Ветеран Олександр Швачка — про шлях в адаптивному спорті та місію допомагати побратимам

Олександр Швачка з позивним "Вовк" двічі йшов добровольцем на війну з Росією: вперше у 2015-му, а потім у 2022-му — в день повномасштабного вторгнення. Отримавши тяжке поранення та переживши ампутацію, чоловік вирішив відновлювати здоровʼя за допомогою спорту. А після того, як доля звела його з Федерацією стронгмену України, почав залучати до тренувань і побратимів.

Нині ветеран — учасник змагань "Сильні України", наставник для бійців, які відновлюються після поранень та лише починають свій шлях у ветеранському спорті, один із засновників застосунку Trenvet, який мотивує тренуватися ветеранів у різних куточках України.

Як ветеран після ампутації допомагає іншим воїнам відновлюватися за допомогою тренувань — у нашому матеріалі.

"Думав, що моя місія в цій війні вже закінчена"

Олександр Швачка вперше став на захист України в січні 2015 року. До військкомату пішов з власної ініціативи. Служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді, а після демобілізації потрапив в оперативний резерв першої черги.

Вдруге добровольцем став у день повномасштабного нападу — 24 лютого 2022 року. Боєць пішов нищити ворога у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Залишити лави Збройних сил військового змусило тяжке поранення, отримане під час ворожого штурму від розриву танкового снаряда.

"Це трапилось 13 березня 22-го року на Київщині, в селищі Макарові. На нас йшла важка броньована техніка ворога. Під час бою загинув один із наших гранатометників. Я схопив гранатомет, зробив один постріл, а другий уже не встиг через приліт танкового снаряда. Відчув, що падаю. Коли зрозумів, що поранений, ногу практично відтяло, просто дістав гранату і чекав… Різні думки тоді були. Памʼятаю, що хотів поговорити з рідними телефоном, але вони були поза зоною. У якийсь момент подумав, що моя місія в цій війні вже завершена", – розповідає Олександр.

Однак бійцю пощастило. Під щільним вогнем нашої артилерії ворог почав відступати, а поранених військових, серед яких і Олександр, вдалося евакуювати.

"Хотів якнайшвидше отримати "залізну лапу" і повернутися до своїх хлопців"

Після стабпункту на Олександра чекала ампутація, тривале лікування, а відтак — реабілітація.

"Перший час у шпиталі я сподівався, що ось зараз мені прикріплять якусь "залізну лапу" замість ноги, і я одразу повернуся до своїх хлопців. Але потім усвідомив, що все не так просто: треба вилікуватися, адаптуватися до своєї травми і лише після цього можна стати на протез", — розповідає ветеран.

Тоді ж до Олександра прийшло розуміння, що "режим тюленя", коли постійно перебуваєш на ліжку, треба вимикати, бо від цього атрофуються м'язи. В результаті стати на протез буде набагато складніше. А тому потроху почав займатися спортом.

До поранення чоловік не був професійним спортсменом, проте розповідає, що завжди починав ранок із зарядки та відвідував спортзал, щоб підтримувати себе в формі. Надолужувати втрачене у спортивній сфері вирішив під час реабілітації. І разом з побратимами-однодумцями взявся наполегливо тренуватися на спортмайданчику.

Запрошення від Федерації стронгмену стало початком шляху в адаптивному спорті

Після протезування, розповідає Олександр, йому дуже пощастило: доля звела його з Федерацією стронгмену України.

"Якось мені подзвонив Сергій Конюшок (президент Федерації. — Авт.) і запросив прийти на відкрите тренування, яке вони організовували для ветеранів. Я, звісно, погодився, тим більше, що там мали бути хлопці, яких я добре знав ще з 16-го року", – пригадує ветеран.

З того тренування і почався шлях Олександра Швачки у адаптивному спорті. Чоловік говорить, що найбільше одразу сподобалося займатися на тренажері для академічної греблі. Відтак, як-то кажуть, усе закрутилося: систематичні тренування, змагання "Сильні України", "Київ незламний", "Звитяга нескорених"...

А набувши певного досвіду у ветеранському спорті, Олександр сам почав брати участь у діяльності Федерації: гуртувати навколо себе побратимів, яким цікавий спорт, долучати їх до тренувань та змагань.

Як розповідає Швачка, наразі Федерація стронгмену України проводить змагання із чотирьох видів спорту: академічна гребля, аеробайк, жим лежачи і ривок гирі. Іноді ще додається стрільба з лука.

"Коли приходять хлопці, які вперше в житті бачать тренажер з академічної греблі чи аеробайк, то, звісно, я їх консультую, показую, як правильно на ньому працювати. Іноді даю поради щодо харчування, щоб вони могли обрати дієту, яка допоможе їм досягти бажаного результату. Наприклад, хтось хоче трохи "підсушитися", я раджу, який раціон для цього підійде", — пояснює наш співрозмовник.

Тренер-ветеран мотивує інших ветеранів власним прикладом

Виступаючи наставником для побратимів, що лише знайомляться зі світом адаптивного спорту, Олександр водночас вчиться у своїх більш досвідчених колег, зокрема Сергія Конюшка. І зазначає, що набутий тренерський досвід обовʼязково передаватиме далі — іншим ветеранам.

"Я вважаю, що в адаптивних видах спорту тренер-ветеран, який отримав важке поранення та при цьому зумів досягти високих результатів, мотивує інших своїм прикладом. І якщо я можу не тільки тренувати, а ще й мотивувати ветеранів, то буду і надалі це робити", — говорить Олександр Швачка.

За словами Олександра, тут спрацьовує принцип "рівний — рівному". Як і тоді, коли ветеран приходить на тренування чи приїжджає на якісь змагання, де його оточують такі ж ветерани, — вже від перебування серед людей зі схожим досвідом, проблемами, людина отримує зцілення.

"Знаєте, у чому перевага адаптивного спорту? У тому, що людина починає з тіла, а закінчує своїм психологічним станом. Відновлюється, спілкуючись з побратимами, отримуючи підтримку побратимів, поради від людей, які теж, скажімо так, переживали такі травми — фізичні, психологічні", — пояснює тренер.

Trenvet — застосунок, який робить тренування доступними для ветеранів

Олександр Швачка прагне, щоб кожен ветеран в Україні, незалежно від місця свого проживання, мав можливість тренуватися і через спорт відновлюватися після поранень. А тому став одним із засновників спеціального мобільного застосунку Trenvet. Цей додаток допомагає ветеранам відшукати найближчу до них точку, куди можна прийти і безкоштовно потренуватись, або ж потрібного спеціаліста — тренера, реабілітолога, масажиста. Trenvet створено за підтримки Українського ветеранського фонду в межах проєкту ГО "Асоціація сприяння фізичній реабілітації осіб з інвалідністю "Звитяга Нескорених".

"Додаток працює як один із факторів мотивації. Коли ти розумієш, що в спортзалі тебе будуть безплатно тренувати, що там ти зустрінеш близьких за духом людей — теж ветеранів, тоді шанс, що ти підеш на тренування, суттєво зростає. До того ж є багато тренерів, реабілітологів, які від щирого серця хочуть віддячити ветеранам. І ця платформа — це можливість запропонувати свої послуги безплатно", — розповідає Олександр.

Додаток працює за схемою безплатної дошки оголошень: хтось розміщує інформацію про свої послуги, хтось — користується цими послугами. Загалом платформа не потребує використання значних ресурсів, й разом із тим реально працює.

"Деяких ветеранів треба взяти за руку і показати, що у них все життя попереду"

Є категорії ветеранів, які самі йдуть у спортзал, а є ті, яких треба взяти за руку і показати їм, що вони даремно поставили на собі хрест і у них все життя попереду, каже Швачка.

"Як показує мій досвід, починати залучати ветеранів до адаптивного спорту треба ще в медичному закладі. І про додаток Trenvet там розповідати, щоб, переступивши поріг шпиталю і потрапивши в соціум, вони знали, які можливості мають", — наголошує Олександр.

Водночас додає, що багато в цьому питанні залежить від того, як попрацювала держава з самого початку — коли військовий ще перебував у закладах МОЗу. Бо ні для кого не секрет, що потрапляючи в суспільство, стикаючись із багатьма перешкодами, ветеран може обрати неправильний шлях. І завдання держави – показати, куди рухатися, які можливості є. А якщо ще й мотивувати, це обовʼязково спрацює.

Спорт для реабілітації — це не лише про відновлення, але й про нові можливості

Найперше, що дає спорт під час реабілітації — це поліпшення фізичного і психологічного стану. А друге — це нові можливості. Наприклад, можливість представляти Україну на міжнародному рівні. Крім того, це також спосіб допомагати своїм побратимам — мотивувати їх займатися.

"Мені приємно бачити ветерана, який отримує задоволення від тренування, у якого з'являються іскри в очах, який з нетерпінням чекає наступних змагань, і для якого час перед змаганнями, коли необхідно дати собі перепочити, — це складний період, бо він вже не уявляє свого життя без спорту", — зазначає Олександр.

Зараз чоловік поставив собі за мету допомагати побратимам, долучати їх до адаптивного спорту. І говорить, що це для нього велика честь.

Звертаючись до інших ветеранів, які отримали поранення та пережили ампутацію, Олександр Швачка закликає їх бути сильними не лише зовні, але й усередині: настільки сильними, щоб перебороти страх, який заважає зробити перший крок до адаптивного спорту.

"Найважчий момент – це перебороти свій страх перед тим, як сісти за тренажер і спробувати себе у якомусь із видів спорту. А коли ти пробиваєш цю стіну, коли сідаєш, працюєш і бачиш, що в тебе виходить і що ти можеш більше, ти забуваєш про цей страх і розумієш, що маєш ціль — і йдеш до цієї мети", — підсумовує ветеран.

Оксана Банкова, Український ветеранський фонд