Слава Медведенко: Ще у 2004 році мені потрібно було йти з Лейкерс
Підписання Олексієм Ленем контракту з Лейкерс нагадало Чемпіону історію першого українця в Лос-Анджелесі Слави Медведенка.
Свій останній дворічний контракт в "Лос-Анджелес Лейкерс" він підписав на 6 мільйонів доларів. Всього за один з найсильніших баскетбольних клубів світу Станіслав Медведенко відіграв шість сезонів. За цей час українець подружився з зірками Національної баскетбольної асоціації Шакілом О'Нілом і Коббі Браянтом і двічі приміряв на своєму пальці перстень переможця НБА. Одними з найбільш емоційних глядачів на домашніх матчах його команди були Сильвестр Сталлоне і Джек Ніколсон.
Здавалося, що перед Славою, як його з дитинства називали рідні, відкриваються широкі горизонти і йому судилося ще довго радувати каліфорнійський уболівальників своєю іскрометною грою. Однак через серію травм в 2006 році "Лейкерс" був змушений розірвати контракт з українцем. Відновившись, Медведенко ще трохи пограв в "Атланті Хоукс", але через проблеми зі здоров'ям закінчив свою ігрову кар'єру в розквіті сил – в 28 років. Тепер Слава постійно живе в Києві. У відвертій розмові з Чемпіоном найтитулованіший українець розповів про закулісну кухню в НБА, зйомки у фільмі з Кармен Електра і свої будні у місті Ангелів.
– Славо, згадаймо час, коли ви тільки приїхали в Лос-Анджелес. У 2000 році в "Лейкерс" вже виблискував талант Шакіла О'Ніла та Кобі Браянта. Що у вас були за сутички з Кобі?
– Кобі намагався зневажливо поводитися зі мною. Я з цим і не думав миритися. В результаті у нас з ним і виникали розбіжності на цьому грунті. Але до бійок справа не дійшла. А потім, як це часто бува, ми з ним навіть подружилися.
– Якщо проаналізувати вашу кар'єру в НБА – про що шкодуєте?
– У спортивному плані ключова помилка була одна – мені ще в 2004 році потрібно було йти із "Лейкерс". Переді мною стояв вибір – або спробувати заграти в найкращій команді світу, або перейти в інший клуб, виступаючи пліч-о-пліч з гравцями більш низького рівня. Я віддав перевагу першому. Хоча "Даллас" проявив божевільну зацікавленість у мені – пропонували чотирирічний контракт. 4 мільйони за сезон. І грав би я там, мабуть, регулярно. Менеджер наполегливо рекомендував змінити команду. Але я хотів довести, що можу грати у найкращій, на той час, команді світу. І продовжував чіплятися за "Лейкерс".
– Яку вправу в "Лейкерс" часів легендарного наставника Філа Джексона вважали безглуздою?
– Спочатку всю його систему – трикутник – вважав безглуздою. Потім, коли почав її розуміти, поміняв свою думку. Самою важкою вправою у Філа була "душогубка". Наприкінці тренування, коли всі 15 гравців фізично підсіли, на тлі втоми проводили останню вправу – пробиття штрафних кидків. Реалізація повинна скласти не менше 76 відсотків. Кожен кидає по одному штрафному.
З 15 не забити могли тільки четверо. Якщо більше – вся команда ставала на лицьову і перебігали майданчик 10 разів. А потім знову починала серію кидків. І кидали до тих пір, поки реалізація не становила більше 76 відсотків. Іноді виконання цієї вправи дуже сильно затягувався. Коли в команді грали Шакіл О'Ніл і Хорас Грант, це траплялося частіше -у них з реалізацією штрафних було не дуже.
– Які книги вам дарував Філ Джексон?
– Різноманітні. Це була його філософія. Кожен сезон він купував книги для кожного гравця "Лейкерс". Підписував і дарував. Він відчував, які у хлопця є проблеми, купував книгу, спрямованість якої стимулювала ці проблеми вирішувати. Тобто, книга була з підтекстом. Це було свого роду меседжем, один з його психологічних прийомів. У моєму дебютному сезоні в НБА Філ вручив мені дитяче видання американського письменника доктора Сьюса. Там були великі шрифти, елементарні висловлювання, прості схеми пропозицій.
– Філ на перших порах не дуже високо оцінив ваш рівень інтелектуального розвитку?
– Ні, наповнення книги було таким, щоб я розумів, що там написано і швидше вивчав англійську мову. Назва книги, до речі, була символічною – "Яких вершин можу досягти".
– При цьому з Джексоном ви, здається, дуже довго притиралися один до одного.
– У Філа була своє тренерська концепція. Вона отримала назву трикутник Джексона. Я її довго не міг прийняти. Мій перший тренер Олександр Коваленко, по суті, винайшов той же трикутник, тільки зі своїм баченням. Там були різні інтерпретації. Тому в перші роки своєї кар'єри в "Лейкерс" намагався довести Джексону, що можу грати під іншими кутами атаки з трохи іншою філософією гри – тієї, яку проповідував Олександр Коваленко. Згодом кути стерлися. Я зрозумів претензії Філа. Він зрозумів мене.
Після того, як у мене виникли проблеми зі здоров'ям, "Лейкерс" пропонував новий контракт – хотіли, щоб я залишився працювати в структурі клубу в якості тренера. Але я на той час "Лейкерс" вже наївся. Скажу більше: наївся Америкою. Швидше за все, саме тому навіть не став оформляти собі американський паспорт. Хоча, з огляду на те, що у моєї колишньої дружини було американське громадянство, зробити це було нескладно.
– За сім сезонів своїх виступів в НБА ви вникали в нюанси ведення баскетболу як бізнесу?
– Мені це було цікаво. У власників клубів різні підходи до свого дітища. Є люди, які вкладають в клуб душу. А є чисто прагматичний підхід – ці господарі команд просто заробляють гроші. Що, втім, і не дивно, адже НБА – комерційний проєкт. На квитках, на рекламі, на продажу майок можна заробляти десятки мільйонів доларів. Думаю, що більшість клубів НБА – прибуткові підприємства.
– Коли я був в Лос-Анджелесі, помітив багато дівчат, яких називають "пластиліновими" – тобто, красу їм наводили пластичні хірурги. Штучні бюсти, губи. Вас це, коли тільки приїхав в місто ангелів, не дивувало?
– Мене відразу ж попередили, що все так і буде. Мої знайомі взагалі називають Лос-Анджелес містом пластикових людей. Це скупчення всіх сексуальних меншин. Половина міста Ангелів – актори і режисери, а друга половина мріє ними стати.
– За шість років життя в Лос-Анджелесі перейнялися американським футболом чи бейсболом?
– Більше подобався футбол – бейсболу, на мою думку, трохи не вистачає динаміки. Я намагався відвідувати всі спортивні заходи. Був на боксі – коли Оскар де ла Хойя виходив в ринг. Шкода тільки, що на бої братів Кличко так і не потрапив. Коли Віталій з Володимиром боксували в Лос-Анджелесі, "Лейкерс" грав виїзні матчі. Хоча Клички довгий час жили в місті ангелів, нерідко відвідували поєдинки "Лейкерс".
Пам'ятаю, якось папараці після гри сфотографували нас чотирьох – мене, Віталія, Володимира, а також Сильвестра Сталлоне, який також часто приходить підтримати "Лейкерс" в домашніх матчах. Причому Сильвестр в цьому плані не самотній – поруч з ним часто сидив Джек Ніколсон. Обидва дуже емоційно вболівали за "Лейкерс".
– Ви зіграли епізодичну роль офіціанта у фільмі "Любов як любов". Який сюжет цієї картини?
– Це комедія. Єврейська і італійські сім'ї живуть в Нью-Йорку і недолюблюють один одного. По ходу фільму виникає безліч смішних ситуацій і діалогів. Бюджет у фільму був невеликий – близько 3,5 мільйонів доларів. Від самої ідеї до її втілення в життя пройшло близько п'яти років. Спочатку потрібно було правильно підібрати і підписати акторів. Також необхідні були гроші на зйомки. Йшов пошук інвесторів. В принципі, мені сподобалося зніматися. Було незвично. Втім, знявся лише в епізоді. А головну роль другого плану зіграла Кармен Електра, яка перевтілилася в спокусницю. Також у фільмі можна ідентифікувати Лейні Казан. Але більше мене кінематограф не приваблює. Це був просто експеримент, не більше.
– Якими рисами характеру вас дивували американці?
– Їх вузькоспрямованість іноді викликала подив. В цьому їх сила і слабкість. У нас багато фахівців широкого профілю. Вони знають в кожній області по чуть-чуть. Американці ж свою сферу знають досконально. Але коли ти в розмові виводиш американця зі сфери його мислення, у нього вже починаються проблеми. Там майже не можна зустріти різнопланову людину. Але в своїй справі вона зазвичай розбирається "від і до".
Особова справа
Станіслав Медведенко народився 4 квітня 1979 року в селі Карапиши Київської області. Зріст 208 см. Нападаючий / центровий.
Виступав за команди: "Денді-СКІФ" Київ (1995-96), "Денді-Баскет" Київ(1996-97), "Будівельник" Київ (1997-98), "Аліта" Литва (1998-99), БК "Київ" ( 1999-2000), "Лос-Анджелес Лейкерс" США (2000-06), "Атланта Хоукс" США (2006-07). .
Дворазовий чемпіон НБА (2001, 2002). Фіналіст чемпіонату НБА (2004). Чемпіон України (2000), срібний (1998) і бронзовий (1997) призер чемпіонату України. Бронзовий призер і кращий легіонер чемпіонату Литви (1999). Медведенко став другим європейцем в "Лейкерс" – після Владе Діваца – за всю історію каліфорнійського клубу.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Микола Дендак