуть бути як приємними, так і жахливо виснажливими. Динамо не перший футбольний клуб, якому не вдається відродити колишню гучну славу. Жити минулими перемогами для вболівальника – це загалом природно, але тут і зараз хотілося б бодай розуміти логіку процесів, що визначають рух клубу та його перспективи.
Нерозуміння посилює апатію сильніше за невдачі та поразки, а байдужість – небезпечніша за моментні розчарування та злість. Втрачати цей зв'язок із вболівальником для Динамо неприпустима розкіш. Великий клуб не може бути тобі байдужим. Звісно, якщо ми і далі ведемо розмову про футбольну велич.
У новому динамівському столітті ця розмова буде ще складнішою.
Не тому, що Динамо частіше програватиме або здобуватиме менше трофеїв. Йдеться радше про зрушення у світогляді вболівальника столичної команди: велич Динамо з константи перетворюється на змінну величину.