Мухаммед Алі vs Джо Фрейзер – метелик проти танка: найлегендарніша трилогія в історії професійного боксу
8 березня 1971 року почалося грандіозне протистояння двох легендарних чемпіонів у важкій вазі.
Розповідаємо все про Битву сторіччя: ніч реваншу та трилер у Манілі. Як агресивний кабан допоміг Фрейзеру опанувати фірмовий хук? Яку роль у їхньому протистоянні зіграв 37-й президент США? Після чого Алі сказав, що бачив, як поруч пройшла смерть? Чому й через що Фрейзер так і не пробачив суперникові?..
У Мухаммеда Алі та Джо Фрейзера можна знайти чимало спільного.
Обидва, наприклад, виросли у сім'ях, які мали певний достаток. Батько Мухаммеда Алі (тоді ще – Кассіуса Клея) малював вивіски та афіші, непогано на цьому заробляючи. Фрейзер-старший був бутлегером районного масштабу – торгував самогонкою й теж міг дозволити собі таку розкіш, як, наприклад, телевізор.
Вони обидва мали в дитинстві однакову мрію – стати таким самим знаменитим чемпіоном світу, як Джо Луїс, придбати великий будинок і купити кадилак. І до її виконання йшли однаковою доріжкою, що пролягала через Олімпійські ігри, де кожен з них взяв золото (Алі – у 1960 році, Фрейзер – у 1964-му) та блиснув фірмовим стилем, що вже майже сформувався. Але, власне, на цьому спільне закінчується.
"Я хотів би дожити до ста років": правила життя Мухаммеда Алі
Хук від… кнура
Знаменитий девіз Алі "пурхати, як метелик, жалити – як бджола" знають усі. Пояснювати у деталях, що він робив у бою, гадаю, зайвий раз не потрібно. Як не потрібно доводити, що удар в Алі був не найвидатнішим. Подивіться його статистику, вирахуйте відсоток перемог нокаутом – там усе ясно, як білий день.
Ні, безумовно, він теж міг звалити будь-кого, але фішка Алі полягала в іншому. Неймовірно пластичний та легкий у ногах, він вражав швидкістю рук та якимось звіриним почуттям дистанції. Часом здавалося, що він просто знущається з суперника. І не дивно, що вже з юнацьких років Алі вважався головною надією Америки у професійному боксі.
Про Фрейзера писали й говорили набагато менше. Навіть коли він повернувся із "золотом" олімпійського Токіо, мало хто пророкував йому блискучу професійну кар'єру. До Джо Америка взагалі ставилася куди більш стримано. Особливо на зорі кар'єри...
Можливо, тому, що він був порівняно невеликим важковаговиком, та й стиль його здавався надто простим. Хоча, якраз таких боксерів зазвичай люблять: у рингу Фрейзер завжди відрізнявся особливим натиском, наїжджав на суперника, наче танк, пресингував, намагався нав'язати відкритий бій. А його головною зброєю був убивчий хук.
Між іншим, Джо опанував цей удар за дуже нестандартних обставин. У дитинстві на нього напав… агресивний кнур. Зрозуміло, хлопчик кинувся навтьоки, але, перестрибуючи через огорожу, невдало впав і зламав ліву руку в лікті, яка потім зрослася під неправильним кутом – трохи незручним для життя, але ідеальним для бокового удару.
Згодом Америка, звісно, визнала суперзірку й у Джо Фрейзері. Багато в чому завдяки тому самому лівому "гаку", від якого майже ніхто не міг ухилитися. Але все одно його славу не порівняти з тією, що впала на Алі.
Чемпіон проти Білого дому
Тут, напевно, зіграли свою роль особисті риси характерів боксерів. Різні за стилем вони були дуже різними й у житті.
З одного боку – красномовний і мегапопулярний Алі, який завжди прагнув бути на перших шпальтах газет та журналів. З іншого – небагатослівний та скромний Джо, який згодом стане прообразом знаменитого голлівудського Роккі у виконанні Сільвестра Сталлоне (до речі, сцена пробіжки вулицями Філадельфії – це стовідсотковий Фрейзер).
І, напевно, далося взнаки те, що Мухаммед весь час йшов попереду Джо. Він і боксом почав займатися раніше – з 12 років, а у 15 виграв турнір "Золоті рукавички".
І золото Олімпіади взяв швидше – у 18, коли Фрейзер тільки-но дізнався, що таке справжні тренування, заради чого перебрався до Філадельфії до дядька (до цього він відпрацьовував удари на мішку з соломою та кукурудзою, який вішав на дерево у дворі).
А чемпіоном світу серед професіоналів Мухаммед вперше став, коли Джо навіть ще не знав, чи поїде на Ігри-1964.
Усе у кар'єрі Алі складалося гладко, доки його не призвали до армії. На той час Америка вела бойові дії у В'єтнамі. Боксер, який вже прийняв іслам, вирушати туди категорично не хотів. А коли отримав повістку і повинен був приймати присягу, то так прямо про це й заявив. Сталося це у квітні 1967 року. Ці слова пізніше були розтиражовані по всьому світу.
"Керуючись своєю совістю, особистими переконаннями, я як мусульманський священик вирішив відмовитися служити в армії. Не збираюся їхати за десять тисяч кілометрів, щоб допомагати тим, хто гнітить людей з іншим кольором шкіри в інших країнах світу".
Фактично цими кількома фразами Алі протиставив себе системі. Ну а з нею, як відомо, жарти погані. Хоча для Мухаммеда цей виклик ще непогано закінчився.
Йому вдалося уникнути в'язниці, але з боксом довелося зав'язати. Майже на чотири роки. Спочатку один штат відібрав ліцензію, потім – інший, далі – Всесвітня боксерська асоціація (WBA) позбавила його титулу.
Президент сказав: "Він твій!"
І ось тут на сцену вийшов Джо Фрейзер. Точніше – увірвався, видавши суперсерію з двох десятків перемог на професійному рингу. І 16 лютого 1970 року став чемпіоном світу. У своєму першому титульному бою він розгромив Джиммі Елліса, який просто відмовився виходити на п'ятий раунд. Нагородою для Фрейзера стали пояси WBC та WBA.
Однак при цьому багато хто вважав, що Фрейзер – це не та постать, яка гідна царювати в найпрестижнішій ваговій категорії. Мовляв, кого він там побив? Ось Алі, було діло, ламав куди крутіших хлопців – у першому титульному поєдинку знищив великого і жахливого Соні Лістона, потім яскраво нокаутував його у матчі-реванші, потім розправився зі знаменитим ексчемпіоном Флойдом Паттерсоном…
Загальний сенс висловлювань і публікацій на цю тему зводився до того, що Фрейзера можна буде вважати справжнім чемпіоном тільки в тому випадку, якщо він переможе Алі. Проте так вважав і сам Джо. Він був не з тих боксерів, які уникали особливо небезпечних суперників.
Фрейзер зробив усе можливе, щоб зустрітися в рингу з Алі. Він публічно підтримував опального ексчемпіона і навіть особисто говорив на цю тему із… президентом США Річардом Ніксоном. Через роки Джо неодноразово згадував у своїх інтерв'ю той візит до Білого дому та президентський вердикт:
"Мухаммед Алі порушив закон… Але ти – чемпіон світу. Якщо хочеш битися з цією людиною – він твій".
"Це ж треба! – захоплювався Фрейзер. – Алі був моєю останньою перешкодою на шляху до слави, я дуже хотів повернути його у ринг, і його повернули! Ніксон так і сказав: "Він твій!" Ви уявляєте?!"
Вечір на 40 мільйонів
Отже, чому бути – того не уникнути. З часом уряд і Верховний суд США все ж таки визнали, що релігійні переконання дають Алі право відмовитись від служби в армії. Наприкінці 1970 року він відновив кар'єру, провів два розминочні поєдинки, після чого вирішив, що готовий вийти проти Фрейзера.
І почалося найцікавіше.
Алі й раніше не вирізнявся поважним ставленням до суперників. Він не тільки знищував їх у рингу, а й змішував із брудом на словах. Так голосно, що Девід Гей, Шеннон Брігз або Тайсон Ф'юрі з їхніми гучними заявами та провокаціями на його тлі здаються просто школярами. Найбільше від Алі перепало саме Фрейзеру.
Можна сказати, Джо став головним ворогом Алі на п'ять років. Саме в такий термін вписалися їхні три легендарні битви, і перед кожним на Фрейзера виливалося відро помиїв.
Зрозуміло, що всі ці передматчеві висловлювання (треш-ток (Trash Talk) – брудна балаканина) і витівки – ніщо інше, як один з елементів розкрутки бою. Мало того, багато акцій було сплановано командами боксерів.
Наприклад, візит Алі в зал, де тренувався Фрейзер. Мухаммед стояв біля дверей приміщення та вигукував образи на адресу суперника, викликаючи його з'ясувати стосунки "прямо тут і зараз", а журналісти, що зібралися навколо, тільки й встигали клацати затворами фотокамер.
Подібні трюки, звичайно, приносили свої плоди, як приносять і зараз.
Перший бій Алі та Фрейзера викликав неймовірний ажіотаж, завдяки чому небувалі на той час гонорари учасникам поєдинку (по 2,5 млн доларів) було перекрито з лишком.
Тільки на квитках організатори заробили 1,6 млн (при цьому квитки до перших лав зали "Медісон Сквер Гарден" номіналом у 150 доларів йшли на чорному ринку мінімум за тисячу). 15 млн склав виторг від трансляції поєдинку в американських кінотеатрах. Усього ж організатори поклали до кишені близько 40 млн доларів.
Театр одного боксера
Ось тільки Алі у своєму "театрі одного боксера" нерідко загравався.
"Джо Фрейзер – такий виродок, що йому слід було б подарувати свою морду Управлінню дикої природи США", – це далеко не найгірша образлива фраза, що вилетіла з його вуст.
Алі, затятий борець із расовою дискримінацією, ще перед першим боєм охрестив суперника Дядьком Томом – лакеєм білих, який "продав душу і тіло гнобителям чорношкірих в обмін на шикарний будинок, скакових коней та кольоровий телевізор у кожній спальні". Це була страшна образа для афроамериканця.
"Уявляєте, він називав мене дядьком Томом!..", – розповідав Фрейзер журналістам навіть через три десятиліття.
Найбільше старався Алі перед третім поєдинком, який пройшов у Манілі й фактично мав поставити крапку у їхніх стосунках. Зустрівши на вулиці 15-річного сина Джо, Мухаммед сунув йому під ніс свій кулак і закричав на всю вулицю:
"Гей, сину виродка, піди та розкажи своєму татку, чим пахне цей кулак!"
На пресконференції Алі дістав із кишені фігурку горили та почав молотити нею щосили по столу.
"Гей, Джо! Привіт, горило, я вже в Манілі".
Щось подібне розгорнулося і під час відкритого тренування, коли Алі мотузив півтораметрову ляльку мавпи. А за декілька днів до бою Мухаммед під'їхав на величезному кадилаку до готелю, де жив Фрейзер, а коли той вийшов на балкон, вихопив з кишені револьвер і почав зображати, ніби стріляє в суперника.
"Гей, горило, ти у мене на мушці!.."
Зрозуміло, Фрейзер намагався огризатися, обіцяючи, що "горила розмолотить цього фраєра на дрібні шматочки". Але змагатися у красномовстві з Алі було безглуздо.
Тим більше, що значна частина публіки була повністю на боці Мухаммеда, захоплюючись його витівками. Так часто буває: добро і зло міняються місцями, якщо ляльководом виступає кумир і символ цілої епохи.
Не вийшло у Фрейзера довести свою правду й у рингу. Перший бій в Алі він виграв, але два наступні програв.
Хоча…
Битва століття
08.03.1971. Нью-Йорк (США). "Медісон Сквер Гарден". 15-раундовий бій за титули чемпіона світу за версіями WBC та WBA. Перемога Фрейзера за очками: 9:6, 11:4, 8:6.
Отже, усе почалося 8 березня 1971 року в Нью-Йорку. Майже чотири роки простою Мухаммеда не могли не позначитися, а двох розігрівальних боїв, судячи з усього, було недостатньо, щоб увійти у форму.
Алі, який до цього на професіональному рингу не програвав, явно переоцінював свої сили і явно недооцінив суперника. На відміну від букмекерів, які приймали ставки у співвідношенні 7:5 на користь Фрейзера.
Перш за все Алі не вистачало його феноменальної швидкості – він, як і раніше, був найшвидшим важковаговиком, але не настільки, щоб залишатися майже невразливим. У результаті Мохаммед пропустив стільки ударів, скільки, мабуть, не пропустив у всіх своїх попередніх поєдинках.
Щоправда, спочатку цей бій, який преса назвала "Битвою сторіччя", складався для нього непогано. Перші два раунди Алі точно виграв, проте незабаром зменшив оберти й уже Фрейзер мав кращий вигляд та увесь час намагався притиснути суперника до канатів або загнати його у кут.
"У перших раундах Алі малювався на повну котушку, ніс всяку нісенітницю, корчив пики, – згадував через роки Джо. – Він був майстер цих штучок, але на мене вони не діяли. І коли я вже взявся його ламати, він завівся: "Ти що, Джо, крутий, так? Ти крутий, так?..." Під кінець задихатися почав, сказав, що вмирає. А я – йому: "Метелик, ти не туди потрапив. Я зараз тобою підлогу витру".
Підлогу витерти не вдалося. Алі був близький до нокауту в 11-му раунді, врятувавшись у клінчі. Потім навіть начебто перехопив ініціативу, але надовго його не вистачило.
У 15-му раунді Мухаммед впав, нарвавшись на знаменитий фрейзеровський лівий гак, але зміг підвестися та завершити бій на своїх двох. Тільки – без шансів на перемогу за очками.
Ніч реваншу
28.01.1974. Нью-Йорк (США). "Медісон Сквер Гарден". 12-раундовий поєдинок за титул чемпіона NABF. Перемога Алі за очками: 6:5, 7:4, 8:4.
У січні 1973 року Джо Фрейзер втратив свої титули, начисто програвши Джорджу Форману: три нокдауни у першому раунді, три – у другому…
Але це анітрохи не знизило інтерес публіки до повторного протистояння Фрейзера та Алі, який, до речі, того ж року теж зазнав поразки, другої у кар'єрі (програв Кену Нортону, але потім узяв реванш). А щоб все виглядало солідніше, організатори виставили на кін пояс NABF (Північноамериканської федерації боксу).
Через роки Фрейзер стверджував, що в цьому бою його засудили. Дуже спірна думка. Алі був кращим на початку поєдинку, мало не нокаутувавши суперника на п'ятій хвилині.
Фрейзера тоді врятував суддя: під час затяжного бомбардування, яке проводив Алі, він раптом вирішив, що раунд закінчився, та перервав поєдинок. Це дозволило Джо перевести дух і дотягнути до гонгу.
Середина бою залишилася за Фрейзером, який хоч і втратив титули, але не втратив бойового духу. У дев'ятому раунді вже він був дуже близьким до дострокової перемоги, але Алі вистояв і наприкінці все ж перебоксував опонента.
Мухаммед, взагалі, у цьому бою виглядав майже так само добре, як у найкращі роки – швидко рухався, точніше бив, змінював тактику, майстерно уникав ударів...
Він явно зробив правильні висновки після "Битви століття", коли його прямо з рингу відвезли до лікарні "лагодити" пошкоджену щелепу. А восени 1974 року Алі вийшов на пік слави, розгромивши Джорджа Формана (нокаут у восьмому раунді), відібравши в нього пояси WBC та WBA.
Трилер у Манілі
01.10.1975. Маніла (Філіппіни). "Аранета Колезеум". 15-раундовий поєдинок за титули чемпіона світу за версіями WBC та WBA. Перемога Алі технічним нокаутом після 14-го раунду.
Бійня. Це була саме бійня. А ніякий не трилер, як подавала третій поєдинок преса. Алі та Фрейзер після зустрічей у рингу завжди виглядали не найкращим чином, але цього разу на них було просто страшно дивитись. Особливо на Фрейзера, у якого праве око було повністю закрите гігантською гематомою.
Враховуючи, що ліве око у нього було вражене катарактою, наприкінці поєдинку Джо практично нічого не бачив, боксуючи на морально-вольових. Особливо жорстокими були 9-й та 10-й раунди, коли суперники невтомно обмінювалися такими могутніми ударами, що ніхто не міг зрозуміти, як їм вдається зберігати вертикальне положення.
Важко сказати, хто з них був ближчим до переможного удару у ті хвилини. Мабуть, все-таки Фрейзер. Він взагалі лідирував за очками аж до дев'ятого раунду. Але наприкінці, у чемпіонських трихвилинках, Алі проявив себе краще.
Показовий момент: закінчується 14-й раунд, Джо намагається завдати свій коронний хук, але Мухаммед уникає удару і тут же "відстрілюється" цілою серією. Бум-бум-бум, бум, бум… Це було звіряче побиття, невластиве Алі. Але цього разу йому було не до сентиментів.
То вже був бій не за титули. Це був бій за життя. Адже бив Алі, хоч і потужно, але з останніх сил. Фрейзер же хитався, як п'яний моряк, що зійшов на суходіл після тривалого рейсу. Його обличчя розпухло. У 13-му раунді він виплюнув на ринг кілька зубів. З носа та вух сочилася кров. Але Джо вперто стояв на ногах, забороняючи собі впасти перед Алі.
Ну а закінчилося все тим, що тренер Едді Фатч просто не випустив Фрейзера на 15-й раунд. І хоча боксер потім ображався, це, мабуть, було правильне рішення. Очевидці розповідали, що після бою Джо вимагав увімкнути світло в роздягальні. Насправді світло горіло – просто Джо нічого не бачив.
Найцікавіше, що у той самий момент, коли Фатч ухвалював рішення зняти Фрейзера з бою, Алі теж був близький до того, щоб зупинитися. Коли закінчився 14-й раунд, він сказав своєму секунданту Дрю Брауну:
"Я більше не можу. Зупини бій..."
Мохаммед був абсолютно виснажений непохитним Фрейзером та страшною спекою. Коли все закінчилося, він реально втрачав свідомість й ледве стояв на ногах, у нього навіть не залишалося сил потішитися перемозі. А ще він якось сказав, що бачив, як в Манілі поряд з ним пройшла смерть...
***
Бій у Манілі став найвищою точкою кар'єри Мухаммеда Алі та Джо Фрейзера та одночасно вивів обох на фінішну пряму. Фрейзер у наступному поєдинку знову впав під ударами Джорджа Формана і пішов, щоб повернутися через п'ять років і вимучити нічию у поєдинку з Флойдом Каммінгсом.
Алі протримався трохи довше. Провів ще шість успішних захистів титулів (зокрема, ще раз узяв гору над Кеном Нортоном), потім програв Леону Спінксу і взяв у нього реванш, а наостанок був розбитий Ларрі Холмсом та Тревором Бербіком.
А ще після поєдинку в Манілі Алі раптом загорівся великою повагою до Фрейзера, перепросив за все і навіть назвав його найкращим боксером світу. Звичайно, після себе.
Він розумів, що четвертого бою між ними не буде, отже можна зняти маску. Тільки Джо його так і не пробачив…