Закритий клуб чи чесний програш конкуренції? Чому Будківського не кличуть у збірну
Минулий тиждень подарував нетривіальний сюжет. Артем Довбик, провідний бомбардир і, мабуть, головна зірка збірної (Пічічі є Пічічі, в яких би суперклубах не грали Лунін та Забарний), отримав травму і не зміг зіграти у вирішальних матчах проти Франції та Ісландії. Найкращий бомбардир УПЛ зараз має український паспорт, це Пилип Будківський, але Сергій Ребров його на заміну не викликав, віддавши перевагу... нікому.
Серйозно після травми одного з трьох форвардів Ребров вирішив просто обійтися двома і не покликав жодного нового гравця. Звісно, після перемоги над островитянами говорити про такі проблеми можна спокійніше – тим більше, що вона була здобута, в тому числі завдяки посиленню гри Яремчуком. І все ж таки аргументи "за" і "проти" можна, навіть треба перерахувати.
Експерт "Чемпіона" Віталій Пасічний зважує всі ці "за" та "проти" незапрошення найкращого бомбардира УПЛ до головної команди України.
Аргумент на користь Реброва
"Найкращий бомбардир" – звучить голосно, але Пилип лідирує всього з шістьма голами. Будківський тільки завдяки ще й одній гольовій передачі перевершує Гайдучика з Полісся, який взагалі-то не може вважатися гравцем основи.
Шість голів за 977 хвилин у чемпіонаті – це просто нормальна результативність для центрфорварда, можна сказати, навіть премію нема за що виписувати.
Заміною Довбику Будківський не може бути, тому що в останньому сезоні УПЛ Артем забив 24 голи – і ще й останні пару місяців можна було назвати для нього невдалими. Якщо закладатися ще й на те, що за роки в Європі, під керівництвом Мічела, Гасперіні, Раньєрі, Довбик досяг додаткового прогресу, порівняння стає зовсім не на користь Пилипа.
Аргумент на користь Будківського
Пилип – форвард, ефективність якого не можна оцінювати лише за голами. Він робить видатний обсяг роботи на всій третині поля суперника, завдяки ньому краще виявляють себе та іноземні новачки, такі, як Неманія Анджушич , і орендовані в Динамо юніори а-ля Артем Слесар. Віктор Скрипник до Зорі пережив кільІка явних невдач (Ворскла, Металіст 1925) – і таке комфортне повернення в Зорю у нього багато в чому склалося завдяки тренеру на полі.
Аргумент на користь Реброва
Будківський – вже віковий гравець, йому у березні виповниться 34. Перехід у Зорю минулого року став 11-м (!) у його кар'єрі. Були і розквіт у Зорі, і темні часи в Махачкалі, і ренесанс у Десні, і програш конкуренції на Поліссі, і знову ренесанс, але вже в Зорі... Навіть у випадку із гравцями заміни краще брати молодших.
Аргумент на користь Будківського
Ми живемо у світі, де ключовим гравцем найсильнішої збірної світу стає 35-річний Ліонель Мессі. Джеко і Модріч у віці близько 40 років залишаються найкращими у збірних, про "джокерів" та ролевиків я взагалі мовчу. Безглуздо навіть думати, що якісь 33-34 роки можуть завадити форварду підтримувати рівень, за сучасних методик відновлення фармакології – та й темп чемпіонату України, якщо бути чесним.
Досвід може лише допомогти показати топ-рівень після переїздів, перельотів у конкретний момент.
Аргумент на користь Реброва
Гаразд, досвід у Пилипа є – який він? Один гол у 13 матчах за Кортрейк у бельгійській лізі, яка взагалі-то супервідкрита (Яремчук, якщо що, підтвердить: він забивав 23 за один сезон). Нуль м'ячів у 11 матчах за Сошо у другому французькому дивізіоні, круте піке до Першої ліги України... Добре, що він звідти виринув, ми раді за нього – але збірна тут до чого?
Аргумент на користь Будківського
Важко висловити це цифрами, але візуально схоже, що Будківський крутий, як ніколи. Досвід дозволив йому не робити зайвих рухів, розвивати атаки – повторюся, допомагати Зорі не лише голами. Якщо порівнювати зі світовими величинами: Левандовські та Бензема після 30 років лише вийшли на пік. І взагалі, якщо людина потрібна у конкретний момент – її потрібно кликати у конкретний момент. В'ячеслав Свідерський не грав за збірну до 2005 року, не грав після 2007 року, але його участь на ЧС дозволила створити історію.
Аргумент на користь Реброва
А чи потрібний нам ще один форвард? Навряд чи хтось розглядає Будковського як основну "дев'ятку", а із замінами у нас зовсім інша і, що рідкість для сучасної збірної, приємна історія.
Роман Яремчук – людина, в якої під кінець кар'єри, напевно, весь топ-10 найкращих матчів складатиметься лише з ігор у футболці з тризубом. Навіть матч з голом праймовому Ліверпулю, сподіваюся, витіснять нові і нові подвиги форварда з неймовірним бажанням (як у Зозулі), великою різноплановістю (як у Вороніна), навичками бомбардира (як у Реброва) і готовністю блискуче виходити на заміни (як взагалі ні в кого в історії збірної).
Людина, яка за збірну грає краще, ніж за клуб – це велике щастя. Той же Вельс, з яким наші можуть перетнутися у плейоф, усі найкращі часи у своїй історії пережив завдяки осяянням Гарета Бейла, який міг сидіти у глухому запасі Реала, але перевертати та витягувати матчі у складі "драконів".
А Гіггз 20 років чудово грав за МЮ, став, можливо, головною легендою в історії клубу, але в збірній і близько не був такий корисний: мало за неї грав, навіть єдине вилучення в кар'єрі заробив у футболці з драконом.
Утримувати баланс – найважливіша навичка для тренера, можливо, головна для тренера збірної. Атака – один із небагатьох компонентів гри збірної, який працює, і нова деталь може її лише зіпсувати. Хто не вірить, хай на Ліверпуль подивиться, який купив форвардів на 200+ мільйонів та йде на восьмому місці.
Аргумент на користь Будківського в останньому випадку зрозумілий (точно він грає краще за Яремчука, який навіть у Греції майже не забиває), і тут, напевно, треба зупинитися і подивитися на проблему загальніше.
Вихід на заміну проти ісландців став для Миколи Шапаренка 48-м матчем за збірну. І він лише восьмий за матчами гравець команди! Матвієнко, Малиновський, Яремчук, Циганков, Забарний, Миколенко, Караваєв зіграли більше. Тримаємо в думці Ярмоленка та Зінченка, які просто травмовані – і отримуємо цілий склад (без воротаря, тож тут комусь довелося б ділитися часом).
Зате гравців з досвідом менше, ніж 10 ігор, в останньому скликанні сім. Не так мало, та й не те завдання у Реброва, щоби просто викликати юніорів – але хто ці 7 людей?
- Волинець, який у принципі був викликаний лише через травму Луніна;
- Ярмолюк, який вже супердосвідчений гравець до 21 року (всі юніорські рекорди бив у Дніпро-1 та Брентфорді);
- Генерал запасу Бондар, який викликається шостий рік, а зіграв 6 матчів;
- Різник, у якого майже та сама ситуація, що з Бондарем;
- Назарина, якому для дебюту до збірної потрібно було перейти в Шахтар;
- Михавко та Волошин, які викликані багато в чому через травми провідних виконавців.
Все комплектування збірної укладається у загальну концепцію. Є "зірки" – старожили, ветерани, на яких тренер розраховує. Є гравці для наповнення обойми – і тут Ребров лояльніший навіть не до зіркових гравців Шахтаря та Динамо, ніж до лідерів інших клубів. Будь-які оновлення мінімальні, несподіванок майже немає: Калюжний рік тому застрибнув в останній вагон.
2025-й для збірної вже закінчився, і за весь рік до неї не влилося фактично жодна нова особа. З формальних дебютантів є Мартинюк, Велетень, Михавко – але тут ключове слово "формальних", Ребров заграє таких в одному матчі, щоб не включити в заявку на інші. Збірна перетворилася на закритий клуб, і це погано, навіть якщо ви не вірите у перспективи конкретного Будківського.
