Мільченко: Українці будуть більш голодні до перемоги
24-річний український футболіст Артем Мільченко цього сезону поповнив нечисленний український легіон чемпіонату Грузії (крім нього тут, на даний момент, ще грають чотири голкіпери з України). Артем перейшов до лав чинного чемпіона країни – батумського Динамо лише у вересні, на правах вільного агента, з латвійської Валмієри, де провів рік. До цього, у сезоні 2022-2023 років, центральний півзахисник був гравцем основного складу ПФК Львів, за який провів 28 матчів в УПЛ, забивши один гол.
Нині вихованець харківського Металіста освоюється у грузинській лізі, де зіграв вже вісім матчів (усі у старті) та встиг одного разу відзначитися у воротах суперника (що цікаво, у ворота ФК Гагра, які захищав українець Олександр Воробей), також на його рахунку один асист.
Після матчу Динамо – Телаві, який завершився мінімальною перемогою динамівців, кореспондент Чемпіона поспілкувався з українцем.
– Артеме, у першу чергу, з перемогою. Це твоя восьма гра у чемпіонаті Грузії. Що скажеш про якість гри та напругу протистоянь у місцевій Лізі?
– Уже трохи в'їхав у процес, зрозумів, що до чого. І зараз вже отримую, так би мовити, насолоду. З матчу до матчу додаємо – і я, і команда. Іншими словами, процес адаптації закінчився. Зараз вже працюємо на всі сто.
– Зауважив, що на полі ти себе постійно пропонуєш, часом партнери бачать ці пропозиції, часом ні. Наскільки відчуваєш довіру від нових одноклубників?
– Ну, вже відчуваю десь відсотків на 70, але це ще не максимум. Будемо працювати, щоби спиною відчували.
– Вже місяць Динамо грає на маленькому стадіоні, а не на клубній "Батумі-Арені". Усе задля того, щоби національні команди Грузії та України вийшли на новий рівний газон. Як хлопці у клубі сприймають таку другорядність щодо себе?
– Все нормально, ми все розуміємо. Керівники вирішили не вбивати поле, щоби у наших хлопців м'яч не підскакував, та все було рівно та гладко. Ми вже десь три тижні не граємо на меншому стадіоні, тож він вже встиг стати для нас другим клубним.
– За короткий час, проведений у Батумі, ти вже встиг зіграти на "Батумі-Арені" та відчути її атмосферу?
Цього сезону вболівальників приходить трохи менше, що, певне, пов’язано з виступом команди. Знаю, що торік було більше фанів на матчах. Та, немає сумнівів, що на грі збірних чаша буде заповнена вщерть. Стадіон у Батумі, як на мене, найкращий у Грузії. Думаю, нашим хлопцям сподобається атмосфера.
– Хто, на твою думку, фаворит у матчі?
– Ну, оскільки я зараз в Грузії, то небезпечно на таке відповідати (сміється). Звісно, буду вболівати за наших хлопців. Шанси десь 50 на 50 – тільки через те, що ми граємо на виїзді. Але, думаю, що якщо наші хлопці продемонструють таку ж віддачу, як в останніх іграх, то, все буде добре.
– Якщо порівняти рівень чемпіонату Грузії з УПЛ та Вищою лігою Латвії, де ти грав перед цим, як би ти його оцінив?
– З Латвією, думаю, десь плюс-мінус такий же рівень, але це все дуже відносно. Якщо відверто, я навіть не наважуся порівнювати. Щодо УПЛ, то думаю, що в Україні більше конкурентоздатних команд і, можливо, середній рівень клубів вищий. Не беремо до уваги Динамо, Шахтар, Полісся, чи, скажімо, Олександрію цього сезону. А середній рівень, мабуть, в Україні вищий за рахунок більшої кількості команд. От Вам приклад: у Грузії ми з Динамо спочатку виграли у лідера поточного сезону, а у наступному турі програли останньому місцю таблиці. Загалом всі команди тут грають на атаку, у всіх клубів є свій стиль. За тих вісім матчів, що я зіграв тут, не було жодної легкої гри – що з першим місцем, що з останнім. Команди тримають доволі високий темп: всі намагаються грати у футбол. Мені - не легко, а це значить, що чемпіонат не поганий.
– Наразі, ти як футбольний пілігрим – то Латвія, то Грузія. Як сприймаєш місце своєї поточної зупинки?
– Так наразі складається у моїй кар’єрі: трохи мандрую. Я вперше опинився у Грузії і, маю сказати, що Батумі вразив мене. Загалом у мене не було ніяких очікувань: я навіть не гуглив, як їхав сюди, і не знав, що таке Батумі. Але коли приїхав, побачив центр міста, то я думав, що це не Батумі, а Дубай якийсь. Атмосфера тут приємна, погода гарна, комфортні кліматичні кондиції для футболу.
– Щоправда, похолодання у цю пору відчувається й тут…
– Так, вже не сезон для купання, але, ну, праворуч – гори, ліворуч – море, футбольне поле – рівне. Що ще треба? Мені тут подобається. Батумі – файне місто.
– Отож, не лише Тернопіль, виявляється! Як би ти оцінив нинішню силу збірної Грузії?
– Наскільки я встиг побачити, кожен з місцевих збірників грає у топ-7 європейських чемпіонатів, а це уже показник певного класу. У Грузії вистачає сильних якостей, починаючи з командного духу. Вони – один за всіх та усі за одного, що ми, власне, бачили на Євро. І, звичайно, індивідуально – дуже сильні гравці, які можуть зробити різницю. У цьому їхні ключові фактори.
– Кого назвеш фаворитом у матчі Грузія – Україна?
– Знаєте, з огляду на те, що в останніх матчах українців вважали фаворитами і це грало не на нашу користь, скажу так: хай грузини будуть фаворитами, тоді наші будуть більш голодні до перемоги.
– Тобі 24 роки, зараз ти – на відстані від України, у не дуже помітному чемпіонаті, але мрія потрапити до національної команди жевріє у серці?
– Думаю, у кожного футболіста вона є: у когось – трошки глибше, у когось – трошки вище. Але кожен підсвідомо мріє, навіть якщо не думає про це. Ця мрія, вона десь у глибині сидить.
– Хай ця мрія здійсниться, головне ж – працювати й використати шанс!
– Дякую дуже, буду працювати.
Олександр Гливинський, спеціально для Чемпіона з Батумі
Відповідальний редактор – Денис Шаховець