Коли старість – радість. 5 стрибунів з трампліна, які досягли успіху у ветеранському віці
Сезон-2024/25 у стрибках на лижах з трампліна розпочався сенсаційно: на Кубку світу домінує П’юс Пашке, який виграв 5 із перших 8 особистих стартів та захопив жовтий біб лідера. Кар’єра 34-річного німця – явище унікальне. На Кубку світу він дебютував лише у 23 роки, а перші очки набрав пізніше, ніж його легендарний ровесник, Грегор Шліренцауер, здобув свою останню з рекордних 53 перемог – наприкінці сезону-2014/15.
Провівши практично усю свою кар’єру статусі середняка без твердого місця в основному складі збірної Німеччини, Пашке раптово розкрився як стрибун топ-рівня у віці 33 років. На стартовому відрізку минулого сезону він спочатку добрався до першого в кар’єрі подіуму на Кубку світу, а згодом – і до першої перемоги. У поточній зимовій кампанії П’юс зробив ще один величезний якісний скачок у своїх стрибках, і на даний момент рівних йому немає.
Пашке уже побив чимало вікових рекордів. Ніхто не здобував свою першу в кар’єрі перемогу на Кубку світу в настільки солідному віці, як П’юс, а у поточному сезоні німець став найбільш віковим в історії лідером загального заліку.
Протягом більшої частини своєї історії стрибки з трампліна були "молодим" видом спорту, в якому часто (особливо у 90-х роках минулого століття) домінували тінейджери, а 30-річні спортсмени вважалися ветеранами. Проте останніми роками стрибки з трампліна помітно "постаріли". Зірки здатні залишатися на топовому рівні й після того, як подолали 30-річний рубіж, а епоха тінейджерів-домінаторів залишилася у минулому.
Проте такі стрибуни, як Пашке чи швейцарець Грегор Дешванден, які до 30 років були звичайними середняками, а у солідному віці раптово розцвіли, залишаються рідкістю. Саме тому ми вирішили пригадати: а чи багато в історії стрибків було спортсменів, кар’єра яких розвивалася за схожим із Пашке та Дешванденом сценарієм?
Міхаель Ноймаєр (Німеччина)
Кар’єра Міхаеля Ноймаєра розпочалася на рубежі століть. Це був період розквіту збірної Німеччини, і пробитися в основу зіркового Бундестіма на чолі з Мартіном Шміттом і Свеном Ханнавальдом було дуже важко. Саме тому, на Кубку світу він дебютував лише за два тижні до 22-річчя, потрапивши до національної групи збірної Німеччини та першому етапі Турне чотирьох трамплінів у Оберстдорфі. Не зумівши пробитися до другої спроби ні там, ні на другому етапі в Гарміш-Партенкірхені, Ноймаєр випав зі складу, і повернувся на Кубок світу лише наприкінці сезону. Саме тоді й набрав своє перше очко: 30 місце у Тронхеймі.
У сезоні-2001/02 Ноймаєр продовжував періодично появлятися на Кубку світу, здебільшого виступаючи на Континентальному Кубку, загальний залік якого він виграв. У наступні кілька сезонів Міхаель закріпився в складі Бундестіму, проте до основної четвірки на титульні турніри – чемпіонати світу та Олімпіади – не відбирався. Ноймаєр був нестабільним, мав хронічні проблеми з приземленням, які призводили до низьких оцінок за стиль. Роки йшли, золота епоха збірної Німеччини завершилась, і Бундестім занурився у кризу. Проте саме тоді Ноймаєр став справді важливою частиною команди, яку на той час очолював уже Петер Ровайн. У 2005 році, у віці 26 років, Міхі дебютував на чемпіонатах світу на домашньому мундіалі в Оберстдорфі, завоювавши срібло командного турніру на нормальному трампліні.
Сезон-2007/08 став апогеєм кризи збірної Німеччини, проте саме тоді до Ноймаєра прийшов перший гучний особистий успіх. Він вперше в кар’єру піднімається на подіум на Кубку світу, та ще й де – на другому етапі Турне в Гарміш-Партенкірхені! І це ще не все: фінальний етап у Бішофсхофені проходив за жахливих і лотерейних погодних умов, до другої спроби не пробилися багато грандів, і це дозволило Міхаелю замкнути топ-3 загального заліку.
Втім, навіть такий успіх Ноймаєра не врятував головного тренера збірної Німеччини, Петера Ровайна, від відставки наприкінці сезону. На зміну йому прийшов Вернер Шустер, який одразу запустив процес відродження німецької машини. Самому Міхаелю це принесло найбільш стабільний та плідний період кар’єри: срібло Олімпіади-2010 та чемпіонату світу-2013 в командних турнірах, бронза мундіалю-2011 в Осло, також у складі команди.
У 2010 році, вже у віці 31 року, Ноймаєр вдруге в кар’єрі піднімається на подіум особистого старту на Кубку світу, і знову на домашній арені – у Віллінгені. Сезон-2012/13 для 34-річного на той момент Міхаеля став найкращим в кар’єрі. Незвично стабільні як для нього виступи принесли 9 місце у загальному заліку Кубку світу, хоча до цього німець жодного разу за підсумками сезону не потрапляв навіть у топ-15. У загальному заліку Турне чотирьох трамплінів Ноймаєр став шостим, а на польотному старті у Вікерсунді у березні показав свій найкращий результат в особистих змаганнях на Кубку світу – друге місце. У другому стрибку того турніру Міхаель вдруге у кар’єрі (вперше це трапилося у березні 2005 року в Планіці) встановив рекорд Німеччини за дальністю польоту на лижах – 231 метр.
Втім, після цього кар’єра Ноймаєра поступово пішла на спад. У наступному сезоні він не відібрався до складу збірної Німеччини на Олімпаду-2014 та втратив шанс завоювати золото командного турніру. На чемпіонат світу-2015 у Фалуні Міхаель поїхав, проте виступив там лише в командному турнірі, і виступив невдало. Саме Ноймаєр став одним із головних винуватців фіаско Бундестіму, який у статусі фаворита сенсаційно посів лише п’яте місце. Сезон-2015/16 став для Міхаеля останнім у кар’єрі. По ходу зимової кампанії він випав з основи збірної Німеччини та відправився на Континентальний кубок, де і провів свої останні міжнародні старти в біографії.
Ян Матура (Чехія)
Ян Матура всього на рік молодший за Ноймаєра, і більшу частину своєї кар’єри на Кубку світу він провів у статусі радше навіть не середняка, а статиста. Не зумів досягти якогось помітного прогресу Ян навіть у золотих для збірної Чехії 2004-2006 роках, коли співпраця зі словенським фахівцем Васею Байцем вивела на топовий рівень Якуба Янду.
Зірковим для Матури, як і для Ноймаєра, став сезон-2012/13. Якщо точніше – двотижневий відрізок наприкінці січня-початку лютого. Спочатку чех, скориставшись неоптимальним складом учасників етапу Кубку світу в Саппоро, оформив переможний дубль, а потім на домашньому польотному етапі в Харрахові двічі фінішував у топ-3. Ці чотири подіуми так і залишилися єдиними в кар’єрі Матури.
Втім, загалом у тому сезоні Ян був досить стабільним, і завершив зимову кампанію на 10 місці в загальному заліку Кубку світу, хоча ні до, ні після того не фінішував навіть у топ-25. У сезоні-2012/13 у віці 33 років у кар’єрі чеха, який розпочинав свій спортивний шлях у двоборстві, трапився раптовий спалах, проте виявився він доволі коротким і продовження не мав. Вже у наступному сезоні Матура повернувся на звичний для себе рівень середняка. Лижі повісив на цвях у 2017 році.
Роберт Краньєц (Словенія)
На відміну від Матури чи Ноймаєра, Роберт Краньєц на ранніх стадіях кар’єри не вважався звичайним середняком. Ще у 20-річному віці він у складі збірної Словенії завоював бронзу Олімпіади-2002 в командному турнірі. Одразу після Ігор у Солт Лейк Сіті Роберт вперше в кар’єрі піднявся на подіум на Кубку світу – третє місце в Лахті. Краньєц вважався талановитим, проте нестабільним стрибуном, який все ніяк не може повною мірою реалізувати свій талант.
Проте із наближенням 30-річчя Роберт нарешті почав повною мірою виправдовувати видані аванси, в тому числі й у своєму коронному виді програми – польотах на лижах. У сезоні-2009/10 словенець у 28-річному віці здобув свою другу в кар’єрі перемогу на Кубку світу (перша датована ще листопадом 2005 року) та завоював Малий кришталевий глобус (МКГ) у польотах на лижах, замкнувши при цьому топ-10 загального заліку.
Проте головні успіхи були ще попереду. Золотим для Краньєца став сезон-2011/12. Ще дві перемоги на Кубку світу, другий МКГ у польотах і титул чемпіона світу з польотів, завойований у 2012 році у Вікерсунді. У наступній зимовій кампанії – ще одна перемога на Кубку світу та рекордне, шосте, місце у загальному заліку.
Останній спалах у кар’єрі Краньєца трапився наприкінці сезону-2015/16, коли словенець здобув дві останніх для себе перемоги на Кубку світу – у тому ж Вікерсунді та на домашньому етапі в Планіці. Попрощався зі спортом Роберт у тій же Планіці у березі 2019 року. Золото чемпіонату світу з польотів, один із двох МКГ, 5/7 перемог на етапах Кубку світу, найкраще місце у загальному заліку – всіх цих успіхів Краньєц досягнув після того, як відсвяткував своє 30-річчя. Попри всі численні аванси, видані в молодості, Роберт виявився стрибуном пізнього дозрівання.
Пьотр Жила (Польща)
Єдиний діючий стрибун у нашому списку – Пьотр Жила. Він дебютував на Кубку світу у 19-річному віці у сезоні-2005/06, проте, навіть пори те, що у ті роки збірна Польщі була командою однієї людини (Адама Малиша), Пьотр упродовж багатьох років балансував між основою та резервом, часто відправляючись на Континентальний кубок.
Повноцінно закріпитися в основі "біло-червоних" Жилі вдалося лише у сезоні-2011/12. Наприкінці наступного сезону в Холменколлені він сенсаційно здобуває свою першу в кар’єрі перемогу на Кубку світу, проте повноцінним проривом на топовий рівень цей успіх не став.
Після провального сезону-2015/16 з посади головного тренера збірної Польщі звільнили Лукаша Кручека, якого замінив Штефан Хорнгахер. Саме ця кадрова перестановка стала доленосною як для 29-річного на той момент Жили, так і для багатьох його партнерів по команді, зокрема, Давіда Кубацкі. Вже у першому сезоні під керівництвом австрійського фахівця Жила видає блискучий виступ на Турне чотирьох трамплінів.
Той розіграш легендарної багатоденки запам’ятається цілою серією форсмажорів: через епідемію грипу серед стрибунів не змогли поборотися за найвищі місця Маркус Айзенбіхлер і Штефан Крафт, які йшли високо у загальному заліку на середині дистанції. А у другій спробі на фінальному етапі у Бішофсхофені зірвав свій стрибок (за однією із версій – через проблеми з кріпленням) Даніель Андре Танде, який боровся за Золотого орла з Камілем Стохом. Все це винесло Жилу на друге місце у підсумковому загальному заліку Турне.
У тому ж сезоні Жила у 30-річному віці завойовує командне золото та особисту бронзу на чемпіонаті світу в Лахті. Зимова кампанія 2018/19 років стала для Жили найуспішнішою з точки зору загального заліку Кубку світу: четверте місце. Наприкінці того сезону Хорнгахер покинув посаду головного тренера збірної Польщі. Багато хто побоювався, що це стане кінцем золотої ери як для всієї команди, так і для Жили особисто.
Проте, машина, запущена Хорнгахером, продовжила працювати і під керівництвом його колишнього асистента, Міхала Долежала. У 2020 році Жила здобуває другу в кар’єрі перемогу на Кубку світу, а у 2021 році несподівано завойовує особисте золото чемпіонату світу на нормальному трампліні. Сезон-2022/23 під керівництвом нового тренера, Томаса Турнбіхлера, подарував Пьотру чергову (проте, схоже, цього разу вже останню) молодість, і він захистив свій титул чемпіона світу на нормальному трампліні – не менш несподівано, ніж завоював його вперше. Жила протягом кар’єри завжди тяжів до польотів, проте обставини склалися так, що головних успіхів досягнув на 90-метрових трамплінах. Перед стартом поточного сезону Пьотр переніс операцію на коліні, і, відверто кажучи, важко повірити в те, що у віці майже 38 років йому вдасться ще раз повернутися на топрівень.
Андерс Бардаль (Норвегія)
Найтитулованіший у цьому списку – Андерс Бардаль, до якого головні успіхи почали приходити у 29-річному віці. На ранніх стадіях кар’єри у норвежця були великі проблеми навіть із потраплянням до основи збірної, через що він часто відправлявся на Континентальний кубок, який двічі поспіль – у 2005 і 2006 роках – вигравав у загальному заліку.
Перший спалах у кар’єрі Бардаля стався у сезоні-2007/08, який приніс йому першу в кар’єрі перемогу на Кубку світу та п’яте місце у загальному заліку. Після цього норвежець остаточно закріпився в основі своєї команди, проте виступав лише на рівні міцного середняка.
У 2011 році посаду головного тренера збірної Норвегії покинула культова постать – Міка Койонкоскі. В Норвегії побоювались, що відхід легендарного фіна призведе до кризи в команді, тим більше, що замінив його молодий та мало кому відомий австрієць, Александер Штокль. Проте такі песимістичні прогнози не справдилися, а для 29-річного на той момент Бардаля перестановка на тренерському містку збірної стала прологом до золотого періоду в кар’єрі.
Попри всього три перемоги на етапах, Андерс у сезоні-2011/12 виграє загальний залік Кубку світу та фінішує четвертим у генеральній класифікації Турне чотирьох трамплінів. У наступному сезоні Бардаль стає другим у Кубку світу та завойовує золото чемпіонату світу в Валь ді Ф’ємме в особистому турнірі на нормальному трампліні.
Олімпійський сезон-2013/14 приносить норвежцеві особисту бронзу в Сочі на 90-метровому трампліні. Також Бардаль фінішує четвертим у загальному заліку Кубку світу та втретє поспіль потрапляє у топ-6 генеральної класифікації Турне. Попри те, що лише у такому зрілому віці Андерс розкрився як стрибун топрівня, він вирішує завершити кар’єру наприкінці сезону-2014/15. І на пенсію Бардаль йде тріумфально, завоювавши зі збірною Норвегії командне золото чемпіонату світу в Фалуні.