Віч-на-віч із тигрицею. Як український фотокореспондент приборкав страшного хижака
Тільки-но переступивши поріг квартири, батько, уривчасто дихаючи, часто хапаючись за голову, почав розповідати нам із мамою про те, що з ним сталося. Очі його бігали, на лобі проступали крапельки поту. Тато то матюкався, то заходився в реготі. Якихось пів години тому він опинився ніс до носа з тигром...
Українському спортивному журналу "Старт", де мій батько Йосип Шаїнський працював фотокореспондентом, був потрібен знімок знаменитої приборкувачки Маргарити Назарової – пам'ятаєте, грала головну роль у культовій кінокомедії 1961 року "Смугастий рейс"… Зрозуміло, її потрібно було сфотографувати з хижими вихованцями. Батько збирався піти ввечері до цирку на виставу, але Назарова попросила провести знімання вдень. Пояснила, що тигри дуже збуджені, і на арені під час скупчення народу вивести їх із себе може не тільки фотоспалах, а й навіть клацання затвора камери. "Вся справа в болгарських левах, – розповіла Назарова. – Відтоді, як їх привезли до цирку, тигри не в собі".
Батькові ця пропозиція одразу не дуже сподобалася. Але, що поробиш, інших варіантів не було. Утім, засмутився не сильно. Був упевнений: Назарова зайде в клітку, він кілька разів клацне, і до побачення. Але все пішло не так, як батько уявляв. У цирку Назарова з чоловіком Костянтином Константиновським, який теж був дресирувальником, відвели його в якийсь темний, зловісний коридор. У ньому лунали звуки, від яких по спині поповзли мурашки. Сумнівів не залишалося – десь поруч гарчали, ревіли, хрустіли щелепами тигри й леви. До того ж звідкись долинало безладне собаче гавкання. Невдовзі батька підвели до воріт із "підбадьорливим" написом: "Не входити – хижаки!" Варто зауважити, що він туди й не рвався. Назарова ж на попередження увагу не звернула і, відчинивши ворота, впевнено переступила поріг.
Батько залишився удвох з її чоловіком. Намагаючись відволіктися від тяжких думок, що нахлинули, несподівано для самого себе почав щось говорити про автомобілі. Але співрозмовник перебив: "Куди вам привести тигра?" Батько потім розповідав, що ноги в той момент у нього стали ватними. "Найкраще, якщо ваша дружина зайде в клітку, і я швиденько сфотографую. Добре, якщо приміщення буде світлим", – видавив із себе він.
"Добро", – кивнув чоловік Назарової й зник за воротами. Батько залишився сам-самісінький. Зосередитися на майбутній зйомці було вкрай непросто – аж надто відволікали грізні голоси тигрів і левів, що лунали звідусіль. Схоже, хижаки були дійсно одні іншими дуже незадоволені. Але далі – більше. Минула всього хвилинка, і батько з жахом побачив, що на нього насувається... тигр. Ні, це не плід уяви репортера, який перебував у екстремальному нервовому напруженні. На нього справді пер хижак, який, до всього ще, був явно не в дусі. Напевно, тому, що за ним ішов якийсь мужик і пікою штовхав ззаду. Роздратований тигр то впирався, то прискорював крок, зло гарчав і страхітливо роззявляв величезну пащу. Що робити? Не довго думаючи, батько ввімкнув задній хід. І як! Рвонув, мабуть, швидше, ніж спринтери на стометрівці. Злегка віддихавшись, побачив перед собою двері. На щастя, вони виявилися не замкнені, і він сховався в якійсь підсобці. Але його знайшли.
– Ви фотокореспондент? – заглянув один із помічників приборкувачки. – Вас уже пів години шукають. Ідіть у 21-шу кімнату.
Постійно озираючись, батько дійшов до "потрібних" дверей. Увійшовши, побачив картину, яка, м'яко кажучи, не надихнула. Біля дзеркала в чорній сукні чепурилася Назарова, а величезний смугастий звір, граючи могутніми біцепсами, вільно ходив кімнатою від однієї стінки до іншої. Сорочка в батька прилипла до спини. Але тут же знайшовся: помітивши в кімнаті сходинки, що ведуть до вікна, миттєво ними піднявся і, розвернувшись, спиною вперся в скло. Так, це був високий третій поверх, але він для себе вирішив: якщо що, видавить скло і – у вільне падіння. Так є хоч якийсь шанс залишитися в живих. А проти страшного хижака, був упевнений, жодного.
– Не треба лякатися, – пролунав м'який голос Маргарити. – Юлька не любить, коли від неї тікають... А взагалі вона чудовий звір.
– Вибачте, Юлька сьогодні обідала? – з гумором вішельника, хоча скоріше серйозно, поцікавився зі своєї верхотури батько.
– Ще ні, – посміхнулася Назарова. – Спускайтеся і фотографуйте.
Подумки попрощавшись з усіма родичами, батько залишив уподобану позицію. Щоправда, тут же швиденько перебрався до іншого вікна, яке розташовувалося нижче. Як і раніше, морально був готовий випурхнути.
Від тигриці тепер його відділяв крок – не більше. Руки батька тремтіли, він ніяк не міг навести на різкість. Юлька ж дивилася на нього іноді з явним інтересом, що тата особливо турбувало, облизувалася. Язик у звіра був величезний, рожевий, у великих пухирцях. Ще більше вражали жахливі, напевно дуже гострі ікла... Не надто думаючи про композицію, батько двічі швидко натиснув на затвор.
– Усе, можете Юльку відводити, – прошепотів він, боячись ворухнутися.
– Ні, я хочу сфотографуватися ще в іншій сукні, – "заартачилася" Маргарита. – Зачекайте, будь ласка, зараз прийду. Я скоро.
"Як прийду? Куди вона? – застогнав у душі батько. – Залишає сам на сам із Юлькою?" Але в піковій ситуації знову знайшовся: "Не треба нову сукню! Ця вам дуже личить. Чудово підкреслює фігуру. Та й чорний колір прекрасно відтіняє смугасту Юльку". Зрештою все-таки умовив Назарову не переодягатися.
Сперечання гостя з Маргаритою тигриці не сподобалося – загрозливо заричала і, піднявшись на ноги, підійшла до батька впритул. Почала обнюхувати, лизнула черевик... "Усе, приїхав – Юлька зголодніла..." – промайнуло в голові батька, який уже бачив перед очима власний некролог. Навіть уявив, що напишуть: мовляв, загинув, виконуючи відповідальне редакційне завдання... Зауважимо, Маргариту поведінка звіра, що наблизився до фотокореспондента, явно стривожила, і вона, щось зробивши, не без зусиль змусила тигрицю лягти.
У результаті величезна Юлька (пізніше батько дізнався, що вона була найбільшою зі смугастих хижаків Назарової) розташувалася на підлозі так, що повністю відсікла репортера, який, як і раніше, притискався до вікна, від решти простору кімнати. При цьому ще тигриця невдоволено гарчала. Хто тоді міг знати, що через кілька років через Юльку загине Костянтин Константиновський... Граючись, вона поранила кігтями його голову, почалося запалення мозку, потім була невдала операція і на 50-му році життя чоловіка Назарової не стало. Трапилося це 1970-го. А тоді, у середині шістдесятих, в одній із кімнат Київського цирку на площі Перемоги з небезпечним хижаком справу мав мій батько...
– Вам необхідно через Юльку переступити. Інакше може трапитися біда, – дивлячись на фотокореспондента, тихо промовила приборкувачка. – І не варто зволікати.
Два рази просити мого батька не знадобилося. Не дихаючи, боячись, не дай боже, зачепити Юльку, через неї переступив і, не чекаючи подальших порад Назарової, навшпиньки вибіг за двері.
"Усе, врятований!" – тріумфував він. Але саме в цей момент хтось, гарчачи, схопив його за горло... Невже Юлька?
До тями повернув дитячий регіт. Виявляється, синок Назарової обожнював розіграші і з трапеції стрибнув батькові просто на шию. Потім, згадуючи про милий жарт хлопчика, тато хитав головою: "Дивно, що не отримав інфаркт..."
Через якийсь час Георгій Віцин розповідав цю історію в популярній у ті роки недільній радіопередачі "З добрим ранком!" Ми з мамою слухали й посміхалися. Тато ж, слухаючи слова народного артиста, дивився кудись у стелю, дещо прискорено дихав і злегка покусував губи.
Фото Йосипа та Юхима Шаїнських
Відповідальний редактор – Денис Шаховець