Бєлова: Підручний вийшов на пік форми раніше чемпіонату світу
23 лютого завершився чемпіонат світу з біатлону. Головний турнір сезону-2024/25 пройшов рівно за рік до Олімпіади-2026 у Мілані та Кортіна-д'Ампеццо.
Збірна України, на жаль, третій рік поспіль залишилася без медалей світової першості. При цьому певні надії на медалі вболівальники покладали, особливо в естафетних гонках, які ми за інерцією вважаємо своїми.
Головна тренерка чоловічої збірної України Надія Бєлова не вважає турнір провальним, відзначаючи зростання результатів своїх підопічних порівняно з минулим сезоном.
В ексклюзивній бесіді з "Чемпіоном" Надія Олександрівна підбила підсумки головного старту сезону.
– Перш за все, дайте свою оцінку чемпіонату світу.
– Дуже важко дати однозначну оцінку, яка була б об'єктивною. Багато емоцій за ці дні накипіло і зараз вона, швидше, суб'єктивна. Якщо об'єктивно, то скажу просто, як тренер, не чіпляюся за ситуації на кшталт гучної історії з лижами в одиночній змішаній естафеті.
Крім того, я не хочу оцінювати Дмитра Підручного. Тому що, все-таки, він не зі мною тренувався, він був з іншим тренером, Санітрою.
Говорячи ж тільки про тих спортсменів, з якими я працювала, можу зазначити, що загалом я їхнім результатом задоволена. Я бачу, що прогрес порівняно з минулим сезоном є. Це якщо брати і порівнювати їхні голі результати. Звичайно, є якась поправка і у стрільбі, і у функціональній підготовці. Так, як бачу я, це і зростання стабільності у стрільбі, зростання функціональності, витримка до кінця, до фінішу кожного кола. Тут, звичайно, я задоволена хлопцями.
З іншого боку, звісно, результат далеко не стовідсотковий. Працювати ще багато над чим потрібно, немає меж досконалості: і над тією ж стрільбою, і над зростанням функціональної витривалості. Тим не менш, мені важко сказати, в яких відсотках, але я задоволена виступом команди.
Так, рівно за рік Олімпіада, якщо говорити окремо по кожному спортсмену – є над чим працювати, і роботи ще дуже-дуже багато. На жаль, тільки один сезон залишився. Навіть не сезон, рік календарний. Тож часу в нас практично немає.
– Давайте все ж таки дамо оцінку виступу Дмитра Підручного?
– Напевно, все-таки Діма увійшов в оптимальну форму, у свій пік, раніше чемпіонату світу.
Звичайно, були невеликі травми. Травма спини через падіння перед турніром. І, можливо, план підготовки та тренувань був не зовсім правильний, – вплинув на нього негативно.
З цього приводу Юрай Санітра може дати більш конкретні висновки. Але було видно, що до змагань в Антерсельві, навіть на перших стартах там, він добре почувався і показував просто чудові результати, змагаючись із найкращими світовими зірками. А ось потім стався невеликий провал.
– Ми не завоювали жодної медалі, на що сподівалися і вболівальники, і фахівці. Що не вийшло?
– Якщо взяти мою групу, то, в принципі, я не знаю, на кого можна було сподіватися.
Звичайно, я думала, що у нас вийде той самий сингл-мікст. Хлопці готові були дуже добре. Та ж Юля Джима показувала хороші результати, потрапила в топ-5 індивідуальної гонки. Можливо, якісь шанси були і в чоловічій естафеті...
Сподівалися? Якщо брати, ну, напевно, з підготовчого періоду, то і я, звичайно, сподівалася на медалі.
Усі ми хочемо медалі, але треба ж реально дивитися на ситуацію. Крім Дмитра Підручного, на медальний результат складно було комусь розраховувати!
Візьмемо Віталія Мандзина. Він – молодий спортсмен, який цього року дуже сильно прогресував. Так, дуже перспективний спортсмен. Але все, як то кажуть, у нього попереду. І на його медаль розраховувати просто зараз, думаю, було б не зовсім коректно. Поки що Віталію не вистачає найголовнішого – досвіду дорослих змагань, вміння поводитися у вирішальних ситуаціях. Потрібен час. Перспективи у Віталія більш ніж хороші.
Що стосується інших. По-перше, мені трохи не вистачало часу пізнати їх до кінця, я тільки перший рік у команді. Сезон закінчується, а я зараз тільки починаю розуміти деякі речі. Навіть не так, я вже розумію, над чим ще потрібно працювати, над якими деталями. І з ногами треба працювати, і більш глобально, з ментальністю, з їхнім ставленням до тренувань.
Не скажу, що вони не відповідальні, хлопці працюють здорово і всі мотивовані. Але, все ж, як тренер, оцінюючи підготовчу роботу, я вважаю, що треба було мені над їхньою психологією попрацювати. Стрільба у нас залежить не тільки від того, чи правильно ми натискаємо пальцем і чи правильно готуємось до пострілу, але і як ми думаємо, коли стріляємо. Тут теж потрібно дуже добре розуміти спортсмена, відчувати його, який у нього взагалі підхід до стрільби, що в голові, які думки. Це дуже важливо.
Також важливо, як спортсмен біжить по дистанції, чи вміє він керувати собою, не впадати в паніку, коли починає втомлюватися і не думати про те, що втомлюється, а просто терпіти до кінця. Над цим дуже важливо працювати, так само, як і просто качати м'язи.
Об'єктивно на медалі міг розраховувати Підручний. Якщо говорити про моїх хлопців – вони були здатні зробити наближений до медалей результат. Четверте-п'яте-шосте місця. Але тільки за ідеальної стрільби – п'ять із п'яти!
– Ви згадали чоловічу естафету. У нашої команди щось пішло не так?
– Не думаю, що саме в естафеті щось не вийшло. Я ставила поетапно, погоджуючи з Санітрою, на який етап поставити Підручного. Ба більше, ми з ним спілкувалися й обговорювали склад загалом. Саме в послідовності: Антон Дудченко, Віталій Мандзин, Тарас Лесюк і Дмитро Підручний. З розстановкою сил ми зробили все оптимально.
Але треба чисто стріляти!
Ми сподівалися на Діму, на його величезний досвід. І ми знаємо, що він вміє боротися до кінця і боротися з найсильнішими. Але функціонально він не зміг відпрацювати на повну, підняти команду вище в підсумковому протоколі.
Утім, це не тільки Дмитра провина, кожен мав відпрацювати на всі 100. У Віталія – з восьми стійка, у Тараса – і лежка з семи. Це все втрати. Звісно, хотілося, щоб команда фінішувала вище.
Я дуже задоволена, наприклад, тим же Антоном, який, як він мені пояснював, перший етап раніше не бігав. Але він із ним впорався відмінно, боровся.
І Віталій, і Тарас відпрацювали на все, до чого були готові. Лесюк прийшов і передав естафету восьмим, у вісімці найсильніших! Так, ми сподівалися, що у Дмитра вийде поборотися, зайти в шістку, але, на жаль.
До речі, лижі котили добре того дня. Ніхто з хлопців не скаржився.
– Тут не можна не згадати слова відчаю Антона Дудченка про якість лиж під час сингл-міксту, роботи сервіс-бригади. Що сталося?
– Скажу так, нам просто не пощастило. Одним словом це не поясниш. Погодні умови були, в принципі, стабільними, вони майже не змінювалися, не переходили в мороз чи сильне тепло. Тепло було майже кожного дня, трошки, можливо, сніг відрізнявся. Було таке, що він наповнювався водою або десь трохи сухіший був залежно від нічної температури. Але різких таких якихось змін не було.
І в сингл-міксті (одиночна змішана естафета, – ред.) у нас лижі не поїхали зовсім. Я суджу і по роботі Юлії Джими, і по Антону. Одна справа, коли ми програємо норвежцям, німцям або французам, навіть тим же чехам. Ми розуміємо, що це лідери. Але коли ми програємо на лижні Новій Зеландії... Як би це м'якше, делікатно сказати. Я була не просто шокована, я була просто в жаху. Уявити не могла, що настільки можуть не поїхати лижі.
Усі ми не боги. Сервісери працюють, стараються. Але так вийшло. На жаль, цей день був просто не наш, далеко не наш.
– Чемпіонат світу позаду, що хорошого дав турнір чоловічій команді?
– Я побачила, на що хлопці здатні вже, чого їм не вистачає, щоб бути цими найкращими. Найкращими відносно. Для когось це десятка найсильніших, комусь двадцятка, а комусь і в тридцятку потрапити – хороший результат. Щоб потрапити у світову топ-30, потрібно гідно виступати на кожному етапі, на кожній дистанції.
Турнір показав мені й моральну сторону. Як підтримувати спортивний дух у команді. Це теж дуже важливо. Так, функціоналка і стрільба важливі. Але все це залежить від того, як ми налаштовані на гонку, як ми вміємо справлятися зі своїми нервами, наскільки ми вміємо налаштовуватися. Мені вже добре зрозуміло, як я себе маю поводити, як говорити, як пояснювати, в який момент підтримати, щоб це було на користь хлопцям.
Через рік у нас Олімпійські ігри. Ніякої паніки немає. У нас немає ніякого провалу. Є недопрацювання, які я побачила. Усе можна виправити. У когось у стрільбі, у когось суто у функціональній підготовці: коли потрібно ці кілометри набрати, скільки їх потрібно набрати, коли їх потрібно скинути, коли починати швидкісну роботу.
Для мене як тренера цей чемпіонат світу – не провальний. Команда мала гідний вигляд.
– Хто особливо сподобався вам на чемпіонаті? Хто розчарував, поміняли б склад, якщо відмотати час назад?
– Я ні в кому не розчарувалася, абсолютно. Я сподівалася, що у Цимбала вийде стабільна стрільба, функціональне зростання, але, на жаль, ні.
Напевно, понадіялася на Тищенка, який вміє дуже здорово стріляти, але все-таки не витримав функціонально.
Радують результати нашого молодого Мандзина. Крім того, що він здатний і стріляти, і бігати добре, головне – у нього є характер. Спортсмен бореться і мотивує сам себе дуже сильно. Багатьом, навіть досвідченішим хлопцям, варто повчитися у Віталіка.
Усі наші хлопці здатні на більше, ніж показали на чемпіонаті світу.
– Більше половини сезону позаду. Попереду ще три етапи Кубка світу. За півтора тижні стартує етап у Нове-Мєсто. Зараз буде в команди відпочинок?
– Ми зараз переїхали до Рупольдингу, на зборі перебуваємо відсьогодні (бесіда була 24 лютого ввечері – ред.), і в нас буде два дні повноцінного відпочинку. Будуть відпочивати, гуляти. За бажанням виходи на прогулянки на лижах, якісь легкі кроси.
З 27 лютого приступимо до легкої роботи, яка перейде у швидкісну.
– Після чемпіонату світу заведено підбивати проміжні підсумки, ви задоволені сезоном для чоловічої збірної?
– Напевно, я дуже самокритично до всього підходжу, і до себе особисто, і до всього навколо. Проте, я задоволена. Задоволена, тому що порівнюю з минулим сезоном. При цьому я не беру тільки голі результати. Вони теж беруться до уваги, результати ти нікуди не подінеш – на них багато хто орієнтується.
Але, крім голих результатів, є ще здоров'я спортсменів, характери тощо. І я бачу – є запас, є можливості, є над чим треба працювати.
У нас є перспектива зростання, ми бачимо, куди і, головне, як ми можемо рости. Це вселяє оптимізм.