Метаморфозам позаздрить Кафка: команди НБА, які за один рік досягали неймовірного прогресу

Детройт Пістонс відіграв рівно 50% матчів регулярного чемпіонату Національної баскетбольної асоціації сезону-2024/25. Команді вдалося виграти 21 матч із 41. Здавалося, ну і що тут такого? Вони ж посідають лише 8 місце у Східній конференції.

Та справа в тому, що це вже на 7 перемог більше, ніж за минулий сезон. На 4 більше, ніж у чемпіонаті 2022/23, а також на один тріумф більше за сезони 19/20 та 20/21 (тут треба зазначити, що це "ковідні роки", тому і поєдинків загалом було менше).

Пістонс мали два потужні періоди в історії. Перший, який тривав із 1986 до 1991 року, ознаменувався двома титулами, поразкою у фіналі, а також двома виходами до фіналу Східної конференції. Ті "поршні" не боялися фаворитів і билися (іноді у прямому сенсі) на паркеті за кожну перемогу. Айзея Томас набирав і асистував, Дюмарс допомагав у скорингу, Родман підчищав щити, Лаймбір всього по трохи, ну і, певно, був головним хуліганом у тих Bad Boys.

Наступний розквіт припав на середину 00-х. Так, тут лише один титул і один фінал, але зате рекордні 64 перемоги за "регулярку". Та банда, можливо, і близько не така груба, але не менш бойова: Біллапс, Хемілтон, Прінс, Бен та Рашид Воллес, а також різні рольовики високої якості.

Та зараз не про Детройт, а про метаморфози команд. Американські ліги роблять усе, щоб не було гегемонії: стелі зарплат, "рідні" команди можуть запропонувати зіркам кращі умови при пролонгації контрактів, головне – аутсайдер завжди має більш високий вибір на ярмарці талантів.

Звичайно, це не завжди допомагає. І Пістонс – це один із прикладів, адже за останні 16 років усього два виходи до плейоф. Нещодавно був кейс Сакраменто, які не виходили до постсезону взагалі 17 років поспіль.

Та правильний менеджмент, талант із драфту, переосмислення своїх наявних ресурсів дозволяли деяким командам зробити стрибок із тір-3 до тір-1 за одне міжсезоння.

Канадець, що змінив усе. Віра в атакувальний талант англо-італійського фахівця. Прогрес наявних гравців.

Фінікс Санз. Сезон-2003/04 (28-53). Сезон-2004/05 (62-20)

Початок 00-х був для франшизи не найкращим: за перші 4 роки XXI століття два виходи до плейоф і бездарні вильоти від Кінгз (1-3) та Сперс (2:4). Квінтесенцією краху виявився чемпіонат-2003/04.

Команда здобула 29 вікторій та вперше з 1988 програла 50+ матчів. Вибраний Жарко Чабаркапа під №17 повністю провалився, набираючи лише 4 очки за 12 хвилин на паркеті, Гардвей регресував ще більше, заважали і травми, а за Стефона Марбері в обміні серед сезону отримали занадто мало.

Фактори успіху

Одним із вирішальних кроків стало рішення залишити на посаді тренера Майка Д’Ентоні. Під його керівництвом команда за 61 матч здобула лише 21 перемогу. Фахівець невдало тренував і Денвер у "локаутний" сезон-1998/99, привівши команду до 14 перемог за 50 зустрічей.

Нове керівництво – Роберт Сарвер весною 2004 завершив придбання клубу – повірило в ідеї 53-річного фахівця та дав йому шанс.

Фінікс влітку "кинув" у Стіва Неша 60-мільйонний контракт. Маверікс могли повторити пропозицію, але власник Далласа Марк Кьюбан вирішив, що це забагато. Дивно, що після цього він видав абсолютно ідентичний за загальною сумою та тривалістю контракт бігмену Еріку Дамп’єру.

Мотивація у Кьюбана була зрозуміла. Канадський плеймейкер "контрактний рік" провів значно гірше, ніж попередні два, та і сама команда провалилася, тому хотілося змін.

Стіву заміна, а точніше повернення, з Техасу на Аризону пішла на користь. Д’Ентоні дав йому повну свободу дій. І хоч особиста статистика не надто значно зросла, проте вплив на команду був вражаючим.

Стаудемайр провів найкращий рік у кар’єрі, тримав марку Шон Меріон, який фінішував 14-м у голосуванні на MVP сезону та 5-м у голосування за звання найкращого гравця захисного плану. Джо Джонсон та Квентін Річардсон поливали з-за дуги часто, як дощ у Лондоні.

Одним із знакових подій стало те, що команда грала під лозунгом "7 секунд на атаку". Здавалося, це дуже сумбурно і ні до чого не призведе, але Неш був настільки грамотним, що і такого відрізку часу могло вистачити для чудового пасу.

Фінікс у середньому набирав 110,4 очка. Наприклад, минулого сезону це був би лише 25-й результат асоціації, та у той рік це був найкращий показник із великим відривом – Сакраменто набирав 103,7 очка за поєдинок.

Довготривала перспектива

Щось витиснути не вдалося. Ні в той сезон, ні в наступний. Так, Неш ще раз отримав MVP, але в плейоф давалася взнаки коротка лава запасних, травматичність. Та й одна з найголовніших цитат про спорт говорить: атака виграє матчі, захист – титули.

Ще Санз запам’ятаються тим, що вже без Д’Ентоні, але з О’Нілом у сезоні-2008/09 здобудуть 46 перемог при 36 поразках, але цього не вистачить для виходу в плейоф. Наступного року команда видала своєрідний Last Dance, втретє за шість років вийшовши в фінал конференції, але то скоріше була не заслуга аризонців, а дивний збіг обставин.

Ну а потім довгі десять років матчі на виліт обходилися без клубу з Фінікса. Незважаючи на погані результати, напевно, в Україні багато хто пильно слідкував за ними. Олексій Лень віддав "сонячним" 5 перших років кар’єри.

Баба Схема робоча, як корабельна сосна. Нещодавно цей фінт відбувся втретє.

Сан-Антоніо Сперс. Сезон-1988/89 (21-61). Сезон-1989/90 (56-26).

Дубль 2: Сезон-1996/97 (20-61). Сезон-1996/97 (56-26).

Коли команда з'являється в асоціації, то досить часто перші роки проводить під лозунгом: "Так, ми хлопчики для побиття". Таке було з Маямі, Орландо, Далласом, Міннесотою, Ванкувером (він же Мемфіс), але не зі Сперс.

Техасці заходили до НБА як одна з найкращих організацій АБА. За перші 12 років "шпори" лише тричі закінчували сезон після 82 матчів.

Влітку 1988 колектив очолив 48-річний Ларрі Браун. Так, його головні звитяги будуть ще попереду (зокрема титул із Пістон 2004 року), але на той момент це був фахівець, який встиг потренувати Денвер та Нетс, а до переїзду в Сан-Антоніо 5 сезонів очолював Канзас у NCAA.

Початок не задався. 21 перемога - це був найгірший сезон в історії франшизи. Наступного року вдалося покращитися аж на 35 перемог.

Фактори успіху

Їх було аж два. На драфті під №3 обрали Шона Елліота, який стане легендою команди, а також до ростера після служби в армії на флоті приєднався 24-річний Девід Робінсон, на якого використали перший пік ще на драфті-1987.

Бігмен відразу почав домінувати, що заїхав і на Матч зірок, і в третю символічну збірну сезону. Ще б пак, 24,3 очка + 12,0 підбирання + 3,9 блок-шота.

Довготривала перспектива

Сперс повернули собі звання бойової одиниці. Вигравали за підсумками чемпіонату "регулярку", доходили до фіналу плейоф на Заході, Робінсон штампував індивідуальні нагороди, але вічно чогось не вистачало.

У сезоні-1996/97 зірковий центровий через серйзону травму провів лише 6 поєдинків, Елліот – 39. Міцні напарники показали, що без лідерів і вони просідають. Ну що говорити, якщо найрезультативнішим у команді (18,6 очка) став 36-річний Домінік Вілкінс, який перед цим рік провів за грецький Панатінаїкос.

Як наслідок, 20-62. Оновлення найгіршого результату в історії. Багато команд після такого наважилися б провести повну перезагрузку.

Фактори успіху

Та до рук "чорно-білих" упав щасливий квиток. Тіма Данкана в НБА очікували не менше, ніж колись Девіда Робінсона, а через декілька десятиріч чекатимуть Віктора Вембаньяму.

Крім цього, варто зауважити, що керівники вирішили зберегти на посаді наставника 47-річного Грегга Поповича (17-47 минулого сезону). Не забуваємо і повернення з лазарету "Адмірала" Робінсона.

Довготривала перспектива

І Данкан, і Попович стали для Сан-Антоніо культовими особистостями: 5 титулів, 6 фіналів, з 1998 до 2020 команда жодного разу не пропускала плейоф. Більше того, у цей період Сперс 15 разів здобували щонайменше 55 перемог. Висока ймовірність, що таких сезонів було б на один більше, адже за скорочений через локаут сезон-1998/99 Данкан/Робінсон і Ко перемогли 37 разів за 50 зустрічей.

Що ж принесло таку стабільність та домінацію? Ідеальний командний дух. Правильні трансферні ходи. Пошук "діамантів" в Європі. Нереальна крутість Данкана. Робота Поповича, з під крила якого вийшло немало фахівців, які працювали чи працюють зараз у лізі.

Сперс зараз будує команду навколо Вембаньями. Наразі так швидко вилізти з кризи не вдається. Та хто знає, можливо, чим довше затримаються внизу, тим більше потім будуть сидіти на вершині?

Ставка Make Boston Celtics great again спрацювала.

Бостон Селтікс. Сезон-2006/07 (24-58). Сезон-2007/08 (66-16).

"Кельти" тривалий час були грандом асоціації. Так що там тривалий час, від моменту заснування та до початку 90-х.

Ранній відхід Берда через травми, Річарда Періша почав перемагати вік, здавав позиції Кевін Макхейл. А головна надія Реджі Льюїс, який впевнено прогресував, помер через проблеми із серцем у 26-річному віці. Все це сталося за короткий період, що і відкинуло клуб у темні роки.

За наступні 15 сезонів для Селтікс досягненням почало вважатися подолання першого раунду плейоф у ті рідкі епізоди, коли путівку в ігри на виліт таки вдалося виборювати.

Починаючи з нового століття справжнім кумиром для публіки TD Garden став Пол Пірс. Молоді роки "Істини" припали на провали на драфті, дикі контракти гравцям, що і близько не заслуговували таких грошей. Зокрема, 33 млн на 6 років українцю Віталію Потапенко дехто до сих пір вважає найгіршим контрактом в історії організаціях. Тому якщо Пірс і мав успіхи, то лише особисті.

Фактори успіху

Чимось схожою на кар'єру Пірса була кар'єра Кевіна Гарнетта та Рея Аллена. Статус суперзірка, постійні успіхи, популярність серед фанатів, але команди їхні і близько не були контендерами.

Влітку 2007 Бостону таки вдалося обміняти Аллена. Згодом ще більше активів віддали Міннесоті за KG.

На ринку вільних агентів підписали Джеймса Поузі, Едді Хауса та Скотта Полларда. "Кельти" хотіли навіть змусити повернутися з пенсії легендарного Реджі Міллера. Зірка Індіани після кількох днів роздумів все таки вирішив залишитися в історії як "one-man-club".

Навіть без нього Біг-3 з хорошим сапрортом досить впевнено стали тріумфаторами сезону – 66:16. У плейоф було важче, але титул вперше за 22 роки таки опинився у руках гравців Бостона.

Довготривала перспектива

Наступні 5 років колектив все ще залишався сильною командою. Так, тріо суперстарів поступово втрачало пік форми, але неймовірного прогресу досяг Реджон Рондо. Символічно, що того "радикального літа 2007" він міг відправитися до Сіетла за Аллена, або до Міннеаполіса в обміні за Гарнетта. У нього вірив Денні Ейндж і таки зберіг плеймейкера.

Це дозволило Біг-3 перерости у Біг-4. У сезоні-2009/2010 навіть відбувся фінал з головним суперником 60-х та 80-х Лос-Анджелес Лейкерс та Кубок Ларрі О'Браєна Бостону того періоду повторно так завоювати і не вдалося.

На рахунку Гарнетта та Пірса так і лишився один трофей, але саме завдяки їхньому обміну до Брукліна "кельти" отримали драфт-пік. Через три сезони він приніс "зеленим" Джейлена Брауна. Цей гард зараз друга скрипка колективу, але під час минулорічного фіналу проти Далласа був найкращим, привівши Селтікс до ще одного чемпіонства.