Мій дім — моя фортеця: як легенди Формули-1 виступали на домашніх трасах

Цими вихідними проходить Гран-прі Нідерландів — домашній для чинного чемпіона світу Макса Ферстаппена, який тут перемагав тричі. Наразі швидкість боліда Ред Булл залишає бажати кращого, проте нідерландець має намір зібрати в кулак весь свій досвід і майстерність.

Триразовий чемпіон світу стартуватиме з другої позиції й глядачі чекають на боротьбу на трасі. А поки ми в очікуванні перегонів, згадаймо, як різні пілоти в минулому виступали у себе на батьківщині.

Міхаель Шумахер

Рекорд за кількістю перемог на трасах у своїй країні ділять два найтитулованіші гонщики історії Формули-1 — Міхаель Шумахер і Льюїс Хамільтон. І якщо британець усі 9 разів зробив це на тому самому треку — Сільверстоун, то німець 4 рази радував уболівальників на автодромі Хоккенхаймі та 5 разів — на Нюрбургрингу, який на той час приймав "Гран-прі Європи". Причому в сезонах 2004 і 2006 "Червоний Барон" фінішував першим в обох перегонах, що проходили в Німеччині. 2001 року двоє братів стояли на рідній землі на першій стартовій лінії, а з "європейських" перегонів 2006 можна писати підручники з тактичної боротьби епохи дозаправок.

Варто також відзначити досягнення Хуана Мануеля Фанзіон на зорі "королівських перегонів" п'ятикратний чемпіон світу з Аргентини, легенда 50-х, переміг вдома чотири рази поспіль — з 1954 по 1957. Пізніше такі ж серії повторили Джим Кларк з 1962 по 1961 з 2014 до 2017 року.

Ален Прост

Найкращий гонщик "золотої доби" Формули-1, чотириразовий чемпіон світу Ален Прост, свою першу перемогу здобув удома — на Гран-прі Франції 1981 року.

Крім нього, троє британців — Найджел Менселл, Стірлінг Мосс і Джонні Херберт, а також інший француз — Жан-П'єр Жабуй, також вперше ступали на вершину подіуму перед рідними трибунами. А для італійця Лудовіко Скарфьотті та бразильця Карлуса Пасе тріумф на своїй землі став єдиним виграшем гонки у кар'єрі.

Фернандо Алонсо

"Нестаріючий" Фернандо Алонсо тричі фінішував першим на іспанських трасах. Перший раз він це зробив у 2006 році, будучи на вершині своєї кар'єри. Другий — на Гран-прі Європи 2012, який на той момент переїхав до Валенсії, після чудового прориву з 11-го стартового місця. А третій тріумф на батьківщині — у 2013 році, який запам'ятався як тактикою чотирьох піт-стопів, так і крайньою перемогою в його кар'єрі.

Але є й зворотний бік медалі. Якщо одним гонщикам "допомагають стіни", для інших "домашні" етапи ставали кошмаром. Грем Хілл, чемпіон сезонів 1962 та 1968, за 17 виступів, жодного разу не переміг удома.

Ще один представник Сполученого Королівства, Дженсон Баттон, теж за 17 Гран-прі на батьківщині, жодного разу навіть не піднявся на подіум. А у чемпіонському сезоні 2009, саме з етапу на Сільверстоуні, після яскравого початку сезону, його команда Браун GP відкотилася в середину пелотону.

Бразилець Рубенсу Барікелло, який отримав серед фанатів прізвисько "вторікелло", яким досі іноді називають "пілотів номер два", також має дуже важкі стосунки з гонками перед рідними трибунами. Саме там, де він так хотів помахати друзям дитинства з вершини подіуму, найчастіше просто не фінішував, а якщо й діставався фінішу — то десь далеко позаду лідерів. Лише одного разу, 2004 року, йому вдалося потрапити до топ-3.

Себастьян Феттель

Обов'язково треба згадати Гран-прі Німеччини 2018 року, який став "точкою неповернення" для Себастьяна Феттеля. Лідуючи в гонці, він майже на рівному місці в'їхав у стіну. Це колосальним чином відобразилося на таблиці особистого заліку, але ще важливіше, після цього епізоду німця було зламано морально.

Звичайно, він виграв наступну гонку того року, але кар'єра почала впевнено рухатися на дно. А наступні сезони — 2019 і 2020, чотириразовий чемпіон виглядав блякло навіть на тлі новачка Шарля Леклера, через що багато фанати почали вважати того краще, ніж він є насправді.

Феліпе Масса

Але найбільшою драмою в історії автоспорту стали домашні перегони у 2008 році для ще одного бразильця — Феліпе Масси. Це був останній етап календаря і вирішувалася доля всього сезону. Улюбленцю місцевої публіки, щоб стати чемпіоном, необхідно було відіграти цілих 7 очок за одну гонку. На практиці це означало, що треба перемагати й сподіватися, що головний суперник — Льюїс Гамільтон — фінішує на шостій позиції, або нижче. А британцю, своєю чергою, достатньо було приїхати п'ятим, щоб утримати титул.

Шанси Маси на титул могли виглядати як щось неймовірне, але роком раніше, на цій же трасі, в аналогічній ситуації "казка стала буллю" для його партнера по Феррарі — фіна Кімі Райкконена. Пам'ятаючи це, глядачі на трибунах були дуже оптимістично налаштовані. Саму гонку бразилець впевнено виграв, але наступні 39 секунд стали найдовшими у його житті. Гамільтону до фінішу залишалося приблизно півкола і він їхав шостим! Серця всього світу перегонів шалено билися в очікуванні розв'язки.

Але дива не трапилося. В останньому повороті британець вийшов на п'яту позицію, обігнавши Тімо Глока, який "шкутильгав" мокрою трасою на шинах для сухого асфальту. Масса виграв гонку, але чемпіонат таки програв. І те, що було на подіумі, назавжди запам'яталося очевидцям: він ледве з великими труднощами стримував сльози і як міг намагався підбадьорити фанатів, що плакали... Тоді здавалося, що у молодого бразильця ще все попереду. Але за злою іронією, ця сумна перемога стала останньою у його кар'єрі.

Костянтин фон Ріхтгофен для Чемпіона

Відповідальний редактор — Денис Шаховець