Історія дня: Як Динамо продало гравців на 47 мільйонів
Напередодні старту киян в основному турнірі Ліги Європи пригадуємо першу хвилю трансферів Динамо в Європу, яка почалася 35 років тому.
Овдій Піналов майже 30 років співпрацював з легендарним французьким виданням France Football, а з 1 січня 1989 року до літа 1991 року офіційно працював в ФК Динамо Київ. Саме в цей час відбулася значна частина першої хвилі трансферів гравців Динамо в Європу.
В 1988 році в британський Іпсвіч Таун відправився Сергій Балтача, а в туринський Ювентус Олександр Заваров. За рік в Боруссію Менхенгладбах поїхав Ігор Бєланов, а в іспанський Еспаньйол Василь Рац. В 1990 році Олексій Михайличенко підписав контракт з італійською Сампдорією, Олег Кузнецов з шотландським Глазго Рейнджерс, Олег Протасов з гречеським Олімпіакосом, а Михайло Михайлов з Аполлоном. В 1991 році у командах другої німецької бундесліги опинилися Анатолій Дем’яненко (Магдебург) та Іван Яремчук (берлінський Блау-Вайс), Віктор Чанов та Володимир Безсонов перейшли до Маккабі Хайфа, Андрій Баль до Маккабі Тель-Авів, Василь Рац до угорського Ференцварошу, Сергій Юран до португальської Бенфіки, а Геннадій Литовченко приєднався до Протасова в Олімпіакосі, тренером якого тоді був Олег Блохін. В перемовинах по деяким з цих трансферів Овдій брав участь у ролі перекладача, а іноді і менеджера Динамо.
За оцінками німецької преси, за трансфери гравців та іншу комерційну активність (продаж телевізійних трансляцій, спонсорських контрактів тощо) було виручено 47 мільйонів дойчмарок, що по тодішньому курсу становило понад 25 мільйонів доларів. Таку цікаву цифру називає Максиму Розенку Овдій Піналов:
"На той час великі гроші. Впевнений, що це був рекордний показник для команд з пострадянського простору. На початку 90-х не всі трансфери відбувалися прозоро. Продажем гравців зазвичай займався тодішній президент Динамо Віктор Безверхій. Я виконував обов’язки перекладача. По трансферу Протасова було взагалі підписано три (!) контракти. Перший — на 3 роки, при цьому трансферна вартість Олега склала 3,2 мільйона доларів. Другий — на 5 років з вартістю нападника вже 5 з хвостиком мільйонів. Третій — формальний, для звітності податковим службам на 40 чи 50 тисяч доларів. Знаю, бо підписував кожен з цих контрактів, як свідок домовленостей".
На той час продаж гравців була основним джерелом фінансування Динамо. Враховуючи, що у Піналова як кореспондента France Football було чимало зв’язків у футбольній Європі, в 1991 році Овдій отримав він керівництва клубу завдання організувати трансфер Геннадія Литовченка, якого Динамо попередньо оцінювало в 700-800 тисяч доларів.
"На той час по своєму менталітеті я ще не відбувся як комерсант, — зізнається українець — Але із завданням впорався. Зателефонував своїм колегам по France Football з інших футбольних країн. Приятель з Греції повідомив, що президент Олімпіакоса шукає футболіста якраз на позицію, де виступає Геннадій. Тим більше головний тренер грецької команди Олег Блохін чудово знав рівень Гени, разом з яким ще грав за Динамо та збірну СРСР. Завдяки журналістській солідарності я дізнався, скільки президент Олімпіакоса максимально може витратити на цей трансфер. В підсумку, Олімпіакос мав сплатити Динамо 2,3 мільйона доларів за трансфер Литовченка. Втричі більше, ніж на це розраховувало керівництво українського клубу з самого початку".
За словами Піналова, на клубних рахунках вже знаходилися десятки мільйонів у валюті.
"Якби їх правильно інвестували, Динамо могло б спокійно пережити 90-ті, – вважає Овдій. – Головний редактор France Football Жак Тибер запросив мене з Безверхій до себе у гості. Літали до нього в Париж. Жак познайомив нас зі своїм приятелем з великого цюрихського банку та запропонував розмістити гроші під високий відсоток — на депозит під 10 відсотків річних. За європейськими мірками це було дуже вигідна пропозиція. Цих відсотків вистачало б на річний бюджет Динамо — принаймні на той, яким він був у клубу на початку 90-х. І вже у Парижі Безверхій мене неприємно здивував. “Навіщо нам “світити” всі гроші?
Краще розкласти яйця по різних кошиках — там потроху, тут потроху” – так розмірковував Віктор Ваніфатьйович. Потрібно визнати, що він не був людиною з світоглядом рівня президента Динамо. Він був занадто м’яким, йому важко було відмовити іншим. В підсумку, гроші, які були у клубу, потроху розійшлися. На спонсорську допомогу медичним закладам Києва, художні виставки — Безверхій чомусь наполегливо інвестував в них. Через якийсь час гроші почали закінчуватися. До фінансування Динамо тоді долучився Григорій Суркіс з партнерами, але це вже інша історія".