Олександр Бондарев. Чемпіонські амбції, співпраця з Вільямс та шлях до Формули-1
2024 рік став важливим етапом на шляху до здійснення великих амбіцій українського гонщика Олександра Бондарева. 15-річний киянин успішно дебютував у Формулі-4, провівши два етапи з 7, і вже показав свою готовність до боротьби у великих болідах. Завдяки підтримці команди Prema Racing та академії Вільямс, Олександр Бондарев зумів зробити вагомий крок вперед у своїй кар'єрі.
Поки сезон 2024 завершено, Бондарев не гає часу та активно готується до 2025 року. Наприкінці листопада та на початку грудня він побував на треках Формули-4, на яких йому доведеться боротися за звання найкращого пілота серії.
Новий сезон розпочнеться вже 17 січня, перегонами в Абу Дабі, де стартуватиме чемпіонат F4 Близького Сходу. Цілі Олександра Бондарева чіткі: потрапити до Формули-1 та стати чемпіоном світу. У ексклюзивному інтерв'ю Чемпіону молодий пілот розповів про свої амбіції, важливі кроки в підготовці до здійснення мрії та життя професійного українського гонщика.
Олександр Бондарев
– У п'ять років вас мама привела на Чайку (автодром поблизу Києва, – прим.). І почалося. Пам'ятаєте як це було?
– Так, мама привела мене на картинг у п'ять років. А почалося з того, що я дуже багато разів дивився мультфільм про Блискавку Макквіна. Він був моїм кумиром, а після того, коли я сів у карт, мені одразу дуже сподобалась швидкість. Після своїх перших перегонів, я зрозумів, що це те, чим хочу займатися все своє життя.
– Коли почали займатися серйозно, згадайте, з якими проблемами зіштовхнулися перш за все. Що не виходило. І як боролися з цим?
– На моїх перших перегонах. Там давали кубки за перші п’ять місць, а я приїхав сьомим. Я зупинився за дві позиції до трофея і це дуже мені не сподобалось. Тому на наступних перегонах я проїхав уже шостим, а потім третім. Тоді я отримав свій перший кубок. У шість років. Не отримати приз було поразкою.
– Назви класів у картингу постійно змінюються. Ви розпочинали з найменшого. Який там був об'єм двигуна?
– Клас називався 60 мікро. Об'єм двигуна відповідно 60 кубів. У цій категорії в Україні можна було їздити з 6-7 років. На міжнародних стартах – з восьми. І це теж на тому ж самому моторі.
– Ви встигли позмагатися в чемпіонатах та кубках України...
– Так, я змагався в Україні у 2016 та 2017 роках. У 2016-му я виграв усі три чемпіонати: чемпіонат України, Ротакс та Кубок. Сезон 2016 року був дуже успішним для мене. А потім, у 2017-му, я вже почав ганятися в інших країнах: в Іспанії та Португалії.
– Як батьки сприймали ваше захоплення, підтримували одразу чи з часом?
– Мої родичі мене підтримували з самого початку, вони знали, що це мій вид спорту. Коли я робив свої перші кроки в Україні, це коштувало багато грошей, але дуже мало в порівнянні з тим, коли ти їздиш за кордоном. Мені це дуже подобалося, тому їх підтримка була максимальна, наскільки це було можливо.
– Коли прийшло розуміння того, що треба їхати змагатися за кордон і спробувати свої сили на міжнародному рівні?
– У 2017 році. Після того як я виграв чемпіонат у 2016-му, ми переїхали за кордон, там знайшли тренера в Іспанії – Андрія Гонту. Коли почав брати участь в перегонах в Іспанії та Португалії, він нам дуже допомагав. Разом ми багато часу працювали спочатку в цих країнах, а згодом і на світових серіях.
– Як впливало ваше заняття на навчання?
– В Україні було набагато легше поєднувати гонки з навчанням. Тоді я проводив на картингу набагато менше часу, ніж зараз, коли постійні тренування та перегони. Поєднувати школу та гонки дуже складно, але закінчити навчання для мене важливо, тому я намагаюся все встигати.
– Розкажіть про роль і функцію тренера в картингу. У чому полягає його допомога?
– В автоспорті всі тренери колись також були гонщиками й вони знають набагато більше, ніж пілоти мого віку. Коли я щось не розумію в пілотуванні, чи налаштуваннях – тренер вказує на помилки та передає неоціненний досвід.
– Як проходять тренування в картингу? Що на них відбувається, крім намотування кіл, контрольних заїздів тощо?
– Після кожної тренувальної сесії робиться невеличкий аналіз. Є дані телеметрії, є відео з тренування. Усе це аналізується та вносяться корективи, у першу чергу в пілотування.
Також робимо аналіз налаштування машини й за потреби змінюємо їх.
– Чим відрізняється аналіз після гонок у картингу та Формулі-4?
– Вони суттєво відрізняються. У Формулі-4 набагато більше інструментів для аналізу. Дуже багато різних сенсорів: газу, гальм тощо. Це дозволяє проводити набагато детальніший аналіз.
У картингу така кількість сенсорів просто неможлива — машина занадто маленька. Та й дорого це для картингу.
– Наскільки активну участь берете ви у налаштуванні боліда? Як відбуваються наради з цього приводу та за ким останнє слово?
– У мене є інженер, є механіки. Інженери говорять механікам, що робити, але всі налаштування, які вони змінюють – моє бажання. Наприклад, якщо я хочу, щоб машина була стабільнішою на вході в поворот, то інженер думає як це реалізувати, і потім вже говорить механікам, які налаштування треба змінити. Тому більшість змін у налаштуванні машини йдуть від пілота.
– Згадайте свої перші відчуття, коли вперше сіли в болід... Про що подумали?
– Уперше я сів за болід торік. Пам'ятаю, як перші два дні йшов дощ, це дуже ускладнило дебют. Різниця між картингом і Ф-4 – що ти не можеш використовувати тіло, щоб допомогти машині, ти прив’язаний до машини, а машина важить набагато більше, ніж ти. У картингу можна залучити торс, щоб дати більше грипу. У Формулі-4 ти просто пілотуєш своїми ногами та руками.
– У якому обсязі доступ безпосередньо до тестів на бойовому боліді? Скільки маєте наїздити кіл, чи скільки, наприклад, можливо?
– Є багато різних факторів, які на це впливають. Може бути чотири сесії по одній годині – тоді трішки менше кіл. А якщо резервувати увесь день лише для Формули-4 – є можливість проїхати набагато більше.
Також це залежить від треку – якщо він великий і потребує використання великої кількості гуми, то можна проїхати чотири-п’ять кіл до того, як колеса зносяться. Якщо коло коротке, як, наприклад, Мізано, то навіть за сім-вісім кіл з гумою все буде нормально.
– Розкажіть про відчуття від контактної боротьби у Формулі-4. Наскільки вона відрізняється від картингу і чи комфортно почуваєтесь?
– Під час перших двох перегонів хвилювався і дещо побоювався, особисто на старті, бо багато великих болідів навколо тебе. Від картингу відрізняється дуже сильно.
А от в Монці я був спокійним, бо знав, що робити. Хоч і невеличкий, але досвід уже мав. Звісно коли є боротьба із зіткненнями, можна пошкодити машину в будь-якому контакті, після чого вона втрачає, у першу чергу, у швидкості. Тому треба бути набагато обережнішим і шукати свій психологічний баланс.
– Розкажіть трошки про свою адаптацію після аварії. Як пройшло повернення після численних операцій? Як зараз почуваєтесь?
– Я чотири місяці провів у госпіталі, потім ще два на реабілітації. Спочатку було трохи лячно. На першому етапі потрібно було перебороти фізичний біль, бо від вібрації карту в мене боліла нога. А потім – психологічний. Зараз усе добре, відновився, як фізично, так і психологічно.
– Страшно їхати на швидкості понад двісті кілометрів на годину?
– У мене нема страху зовсім!
– А раніше в картингу?
– Ніколи не було: ні в картингу, ні у Формулі-4. Ба більше – у Ф-4 швидкість відчувається менше.
– По фотографіях візуально здається, що у вас досить чималенький зріст...
– 180 сантиметрів (нагадаємо, Олександру – 15. – ред.). Я один із найвищих у будь-яких серіях.
– Я не даремно запитав про зріст. Зріст чемпіона світу 1996 року Деймона Гілла був 182 см і на той час це вважалося ледь не критичним. Боліди були тісними...
– Зараз пілоти набагато вищі, тому й боліди більш місткі. Думаю, якщо ти 190 см і більше, то там вже можуть бути якісь проблеми. Проте все одно зараз набагато з цим легше.
– Вам лише п’ятнадцять. Ви продовжуєте рости?
– Ми зверталися до лікарів, вони говорять, що я буду максимум метр вісімдесят три...
– Тобто ви досліджували цю тему?
– Так, так (посміхається).
– От мені, як пересічному уболівальнику, цікаво чи заважає вам система захисту боліду гало?
– Раніше я вважав, що це буде створювати дискомфорт на очі, однак це зовсім не так. Навіть центральна штанга, яка знаходиться навпроти перенісся, не викликає дискомфорту.
– Цікаво дізнатися все ж таки про співпрацю з Вільямс, тому що ми бачимо, як вони добре працюють з академією. І Франко Колапінто, який також має українське коріння, дебютував дуже вдало і тому цікаво, як вони вам допомагають, Яка у вас з ними співпраця, комунікація, що вони вам дають, як ви з ними працюєте?
– Багато людей вважають, що академія Вільямс – це якийсь навчальний заклад, але це не так. Ми активно працюємо з інженерами на симуляторі, а також з тренерами над фізичною підготовкою, з психологом. Все це є частиною підготовки до наступного сезону в Формулі-4. Щодо Франко Колапінто, я вважаю, що він дуже сильно виступив у своїх перших гонках, бо перехід з Формули-2 до Формули-1 це дуже великий крок, тому він виступив дуже сильно.
– Скажіть, як працює взагалі офіс академії Вільямс, наскільки вам там комфортно?
– У мене дуже хороший контакт з Вільямс. Вони запросили мене до своєї академії після того, як я гарно виступив у 2023 році. У Вільямс я працюю з багатьма людьми, і багато з них це ті ж самі люди, які працюють вже з бойовими пілотами – з Алексом Албаном та Франко Колапінто. Тому весь досвід, який вони мені дають є дуже цінним.
– А яка команда безпосередньо у вас поза трасою? Хто вам допомагає? Як працюєте з соцмережами?
– Мого менеджера звати Кріс Гарфілд, він мені допомагає з усім. Саме він сприяв моїй появі у Вільямс. Також є людина, яка займається моїми соцмережами.
– Наскільки мама залучена до вашої професійної діяльності? Чи мама просто виконує функцію мами?
– Мама дуже допомагає, вона на всі перегони й тести їздить зі мною. Вона включена в усі процеси.
– Не було такого, що мама намагалася якось відмовити, коли швидкості збільшувались?
– Ні, ніколи не було такого. Вона постійно мене підтримує.
– Спілкуєшся з пілотами Вільямс, можливо, бойовими? Якщо так, то що обговорюєте? Чи давали вони тобі вже якісь поради?
– Так, я спілкувався з ними, трохи більше з Франко, ми були разом в академії на початку сезону. Ми нормально спілкуємось, вони зі мною поділилися досвідом щодо переходу з картингу до Формули-4. Це справді дуже допомагає.
– А вдається підтримувати контакт з українськими гонщиками, з тими, з ким починали тут свій шлях чи, можливо, з кимось зі старших товаришів?
– Так, я близько дружу з Іваном Клименко, який цього сезону виступав у серії GT3 за Audi. Ми дуже хороші друзі, постійно підтримуємо одне одного. Тому так, з ним ми достатньо близькі.
– Як Ви загалом оцінюєте стан автоспорту в Україні? Чи слід очікувати на нових Олександрів Бондаревих?
– Зараз багато українських пілотів почали з'являтися, особливо в категорії "міні", але є ще й ті, хто змагаються роками. Як новачки, вони одразу змагаються у міжнародних змаганнях в Європі. З радістю ділюся з ними досвідом, коли звертаються до мене за порадою.
Цього року дуже класні результати показали Олександр Легенький та Лев Крутоголов. Радий, що українці в картингу стають дедалі помітнішими й заявляють про себе.
– Коли Франко Колапінто тільки приєднався до Вільямс, відразу з’явився аргентинський спонсор. Як Ви вважаєте чи може український бізнес колись зайти в професійні перегони і чи можемо на боліді Олександра Бондарева ми колись побачити рекламу Монобанку, Нової Пошти або інших українських брендів?
– Я вважаю, що так, але не зараз. Наразі усі ресурси спрямовані на підтримку України та нашу перемогу.
– Одвічне питання: гонщик чи машина. Поясніть звичайному пересічному вболівальнику, наскільки пілот впливає на результат.
– Я знаю, що багато людей думають, що 80 відсотків залежить від машини й лише 20 від пілота. Я не згоден – для мене це 50/50. У Формулі-4, коли ти тільки переходиш до болідів, дуже багато залежить саме від пілота. Тому в картингу – це понад 50 на 50, а в Формулі-4 ще більше залежить від пілота.
– Наскільки сильно ви втомлюєтесь протягом гонки Формули-4?
– У Формулі-4 навантаження великі, але навіть не близько до тих, що у Формули-1. Ви бачили як Нік де Вріс був втомлений після своєї першої гонки в Монці й це навіть не найскладніша траса.
У Сінгапурі чи Катарі набагато сильніші навантаження.
У Формулі-4 гонка максимум 30 хвилин плюс одне коло. Це доволі довга гонка, проте у Формлі-1 – півтори години, тому це набагато більше навантаження.
– Нікі Лауда колись сказав: "Сучасний болід Формули-1, здатна пілотувати навіть мавпа". Як ви це прокоментуєте?
– Я не згоден. Так, у Формулі-1 багато різних технологій, але дуже мало пілотів потрапляють туди. Гонщик має бути дуже швидким і дуже стабільним, тільки тоді ти зможеш туди потрапити.
– Я давно мріяв запитати у людини, у професіонала. Як мені розгледіти вболівальницькими очима навички та майстерність гонщика. На що звертати увагу? Як зрозуміти, що це дійсно потужний пілот, з крутими навичками?
– Я можу сказати, що навіть якщо пілот може машину втримати на трасі – це вже означає, що він майстерний. Гоночний болід – дуже складний і важкий. Скільки разів пілоти потрапляють в аварію. І це ті гонщики, які точно знають, як пілотувати болід.
Якщо обирати конкретну навичку, то раджу переглянути відео з онбордів (бортовий ракурс телекамери, при якому видно, як гонщик керує болідом, – прим.) найшвидших кіл, які Формула-1 випускає на YouTube.
Якщо ви подивитеся одне з них, то там видно, наскільки близько до ліміту їде гонщик. Пілот повинен показати найкращий час і якщо це Гран-прі Монако, то гарно видно як близько вони до стін проїжджають, бо вони хочуть витиснути максимум зі своїх болідів.
– До речі, ви коли-небудь робили хоча б кілька тестових кіл у Монако?
– Ні, ніколи. Бо потрапити на трасу в Монако дуже складно, й у нас там немає перегонів. Перша серія, яка їде там – це Формула-3.
– Монако колись вважалося чимось особливим. А як ви ставитеся до цього – це просто один з етапів чи щось більше?
– Я знаю наскільки це складна гонка для пілотів. Але за неї дається така ж кількість очок, як і всюди.
– У Монако найважливіше – це кваліфікація. А у Формулі-4? Наскільки взагалі зараз боліди дозволяють обганяти, чи тут також важливим є кваліфікація?
– У Ф-4 це ще більша проблема. Якщо ти не в Монці, обганяти дуже складно. Бо в Формулі-4 немає великої кількості аеродинаміки й коли ти їдеш близько до іншого боліда, то втрачаєш навіть ту, яка є. Тому дуже складно обганяти, лише в Монці, де дуже багато прямих – трішки легше. Також у Формулі-4 немає ніякого DRS (системи зниження опору повітря, – прим.), тому це ще більше ускладнює обгони.
– Виходить кваліфікація один з ключових сегментів Гран-прі.
– Найбільш ключовий, найбільш!
– Можливо, у вас уже є улюблені транси?
– Мені дуже подобається трек в Монці. Це мій домашній трек – я живу в Монці та ходжу тут до школи. Для мене це особливе місце. Наступного року у Формулі-4 там буде дві гонки, і я дуже хочу перемогти.
– Зараз у Формулі-1 багато змін у календарі і чимало європейських етапів під загрозою зникнення, водночас проводиться 3 гонки в США та кілька на Близькому Сході. Як Ви оціните напрямок у якому рухається Ф-1.
– У Європі є багато історичних треків, і я дуже не хочу, щоб вони пішли з календаря. Але в США всі треки створені для Формули-1, тому я розумію, чому Ф-1 проводить там етапи.
– У бойовому боліді Формули-1 Вільямс вдалося хоча б посидіти? Чи можливо кілька кіл проїхати?
– Ні, ніколи. Я був на гоночних вікендах в Імолі та Монці, але тільки під час бойових кваліфікацій чи бойових тренувань. Тому такої можливості не було.
– Чи керуєте ви в принципі цивільним автомобілем?
– Ні, мені ще 15 років (посміхається).
– А в якихось кузовних гонках цікаво було просто хоча б спробувати свої сили?
– Я вважаю, що це гарні серії, але в мене немає зайвого року, бо якщо виходиш із формульної структури, то дуже важко повернутися назад.
– Розкажіть трошки про переїзд за кордон, тому що Ви в доволі в юному віці переїхали. Ви вже даєте інтерв’ю англійською, іспанською. Можливо вже знаєте й італійську. Як проходить адаптація життя в Європі?
– Спочатку, коли ми переїхали з України в Іспанію, було трішки складно. Я не знав мови, тому мені було досить важко адаптуватися до іншої школи та інших людей. А ось переїзд до Італії був набагато легшим. Я за рік вивчив мову, і зараз мені дуже легко.
– Як відбувається ваш повноцінний робочий день?
– Я навчаюся в школі. Заняття тривають до четвертої вечора. Потім я йду до спортзалу. У мене є тренування, які мені ставлять тренери Вільямс, і які я обов’язково маю робити. Якщо залишається вільний час або немає домашніх завдань, я тренуюся на симуляторі, щоб краще підготуватися до наступного тесту.
– Ви цього року були на етапі Формули-1 в Монці – побачили перемогу Феррарі та знамениту "червону стіну". Розкажіть трохи про це.
– Атмосфера була дуже хорошою. Феррарі виграють у Монці не кожного року, тому для італійців це великий привід для святкування.
– Які захоплення, хобі є в Олександра Бондарева? За яким видом спорту слідкуєте? Полюбляєте самі вийти десь у дворі чи в залі?
– Я проводжу дуже багато часу на симуляторі, в мене є симулятор удома, тому я тренуюсь. А з інших видів спорту – футбол. Я фанат Челсі. Дуже рідко пропускаю їх матчі, хіба що коли на треку. Тому можу себе назвати футбольним уболівальником, дивлюся багато футболу по телевізору.
– Можливо, за українськими спортсменами слідкуєте?
– У Челсі грає Мудрик, тому за ним.
– Чи підтримуєте контакт зі своїми друзями в Україні. Взагалі наскільки обізнанні про ситуацію в Україні?
– Так, я обізнаний, мій тато все ще живе в Україні, і я дуже за ним сумую. А щодо друзів – я так давно переїхав, тому контакт із ними втратив.
– За кого вболіває Олександр Бондарев у Формулі-1?
– За Вільямс. Коли я був маленький, мені дуже подобався Себастьян Феттель, бо він гарний пілот та чудова людина.
– Хто найкращий гонщик в історії? Це може бути не лише Формула-1.
– Сенна, Айртон Сенна.
Зафіксуємо для історії. Про що мріє Олександр Бондарев? Коли чекати у Формулі-1?
– До Формули-1 ще багато років. Ще Формула-4, ФРЕКа, Формула-3, Формула-2 – тому це довгий шлях, але моя мрія – виграти чемпіонат Формули-1.