All-in у Лас-Вегасі. Чому Усик хоче поставити все на зеро в поєдинку проти Вайлдера
У будь-якій сценарній школі навчають: головний герой має зачепити глядача своїм шляхом. Але головне – мотивацією.
Чому? Навіщо? Заради чого? Саме це – рушійна сила, яка штовхає до мети.
Олександр Усик (24-0, 15 КО) здивував усю світову боксерську спільноту своїм бажанням і відвертим промотуванням потенційного поєдинку з Деонтеєм Вайлдером. Ба більше – є серйозні підозри, що й сам "Бронзовий бомбардувальник" був приголомшений таким шансом під кінець кар'єри.
У той момент, коли його вже списали всі експерти, а також побили ті, хто був міцним горішком, але не топом. Так-так, Чжан Чжілей та Джозеф Паркер – в історію ви потрапите саме з таким формулюванням.
Вайлдеру, по суті, мотивація й не потрібна. Якщо бій з українцем відбудеться – він просто знайшов на вулиці лотерейний квиток. Якщо ж переможе – це буде той самий квиток із виграшною комбінацією цифр.
А в що і заради чого грає Усик?
Ва-банк у рулетці. Бажання вибити 21 у блекджеку. Щаслива монетка в ігровий автомат?
Можливо, гевівейт зараз і не переповнений іменами, які заслужили б приставку "легендарний". І винен у цьому сам Усик. Він двічі декласував Джошуа, двічі шокував Ф'юрі, нокаутував молодого й перспективного Дюбуа. Даніелю цього виявилося мало – він вимолив ще один бій і ліг на ринг ще раніше.
Поки Усик підіймався на вершину й ставав тим, кого вже можна порівнювати з Луїсом, Алі, Форманом, Холіфілдом чи Льюїсом, Вайлдер рухався в діаметрально протилежному напрямку.
Неймовірна права рука дозволила американцю створити навколо себе ореол "найкращого нокаутера в історії". І справді: у перших 40 поєдинках лише Бермейн Стіверн пройшов усю дистанцію. Проте суддівські записки були досить промовистими – 118:109, 120:107, 119:108 на користь "Бомбардувальника", який перед боєм виходив у статусі претендента проти чинного чемпіона.
Інші 39 перемог – нокаутом. Зокрема, через два роки Деонтей знову зустрівся зі Стіверном – Бермейн упав уже в першому раунді. Лише Кріс Арреола, Артур Шпілька, Жоан Дюопа та Ерік Моліна зуміли переступити екватор бою з Вайлдером.
Символічно, що найімовірніше поєдинок Усик – Вайлдер прийме Лас-Вегас. Рай казино США, а можливо, і всього світу. Де, як не тут, зіграти Усикові в all-in? Поставити на кін абсолютно всі попередні заслуги й у разі невдачі вийти з порожніми кишенями. Алі та інші великі чемпіони також програвали – але їх били ті, хто приходив їм на заміну, інші топи.
Вайлдер зірве головний джекпот у разі перемоги. Але чи зможе він утримати пояси в наступному бою – проти умовного Кабаєла, Вордлі або, наприклад, Ітауми? Є великі сумніви. Усі наголошують на тому, що Усику 38. Американцю ж у жовтні взагалі виповниться 40.
Повернімося до запитання: "Чому? Навіщо? Заради чого?"
Кулачні бої були популярні ще в античні часи й у різних варіаціях переходили з одного історичного періоду в інший. У середині XIX століття Джон Грехем Чамберс за допомоги аристократа Джона Шолто Дугласа розробив правила боксу, які з мінімальними змінами збереглися й до сьогодні.
Згодом популярність цього виду спорту поширилася на інші країни, але протягом десятиліть істина була одна – якщо хочеш стати чемпіоном, будь американцем або бийся в США. Доводити свій клас перед янкі приїздили німець Макс Шмеллінг, італієць Прімо Карнера, а після Другої світової війни – швед Інгемар Йоханссон.
Так тривало з року в рік, допоки Леннокс Льюїс, Френк Бруно й Гербі Гайд не змістили акценти надважкої ваги на Велику Британію, а брати Клички не довели – європейці можуть домінувати в гевівейті й проводити поєдинки там, де вони хочуть, а не там, де диктує історія.
Проте історичний стереотип "підкорити американську публіку = стати легендою" досі живий. Навіть попри те, що саудити змістили фінансові акценти, адже, як відомо, навіть мільйонерів можна спокусити ще більшою цифрою в чеку.
Усик і американська публіка
На професійному ринзі Олександр Усик не знає гіркоти поразки. В аматорах такі випадки траплялися, і кілька з них – саме в США.
У 2006 році майбутній домінатор поступився Шону Портеру в товариській зустрічі неосновних складів національних збірних. Тоді це був лише епізод. Але символічний.
Вже будучи значно титулованішим і масивнішим (бій із Портером проходив у межах 75 кг), українець тричі виходив у ринг на американській землі. Рівень опозиції – такий, що навіть українські фанати не відразу згадають, із ким і коли, а американські – тим паче.
- 27.12.2016 – Табісо Мчуну (ТКО 9). Інглвуд, Каліфорнія.
- 08.04.2017 – Майкл Хантер (UD 12). Оксон-Хілл, Меріленд.
- 12.10.2019 – Чазз Візерспун (ТКО 7). Чикаго, Іллінойс.
Мчуну після цього провів ще 11 поєдинків, у яких здобув лише 6 перемог. Хантер записав у актив 12 перемог і 2 нічиї, але йому відверто бракувало топ-опозиції як у крузервейті, так і в гевівейті. Для ж 37-річного на той момент Візерспуна цей бій узагалі став останнім у кар'єрі.
І не варто забувати – Чазз погодився на поєдинок за чотири дні до івенту. Нідерландця Тайрона Спонга дискваліфікували через допінг – і Усик отримав суперника "з коліс".
Інглвуд, Оксон-Хілл і Чикаго мають свої боксерські традиції. Але це не "Медісон-сквер-гарден", не MGM Grand і навіть не класичні арени Філадельфії чи Маямі. Для любителя боксу з Юти, Орегону чи Луїзіани навряд чи ці бої стали приводом купувати PPV або стежити за Усиком системно.
Свій хайп українець оформив у боях проти британців – на їхній землі або ж у королівстві Саудівська Аравія.
Вайлдер – це спроба зайти на ринок США. Запізніла. І не дарма Усик раніше планував загравати з американською аудиторією зовсім іншим шляхом…
Криза жанру народила іншого монста
Провал за провалом американських боксерів у гевівейті, а також загальна інтернаціоналізація чемпіонських титулів, поступово відбили в місцевого глядача бажання дивитися виключно бокс.
Тим паче, в Америці паралельно зростала інша культура – там, де кутів було шість, звідки й пішла назва "октагон". Де правила ширші: не лише руки, а й ноги, боротьба, задушення.
Не забуваймо – Усик почав "загравати" до американців закидами в бік Джейка Пола та Алекса Перейри. Українець був готовий виступати за їхніми правилами – заходити в клітку, маючи мінімальну борцівську базу.
Бій Джейка з Джошуа показав – навряд чи Пол здатен щось серйозно протиставити українцеві навіть за правилами MMA. А у випадку з Перейрою все виявилося не так хайпово. Та й сам Алекс "лажонув" – у березні 2025 року бразилець втратив титул, поступившись росіянину Анкалаєву. Так, за пів року він яскраво повернув пояс, але антураж був збитий.
Мовляв, якщо ти за п'ять раундів по п'ять хвилин не можеш влучити по борцеві з відсутньою ударкою, то куди тобі проти найелітнішого боксера своєї ваги?
І на цьому "безриб'ї", схоже, Олександр і вирішив згадати про Деонтея, а не форсувати себе в іншому виді спорту. Щонайменше на 2026 рік ця тема закрита.
Завжди треба вміти сказати "стоп"
Кілька тижнів тому Теренс Кроуфорд несподівано для всіх повісив рукавички на цвях. У гевівейті, щоправда, є певна фора – 40 років тут вік поважний, але ще не критичний, як у значно легших дивізіонах.
Наразі Усик має титули, вершини рейтингів і одностайну похвалу від експертів, легенд та чинних колег.
Йому варто не забувати – гра з позиції сили іноді легко перетворюється на гру в кальмара.
Ніхто б не сказав і кривого слова, якби поразка сталася від Джошуа чи Ф'юрі. Та навіть від Дюбуа. Знайшлися б пояснення: Джошуа – атлет у розквіті сил. Ф'юрі – вищий, важчий, природний супертяж. Дюбуа – талант, що набирає хід.
А ось як пояснити поразку від Вайлдера, якщо вона таки станеться?
Ну що ж, Mr. Usyk. Bets placed – no more bets. А чи воно вам треба взагалі?
