Нестримний Брансон, помста Брауна і Трамп – "чорна мітка": чому Нікс перемогли Сперс у фіналі НБА

Фінальна серія НБА сезону-2025/26 завершилася перемогою Нью-Йорк Нікс над Сан-Антоніо Сперс із рахунком 4:1. Представники Східної конференції виграли серію досить переконливо, хоча окремі матчі змушували їхніх уболівальників добряче понервувати.

Які виклики подолали ньюйоркці, хто став головним героєм протистояння та чому техасцям не вдалося повторити успіх тандему Тім Данкан – Девід Робінсон зразка 1999 року, коли у фіналі зустрічалися ці ж франшизи, – далі в матеріалі.

Брансон – головна причина тріумфу

Лікті зараз кусають не лише в Сан-Антоніо, а й в іншому місті Техасу – Далласі. На драфті 2018 року Маверікс обрали Луку Дончича, а 33-м піком другого раунду знайшли Джейлена Брансона.

Захисник провів три роки у Вілланові – одній з найсильніших баскетбольних програм NCAA. Його не обрали високо через низку факторів: невеликий зріст, обмежений захист та співвідношення втрат до результативних передач.

Утім, історія НБА знає чимало прикладів, коли недооцінені гравці, обрані в другому раунді, ставали зірками: Дреймонд Грін, Гілберт Аренас, Пол Міллсеп, Ману Джінобілі та інші.

У фіналі Брансон остаточно перейшов від звання "зірка" до статусу "суперзірка". Він брав на себе кидки у вирішальні моменти, стягував захист суперника, не боявся йти під кільце, де на нього чекав Віктор Вембаньяма, який буквально був вищий на дві голови.

Кульмінацією стала п'ята гра серії: Брансон набрав 45 із 94 командних очок. Більше у вирішальному матчі чемпіонської серії набирали лише Янніс Адетокумбо та Боб Петтіт.

Цілком закономірно, що саме він отримав нагороду MVP фіналу. До речі, Брансон став лише четвертим гравцем зростом не вище 188 см, якому вдалося здобути цю відзнаку.

Цікавий факт: ще у Вілланові його партнерами були Джош Гарт і Мікал Бріджес – нині всі троє стали ключовими фігурами чемпіонського Нью-Йорка.

"М'який" Таунс показав міць

Карл-Ентоні Таунс недаремно був обраний під першим номером драфту 2015 року. Домініканський центровий від самого початку мав потужний атакувальний арсенал, а з роками лише розширив його: гра спиною до кошика, середній кидок, стабільний триочковий (від 35% у перших сезонах до майже 40% у наступні роки).

Головною претензією до Таунса завжди залишався захист. Саме тому Міннесота свого часу віддала чимало активів за Руді Гобера, намагаючись компенсувати слабкі сторони КАТа. Зрештою "вовки" вирішили змінити курс і відправили Таунса до Нью-Йорка в обмін на Джуліуса Рендла та Донте Дівінченцо.

У фінальній серії проти Сперс Таунс несподівано став одним із ключових чинників стримування Вембаньями. Загалом 30-річний бігмен був найкращим у команді за показником "плюс-мінус": +14 у першому матчі, +11 у другому, +6 у третьому та +17 у четвертому.

Навіть у невдалому для себе п'ятому поєдинку, де він набрав лише 2 очки та допустив 5 втрат за 23 хвилини, Таунс зібрав 10 підбирань і допоміг команді контролювати щит.

Окремо варто згадати його вирішальний дотик до м'яча у четвертій грі, який змінив напрям атаки Сперс у заключному володінні. Саме цей епізод став своєрідним "тіньовим флеш-роялем" усієї серії.

Майк Браун та його миттєвий вплив

Сьогодні нікого не дивують головні тренери молодші за 40 років: Джо Мазулла, Вілл Гарді, Мітч Джонсон, Марк Дейно. Двоє з них уже мають чемпіонські персні, а Джонсон був за крок від цього.

Проте ще у 2005 році Клівленд довірився 35-річному Майку Брауну – і це було доволі сміливе рішення. Кавальєрс не виходили до плейоф шість років, але під керівництвом молодого тренера повернулися туди вже в перший сезон, а у 2007-му дісталися фіналу НБА.

Тоді Клівленд поступився саме Сан-Антоніо з рахунком 0:4. Тож нинішній фінал став для Брауна ще й особистою історією реваншу.

Тепер наставник Нікс приєднався до когорти чемпіонських тренерів. Причому команду він очолив менше року тому. Це його перший титул як головного тренера, але раніше він уже здобував чотири персні в ролі асистента: у 2017, 2018 та 2022 роках у штабі Стіва Керра в Голден Стейт, а свій перший трофей виграв ще у 2003 році, працюючи помічником… у Сан-Антоніо.

Не варто забувати й про індивідуальні досягнення Брауна – нагороду "Тренер року" він отримував у 2007 та 2023 роках. І хоча фахівець працює в НБА ще з середини 1990-х, йому лише 56 років.

F*** the picks

Окрім Брансона та Таунса, у розпорядженні Майка Брауна були ще й Мікал Бріджес, Джош Гарт, О Джі Анунобі, Лендрі Шемет, Джордан Кларксон, Мітчелл Робінсон та Хосе Альварадо.

Загалом усі ключові гравці Нікс перебувають у баскетбольному праймі та мають величезний досвід виступів у НБА. Більшість із них без проблем виконували б важливі ролі практично в будь-якій претендентській франшизі ліги.

Нью-Йорк регулярно критикували за те, що в гонитві за посиленням складу клуб постійно розлучався з драфт-піками.

Після чемпіонської гри Джош Гарт сказав:

"Це неймовірне відчуття – бути тут і тримати в руках трофей. Забудьте про піки. Забудьте про них, народ! Ми перемогли!"

Його підтримав Мікал Бріджес:

"Що ви там говорили про драфт-піки? Все це просто неймовірно. Тож так – до біса ці ваші піки!" (в оригіналі – F*** the picks!)

І справді, в останні роки фронт-офіс Нью-Йорка працював надзвичайно агресивно. Саме через обміни до команди приєдналися Таунс, Гарт, Бріджес, Анунобі та Альварадо.

За них, окрім Джуліуса Рендла, Ар Джей Барретта та Донте Дівінченцо, клуб віддав значний пакет драфтових активів: пік першого раунду-2023 (Кріс Мюррей, Портленд), пік другого раунду-2024 від Детройта (Джонатан Могбо, Торонто), пік першого раунду-2025 від Детройта (Йоан Беранже, Міннесота), пік першого раунду-2025 від Мілуокі (Нолан Траоре, Бруклін), власний пік першого раунду-2025 (Бен Сараф, Бруклін), кілька піків другого раунду, а також піки першого раунду 2027, 2029 та 2031 років.

Як показав результат, жоден із цих активів не гарантував появи гравця, здатного стати настільки важливим елементом чемпіонського ростера. Звісно, Нікс могли б використати ці вибори для підсилення складу на власний розсуд і, можливо, молодий гравець би відразу став би бойовою одиницею, але коли ти вперше з 1973 року стаєш чемпіоном НБА, такі розмови швидко відходять на другий план.

Тож так – F*** the picks.

Чому Сан-Антоніо не став чемпіоном

Тім Данкан завоював свій перший із п'яти чемпіонських титулів уже на другий сезон після дебюту в НБА.

Багато хто забуває, що Сперс середини 90-х були доволі міцною командою. Право першого вибору на драфті вони отримали лише через масштабну епідемію травм.

Данкан приєднався до колективу, де вже виступав Девід Робінсон, був дворазовий (1993, 1996) учасник Матчу всіх зірок Шон Елліотт, а також гравці у розквіті сил – Ейвері Джонсон та Маріо Еллі. Крім того, у складі був четвертий номер драфту-1997 Антоніо Деніелс, який хоча й не виправдав очікувань (7,6 очка та 3,4 передачі в середньому за кар'єру), але тоді залишався молодим і перспективним гравцем.

А на лаві запасних важливі ролі виконували Стів Керр та Вілл Пардью, які до цього стали частиною знаменитого трипіту (1996-1998) Чикаго Буллз на чолі з Майклом Джорданом і Скотті Піппеном.

У Віктора Вембаньями ситуація була зовсім іншою. Поруч із ним грали 21-річний Стефон Касл, 20-річний Ділан Гарпер, 20-річний Картер Браянт та лише трохи старші Келдон Джонсон і Девін Васселл. До приходу француза вони були лідерами команди, яка перебувала серед аутсайдерів Західної конференції. Та й самому Вембаньямі лише 22 роки.

Саме брак досвіду часто давався взнаки у вирішальні моменти. В останніх чвертях матчів лідер Сперс помітно нервував, поспішав із рішеннями та припускався нетипових помилок.

На папері в команди була друга зірка. Проблема в тому, що лише на папері.

Провал Фокса

Статистика Фокса: 24 із 80 з гри (30% реалізації), 7 із 28 триочкових (25% реалізації), блок-шот від Анунобі за 13 секунд до сирени за рахунку +1 на користь Нікс в одному з поєдинків та й загальні 12,6 очка за матч при 2,6 втрати протягом серії.

Це явно не ті показники, яких очікують від баскетболіста, який підписав контракт на понад 200 мільйонів доларів за чотири роки.

Особливо сильно захисник просідав у четвертих чвертях. У ключові відрізки він практично зникав із нападу й не давав команді необхідного імпакту.

Обміняти його буде непросто, адже цією серією Де'Арон серйозно знизив власну ринкову вартість. Водночас для подальшого розвитку молодих гравців та майбутніх кадрових маневрів Сперс доведеться шукати можливості для розвантаження платіжної відомості.

Досвід тренера

Мітч Джонсон не впорався з тиском фіналу.

Перед матчами він чудово готував команду. Проблеми починалися вже по ходу гри. Наставник не завжди вчасно реагував на зміни ситуації на майданчику, запізнювався з тайм-аутами, ротаціями та тактичними корективами.

У кожному матчі серії Сперс здобували перевагу щонайменше у 8 очок уже в першій чверті. За всю історію НБА 47 команд на відрізку з п'яти матчів фінальної серії мали подібне досягнення. Усі вони завершували такі серії з позитивним балансом перемог – щонайменше 3:2. Техасці ж стали винятком і програли 1:4.

Загалом характер поразок Сан-Антоніо дивував. Команда регулярно контролювала хід зустрічей, але не могла довести справу до кінця. Чемпіонські колективи зазвичай таких можливостей не відпускають. Саме тому кубок Ларрі О'Браєна зрештою підняли гравці та тренери Нью-Йорка, які в найважчі моменти не втрачали концентрації.

Окремої згадки заслуговує і кумедний статистичний збіг. Єдиний матч цього фіналу, який програли Нікс, відбувся саме тоді, коли на трибунах "Медісон Сквер Гарден" був присутній Дональд Трамп.

До цього Нью-Йорк мав серію з 13 перемог поспіль. Причому багато з них були здобуті з розгромним рахунком, що дозволило команді встановити рекордний показник різниці "плюс-мінус" в історії плейоф НБА. Після тієї поразки Нікс виграли ще два матчі та оформили чемпіонство.

Тож, можливо, в Нікс і справді варто уважніше ставитися до списку гостей.