Ульф Кірстен – бомбардир обох Німеччин: забивав командам Лобановського та працював на Штазі
Ульф Кірстен став героєм шпигунського трилера зі щасливим фіналом
Для Ульфа Кірстена, котрий сьогодні відзначає 60-річчя, Київ – одне з особливих міст. Тут він протистояв не лише місцевому "Динамо" в складі леверкузенського "Баєра", не тільки національній команді України в формі збірної ФРН, а ще й очолюваній Валерієм Лобановським збірній Радянського Союзу під прапором НДР.
Цей унікальний гравець є футбольним уособленням обох Німеччин і двох епох, що закарбувала його статистика: рівно 100 матчів на найвищому міжнародному рівні, практично порівну розподілених на етапи кар'єри до та після возз'єднання Фатерлянд; єврокубкові подвиги – спочатку в дрезденському "Динамо", а згодом – із "фармацевтами"; індивідуальні досягнення по обидва боки Берлінського муру, зокрема, три титули найвлучнішого снайпера Бундесліги.
Кірстену доводилося не лише долати захисні редути команд-суперниць, а й боротися з примхами долі, яка втягувала його в драматичні, а подеколи й у карколомно-детективні сюжети.
Історія трансферу гравця восени 1989 року – то вартий уваги голівудських режисерів справжній шпигунський трилер, у якому свою недругорядну роль відіграв навіть бундесканцлер!
...Перемога над збірною СРСР у відбірному поєдинку ЧС-1990 (до нього ми повернемося трохи нижче) залишала Східній Німеччині шанси здобути путівку на мундіаль. Доти лише одного разу команда НДР була представлена в еліті – 1974 року (коли сенсаційно обіграла та випередила в групі господарів і майбутніх чемпіонів, ідеологічних супротивників із ФРН). Аби повторити успіх попередників, Кірстену з партнерами достатньо було нічиєї в матчі останнього туру – призначеній на 15 листопада лобовій сутичці з Австрією на віденському стадіоні "Пратер".
"Берлінський мур обвалився трохи зарано, – філософствував після поразки 0:3 наставник збірної НДР Едвард Гайєр. – Мої гравці не могли зосередитися на матчі, їхні думки були про інше..."
Так, 9 листопада головний символ холодної війни перестав існувати як кордон між Сходом і Заходом. Серед тих, хто миттєво скористався шансом залишити "соціалістичний рай", були й кілька тисяч футбольних уболівальників, які потрапили на трибуни віденського стадіону. Надзвичайний ажіотаж панував і в зоні медіа: акредитації для преси та фото, крім журналістів, отримали в той вечір кілька десятків "спецагентів" – посланців провідних клубів бундесліги.
Один із них – Вольфганг Карнат, лаборант-хімік із фармпідприємства "Баєр" і тренер молодіжного колективу однойменного клубу – мав при собі не лише фотокамеру, але й посвідчення медика та тренувальну манишку, точнісінько таку, в яких розминалися футболісти НДР. Вільно жонглюючи саксонським і австрійським акцентами, шпигун із Леверкузена не викликав жодних підозр ані в представників команд, ані в сек'юріті. Й ближче до фінального свистка опинився... на лаві запасних команди гостей, де розжився прямими контактами Андреаса Тома, Маттіаса Заммера й Ульфа Кірстена. Чи здивує вас, що згодом цей "007-й" опинився й в автобусі разом із німецькою збірною, й у літаку, що повертав її до Берліна?
Уже наступного дня Том, форвард берлінського "Динамо", приймав у себе вдома, у типовій панельній багатоповерхівці, президента "Баєра" Райнера Кальмунда, ініціатора всієї цієї епопеї. Астрономічний для НДР контракт на 2,5 мільйона марок був узгоджений і підписаний.
Щоправда, за тим виникли певні труднощі, серед яких найпростіше вирішувалася комунікація зі Східнонімецькою футбольною спілкою. Аби повідомити майбутніх колишніх роботодавців Тома, довелося відшукати в коморі та реанімувати старенький телекс – адже факсами в НДР тоді користувалися лише влада й спецслужби.
Більш складним бар'єром стала позиція Гельмута Коля. На думку канцлера ФРН, воз'єднання Німеччини аж ніяк не передбачало, що один клуб, пов'язаний із промисловим гігантом, скупить усіх зірок Оберліги НДР. А Кальмунд саме націлився на згаданих уже Заммера та Кірстена.
"Антимонопольне" звернення Коля до керівництва концерну "Баєр" у підсумку зламало плани щодо переходу Маттіаса. Натомість Ульф, котрий, здавалося, ось-ось підмахне контракт із дортмундською "Боруссією", несподівано для багатьох опинився таки в Леверкузені. Заради нових перемог і невпинного голепаду – 238 м'ячів у 446 офіційних матчах!
"Мене тоді називали нав'язливим і навіть нахабним, – згадуватиме Кальмунд. – Але ж футбол – це також бізнес, де швидкі харчуються повільними. Якби ми не забрали Кірстена, це зробили б конкуренти!.. Ульф був вартий усіх зусиль і витрат. 3,5 мільйона за такого бомбардира – це ніщо. У "Баєрі" виступали багато геніїв, але Кірстен навіть поруч із Баллаком, Феллером, Шустером, Зе Роберто чи Лусіо – це трансфер століття".
Коли в першому ж матчі за новий клуб Ульф вразив ворота "Баварії", в Німеччині заговорили про чергову реінкарнацію Герда Мюллера. Кірстен і не приховував, що саме Бомбардир Нації є його кумиром. І найголовніший заповіт форварда – голу зовсім не обов'язково бути гарним, м'ячу достатньо просто перетнути лінію воріт.
"Так, він мій законний спадкоємець із 1990-х, – посміхався Мюллер. – Ми схожі за статурою: невисокого зросту, але з потужними стегнами та добре розвиненими м'язами. Короткими, швидкими рухами здатні здобути вирішальні миті й сантиметри в боротьбі із захисниками. Нехай це не так елегантно, зате напрочуд ефективно".
"Ульф народився з інстинктом забивати, цьому неможливо навчитися, – характеризував форварда один із найуспішніших тренерів "Баєра" Крістоф Даум. – Він вибуховий і стрімкий, наполегливий і відчайдушний у боротьбі. А діапазон дій нападника настільки широкий, що іноді, дивуючи оборонців власної команди, Кірстен вибиває м'ячі зі своїх воріт".
"Там, де інший прибиратиме ногу, Кірстен піде на м'яч головою", – казав про підопічного Гайєр.
А захисник гладбахської "Боруссії" Улі Боровка згадував красномовний епізод, що свідчить про характер Ульфа:
"Декого з нападників можна було нейтралізувати, навіть не торкаючись. Перед стартовим свистком я підходив до Юргена Клінсманна й тихо казав: "Сьогодні твоя черга". Клінсі геть зникав. Андреас Меллер після таких попереджень також волів бігати якомога далі від мене. Кірстен – той завжди повертався! На жорсткість відповідав жорсткістю, на удар – ударом. У одному з матчів "привітав" мене копняком по нозі в першій же дуелі. "Ти охрінів?!" – питаю. Він спокійно так: мовляв, це я тобі з попередньої зустрічі заборгував..."
Кірстен, який у НДР звик до дворазових на добу тренувань, без проблем адаптувався в "рафінованій" Бундеслізі. Вболівальники швидко полюбили його, а одноклубники – зважаючи на результативність Ульфа – змушені були миритися зі східними стандартами вимогливості. Навіть після перемог "Баєра" міг дохідливо донести прості рецепти успіху до тих партнерів, які, на його думку, занадто захопилися "художньою грою". І за кілька днів, у наступній зустрічі, підкріпити своє знання черговим голом – у чемпіонаті чи кубку, у збірній чи клубному континентальному турнірі.
Найвищим міжнародним досягненням дрезденського "Динамо" епохи Кірстена був вихід до півфіналу Кубку УЄФА-1988/89. З "Баєром" Ульф пробився в фінал Ліги чемпіонів-2001/02, програвши там мадридському "Реалу". Саме тоді до "фармацевтів" остаточно прикипіло прізвисько "Неверкузен" (never – ніколи). Колектив, здавалося, достиглий до гучних звитяг, у трьох турнірах опинився позаду переможців. Найбільш прикрим вочевидь вийшло розчарування бундеслігою, де першість святкувала дортмундська "Боруссія", очолювана... Маттіасом Заммером.
"Мені висипали нову порцію солі на рану, що ніяк не загоїться, – зізнавався тоді Райнер Кальмунд. – Втративши свого часу Заммера, ми спостерігали, як у 1992 році він привів до чемпіонства "Штутгарт". Чотири роки потому аплодували його "Золотому м'ячу". Й нарешті зараз Маттіас відібрав у нас титул із "Боруссією", ставши наймолодшим тренером-переможцем в історії Бундесліги..."
Закляття "вічно других" леверкузенцям удалося побороти лише одного разу: переможний гол Кірстена незадовго до кінця основного часу фіналу Кубку Німеччини-1992/93 дозволив здолати аматорську "Герту". Для Ульфа той титул став шостим, після двох чемпіонств і трьох кубкових звитяг у формі дрезденського "Динамо".
...З понад 40 його єврокубкових голів два забиті київському "Динамо" – по м'ячу вдома (1:1) і на виїзді (2:4) в рамках групового турніру ЛЧ-1999/2000.
До того Кірстен іще тричі грав у Києві – 1987-го та 1989-го в складі збірної НДР поступившись збірній СРСР (відповідно 0:2 та 0:3), а в 1997 році розписавши нульову нічию з Україною вже як гравець команди об'єднаної Німеччини. Домашні поєдинки з командами Валерія Лобановського вдавалися Ульфу краще: гол у нічийному протистоянні в Берліні у кваліфікації Євро-1988 (1:1) і дві результативні передачі в матчі світового відбору, 8 жовтня 1989-го.
Та гра, яка, власне, передувала візитові збірної НДР до Відня, відбувалася на тлі цікавих політичних подій. З одного боку, міністр закордонних справ ФРН Ганс-Дітріх Геншер оголосив у Празі, що Західна Німеччина відкриває кордони для східнонімецьких біженців. З іншого – Михайло Горбачов відвідав Берлін із нагоди 40-річчя створення "демократичної республіки".
Радянського генсека зустрічали вигуками "Перестройка!" та "Горбачов, допоможи!" Публічні вияви невдоволення диктатурою Еріха Гонекера та вимоги суспільних змін лунали з кожним днем усе частіше, гучніше й відвертіше. У до межі наелектризованій атмосфері рішення провести футбольний матч НДР – СРСР не в столиці, а в периферійному Карл-Маркс-Штадті, сприймалося як обґрунтована пересторога.
Диво-м'яч Геннадія Литовченка (визнаний згодом у Союзі голом року) дав підопічним Лобановського перевагу в рахунку, але впродовж останньої 10-хвилинки Віктору Чанову довелося двічі капітулювати – після ударів Тома та Заммера, яким асистував наш герой. Футбольні конспірологи й досі стверджують, що ту перемогу німцям приніс... саме Горбачов. Турнірна ситуація, дійсно, дозволяла гостям навіть поступитися – путівку на світову першість залишалося хіба що "проштемпелювати" де-юре. "Союзники" ж отримували свій шанс на вирішальну битву з австрійськими капіталістами...
Чим усе завершилося, ви вже знаєте. Чи то пак – для Кірстена та багатьох його партнерів – навпаки, лише почалося. До першого та другого дивізіонів Бундесліги перекочували гравці збірної НДР Гайне, Дьошнер, Штайнманн, Вайдеманн і Долль, тренер Гайєр, іще цілий загін футболістів і представників інших видів (зокрема, боксер Аксель Шульц). Найуспішнішими стали Маттіас Заммер, найкращий гравець Європи 1996 року, та бомбардир Ульф Кірстен.
Для вболівальників "Баєра" він і сьогодні залишається Schwatte – "Чорнявим". У певних колах Дрездена (куди згодом повернувся) форвард фігурував під псевдонімом "Кнут Крюгер", збираючи, як і багато хто з представників спортивної еліти, інформацію для штазі. За певну винагороду Кірстен постачав кураторам з органів "безпеки" спостереження за підозрілими особами в нічних клубах. Його тренер у збірній Гайєр (кодове ім'я "Ян") шпигував за самим Кірстеном, а ще – за Заммером і Гансом-Юргеном Дьорнером. Досьє на Гайєра поповнював серед інших і його попередник на посаді обертренера Бернд Штанге, який у середині 1990-х очолював дніпропетровський "Дніпро". Й так – по колу...
Тож можна посперечатися з Едвардом Гайєром щодо "невчасності" падіння Берлінського муру. Й сам наставник, і його вихованці отримали від долі достатньо часу й достатньо можливостей для реалізації власного таланту. Для того щоб залишитися у спортивній історії обох Німеччин.
