Богдан Миронець: Усик пройшов бокс, як відеогру
31-річний Богдан Миронець посідає місце в топ-5 рейтингу українських боксерів в гевівейті.
На професійному рингу Миронець провів 11 боїв, з яких виграв 10. Свою кар’єру броварець розпочав у січні 2020 року в столиці Латвії, де мешкає і зараз. На Батьківщині боксер провів лише один бій – у грудні 2021 року в Києві. Після початку повномасштабної війни Миронець бився в Туреччині, Латвії, Шотландії, Англії та Німеччині. Причому в чотирьох останніх боях тричі був андердогом. Не дивлячись на такий статус, зумів перемогти кожного з фаворитів.
28 червня Миронець проведе в Німеччині бій з місцевим боксером Гранітом Шала, на кону поєдинку буде стояти титул континентального чемпіона WBA.
Чемпіон розпитав нашого проспекта про його останні бої, життя в Латвії та феномен Усика.
Три неочікувані перемоги
– Богдане, ви виграли три бої, де на вас не ставив майже ніхто – у кубинця Хосе Лардуета в німецькому Гамбурзі в грудні 2024 року, британця Натана Гормана в Болтоні в грудні 2023 року та Каша Алі в шотландскому Единбурзі в липні 2023 року. Якою з цих перемог пишаєтесь передусім?
– Кожна – гарна по-своєму. Головне, що я прогресую. І кожен наступний бій – кращий. Останній поєдинок, напевно, найкращий в плані моїх фізичних кондицій та продемонстрованих технічних навичок. У Гамбурзі я не у своїй манері боксував. Більше відкрито. Десь пропустив удари, яких не мав би пропускати. Але це все було через емоційний стан. Враховуючи все, через що я пройшов, мені хотілося такий емоційний виплеск зробити. І мені це вдалося.
– Публіці бій сподобався своєю видовищністю?
– Він був не такий акуратний, як мій поєдинок з Горманом. Натан постійно йшов назад. Це була шахова партія, на дистанції. А тут десять раундів нормально билися. Я сам з задоволенням передивився бій з Хосе декілька разів.
– Але перед оголошенням суддівського рішення ви все одно нервували?
– Коли я в ринзі, мені завжди здається, що проводжу бій гірше, ніж є насправді. Принаймні, мій тренер мені таке завжди каже. Іноді виникають думки, що раунд програв. Але потім, коли передивляюсь бій з Лардуетом, за всієї моєї самокритичності, я там не побачив роздільного рішення (двоє арбітрів нарахували 96:94 та 97:93 на користь українця, третій – 97:93 на користь кубинця). І так, вважаю, достатньо видовищний бій у нас вийшов.
– Ви стверджували, що останні два тижні перед поєдинком у вас був морально пригнічений стан. Що трапилось?
– Так вийшло, що підготовка до бою з Лардуетом видалася найважчою з тих, що були. Через ряд причин. По-перше, я розійшовся зі своїм колишнім промоушеном. І в мене якийсь час не було нікого, хто мені допомагав би. Єдиний, хто лишився – тренер Ігор Месмер. Ігор погодився працювати зі мною на перспективу. І ми з ним уже разом намагалися знайти якусь підтримку: спонсорську, менеджерську. Знайшли інший зал для тренувань. Тут, у Ризі. Користуючись нагодою, дякую власнику цього залу Касперу. Уся моя підготовка до бою з Хосе пройшла у цьому залі.
– Які ще проблеми виникали?
– На підготовку довелося витрачати власні гроші. У якийсь момент в борги заліз. Якщо говорити про цей бій з фінансового погляду, я навіть в нуль не вийшов. Багато грошей пішло на підготовку – на менеджерські, тренерські відсотки.
Також були неприємні моменти в підготовці зі спаринг-партнерами. Домовилися з хлопцями з Англії. А вони не приїхали. Просто перестали виходити на зв'язок. Також був спаринг-партнер, з яким домовилися. Придбали йому авіаквиток. А він захворів. Таке трапляється. В екстреному порядку доводилося шукати когось нового, розраховувати на місцевих хлопців.
– Далі вже було простіше?
– Якби ж. Буквально за 2-3 тижні до бою почались проблеми з ліцензією. Вони були пов'язані з моїм колишнім промоушеном. Це вже класика, коли боксер розходиться з менеджерами або з промоутерами, трапляються такі історії. Тож я довго не знав на 100 відсотків, чи буду боксувати. За день до поєдинку не знав.
Але завдяки, у першу чергу, допомозі мого тренера, який конкретно в цей період узяв на себе роль менеджера, ми усе подолали. Завдяки йому цей титульний бій взагалі відбувся. Коли ми вже були в Гамбурзі, за день до бою, з'явилися нові нюанси. Я підписував контракт на титульний бій, за пояс WBC International Silver. Коли ми вже були в Німеччині, виявилося, цей титул в іншого боксера і ми не можемо за нього боксувати. Нам запропонували просто боксувати, без титулу. Ми на це не погодилися. Заявили, що без титулу не вийдемо на бій. І тоді в екстреному порядку буквально за добу нам санкціонували інший вакантний титул WBC Francophone.
– Навіть були жарти серед наших фанів боксу на кшталт того, яке відношення ви, українець та кубинець, маєте до титулу Francophone (франкомовний).
– Нещодавно цим титулом володів українець Олександр Захожий. А декілька років тому був кейс, коли Владислав Сіренко з Костянтином Довбищенком в Україні боксували за титул WBC Азія. Головне, що є зелений пояс WBC. Решта – нюанси.
– У 2025 році на боксера Миронця є попит на ринку?
– Попит потроху збільшується після кожного вдалого бою. Відправною точкою став гучний поєдинок з Кешем Алі в Единбурзі, на якому, якщо не помиляюсь, ви теж працювали. Наступний виток був після поєдинку з Горманом. Але тепер, коли вже дійсно чогось досяг і маю титул, мені вже є з чого вибирати. Можна диктувати свої умови. Тому що до цього… Так, їздив просто андердогом. Мене не знали. Поїхав до Едінбурга. Це був мій перший бій у Великій Британії. Можливо, Каш Алі дійсно мене недооцінив. Через кілька місяців боксував у Болтоні з Натаном Гормоном. Знов кажуть, що мене недооцінили. Знову апсет. Ну, добре, можливо, для когось апсет, але ми знали, на що йшли. Ми їхали до Болтона за перемогою.
Вигравав олімпійську медаль до Усика, бився за звання чемпіона світу, а зараз працює в США далекобійником і підтримує Трампа
Поразка як досвід
– Ви зараз маєте боксерську ліцензію від Латвійської федерації професійного боксу?
– Так, у мене ніколи не було української ліцензії. Мій професійний дебют був у Латвії. Усі бої проводив з латвійською ліцензією. І зараз вона ще дійсна.
– У графі поразки прикра "одиничка". Ще до початку повномасштабної війни ви програли в Ризі французу Давіду Спільмонту. Це був не ваш день?
– То був мій четвертий поєдинок на професійному рингу. Була не найкраща підготовка. Я боксував із шульгою, а в моєму таборі не було жодного шульги. Але, у першу чергу, думаю, забракло досвіду. Вийшов у ринг, жваво почав поєдинок. Уже в першому раунді мені вдалося відправити свого опонента в нокдаун – ударом по корпусу. Це сталося в самому кінці першого раунду. Гонг врятував Давіда, дав йому час відновитися. З другого раунду я відкрито на нього пішов і пропустив удар назустріч зліва. Нокдауну не було, але цей удар потряс мене. Суперник просто заходив на свою дистанцію, і ми в клінчі возилися. У підсумку віддали перемогу йому за очками.
– Роботу над помилками після цього провели?
– Мені не здається, що я програв. Але я не хочу виправдовуватися. Поразка є поразкою. І в цілому, напевно, це мало статися. Добре, що це відбулося на ранньому етапі моєї кар'єри. Я змінив свій підхід до тренувань, до боксу в цілому. Став більш зосереджено підходити до цієї справи. Зробив із цієї поразки висновки.
До речі, намагався знайти цей бій в інтернеті, щоб подивитися, але не вийшло. Головним боєм вечора тоді був поєдинок Майріса Брієдіса за титул чемпіона світу IBF у крузервейті.
– Зараз ви у топ-5 рейтингу серед українців у важкій вазі. Перший – Усик, далі – Сіренко, Вихрист, Рогава. Після вас – Захожий, Новицький, Гриців, Шевадзуцький, Руденко. З ким із них знайомі?
– Особисто незнайомий лише з Усиком і Новицьким. З рештою хлопців спарингував, перетинався на зборах. З Ігорем Шевадзуцьким стали друзями – він був моїм основним спаринг-партнером у підготовці до грудневого бою і навіть у моєму куті під час поєдинку. Був у таборах у Вихриста та Сіренка. Спарингував із Захожим.
– Ви з Броварів. Ексчемпіонів світу з професійного боксу Сергія Дзінзірука, Юрія Нужненка та Віктора Постола, які звідти, знаєте?
– Віктора декілька разів бачив у спортивному інтернаті. З Дзінзіруком нас поєднує перший тренер – уже, на жаль, покійний Леонід Коварський. Тож і я, і Сергій починали в одному й тому залі. Тільки в різні епохи. Декілька разів, коли я ще тільки починав, мені було 18-19 років, Дзінзірук приїздив як почесний гість на місцеві броварські змагання. Медалі та грамоти нам вручав, фотографувався.
"У ринзі хвилювався більше": ексчемпіон світу два роки розстрілює шахеди з кулемета
Рига та Брієдіс
– Уже звикли до життя у столиці Латвії?
– У Ризі в мене не було довгої адаптації. Від початку професійної боксерської кар’єри приїжджав сюди і на збори, і на бої. Тут завжди у мене була команда, з якою я працював. Разом з моєю дівчиною орендуємо квартиру. Моя дівчина – українка. Латвія – невелика країна. У Ризі мені зручно. Неподалік – зал, де я тренуюся. Тренер тут. Усе це мене тримає в столиці Латвії. Тренеру 34 роки, мені імпонує його бажання постійно розвиватись. На цей момент, окрім мене, в Ігоря ще два боксери-професіонали та один хлопець з ММА. Паралельно Ігор – наш тренер з фізпідготовки. У нас класна команда зібралася. Мотивуємо один одного, спарингуємо. Всі друзі, але в рингу один одного не жаліємо, і внаслідок цього професійно зростаємо.
– Серед латвійських боксерів українці краще за всіх пам’ятають Брієдіса, який у січні 2018 року в Ризі дав дуже конкурентний бій Усику. Знайомі з Майрісом? Що він за людина? Спочатку критикував нашу країну і нагадував російську "консерву", а потім приїжджав в Україну з гуманітарною допомогою.
- Так, з Майрісом ми спарингували. Він справді боксер дуже високого класу. Навіть на заході своєї кар'єри, у своїх останніх боях, у 38-39 років підтверджує свій рівень. До речі, саме з ним вперше в житті я спробував стояти в спарингах 4-хвилинні раунди. Тоді дуже великі обсяги роботи ми з ним давали.
Щодо його людських якостей – ми з ним близько не спілкувалися. На рівні – "привіт – до побачення". Брієдіс завжди доброзичливо до мене ставився, давав поради перед поєдинком з Горманом. Я з Майрісом декілька разів спарингував, і він намагався мене надихнути. До цього боксував в Англії, бачив поєдинок Гормана. Сказав мені, що організатори роблять помилку, що везуть тебе до Гормана. Брієдіс зі мною вже поспарингував і приблизно розумів мій рівень. Він сказав, що я маю великий потенціал, професійні якості досить гарні, але не вистачає "медійки".
За бій з Ріккі Хаттоном заробив 70 тисяч доларів, – ексчемпіон світу з боксу зробив несподіване зізнання
Усик
– Усик готується до матчу-реваншу з Даніелем Дюбуа на 90-тисячному Вемблі. Дивилися його бої проти Тайсона Ф’юрі?
– Звісно, дивились разом з тренером. Зазвичай ми такі великі бої, особливо в гевівейті, не пропускаємо. Дехто казав, що грудневий матч-реванш був нудним. Але для людини, яка глибоко в боксі, розуміє більш тонкі нюанси, ніж просто рубка, це був досить видовищний бій двох найкращих важковаговиків на цей момент. На скільки ще вистачить Усика? Думаю, у першу чергу, це залежить від його бажання, психологічного, і вже тільки потім фізичного стану.
– Приклад Усика вас надихає?
– Олександр пройшов бокс, як відеогру, причому в режимі екстра-хард. Пройшов весь аматорський бокс – виграв усе, що можна. Тепер виграв все, що міг в професіоналах. У бою з Дюбуа подивимося, чи важко йому знаходити мотивацію прямо зараз. Але судячи з його інтерв'ю, думаю, він ще здатний нас приємно здивувати. Усіх найкращих британців побив по два рази. Тепер настала черга Дюбуа.
– Зараз Усик заробляє найбільші гонорари у своїй професійній боксерский кар’єрі. Хіба одного цього факту недостатньо для його мотивації?
– Я не думаю, що він колись зможе витратити всі гроші, які уже заробив. Тому не впевнений, що для Усика розмір гонорару – вирішальний фактор. Але подивимося. З ним працює професійна команда. В українця рівень підготовки, медицини, реабілітації зараз на такому рівні, що він може ще тривалий час боксувати у важкій вазі. Думаю, в його випадку все більше залежить лише від моральної складової – від мотивації. Якщо він захоче, то зробить ще більше. Якщо не захоче – має повне право повісити рукавички на цвях. Через один-два мегафайти. Усик уже все всім довів. І собі теж.
Хто прийде на зміну Усику: Україна буде ностальгувати за чемпіонськими боями
– Повернімося до вас. Ви розповідали, що вас виховувала бабуся. Що трапилося з батьками?
– Батьків я втратив, коли був дитиною. Спочатку не стало мами, потім – тата. Усе моє дитинство мене виховувала бабуся. На жаль, її не стало на початку 2019 року.
– Як у вас з англійською? Латвійську встигли опанувати?
– Знаю лише кілька латвійських слів – на рівні привітань. Зараз концентруюся на вивченні англійської. Займаюся з репетитором. Мій репетитор – Катя з України, дуже допомагає мені. Уже можу на якісь питання сам відповідати, давати невеличкі інтерв'ю. На пресконференції, яка була перед боєм з Лардуетом, вперше говорив без перекладача. Продовжую займатися англійською двічі на тиждень.
– Я правильно розумію, зараз у вас контракту з промоутером немає?
– Так, я – вільний агент. Шукаємо варіанти. Звісно, було б непогано почати співпрацю з якоюсь великою промоутерською компанією. Але поки такого немає.
Максим Розенко, Чемпіон