Зміна формату командного турніру та незбалансованість міксту. Що не так зі стрибковою програмою Олімпіади-2026
Сьогодні, 10 лютого, змагання зі стрибкі на лижах з трампліна на зимовій Олімпіаді-2026 продовжиться змішаним командним турніром – доволі новим видом програми, який вперше з'явився у програмі Ігор лише чотири роки тому в Пекіні. Завершиться ж стрибкова програма Олімпіади-2026 16 лютого новим видом програми – чоловічим парним командним турніром (SuperTeam), який у програмі Кубку світу з'явився лише три роки тому. Він замінив у програмі Ігор класичний командний турнір, який розігрувався з 1988 року.
В рамках SuperTeam змагаються не квартети, а дуети, при цьому, переможець визначається за підсумками не двох, а трьох раундів. Після першої спроби боротьбу продовжують 12 кращих команд, після другого раунду відсіюються ще 4 гірші дуети.
Рішення прибрати класичний командний турнір із програми Олімпіад на користь SuperTeam викликало невдоволення у значної кількості фанатів стрибків на лижах з трампліна. А заодно – стало приводом поговорити про те, що не так із олімпійською програмою в цьому дуже популярному в Європі виді спорту.
Окрім почуття ностальгії та прив'язаності до старого формату, ще одним аргументом проти зазначеної вище зміни у форматі є те, що парний командний турнір не відображає реальний рівень КОМАНД. І це дійсно так: вибірка з двох спортсменів – занадто мала для того, аби бути демонстрацією загального рівня команди. Зібрати двох сильних спортсменів здатні навіть команди, чий рівень об'єктивно далекий від топового.
Втім, причини, з яких Міжнародний олімпійський комітет (МОК) включив у програму Олімпіади SuperTeam, очевидні. Головна з них – розширення географії. У парному командному турнірі зможуть взяти участь і навіть поборотися за високі місця значно більше команд, ніж у класичному, де необхідно виставити одразу чотирьох учасників.
Одним із головних бенефіціарів таких змін стала збірна України. Нашу державу в чоловічих стрибках на Олімпіаді-2026 представляють лише два спортсмени – Євген Марусяк і Віталій Калініченко. Таким чином, українці зможуть виступити в SuperTeam, хоча в класичному командному турнірі такої змоги би не мали. А січневий етап Кубку світу в Закопане показав, що в SuperTeam наша команда може навіть не задовольнятися самою участю, а й боротися за високий результат – у Польщі Марусяк і Калініченко посіли високе 7 місце.
Ще однією причиною відмови від класичних командних турнірів на користь SuperTeam стало скорочення кількості олімпійських ліцензій для стрибків загалом і для топових збірних у першу чергу. Все дійшло до того, що в особистих турнірах на нинішній Олімпіаді братимуть участь лише 50 спортсменів – потреба в проведенні кваліфікації взагалі відпала. При цьому, лише дві збірні – Німеччина та Австрія – здобули 4 олімпійські ліцензії. Решта команд, навіть такі сильні збірні, як Норвегія чи Словенія – у кращому випадку лише по 3.
За такої системи розподілу квот проведення класичного командного турніру ставало би просто неможливим – у ньому змогли би взяти участь лише дві команди. І тут залишається лише задаватися питанням – а з чим пов'язане таке врізання квот для стрибків? Справа в тому, що це частина цілеспрямованої політики МОК, яка стосується як зимових, так і літніх Олімпіад: додати до програми Ігор більше нових видів спорту та дисциплін, і при цьому не роздувати загальну кількість учасників Олімпійських ігор до якихось нереальних розмірів.
Причини такої політики зрозумілі. В останні роки ведеться дедалі більше розмов про те, що Олімпійські ігри стають архаїзмом, який втрачає свою актуальність і мало цікавить сучасну молодь. І в спробі залучити юних уболівальників і розширити свою аудиторію, МОК додає до програми Олімпіад нові види спорту. Проте проблема в тому, що більшість із них є абсолютною екзотикою з мінімальним рівнем популярності, яка нічого не дає Олімпіадам з точки зору розширення чи омолодження аудиторії, і при цьому б'є по спортивній складовій традиційних видів спорту.
І стрибки – далеко не єдина дисципліна, яка страждає від цих процесів. При цьому, сподівань на те, що МОК відмовиться від своїх реформ і обере більш консервативний підхід, мало: новий президент Комітету, Кірсті Ковентрі, у цьому плані виглядає стійким послідовником попереднього голови МОК, Томаса Баха. Саме тому, вся подальша розмова про те, як повинна була би виглядати стрибкова програма Олімпіад, носить суто теоретичний характер із мінімальними шансами реалізуватися на практиці.
Цю розмову слід розпочати з того, що одна вагома зміна в стрибковій програмі Олімпіад наступили ще чотири роки тому в Пекіні. Тоді, як уже було сказано вище, вперше в історії був розіграний комплект нагород у змішаному командному турнірі. Перший млинець виявився гливким: через аномальну кількість дискваліфікацій за порушення технічного регламенту змагання перетворилися на фарс. Срібну та бронзову медалі в підсумку завоювали такі "видатні" стрибкові команди, як ОКР (команда Олімпійського комітету Росії) та збірна Канади – просто тому, що більшість їхніх суперників отримали дискваліфікації.
Звісно, це був радше разовий випадок і точно не аргумент проти міксту в програмі Олімпіад загалом. Але проти змішаного командного турніру є й інший аргумент – це його незбалансованість. Справа в тому, що у чоловічих стрибках з трампліна рівень конкуренції значно вищий, і тому розрив у класі між топовими спортсменами та середняками суттєво нижчий, ніж серед жінок.
Усе це призводить до того, що на двох жіночих етапах міксту формуються значно більші розриви, ніж на чоловічих, і роль жінок у формуванні підсумкового результату набагато вища, ніж роль чоловіків. Дисбаланс очевидний, а ідей, як вирішити цю проблему, немає.
Повертаючись до SuperTeam, у включенні такого формату в програму Олімпіади серйозних недоліків немає. Навіть навпаки: командний турнір, у якому шанси отримують стрибкові збірні другого-третього ешелонів – це хороша ідея, яка варта місця на Іграх. Проблема не у появі в олімпійській програмі SuperTeam, а у тому, що він витіснив із Ігор класичний командний турнір.
Зараз у програмі Олімпіади в стрибках з трампліна розігрується всього 6 комплектів нагород – відверто мало як для зимового виду спорту №1 в Європі. Тому ще плюс один медальний старт точно не став би проблемою.
Наприклад, SuperTeam можна було би розіграти на нормальному трампліні, а класичний командний турнір – на великому. На почату ХХІ століття на чемпіонатах світу проводилися класичні командні змагання на обох типах споруд, тому два чоловічих командних старти на титульному турнірі не стали би для стрибків з трампліна чимось принципово новим і неприродним. Проте, звісно, все це можливе лише за повернення до старої системи розподілу квот, яка діяла в попередніх олімпійських циклах.
Не завадили би зміни й формату особистих турнірів. На Олімпіадах через примхи погоди неодноразово перемагали випадкові особистості на кшталт Ларса Бюстоля. Збільшення кількості змагальних спроб у особистих турнірах з 2 до 4 та розтягнення змагань на два дні змогло би зробити результати більш закономірними: олімпійським чемпіонами ставали би дійсно кращі з кращих, а не просто ті, кому більше пощастило. Тим більше, що такий формат у стрибках використовується уже багато років на польотних чемпіонатах світу. А це, зокрема, і вдвічі більше ефірного часу на старт, який гарантовано збере високі телерейтинги.
Фантазувати на тему ідеальної стрибкової програми Олімпіад можна довго, проте, на жаль, усі ці фантазії розбиваються об реалії руху МОК у протилежному напрямку. І надій на зміну вектору руху, на жаль, небагато.
