Історія титулованого українського шахіста, якого зупинила нацистська Німеччина
Недавній матч за шахову корону дає гарний привід згадати шахіста з України, який двічі боровся за шахову корону та був одним з найсильніших майстрів у світі у першій половині ХХ-го століття.
"Коли я граю білими, я перемагаю тому, що я граю білими. Коли я граю чорними, я перемагаю тому, що я Боголюбов".
Звучить досить амбіційно, проте Юхим Боголюбов насправді мав усі підстави так казати. Адже у його списку є перемоги над найсильнішими шахістами та тріумфи на найкрутіших турнірах.
Попович зі Станіславчику
Юхим Дмитрович Боголюбов народився 1889 року в селі Станіславчик Київської губернії у родині священника. Так повідомляв сам гросмейстер, якого вивезли з рідного села у три роки.
Але річ у тім, що тоді в Київській губернії було аж чотири села Станіславчик. Одне – в Таращанському повіті (нині Білоцерківського району Київської області), саме його довгий час вказували у джерелах. Та ще були два села Станіславчик у Черкаському повіті (одне нині Звенигородського району, а друге – Черкаського району) та ще одне – в Уманському повіті. Додаткову плутанину додали зміни адміністративно-територіального поділу, запроваджені в СРСР, зокрема формування нових районів, а 1932 року – утворення Київської області, площа якої значно менша колишньої губернії.
Лише в травні 2023 року у фейсбук-групі "Станіславчик в історії подій, відео, світлин і спогадів" було оприлюднено скани записів метричної книги 1889 року Свято-Покровської церкви села Станіславчик Черкаського повіту, з яких стає відомо, що у родині вчителя церковно-парафіяльної школи села Станіславчик, студента Київської духовної семінарії Димитрія Іванова Боголюбова та його дружини Ольги Маркової (це по батькові, її дівоче прізвище було Турчанович – авт.) 1 квітня народився син Євфимій. За цим записом і вдалося визначити, де саме народився Юхим Боголюбов – адже Свято-Покровська церква була тільки в одному з двох Станіславчиків Черкаського повіту.
Отже, Юхим Дмитрович Боголюбов народився в селі Станіславчик Черкаського повіту Київської губернії (нині Матусівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області).
Шлях до шахового Олімпу
Боголюбов навчився грати в шахи у 15 років, а у 18 років зайнявся грою серйозно. Спочатку він, йдучи шляхом свого батька-священника, вивчав теологію в Київській духовній семінарії, але потім вирішив інакше і вступив до Політехнічного інституту на сільськогосподарський факультет. Але він не закінчив навчання, повністю зосередившись на шахах.
Постійна участь у турнірах принесла Юхимові клас та репутацію. Так, у 1910 році він зайняв 2-ге місце на Південноросійському турнірі в Одесі, у 1911-му виграв чемпіонат Києва та посів 9–10 місце на Петербурзькому (Всеросійському аматорському) турнірі, у 1912-му – став другим на турнірі у Вільно. У 1913/1914 роках Боголюбов посів 8-ме місце на Всеросійському турнірі майстрів в Санкт-Петербурзі (переможцями стали Олександр Алехін і Арон Німцович).
У липні-серпні 1914 року Боголюбов грав на турнірі в німецькому Мангеймі (19-й конгрес DSB, Германського шахового союзу). Він йшов на 8–9-му місці в цьому змаганні, яке було перервано Першою світовою війною. Після оголошення Німеччиною війни Росії одинадцять "російських гравців", учасників турніру в Мангеймі (серед яких, були, зокрема, Олександр Алехін, Федір Богатирчук, Петро Романовський, Ілля Рабінович) були інтерновані Німеччиною. У вересні чотирьом інтернованим (Алехін, Богатирчук, Петро Сабуров, Наум Копельман) дозволили повернутися додому через Швейцарію. А решта інтернованих залишилися у місті Тріберг-ім-Шварцвальд, де вони за три роки зіграли сім турнірів й ще один у Баден-Бадені.
Решта російських інтернованих зіграли вісім турнірів, перший відбувся в Баден-Бадені (1914), а всі інші в Тріберзі-ім-Шварцвальді (1914–1917). Призовий фонд для цих турнірів забезпечив один з учасників, Борис Малютін, також гроші надсилали звільнені товариші – Алехін та Копельман. Боголюбов посів друге місце (позаду Олександра Фламберга) у Баден-Бадені та п’ять разів переміг у Трібергу. Можна сказати, що Боголюбов провів Першу світову війну на люкс-курортах (якими були Тріберг та Баден-Баден), де значно підвищив свій рівень гри: чого варті лише партії з Алехіним.
У Трібергу Боголюбов познайомився з Фрідою Кальтенбах, донькою шкільного вчителя. Коли наприкінці 1918 року у нього з’явилася можливість залишити Німеччину, він вирішив залишитися там. Шахіст одружився з Фрідою в 1920 році, вони мали двох дочок – Соню і Тамару.
Фахівцям після першої світової війни жилося нелегко. Боголюбов та Акіба Рубінштейн одразу після її закінчення провели рік у нейтральній Швеції, де були шахові меценати брати Колін. Вони зіграли кілька турнірів та дуже цікавий матч, у якому перемогу здобув Рубінштейн (+5, –4, =3). У 1919 році Боголюбов виграв матч у Курта Барделебена (+3, =3.) У 1920-21 роках зіграв ще два важливі поєдинки – з Німцовичем (рахунок результативних партій +2, –1) та з Алехіним – внічию 2:2.
Боголюбов виграв багато міжнародних турнірів; у Берліні (1919), Стокгольмі (1919), Кілі (1921) та Пістяні (1922). На призові з турніру в словацькому Пістяні (де Боголюбов випередив самого Алехіна) він купив триповерхову віллу у Тріберзі. Хазяйновита дружина Боголюбова на першому поверсі вілли влаштувала кімнати для курортників. Згодом вілла отримала назву Haus Bogoljubow (Дім Боголюбова).
У 1923 році Боголюбов розділив 1-3 місця з Альохіним та Гезою Мароці на супертурнірі в Карлсбаді (Карлові Вари).
У 1924-му Боголюбов ненадовго повернувся до Росії, яка вже стала Радянським Союзом, оформив радянське громадянство і двічі поспіль виграв чемпіонати СРСР (1924, 1925). Чемпіон СРСР 1923 Петро Романовський, який свого часу був інтернований у Німеччині разом з Боголюбовим, викликав його на матч, в якому Юхим впевнено переміг – 8:4.
У 1924-му Боголюбов відвідав рідний Київ, де його старий товариш Федір Богатирчук очолював шаховий клуб. Він зіграв 5 сеансів – 190 партій з результатом +132, –33, =25. А 25 та 26 жовтня зіграв дві партії з Богатирчуком: одну виграв, друга була не закінчена у виграній йому позиції.
На хвилі своїх успіхів у Радянському Союзі Юхим Боголюбов, або Боголь (як його називали друзі), досяг свого зіркового часу: у грудні 1925 року він став переможцем Першого Московського турніру за участі найсильніших гравців світу (за винятком декількох емігрантів з Росії – Алехіна, Німцовича, Савелія Тартаковера тощо). Він випередив колишнього чемпіона світу Емануеля Ласкера (2-ге місце) та чинного чемпіона Хосе Рауля Капабланку (3-тє місце). Це було насправді вражаюче досягнення. Ласкер тоді сказав про Боголюбова: "Я бачу на його голові вінець чемпіона світу".
Того ж, 1925 року, Боголюбов виграв і чемпіонат Німеччини – перший зі своїх чотирьох переможних. Він – єдиний в історії шахіст, який в один рік став чемпіоном двох різних країн.
Матчі з Алехіним та війна
У Радянському Союзі Боголюбову не дозволяли грати на міжнародних турнірах без дозволу заступника наркома юстиції Миколи Криленка, який очолював Шахово-шашкову секцію при Вищій раді фізичної культури. У 1926 році, за однією з версій, Боголюбова не випустили на турнір до Італії, за іншою – уряд Муссоліні не дав йому в’їзну візу через його радянське громадянство. Того ж року Боголюбов емігрував до Німеччини та надіслав Криленку листа про свій вихід з громадянства СРСР. Після цього він став у Союзі та радянських шахах персоною нон грата: його позбавили звання чемпіона СРСР та не згадували його ім’я.
Після 1926 року Боголь грав як представник Німеччини; німецьке громадянство він отримав 1929 року. Досяг значних турнірних успіхів, найбільшим з яких стала перемога на турнірі в Бад-Кіссінгені (1928), де він випередив колишнього чемпіона світу Капабланку. Того ж року він виграв у Макса Ейве два матчі за звання чемпіона ФІДЕ. Ці перемоги дали Боголюбову підставу надіслати виклик на матч чемпіонові світу Олександру Алехіну.
Поєдинок на першість світу з шахів між старими знайомими та суперниками – чемпіоном світу Олександром Алехіним та претендентом на це звання Юхимом Боголюбовим – пройшов з 6 вересня до 12 листопада 1929 року у різних містах Німеччини та Нідерландів: Вісбадені, Гейдельберзі, Берліні, Гаазі та Амстердамі. Регламент матчу: 30 партій на більшість, причому переможець мав здобути не менше 6 перемог; за рахунку 15:15 Алехін зберігав звання чемпіона.
На той час Боголюбов вже пройшов кращі часи своєї кар’єри, а Алехін перебував на піку. Чемпіон впевнено обіграв претендента (+11, −5, =9) та відстояв титул.
Через п’ять років Боголь знову зустрівся з Алехіним у титульному матчі. Вони грали з 1 квітня до 14 червня 1934 року в 12 різних містах Німеччини. Результат: друга перемога Алехіна (+8, −3, =11).
У період між двома невдалими спробами стати чемпіоном світу, Боголюбов представляв Німеччину на 4-й шаховій Олімпіаді (Прага, (1931). Німеччина посіла високе п’яте місце, а Боголь показав другий індивідуальний результат на першій дошці (+9−1=7), поступившись лише Алехіну, який грав за Францію.
Коли нацисти прийшли до влади в 1933 році, Боголюбову як не-арійцю більше не дозволяли грати за збірну Німеччини або в чемпіонатах Німеччини (де він перемагав ще у 1931 та 1933 роках). Його становище не покращилося навіть після того, як він приєднався до нацистської партії у 1938 році (за іншими даними – у 1941-му), щоб його дочкам було дозволено вчитися в університеті. Тим не менш, він тренував збірну Німеччини на шахових Олімпіадах 1936 (неофіційна) і 1939 років.
Федір Богатирчук стверджував, що Боголюбов був членом нацистської партії лише формально, і хоч відверто не любив більшовиків, ставився з такою ж огидою до ідей Гітлера.
Боголюбов вдало виступив на низці довоєнних турнірів, а серед його молодих німецьких учнів до війни були майбутні гросмейстери Вольфганг Унцікер і Клаус Дарга, а також дуже сильний та перспективний майстер Клаус Юнге, який загинув на фронті 1945 року.
Війна та післявоєнні роки
У березні 1940 року очільник Польського генерал-губернаторства Ганс Франк, великий любитель шахів, запросив Боголюбова переїхати до Кракова, щоб працювати перекладачем. Шахіст пропрацював до квітня 1941 року, а з листопада того ж року став працювати госпітальним шахістом: вів зайняття, читав лекції, давав сеанси одночасної гри.
Під час Другої світової війни Боголюбов програв матч Ейве (+2−5=3) у Крефельді (1941) і зіграв внічию міні-матч з Алехіним (+2−2=0) у Варшаві (1943). Він також грав у численних турнірах, що проводилися в Німеччині та генерал-губернаторстві протягом всієї війни. Головними зірками тих турнірів були Алехін та естонський гросмейстер Пауль Керес.
У 1942 році Боголюбов вдруге відвідав Київ. Цього разу він ні з ким не зустрічався, а поїхав до Юзовки (колишнє Сталіно, майбутній Донецьк), щоб забрати до Тріберга шахового майстра Олексія Селезньова, який там працював перекладачем у міській управі. Селезньов був одним з інтернованих під час Першої світової війни учасників турніру в Мангеймі. Завдяки Боголюбову він пережив Другу світову війну, а після її закінчення перебрався до Франції, де дожив до глибокої старості, займаючись шаховою композицією.
Після війни Боголюбов жив у Західній Німеччині, і йому знову дозволили грати в чемпіонатах Німеччини. Хоча рівень його гри до цього часу значно знизився, у 1947 році він все одно переміг у Люнебурзі та Касселі. У 1949 році Боголюбов переміг у Бад-Пірмонті (третій чемпіонат Західної Німеччини) та розділив 1-2 місця в Ольденбурзі. У 1951 році він переміг в Аугсбурзі та Саарбрюккені.
У 1950-му, коли ФІДЕ ввела звання міжнародного гросмейстера, його не присвоїли Боголюбову, оскільки тоді він вважався політично скомпрометованим. Звичайно, вирішальну роль у цьому ганебному рішенні зіграв тиск з боку радянської шахової федерації. Однак після обурення Заходу за рік ФІДЕ присудила Боголюбову титул.
У 1952-му Боголь тренував юнацьку збірну ФРН. Але таких талантів, як його кращі довоєнні учні, вже не було. До речі, згаданий вище Вольфганг Унцікер у 1961 році переміг в Обергаузені Михайла Ботвінніка, приєднавшись до свого вчителя Юхима Боголюбова в символічному клубі Михайла Чигоріна – списку шахістів, які перемагали чинних на той момент чемпіонів світу в офіційних турнірах. Сам Боголюбов увійшов до цього престижного клубу за рахунок перемоги над Алехіним у Вісбадені (1929).
Юхим Дмитрович Боголюбов пішов з життя у 1952 році. Після важкого десятиденного турне Німеччиною не витримало серце – видатний гросмейстер помер уві сні.
Україна має свого шахового короля: Руслан Пономарьов володів цим титулом (чемпіон світу за версією ФІДЕ) у 2002-2004 роках. У фіналі чемпіонату світу 2002 року він переміг іншого українця – Василя Іванчука. Таким чином, Юхима Боголюбова можна назвати попередником Іванчука. Стати попередником Пономарьова йому не судилося, так вже склалась доля. Втім, в історії шахів він залишився великою постаттю, а в теорії шахів – автором дебюту "захист Боголюбова".