Білоруські спортсмени в екзилі: як склалося життя тих, хто відкрито пішов проти режиму Лукашенка
Сьогодні, 26 січня, у сусідній для нас Білорусі відбуваються "президентські вибори". Чи є на цій планеті хоч одна людина, яка має сумніви в перемозі диктатора та незмінного вже 30 років очільника держави Олександра Лукашенка?
Ось і ми не сумніваємось, однак ще 5 років тому білоруси мали надії та сподівання на світле, європейське майбутнє, без авторитарної влади на чолі з "Сашою 3%", зокрема і представники спорту.
Виходи на акції протесту, підписи за чесні вибори та підтримка народу, який вийшов боротися за свою свободу – чимало білоруських спортсменів ризикнули всім, що мали заради кращої долі своєї країни.
Чемпіон вирішив пригадати лише декілька з багаточисленних історій, коли фраза "спорт поза політикою" розбивалася нанівець провідними атлетами з Білорусі, як і колись їхніми колегами з України у 2014, під час Революції Гідності.
Тричі медалістка Олімпіади, яка стала першою заочно засудженою білорускою
Білоруська "золота рибка", гордість нації та улюблениця Олександра Лукашенка до того самого літа 2020 року. Усе це про плавчиню Олександру Герасименю, яка принесла Білорусі три медалі Олімпійських ігор (срібло Лондона-2012 на дистанції 50 м та 100 м вільним стилем, бронза Ріо-2016 на дистанції 50 м вільним стилем) та безліч нагород на чемпіонатах світу та Європи.
У серпні 2020 року вона разом з іншими спортсменами підписала відкритий лист з вимогами визнати вибори президента Республіки Білорусь недійсними. Уже в жовтні колишній плавчині довелося виїхати у Вільнюс, де вона очолила Білоруський фонд спортивної солідарності.
Ще в січні 2020 року Герасименя була гостею прийому в Лукашенка, а в грудні 2022-го Олександра стала першою білорускою, яку заочно засудили до 12 років позбавлення волі та конфіскації майна.
"Заочно нехай хоч розстріляють", – відреагувала плавчиня.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олександра Герасименя, яка на той момент проживала в Києві, мала вдруге в житті незаплановано змінювати свою домівку. Наразі вона перебуває в Польщі та нещодавно розповіла місцевим ЗМІ, як вивозила родину з України.
Також Герасименя виступала проти допуску білоруських спортсменів на Олімпійські ігри-2024, заявивши, що атлети, які виступають під прапором Білорусі не мають права змагатися на міжнародних турнірах.
"Будь-який спортсмен, який виступає зараз за Білорусь, є обличчям режиму Лукашенка. І я вважаю, що такі спортсмени в принципі зараз не мають жодного морального права виступати на міжнародних турнірах.
Тобто ми говоримо про якісь олімпійські принципи, про рівність, про можливості, а з іншого боку, ми дивимося на ситуації військових дій в Україні, ситуації, коли гинуть спортсмени, люди, коли багато атлетів взагалі не мають можливості тренуватися Білорусь, так само як і Росія зараз, є країною-агресором.
Власне, тому ми написали листа до Міжнародного олімпійського комітету про те, щоб не допустити спортсменів, які активно підтримують режим Лукашенка, на міжнародні старти. Тобто це все одно буде легітимізація режиму".
Змінили громадянство та продовжили спортивну кар’єру
Зміна спортивного громадянства доволі складна процедура, особливо, коли місцева федерація не йде на контакт. Про це свого часу розповіла саме Герасименя.
"Рідна федерація спортсмена мала цьому переходу сприяти, між федераціями укладалася угода. Якби його федерація за нього боролася, то це одне. Але якщо просто спортсмен напише листа до спортивної федерації іншої країни, то йому просто ніхто не відповість".
Попри всі складнощі кілька білоруських атлетів все ж домоглися зміни прапору та продовжили спортивну кар’єру. Одна з них це лучниця Каріна Казловська. У 2020 році, вона у 19-річному віці виходила на протести в Мінську та публічно виступала проти чинної влади. І хоча лучниця взяла участь на літній Олімпіаді в Токіо (через пандемію COVID-19 Ігри були перенесені на літо 2021-го, – прим.), завоювавши історичне четверте місце в командних змаганнях для Білорусі, уже через рік її звільнили з національної збірної.
Своє майбутнє Казловська вирішила будувати в Польщі, де їй в пришвидшеному порядку дали постійне місце проживання. Відсидівши рік "спортивного карантину" та підписавши анкету про те, що вона виступає проти війни, яку Росія розв’язала проти України, білоруска повернулася до змагань, проте тепер під польським прапором.
Примітка: Коли спортсмен змінює спортивне громадянство, то певний час не може виступати за нову країну. Термін такого "спортивного карантину" може тривати від 1 до 4 років.
Наразі Каріна Казловська зробила паузу в кар’єрі та можливо вже ніколи не повернеться на попередній рівень. У листопаді 2023-го вона розповідала, що підпрацьовує баристою та офіціанткою, а також навчається в університеті на перекладача з англійської.
Спортивними досягненнями лучниці після переїзду до нової країни стали три золоті медалі на молодіжному чемпіонаті Польщі, а також бронза у складі польської збірної на Кубку світу.
Трохи краще доля склалася ще в однієї спортсменки, яка почала виступати саме під польським прапором на спортивних змаганнях. Мова йде про Христину Тимановську, про яку говорив увесь світ під час токійської Олімпіади-2020.
Що сталося: Тимановська, яка спеціалізується в бігу на 100 та 200 метрів була без її відома записана тренерами в список учасниць естафети 4x400 м. Атлетка відмовилася від цього та публічно обурилася в соцмережах. У підсумку її відсторонили від Ігор. Скандал продовжився в аеропорту Токіо, де Христина відмовилася сідати в літак та звернулася до японської поліції, пізніше бігунка отримала гуманітарну візу та полетіла в Польщу.
Уже в серпні 2023-го Христина Тимановська отримала право виступати під польським прапором. На нещодавніх Олімпійських іграх у Парижі-2024 легкоатлетка не зуміла пробитися до півфіналу бігу на 200 метрів. У естафеті 4x100, де бігла Тимановська, збірна Польщі продемонструвала 12 результат та не вийшла до фіналу.
28-річна спортсменка напередодні ОІ заявила, що хотіла б виступати за Білорусь та підняти над головою прапор, однак не той, який зараз є офіційним (червоно-зелений, – прим.).
"Я не носитиму червоно-зелений прапор і не ходитиму з офіційним прапором Білорусі. Це принципово. Нині виступати за Білорусь – це означає представляти владу, яка зараз у Білорусі. Тому я не хотіла б нічого спільного ні з цим урядом, ні з нинішнім білоруським прапором. Я хотіла б підняти над собою прапор Білорусі, але не той, який зараз там є офіційним".
Чемпіон світу з Білорусі, що став волонтером в Україні
"Україна – моя друга Батьківщина", – ці слова багаторазовий чемпіон світу з тайського боксу та кікбоксингу Віталій Гурков сказав на початку 2024-го в інтерв’ю порталу Західний Фронт.
Колись, у далекому 2001 році уродженець Мінська саме в Україні вигравав свій перший чемпіонат Європи з тайського боксу, а з 2020-го білорус живе в Києві. Прощання з рідною країною не задалося, адже розгони активістів силовиками Гурков застав, перебуваючи в Україні.
"Я вже був в Україні та цілком усвідомив, що назад вже не зможу повернутися. Я не зможу при цьому режимі нормально себе почувати, не зможу себе відчувати вільною людиною. Я просто вирішив: не повернусь, бо не зможу там жити".
Свою спортивну кар’єру Віталій Гурков завершив напередодні, 13 жовтня 2024 року, перебуваючи в статусі чемпіона світу з тайського боксу та з K-1.
"У складі національної збірної України, під керівництвом Заслуженого тренера України Артем’єва Вадима Олександровича, завершую свою спортивну кар’єру чудовим виступом на чемпіонаті світу. Іду з рингу чемпіоном світу з тайського боксу та чемпіоном світу з К-1. Дякуємо моїй команді, моїм спаринг-партнерам і наставникам за допомогу в підготовці!! Усіх обійняв! Слава Україні!", – підсумував боєць свій шлях у спорті, який тривав 24 роки.
Паралельно з підготовкою до спортивних змагань та роботою тренера Гурков займається волонтерською діяльністю. Ще з самого початку повномасштабного вторгнення білорус, маючи змогу виїжджати за кордон, їздив за автомобілями та екіпіруваннями для друзів-українців, згодом фокус допомоги змістився на білоруських добровольців.
"На той час, з одного боку, вже існував Полк Калиновського, який був досить медійним та отримував чимало допомоги. А з іншого боку, було багато білоруських добровольців, про яких ніхто не знав, але їм потрібна була допомога не менше. Так я познайомився з хлопцями, які були у Полку "Погоня".
Нещодавно Міністерство внутрішніх справ Білорусі визнало екстремістським формуванням громадське об'єднання "Погоня", одним з засновників якого є саме білоруський спортсмен.
Окрім допомоги безпосередньо військової, громадське об’єднання "Погоня" також допомагає і юридично. Загалом команда налічує 30 волонтерів, серед них є і юрист, який допомагає білорусам розв’язувати питання в правовому полі: отримання посвідки на тимчасове проживання, документами для поранених, належна реабілітація після завершення контракту або виплати компенсації рідним та близьким бійців, що загинули, захищаючи Україну.
"Сьогодні складно сказати, скільки у Білорусі людей підтримує Україну, – говорить Гурков, – вважаю, що їм дуже соромно та неприємно, що саме напад на Київ був з Білорусі. Але вони нічого не можуть зробити з цим. Хіба просто жити всередині країни з цим відчуттям.
Основне зараз для національно-свідомих білорусів – берегти мову, культуру, історію, вивчати багатий пласт національного надбання. Як казав Матвій Бурачок: "Пам'ятайте мову білоруську, щоби не вмерти".
Білоруські спортсмени, які відкрито виступили проти режиму диктатора Олександра Лукашенка, стали символами боротьби за свободу та гідність свого народу. Їхні історії демонструють, що прихильність влади та матеріальні блага не мають стояти вище за честь та гідність у питанні збереження суверенітету, а також справедливого та світлого майбутнього для наступних поколінь.
Попри репресії, втрату кар’єр, майна та вимушене покидання Батьківщини, вони продовжують боротися – на спортивній арені, на волонтерському фронті та у захисті демократичних цінностей. Їхній приклад показує, що спорт ніколи не був та не буде поза політикою, ба більше, навіть перед загрозою втратити все людина може залишатися вірною своїм принципам.
Ця боротьба – не лише про спорт, а й про право на вільне життя, яке білоруси намагалися вибороти для себе та майбутніх поколінь у 2020-му, але зазнали невдачі.