Президент WBC Ukraine: Ломаченко позбувся зіркової хвороби
Микола Ковальчук вважає, що Василь втратив час, коли залишився в аматорському боксі на другий олімпійський цикл.
Нещодавно боксерский інсайдер Майк Коппінджер повідомив, що Ломаченко може завершити кар’єру. Чемпіон разом із президентом WBC Ukraine Миколою Ковальчуком спробували розібратися, чи час Василю йти, яких помилок він припустився впродовж боксерської кар’єри та що чекає на Ломаченка в майбутньому.
– Пане Миколо, чи варто Василю вішати рукавички на цвях прямо зараз? Чи є сенс провести ще один бій у ранзі чинного чемпіона світу?
– Варто чи не варто – дуже філософське питання і залежить лише від бажання Василя. Та від його рішення. Якщо відсутня мотивація, якщо він втомився від боксу і він у нього "поперек горла стоїть" – звісно не варто. Для того, щоб боксувати з топовими молодими боксерами, які знаходяться на піку карʼєри, треба бути максимально вмотивованим і мати найкращі фізичні кондиції. Ми бачили, що у Василя було багато травм. Організм досить спрацьований та виснажений через безперервні багаторічні важкі тренування. Цього не можна не враховувати. Також програші в поєдинках за звання абсолютного чемпіона світу, безумовно, не сприяють його вмотивованості. Тим більше, що чекати на реалізацію обʼєднання всіх поясів можна ще довго. А це була його основна мета в карʼєрі.
– Ломаченко потрапить до залу боксерської слави, де вже знаходяться Віталій та Володимир Клички? Якщо так, то коли?
– Безумовно, потрапить. У цьому немає жодного сумніву. Він є винятковим боксером. Його заслуги та результати в аматорах є надзвичайними. Олімпійці всього світу будуть на нього рівнятись.
Щодо профі-карʼєри – вже в 3-му поєдинку він завоював титул чемпіона світу, обʼєднував титули різних організацій, був чемпіоном світу у трьох вагових категоріях. Це чудовий результат, причому за короткий період часу. Лише 1 раз у профі-карʼєрі він побував у короткому нокдауні і вже наступної миті нокаутував опонента. Його стиль, рефлекси, швидкість та робота ніг – вражаючі. Він та суперзірка світового боксу Сауль "Канело" Альварес були ексклюзивно удостоєні спеціального титулу WBC Franchise. Це титул суперчемпіона, який не має строку для захисту. WBC дійсно вважає його особливим, на рівні легенд боксу Шугар Рея Леонарда, Флойда Мейвезера, Роберто Дюрана. Президент Маурісіо Сулейман завжди пишався тим, що Ломаченко був володарем титулу WBC. Василь та його батько були багаторазово відзначені міжнародними боксерськими організаціями як найкращі боксер та тренер року. Ломаченко, безумовно, визначний боксер усіх часів і народів.
– Те, що Ломаченко залишився на другий олімпійський цикл (2008-2012) в аматорському боксі, завадило йому продемонструвати кращі результати на професійному рингу?
– Так, це завадило йому. Проте дало можливість досягти визначних результатів в аматорах. Вони мали чіткі пріоритети і рухались саме у цьому фарватері. Це був їхній свідомий вибір у той час. Ломаченко втратив дві речі. Найціннішу – час, він пропустив свій фізичний розквіт, а також можливість отримати більше профі-навичок, перебудувати себе на профі боксера. Повторю затерту до дір тезу – аматорський та профі бокс є двома різними видами спорту, з різними цілями, завданнями, критеріями суддівства та очікуваннями від фанів. Останній потребує кардинально іншої, набагато складнішої фізичної та тактико-технічної підготовки. Час для перелаштування у профі потрібен був як Василю, так і його незмінному батькові-тренеру.
Для фанів боксу – це помилка з їхнього боку. Проте, для Ломаченків, вочевидь, це був свідомий вибір, за який ніхто їх не має права засуджувати. Вони зробили те, що вважали за потрібне. Василь є і ще довго буде найбільш іменитим боксером-олімпійцем України та в когорті легендарних у світовій історії боксу. Не думаю, що Ломаченки шкодують. Хоча зараз, якщо відмотати час назад, можливо, вони ухвалили б інше рішення. Можливо, для сина Василя, якщо той обере для себе карʼєру боксера, вони ухвалюватимуть інші рішення – вже з огляду на здобутий досвід .
Бо якщо ми говоримо про всесвітню славу, гроші, рекламні контракти й так далі, то акцент доведеться робити на профі. Акцент на яскравий силовий бокс із нокаутуючими ударами. З хайпом та акторською грою до, під час та після поєдинків. Цьому потрібно вчитись у Ф’юрі, Мейвезера, Макгрегора та інших світових зірок. Ці хлопці знають та відчувають, що приваблює публіку.
Василь Ломаченко
– Чи потрібно було Ломаченку з переходом в професійний бокс змінювати батька-тренера?
– Він – його батько, його мозок і процесор у ринзі. Думаю, що це було неможливим як з боку Василя, так і з боку батька. Адже батько завжди вважає, що дасть своєму синові все найкраще, а чужа людина цього не зможе зробити. Можливо, їм потрібні були сторонні консультації досвідчених та успішних профі тренерів, щоб внести певні корективи (не володію інформацією, чи вони до когось звертались). Я вважаю, що професійний бокс на найвищому рівні – це робота команд. Злагоджена і конструктивна. Без ревнощів, заздрощів та конфліктів у середині команди. Як це відбувається, до прикладу, в таборі двічі абсолютного чемпіона світу Теренса Кроуфорда. У нього 4 тренери з боксу. Кожен висловлює своє бачення, пропонує свої підходи, звертає увагу на ті чи інші аспекти в підготовці до кожного конкретного суперника. А ще 2 тренери з фізичної підготовки, масажисти та ряд інших людей, які здійснюють організаційну роботу у тренувальному таборі. І ця команда працює як єдиний механізм.
Проблема в тому, що жахливою помилкою тренерів-одинаків є їхнє самолюбство. Їхнє его. Впевненість у своїй унікальності та правоті. Бажання отримати всю "славу" й визнання через успіхи боксера одноособово призводить до дуже прикрих і часто дуже нищівних для карʼєри в цілому результатів. Це особливо стосується тренерів з аматорського боксу, які не хочуть відпускати своїх підопічних. Не хочуть пускати в табір сторонніх фахівців, які можуть внести суттєві та надзвичайно важливі зміни, які помітні з боку "незамилиним оком".
– Ми пам’ятаємо, як свій другий бій на профі рингу, на кону якого стояв чемпіонський титул, Василь програв – багато у чому через недосвідченість Анатолія Ломаченка як тренера, який тоді робив свої перші кроки в професійному боксі.
– Так. Це саме те, про що я щойно сказав. Анатолій Миколайович є надзвичайно розумною, аналітичною людиною, яка здійснила дуже позитивний вплив на так звану "золоту" національну збірну з боксу часів олімпійських циклів Пекіна-2008 та Лондона-2012. Він дуже багато дав хлопцям у збірній – особливо Усику, Берінчику та Гвоздику. Проте, в профі надто багато деталей, про які йому було тоді невідомо. І йти на такі серйозні поєдинки без допомоги зовнішніх досвідчених тренерів-професіоналів було не зовсім правильно. Але це лише моє припущення. Можливо, вони працювали з такими. Хоча результат бою з Салідо, швидше за все, вказує на протилежне.
– Що чекає на Ломаченка в Україні? Він залишиться маргіналом із "православ’ям головного мозку", чи здоровий глузд візьме гору, як це трапилося з початком повномасштабної війни з Олександром Усиком?
– Я не знаю, що з ним буде. Це тільки Богові відомо. З одного боку, Василь робить дивні заяви. З іншого, я чую від його оточення, що Ломаченко донатить мільйони на ЗСУ в себе в регіоні. Просто робить це без піару, не афішуючи. Він дійсно досить закрита людина, яка не любить зайвої реклами й шуму. Також є інфа від його оточення, що Ломаченко змінився як людина. Став скромнішим, відкинув свою гордість та позбавився зіркової хвороби. Я не знаю точно, що з цього відповідає дійсності. Але знаю, що пліткувати й робити якісь висновки з уривчастих тез зі ЗМІ, або висловлювань хейтерів не варто. Василь є нашою гордістю як спортсмен, а хто він як українець, як патріот – покаже час.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Денис Шаховець