Чикаго Кукоча, "воїни" без Сплеш Бразерс, заручники Леброна: як за кілька місяців найкращі команди НБА падали на дно
Даллас Маверікс після успішного попереднього чемпіонату ризикує цього сезону вилетіти з чемпіонської гонки досить швидко.
Цьому сприяли кілька факторів. Організація самостійно вирішила обміняти свого франчайз-гравця Луку Дончича, а Ентоні Девіс, який мав стати елементом "захист виграє титули", відразу "зламався" на рівному місці.
Цієї першості травми та техасці йшли в такт, немов перебувають у танці. Головним елементом цього Danse macabre (танець смерті – прим. фр) стала травма Кайрі Ірвінга. Шемс Чаранія дав інформацію, що через це Девіс також всерйоз розглядає можливість пропустити решту регулярного сезону.
Якщо ви читаєте цю статтю, то, певно, захоплюєтеся не тільки баскетболом, а й іншими видами спорту. Не часто, але все ж стається таке, коли кут боксера бачить, що спортсмен вже не тягне, які б надлюдські зусилля не демонстрував, тому викидає білий рушник. Схоже, "жеребці" теж планують зробити подібне. І в цьому є резон, адже який сенс виходити в плейоф без двох головних зірок?
Таке падіння з Олімпу ледь не в самі тартарари змусило задуматися, а чи були подібні випадки в історії, коли від учасника фіналу команда за кілька місяців опускалася ледь не на дно? Були. І турбулентність у деяких команд була ще гіршою.
Кукоч вам, а не титули
Чикаго Буллз-1997/98: чемпіони (62-20 у регулярному сезоні).
Чикаго Буллз-1998/99: 13-37, останнє місце на Сході.
Чикаго Буллз 90-х, що б не говорили, найбільш панівна команда в історії НБА. На рахунку "биків" шість титулів. До перемог їх вели нестримний Майкл Джордан, "найкращий Робін для Бетмена" Скотті Піппен, ексцентричний Денніс Родман та інші знакові баскетболісти того періоду, а керував ними ще молодий, але вже іменитий Філ Джексон.
Причини падіння
Після чемпіонства-1998, яке було, напевно, найважчим з усіх, Майкл вдруге завершив кар’єру (через кілька років повернеться вдруге, але вже не до Чикаго).
Скотті Піппен знову отримав змогу довести вболівальникам, що і в соло здатен привести "биків" до вершин. Та замість цього він підписав контракт на 67,5 млн доларів на 5 років і був обміняний у Х’юстон Оладжювона та Барклі. Завершилися договори з Родманом і Керром. Ще раніше стало відомо про відхід Філа Джексона.
Тим не менш, у клубі все ще були Тоні Кукоч, Рон Харпер, Білл Веннінгтон... і все.
Результативність хорвата виросла до 18,6 очок за гру (було 13,0), але рівень напарників і близько не компенсував відхід легенд, а 35-річний Харпер уже був лише власною копією з AliExpress (хоча це ніяк не завадить йому за наступні два роки здобути ще два титули в Лейкерс Джексона/О’Ніла/Браянта).
Тому 13 перемог за 50 матчів (сезон почався пізніше через локаут) – ще не такий і поганий результат. Наприклад, на Заході Ванкувер здобув усього 8 перемог, а Кліпперс – 9.
Чи вдалося вийти з кризи?
Ні, колишній джаггернаут асоціації ще довго не міг вийти на пристойний рівень. Перший вихід у плейоф відбувся лише в сезоні-2005/06. Були промені надії на початку 10-х, коли Деррік Роуз став MVP, а командою керував Тім Тібодо. Та до минулої слави наблизитися не вдалося й близько.
Падіння титанів version 2.0.
Лос-Анджелес Лейкерс-2003/04: фіналісти (56-26).
Лос-Анджелес Лейкерс–2004/05: 34-48, 11 місце на Заході.
Після розпаду Чикаго Лейкерс вважалися тією командою, яка матиме реальну силу зайняти місце на вершині. "Озерних" до перемог вів зірковий Шакіл О’Ніл і мегаперспективний Кобі Браянт. Допомагали їм Едді Джонс та Глен Райс. Також помітну роль відігравали Дерек Фішер, Денніс Родман, Рік Фокс та Роберт Оррі.
Колектив із такими іменами посередньо почав скорочену регулярку, що привело до відставки Делла Харріса, який тренував "фіолетово-золотих" з 1994 року. Під керівництвом Курта Рембіса вдалося стабілізувати результати, пройти Х’юстон у першому раунді, але Сан–Антоніо опустив їх на землю – 4:0 у серії.
Філ Джексон після відходу з Чикаго влітку 1998 року клявся більше не повертатися в баскетбол, але керівники Лейкерс зуміли вмовити на той момент 54-річного фахівця змінити думку.
І ні вони, ні сам "Дзен майстер" не прогадали. Три титули поспіль і повна домінація. Обірвали їхню впевненість… Сан-Антоніо Сперс. Це не знітило головну команду Лос–Анджелеса. Влітку 2003 до команди приєдналися зіркові ветерани: 35-річний Гері Пейтон та 40-річний Карл Мелоун. Дістали із забуття 38-річного Хораса Гранта. Залишилися Дерек Фішер, Рік Фокс, прогресував українець Станіслав Медведенко, важливі хвилини отримував Деван Джордж, ну і, звичайно, рояль ділили Шакіл та Кобі.
Колектив дійсно чудовий, але там, де багато зірок, важко зробити команду-зірку. За рахунок класу вдалося впевнено пройти сезон.
Детройт Пістонс того чемпіонату мав чудового стартера на кожній позиції: Біллапс, Хемілтон, Прінс, Бен та Рашид Воллеси. З лави їм допомагали Ліндсі Хантер, Мехмет Окур та Елден Кемпбелл, який з 1990 до 1999 року був важливим виконавцем саме в Лейкерс. Вони довели, що дисципліна б’є клас.
Причини падіння
Шакіл лінувався з кожним роком все більше й більше. Це не подобалося ні керівництву, ні, найголовніше, іншому "альфачу" – Кобі Браянту. Бігмен відправився до Флориди в обмін на Ламара Одома, Керона Батлера, Браяна Гранта і драфт-пік.
Пішов і Гері Пейтон. Мелоун і Хорас Грант завершили кар’єру. Дерек Фішер вирішив, що досить бути альтруїстом заради команди і погодився на солідний контракт від Голден Стейт.
36-річний Владе Дівац прийшов вільним агентом, але через серйозну травму відіграв усього 15 поєдинків. Половину сезону пропустив і Медведенко. Нижче очікуваного виступив і Кобі Браянт, результативність якого без Шакіла не сильно й зросла – з 24,0 до 27,6 очок за гру.
Дався взнаки і відхід Філа Джексона. Його замінив 56-річний Руді Том’янович (два чемпіонства з Рокетс, золото ОІ-2000 на чолі збірної США), але при рекорді 24-19 вирішив подати у відставку через серйозні проблеми зі здоров’ям.
Йому на зміну прийшов Френк Гемблен, який був асистентом Джексона в Чикаго та Лейкерс, але при ньому результати остаточно розвалилися. До кінця чемпіонату "озерні" здобули лише 10 перемог і пролетіли повз ігри на виліт.
Чи вдалося вийти з кризи?
Досить швидко. Влітку 2005 Джексон повернувся до роботи, а Гемблен знову став його асистентом. Наступні два роки були віддані повністю Кобі. Він зумів підкорити кілька індивідуальних рекордів.
Паралельно з цим вибудовувався фундамент контендера, який завершився приходом Пау Газоля. Результат: фінал сезону-2007/08 та чемпіонства 2009 та 2010 років.
Холодна злива після спеки
Маямі Хіт-2005/06: чемпіони (52-30 у регулярному сезоні).
Маямі Хіт-2006/07: 44-38, виліт 0-4 від Буллз у першому раунді плейоф.
Хіт – одна з наймолодших франшиз ліги, яка стала частиною НБА лише 1988 року. На початку було складно. З кожним роком клуб обростав м'язами і став міцним горішком. Через домінацію Чикаго (хоча зазвичай в іграх на виліт каменем спотикання для них був Нью-Йорк) їм і не могло світити щось більше, а коли "бики" перетворилися на поні, здулися й "спекотні".
Пет Райлі відійшов від справ на адміністративну посаду, призначивши тренером Стена Ван Ганді. Можливо, Маямі і не збирався танкувати, та здоров’я Алонзо Морнінга змінило плани. Елітний бігмен вимушений був пропустити всю регулярку, а Хіт на чолі з Едді Джонсом та Кероном Батлером (був новачком) здобули лише 25 перемог.
Такий провал дозволив вибрати на драфті Двейна Вейда, згодом у результаті обміну прийде немолодий, але все ще елітний Шакіл О’Ніл, а також будуть проведені точкові посилення інших позицій.
Та навіть це не робило "спекотних" претендентом на щось серйозне. Амбіції все ж були, адже після старту 11-10 Райлі звільнив Ван Ганді і сам став біля керма.
Хіт впевнено вийшли у постсезон, а там з кожним раундом набирав обертів Вейд, який у фіналі проти Далласа довів, чому мав прізвисько Флеш.
Причини падіння
Під час наступної першості Вейд пропустив 31 гру, Шакіл – 42. Гері Пейтону, Джейсону Вільямсу, Джеймсу Поузі було за 30 років. Алонзо Морнінгу взагалі 37.
Навіть з такими траблами Хіт показали непогані 44-38. Були думки, що вони пройдуть Чикаго, проте колектив Пета Райлі не зумів взяти жодної перемоги за серію першого раунду.
Чи зуміли вийти з кризи?
Наступний рік вийшов ще більш плачевним – 15 перемог при 67 поразках і останнє місце в лізі. Після цього Райлі поступився місцем Еріку Споельстрі, згодом прийде Леброн Джеймс, який разом із тим же Вейдом принесе організації ще два титули.
Заручники рішення Леброна
Маямі Хіт-2013/14: фіналісти (54-28).
Маямі Хіт-2014/15: 37-45, не вийшли до плейоф.
Клівленд Кавальєрс-2017/18: фіналісти (50-32).
Клівленд Кавальєрс-2018/19: 19-63, передостаннє місце на Сході.
Прихід Леброна зробив ці команди претендентами на титул.
У Хіт уже був Двейн Вейд. Кавальєрс мали Кайрі Ірвінга. Обидві команди під Леброна посилили ростер зірковими форвардами: флоридці підписали Боша, франшиза з Огайо віддала №1 драфту Ендрю Віггінса в обмін на Кевіна Лава.
Ці чотирирічні періоди "Короля" ознаменувалися для кожної з організацій чотирма фіналами. "Спекотні" зуміли взяти Кубок Ларрі О’Браєна двічі, Кавальєрс – раз.
Причини падіння
Відхід Леброна забрав у колективів "вожака", головну атакувальну опцію і висококласного гравця захисного плану.
Падіння Хіт на дно зупинили вже "побитий" Двейн Вейд і ще "безтромбовий" Кріс Бош, хоча обоє пропустили достатньо матчів у регулярці. Вдалою знахідкою став Хассан Вайтсайд. Бігмен на той момент уже встиг вилетіти з НБА, пограти в Лівані, але в цьому колективі став важливим елементом: 11,8 очка + 10,0 підбирання + 2,6 блок-шота за 24 хвилини на паркеті.
Кавальєрс, відверто кажучи, йшли у ва-банк, тому за час другого приходу Джеймса віддали майже всі активи для посилення ростеру, а також солідно забили зарплатну відомість.
Біда не приходить одна. Майже весь сезон-2018/19 через травму пропустив Кевін Лав. Інші гравці були хороші, але не хай-левелу (Джордан Кларксон чи Ларрі Ненс-молодший), або молоді (Коллін Секстон і Чеді Осман), або взагалі досягли свого максимуму (Трістан Томпсон, Родні Худ, Алек Беркс). Короче кажучи, така "солянка" не могла вирішувати серйозних задач.
Морально тисло й те, що після чотирьох років перемог і звання фаворита поразки посипалися одна за одною, що аж ніяк не могло позитивно вплинути на хімію.
Чи зуміли вийти з кризи?
Клівленд побув серед головних аутсайдерів ліги ще два сезони, але потім набирав хід: виліт у плейін-2022, перший раунд плейоф-2023, другий раунд минулого року, а цього сезону команда з великим відривом лідирує в Східній конференції.
"Постлебронівські" Хіт почали славитися тим, що дозволяли пережити ренесанс "збитим льотчикам" чи знаходили в низинах драфту (а то й незадрафтованих) гравців, які під керівництвом Еріка Споельстри чудово грали, отримували "жирний" контракт від інших клубів і поступово там згасали.
Оця "Heat Culture", на додачу до чудової роботи тренерського штабу, дозволила флоридцям двічі (2020 і 2023) виходити до фіналу. На жаль для вболівальників Хіт, Лейкерс Леброна і Наггетс Йокича забирали чемпіонство собі.
Доля за все виставить рахунок
Голден Стейт-2018/19: фіналіст, (57-25)
Голден Стейт-2019/20: 15-35, останнє місце в лізі.
Ворріорз ставали чемпіоном у 1975 році, але після цього був лише один позитивний відрізок часу на зламі 80-х і 90-х. Run-TMС (Тім Гардувей, Мітч Річмонд і Кріс Маллін) під керівництвом Дона Нельсона демонстрували неймовірно швидкий баскетбол, та захист мав серйозні проблеми, тому в постсезоні далі другого раунду пройти не вдалося.
Після цього настали скрутні часи: з 1995 до 2012 року був лише один вихід у плейоф і той з восьмої сходинки. Пошуміти "воїни" зуміли, вибивши Даллас (4-2), який той рік закінчив із результатом 67-15, але потім без шансів відлетіли від Юти (1-4)
Після років розчарування везіння нарешті повернулося до організації обличчям. Люди, які роками будуть лідерами франшизи, обиралися на драфті не під найвищими піками. Під 7-м піком обрали Каррі, Томпсона задрафтували 11-м, а Дреймонда Гріна взяли взагалі на початку другого раунду. За схемою "sign-and-Trade" влітку 2013 року вдалося отримати Андре Ігуадалу.
У травні 2014 на пост головного тренера був призначений Стів Керр. На той момент він був 5-разовим чемпіоном НБА як гравець та тренерського досвіду не мав.
Так, не будемо забувати, що з 2007 до 2010 він був генеральним менеджером Фінікса та коментував для TNT, проте експерти та букмекери вважали його призначення помилковим.
Практично відразу Керр почав сміятися їм в обличчя. Команда під його керівництвом 5 років поспіль доходила до фіналу, досягла рекордних 73-9 у сезоні-2015/16, а також мала зручні контракти зірок (які й самі не проти були робити поступки), що дозволило підписати Кевіна Дюранта.
Та доля ще та жартівниця і вона не має вічних улюбленців. Апогеєм біди став фінал-2019. Навіть за рахунку 3-1 на користь "динозаврів" ніхто не збирався списувати Голден Стейт.
У другій чверті п’ятого матчу серії Кевін Дюрант порвав ахіллове сухожилля. Підопічні Керра на морально-вольових таки забрали матч. У шостому матчі боротьба між Ворріорз та Репторз йшла на рівних. Проблеми додалися наприкінці третьої чверті – Клей Томпсон невдало приземлився і пішов у роздягальню до кінця гри. Надмотивовані гравці Торонто за рідних трибун таки схилили шальке терезів на свій бік.
Причини падіння
Травма Томпсона виявилася досить серйозною – розрив зв’язки коліна. Влітку вільними агентами пішли Дюрант та Ігуадала. Наприкінці жовтня Стеф Каррі також вибув на тривалий термін через травму.
Звичайно, коли зі стартової п’ятірки в тебе лишається лише Дреймонд Грін, то важко на щось претендувати.
Чи зуміли вийти з кризи?
Наступний рік був не менш жахливим. Клей знову не грав, але надзусилля Каррі таки затягнули Ворріорз у плейін.
Наступного року усі залікували свої болячки, повернувся Ігуадала, а Віггінз та Пул провели найкращі сезони в кар’єрі. Певно, трохи сенсаційно, та Керр і Ко знову стали чемпіонами.