Полозюк: Неймовірні відчуття, коли знову і знову переписується історія
24-річна фехтувальниця Аліна Полозюк здобула для України першу в історії медаль чемпіонату світу в рапірі.
Уродженка Миколаєва стала бронзовою призеркою планетарної першості 2026 року, що проходить у Гонконзі.
Чемпіон поспілкувався з Полозюк про емоції від історичної "бронзи" та амбіції на командні змагання чемпіонату світу.
– Історична медаль української рапіри. Які емоції вас переповнюють, чи усвідомили вже, що зробили?
– Усвідомлення потроху приходить, це неймовірні відчуття, а особливо, коли знову і знову переписується історія. Жіноча рапіра дуже потужно прогресує, сподіваюсь, що попереду ще більше яскравих моментів та досягнень.
– У чвертьфіналі ви просто "знищили" лідерку світового рейтингу Мартіні Батіні з Італії. Що допомогло у цьому поєдинку і як вийшло зібратись та налаштуватись, аби показати свій максимум?
– Допомогло те, що ми правильно спланували нашу тактику. Я взяла перевагу у свої руки, нав'язала темп, була більш агресивною, жорсткою та впевненою в уколах й атаках, не давала їй шансів.
– За вихід до фіналу ви змагались зі ще однією представницею Італії, олімпійською чемпіонкою Аріанною Ерріго, як вважаєте що стало ключовим у цьому протистоянні?
– Напевно, її досвідченість зіграла ключову роль. Дуже прикро, що не змогла нав'язати своє фехтування, хотілось би бути більш рішучою в тому, що задумала, бо варіанти були, а реалізувати їх трохи боялась.
– Чи були якісь особливі передчуття, чи сни перед сьогоднішнім днем?
– Якихось незвичних снів мені не снилося, а ось тренер ми так кажемо, "фехтував до 4 ранку" розробляючи тактику. Тому я досить міцно спала, а він взяв на себе удар, втративши сон.
– Українська рапіра раніше поступалася іншим видам зброї. Проте останні кілька років ситуація покращилась і ви та вся команда це яскраво демонструєте. З чим пов'язуєте цей прогрес?
– Жіноча рапіра справді досить потужно зараз прогресує, я не можу зазначити через що саме це відбувається. Можливо зміна покоління, також змінилося й саме фехтування, підхід до тренувань. Також ситуація в країні, що загартувала нас, а ще результат особистий кожної з дівчат – це нас змушує тренуватися краще, більше, для того, щоб також досягати успіхів. А в команді ми об'єднуємось, та робимо свою справу й стоїмо за всю країну.
– Які ваші амбіції в командних виступах?
– Амбіції великі, цілі поставлені. У нас два дні на відпочинок, і далі працювати. Звісно, кожна з нас хоче медаль з чемпіонату світу, тому дізнаємось своїх суперників, розробимо план та будемо намагатися його реалізувати.