Виріс як спортсмен і як людина: Мандзин про підсумки сезону, уроки Олімпіади та плани з новим тренером
Олімпійський сезон завершено, і для українських біатлоністів настав час детального аналізу. Віталій Мандзин став найбільш стабільним спортсменом чоловічої команди цього змагального року. Він закріпився в топ-25 загального заліку Кубку світу, відзначився потраплянням у десятку найкращих у масстарті на Олімпійських іграх та отримав безцінний досвід боротьби в еліті світового біатлону.
В ексклюзивному підсумковому інтерв'ю за результатами змагального сезону 2025/26 для "Чемпіона" 23-річний біатлоніст проаналізував свої виступи на Кубку світу та Олімпіаді, відверто розповів про найважчі старти та поділився тим, яким бачить свій подальший розвиток під керівництвом нового тренерського штабу.
– Віталій, вітаю тебе із завершенням змагального сезону. Чи починав аналізувати свої виступи, чи ця робота ще попереду?
– Перш за все, дякую за привітання. Щодо аналізу, то, в принципі, свій результат я аналізую після кожної гонки. Тому по завершенню сезону вже вималювалася певна загальна картина. Але я думаю, що з майбутнім новим головним тренером, який в нас буде в команді, ми повинні також сісти і все добре проговорити – що було і що повинно бути. Тому що особисто я хочу рости, і хочу рости дуже високо, і я бачу, що це можливо. Тому більш детальний аналіз проробленої роботи та результатів ще попереду.
– Твої очікування перед сезоном і реальність зараз: наскільки вони співпадають і чи співпадають взагалі?
– Згадуючи минулий сезон (2024/25 – прим.), то результати були більш яскравими: особиста квіткова церемонія та командний подіум. Тож, можливо, для вболівальників цей сезон виглядає не так яскраво.
Щодо мене, то я скажу так: я не досягнув того, чого по-справжньому хотів – особистого подіуму. Але якщо дивитися на ширшу перспективу, є покращення в плані швидкості на дистанції. Так, стрільба десь трішки посипалася, але що стосується стабільності результатів, мої очікування виправдалися. Я задоволений тим, що зробив крок вперед у порівнянні з попереднім сезоном.
– Ти в цьому сезоні став лідером команди. Як почуваєшся у цій ролі?
– Скажу відверто, лідерство в команді я не ставлю це за ціль. Це стається постфактум. Я готовий до того, що на даний момент я є лідером, і сподіваюся, в майбутньому також буде так. У мене є цілі на результати, які я хочу здобути, а лідерство в команді – це вже другорядний наслідок. Я не сказав би, що це на мене якось тисне. Розумію, що в професійному спорті це нормальна справа. Тому я просто завжди роблю свою роботу, яку хочу виконати якомога якісніше, і це вже дає свої результати.
– У цьому сезоні на дистанції ти неодноразово боровся пліч-о-пліч із товаришем по команді Дмитром Підручним. Це суперництво для тебе принципове, зважаючи на дружні стосунки поза трасою?
– На кожний старт я виходжу з думкою досягти максимального результату, на який я готовий в кожен конкретний змагальний день. Це правда, що в цьому сезоні ми з Дімою часто перетиналися в контактних гонках, особливо в переслідуваннях, оскільки фінішували поруч у спринті. Щодо конкуренції – зазвичай боротьба йде зі спортсменами з інших країн. Тому коли ми з Дімою обоє змагаємося за високі позиції, це вдвічі приємніше.
Але цю конкуренцію сприймаєш інакше: у звичайному житті ми добре спілкуємося, дружимо, а на дистанції мусимо бути, жорстоко кажучи, ворогами. Це навіть трішки не вкладається у голові. Але я радий, що в нас така здорова конкуренція. Він мене неабияк мотивує, і, думаю, якоюсь мірою я його також.
– Яка гонка в цьому сезоні була найважчою для тебе?
– Одразу спадають на думку гонка переслідування в Отепяя і масстарт у Нове Место. Це дві гонки, які у фізичному плані в мене просто "випали" в цьому сезоні. Не знаю, чи це був збіг обставин, чи помилка сервіс-бригади, чи просто організм не встиг відновитися і було погане самопочуття… Але ці гонки були найскладнішими. Особливо в Отепяя– там єдиним бажанням було просто не добігти цю дистанцію, настільки погано я почувався. Ця гонка була абсолютно не в кайф. Тоді я почав побоюватися, що моя енергія на цей сезон вичерпується. Я не знав, чого очікувати наступного дня в естафеті. Але, виходячи на старт естафети, я почувався вже зовсім іншою людиною. Це підтвердилося і в Осло, на останньому Кубку світу: самопочуття було набагато кращим, ніж у тому переслідуванні. Тому вважаю, що та невдача – це був просто збіг обставин і всіх факторів.
– Чи можеш сказати, що ця гонка в Отепяя була для тебе найважчою і психологічно?
– Я до гонок ставлюся вже як до своєї роботи. Більший тиск відчувається хіба що на початку сезону і, цього року, на початку Олімпіади. У першій гонці, змішаній естафеті, було розуміння того, що на тебе покладають великі надії, прикута велика увага, тому психологічний тиск був дещо сильнішим. Але загалом я розумію, як правильно підходити до стартів і як поводитися. Тому якоїсь особливої психологічної важкості під час підготовки до гонки я за собою вже не помічаю.
– Часто для чогось більшого не вистачало одного влучного пострілу. Промах у якій з гонок ти вважаєш найбільш прикрим і прокручував в голові не раз?
– Одразу пригадуються дві гонки переслідування: перша в Естерсунді та остання в Осло, де я хибив саме заключним, двадцятим пострілом. Так, я не боровся там за подіум, але за топ-10 міг зачепитися.
Був дуже здивований в Осло: я пройшов гонку майже ідеально, входив у чільну десятку, і коли схибив, не очікував, що ціна цієї помилки буде настільки дорогою (у підсумку Віталій фінішував 18-м – прим.). Але насправді я кайфанув від того старту. Хоча у порівнянні зі спринтом я втратив одну позицію, проте розумів, що для мого досвіду це була класна гонка. Просто прикро, що через цей єдиний промах не зумів поборотися за ще вищі місця.
– Ти доволі самокритичний спортсмен. Чи є гонка в цьому сезоні, яку ти міг би відзначити як ідеальну?
– Для мене ідеальність гонки здебільшого полягає в тому, щоб провести ідеально чистий вогневий рубіж. На жаль, цього сезону в мене не було жодної такої гонки. Як би прикро це не звучало, я дуже старався і хотів відпрацювати чисто на кожному старті, але не виходило.
Та як би іронічно це не було, в останньому спринті сезону, на чемпіонаті України, мені нарешті вдалося відпрацювати на нуль. Саме там зі стрільбою я впорався найкраще за весь змагальний рік. На рубежі була та сама ідеальність, тому, мабуть, цю гонку і можна назвати найбільш ідеальною. Звісно, було багато крутих стартів на Кубку світу, але вони були не ідеальні через хиби на рубежі.
– Чи можна сказати, що до Олімпіади ти підійшов на піку своєї форми?
– Для мене пік форми – це коли ти здатний фізично боротися за найвищі позиції, коли твій хід по дистанції надзвичайно високий. Цього сезону я показував доволі конкурентоспроможний хід практично в усіх гонках. Що стосується Олімпійських ігор, то я вважаю, що моя форма була на дуже високому рівні. Навіть незважаючи на непрості умови змагань, зокрема висоту, фізично я почувався доволі непогано.
– Олімпійські ігри – це завжди старт з підвищеною увагою. Як ти боровся з усвідомленням цього? Це була "просто ще одна гонка" чи щось зовсім інше?
– Для себе в голові я уявив, що це просто чергова гонка. Я неодноразово повторював і перед Іграми, і під час них, і після: ці змагання не були для мене чимось особливим. Це ті самі гонки як на Кубку світу, ті самі суперники і ті самі дисципліни, просто повсюди були олімпійські кільця. Різниці, в принципі, ніякої.
Я старався підходити до стартів з максимально холодною головою. Звісно, вже постфактум я розумів, що до цих змагань прикута набагато більша увага вболівальників та медіа. Але я на це не зважав. Сприймав усе як свою звичну роботу, як черговий виклик, який маю пройти якомога краще.
– З кожною гонкою на Олімпіаді ти додав і показував кращий результат. Без сумніву, найкраща гонка масстарт. Після завершення гонки ти був задоволений підсумковим місцем, чи навпаки засмутився, що не зміг показати ще кращий результат?
– Не скажу, що я був задоволений, адже стрільбу провів далеко не ідеально. Саме велика кількість промахів на стійці (5 хиб – прим.) не дала мені змоги показати ще кращий результат. Звісно, якщо дивитися на сам факт – десяте місце на Олімпійських іграх, – то це досить непогано. Але я їхав туди не для того, щоб бути статистом чи просто учасником змагань, моєю ціллю було боротися за найвищі позиції. Проте біатлон – це також про цифри і статистику, тому вважаю, що із завданням, яке ставив перед собою на ці Ігри, я впорався.
– Якими тобі запам'ятаються твої перші Олімпійські ігри?
– Напевно, найкращі спогади з цих Олімпійських ігор – це присутність моїх батьків та сестри. Я взагалі дуже хотів, щоб вони приїхали в Антхольц хоча б на Кубок світу, але пощастило, що цьогоріч саме там проходила Олімпіада. Як на мене, це найбільш мальовничий стадіон у всій нашій біатлонній програмі, тому я мріяв, щоб вони побували там і побачили гонки наживо. Дуже вдячний їм за те, що вони приїхали. Саме їхня присутність на цих Іграх залишиться в моїй пам'яті надовго.
– Чи можеш ти сказати, що та база, яку ти заклав влітку, була достатня для того, щоб реалізувати себе в цьому сезоні, зокрема й на Олімпіаді?
– Думаю, що на цьому етапі моєї кар'єри, ми реалізовуємо цей потенціал. Так, можливо, не настільки успішно, як хотілося б, але я розумію, що в нашому виді спорту велику роль відіграє досвід та вік. Вважаю, що надалі цей потенціал потрібно розвивати і рухатися вперед великими кроками, тому що суперники не сплять. Щоб досягти своїх цілей, мені потрібно ще дуже багато працювати. Сподіваюся, що в майбутньому разом із новим тренерським штабом ми зможемо розкрити цей потенціал в іншому світлі, ще кращому.
– А який саме твій потенціал?
– Напевно, для мене самого залишається невеликою загадкою, на що насправді здатен мій організм. Я дуже би хотів подивитися, на що я буду спроможний в майбутньому, але, знову ж таки, потрібно багато над цим працювати.
– Що вважаєш своєю сильною стороною зараз?
– Напевно, це наполегливість. А ще те, що я дивлюся, як працюють кращі, і тягнуся до них.
– Загальні результати команди цього сезону важко назвати успішними. Як ти вважаєш, це індивідуальні недопрацювання кожного атлета чи все ж таки прорахунок у методиці підготовки всієї групи Надії Білової?
– Мені складно відповідати за інших спортсменів. Я не можу знати до кінця, як саме вони працювали. Кожен із нас – індивідуальність і має своє бачення того, як найкраще підготувати власний організм до змагань. Щодо себе скажу, мій сезон вийшов доволі хорошим. Тому я не можу сказати, чи це недопрацювання з боку тренерського штабу, чи самих спортсменів, адже я не в їхньому тілі і не в їхніх головах. Але та робота, яку я виконав разом із тренерським штабом, вилилася для мене в непоганий результат цього року.
– Цьогоріч біатлоністи дуже часто скаржилися на рівень готовності лиж. Чи часто особисто у тебе виникали ситуації, коли лижі не дозволяли реалізувати твій потенціал на трасі?
– Так, не потрібно цього цуратися. Усі ми люди і всі ми можемо припускатися помилок. Я неодноразово говорив тренерському штабу, що протягом сезону в нас були певні недопрацювання в плані лиж. На жаль, так ставалося. Я розумів: у певних гонках із кращими лижами ми могли б показати набагато вищі результати. Були гонки, де я був максимально розчарований цим аспектом, а були й такі, де я залишався реально задоволеним і казав: ось ці лижі дозволяють нам конкурувати з найкращими атлетами у світі.
Але щоб досягати найвищих результатів, кожному з нас – і спортсменам, і тренерському штабу, і сервіс-бригаді – потрібно рости і розвиватися у своєму напрямку. Якщо в цій великій системі якийсь один механізм не працює на повну потужність, то й загального результату не буде. Тому нам усім є куди рости.
– Цьогоріч перемогу в загальному заліку здобув Ерік Перро – людина, з якою як ти підтримуєш зв'язок. Наскільки ця його перемога особисто для тебе була неочікуваною? І що вона дає для світового біатлону загалом?
– Я максимально радий за цього молодого спортсмена. Ми з Еріком у хороших відносинах, і я справді радію, що він досягнув такого результату. Він, напевно, єдиний серед нас, хто найбільше претендував на цю нагороду в цьому сезоні. Мені було трішки сумно, що він не здобув особисте золото на Олімпійських іграх, хоча я знав, що він до цього готовий. Але добре, що він узяв його в естафетах.
Загалом ця перемога дає зрозуміти, що в біатлоні підростає молоде покоління, яке приходить на зміну дуже досвідченим спортсменам. І Ерік Перро – яскравий тому приклад. Це стабільний спортсмен, який заслуговує на таку нагороду. Адже ця нагорода – саме про стабільність протягом усього сезону і в стрільбі, і в лижному ході. Тому я реально радий, що він зумів її здобути.
– Що для тебе і твоєї подальшої кар'єри дав змагальний сезон, що минув?
– Він дав мені розуміння того, що на даний момент, за збігу всіх факторів, я можу конкурувати серед найкращих. Але в майбутньому хочеться прогресувати набагато сильніше. Так, топ-25 загального заліку – це непогано, але моя ціль зовсім інша, набагато вища. Тому топ-25 – це добре, але потрібно рухатися далі. Перш за все, це дуже цінний досвід, який не купиш за гроші, його можна здобути лише ось таким шляхом, який я зараз проходжу. Цей сезон дав мені зрозуміти, що я можу це зробити і що я на правильному шляху. Тому потрібно схилити голову і працювати далі, щоб досягати ще кращих результатів.
– Озираючись назад, чи можеш ти сказати, що зробив все можливе, щоб показати себе з найкращої сторони?
– Звісно, можна багато судити, озиратися назад і думати: а якби тоді все склалося інакше? Але я вірю, що все, що з нами стається, – стається на краще. Якщо я мав посісти саме таке місце, я його посів. Тому мені немає за що себе картати в цьому сезоні. Я виріс як спортсмен, виріс як особистість, і хочеться просто покращувати ці якості в майбутньому. Я розумію, що це реально, я це бачу, і мені самому насправді цікаво, що буде далі.
– Наостанок: що ти очікуєш від роботи з новим головним тренером?
– Точно відповісти ще не можу, адже поки не знаю, хто саме очолить команду. Але чого б хотілося? Я хотів би, щоб це була висококваліфікована людина, яка справді прагне розвиватися. Так само як ми, амбітні спортсмени, хочемо рости, так і цей спеціаліст повинен хотіти розвиватися разом із нами. Хотілося б, щоб ми йшли до однієї спільної цілі, яку перед собою поставимо. І щоб насамперед розуміли одне одного як люди, як спеціаліст і спортсмен. Щоб ми знайшли той симбіоз, який працюватиме як єдине ціле – на успіх і хороший результат. Цього я б дуже хотів.
