"Я кричала від болю кожні дві секунди". Майдич виграла бронзу Олімпіади з переламаними ребрами і пневмотораксом
Покажіть мені олімпійського медаліста, і я покажу вам людину, яка змирилася зі стражданнями. У спорті – як і в житті – результат вимірюється не тільки кінцевою нагородою, а й шляхом, яким заради неї довелося пройти. Безглуздий випадок може зруйнувати роки підготовки, мрію, за яку ти боровся з найбільшою самовіддачею. Саме це сталося з героїнею сьогоднішнього матеріалу – Петрою Майдич.
24-кратна переможниця етапів Кубку світу, призерка світових форумів приїхала на Олімпійські ігри-2010 у статусі фаворитки. Однак ранок 17 лютого несподівано обернувся трагедією для досвідченої словенки.
Падіння в яр на розминці, темрява в очах, пекельний біль, від якого неможливо розігнутися, – все це за лічені хвилини до олімпійської кваліфікації. Тренерський штаб умовляв спортсменку знятися зі змагань, але вона розуміла: Ванкувер – її останній шанс. Ці рядки не про типову лижну баталію, це історія про неможливість здатися після всіх жертв і бойовий дух, який переміг "зламане тіло".
У розпал Олімпіади-2026, що триває у Мілані та Кортіна-д'Ампеццо, згадуємо історію легендарної словенської лижниці.
Раніше Чемпіон детально розбирав, як можна дивитися Олімпійські ігри в Україні, а також пояснював, що робити, щоб переглядати трансляцію ОІ під час блекауту.
XXV зимові Олімпійські ігри 2026 року: усе найцікавіше про головні спортивні змагання чотириріччя
Майбутня улюблениця словенської публіки народилася в Дол-при-Любляні – невеликому поселенні за кілька кілометрів від столиці. У дитинстві вона обрала незвичайне хобі – лижні перегони – малопопулярний спортивний напрямок у тодішній Югославії. Її шлях був спочатку не завдяки, а всупереч.
Недостатнє фінансування, відсутність якісного інвентарю та висококласних фахівців у тренерському штабі пригальмовували її підйом на вершину. Проте, ледь досягнувши 20-річчя, Петра дісталася до змагань елітного рівня.
У своїй дебютній гонці на Кубку світу вона посіла 69 місце. Роком пізніше підкорилося нове досягнення – перше очко за 30 місце на десятикілометрівці вільним стилем. Новий гучний успіх припав на третій рік виступів: 1 лютого 2001 року Майдич вперше піднялася на подіум, завоювавши дебютну бронзу в 1,5-кілометровій гонці. Це була точка відліку, з якої почалася її ера домінування у спринті, вінцем якої стануть 3 Малих кришталевих глобуси та олімпійська медаль.
Ігри в Солт-Лейк-Сіті та Турині у виконанні словенської лижниці аж ніяк не можна назвати провальними. Нижче 14-го місця вона не опускалася, двічі заїхала в топ-6. Однак уже через багато років Петра критично відгукувалася про свої результати:
"Під час гонки на Олімпіаді-2002 мені під ноги впав один із сервісменів. Я впала і вже не змогла наздогнати лідируючу групу. У Турині-2006 у мене теж не вийшло. Якщо я з третьої Олімпіади поспіль приїду без медалі, я – лузер. Значить, я просто не вмію виступати на змаганнях".
Свій другий олімпійський сезон Майдич закінчила на високій ноті: 3 місце в 45-кілометровому мас-старті у шведському Мура і перша перемога в спринті в Драммені нарешті привернули увагу громадськості. Петру визнали спортсменкою року в Словенії та забезпечили її найкращими умовами підготовки.
Топовий інвентар, новий тренер, сервісна команда і старанна праця лижниці піднесли її на новий рівень: вже в найближчому сезоні вона виграє срібло чемпіонату світу в Саппоро і фінішує на 2 місці спринтерського заліку. Далі підуть два абсолютно феєричних Кубки світу, підсумком яких стануть 2 Малих кришталевих глобуси й друга позиція тотала в сезоні 2008/2009.
Фахівцям і вболівальникам було очевидно: на Олімпіаді-2010 поряд з полькою Ковальчик і норвежкою Бйорген, Майдич – одна з головних фавориток на медалі. Потужна, з широким кроком словенка була немов створена для класичного стилю, але ж олімпійський спринт вперше проводився саме ним. До своєї доленосної гонки Петра підходила в шикарній формі, маючи за спиною 4 перемоги в поточному сезоні. Але в день X сталося непоправне.
У Ванкувері вдарив невеликий морозець, місцями траса перетворилася на лід, і на одному зі швидкісних віражів під час розминки Майдич не втрималася на ногах. Жодного канта або будь-якого іншого бар'єру на місці трагедії не виявилося: лижниця полетіла в триметровий кам'яний яр. Зламаний інвентар виявився лише маленькою неприємністю порівняно з втратою для здоров'я спортсменки.
"Спочатку я була немов у темряві. Потім я відчула сильний біль у спині. Підійшли якісь люди, допомогли мені піднятися. Я хотіла пішки дійти до місця старту, бо лижі були зламані. Але біль був настільки сильним, що мені довелося просити про допомогу", – згадувала Майдич.
Тренерський штаб, дивлячись стан дівчини, наполягав відступити. Але Петра була непохитна:
"Я буду бігти. Я йшла до цієї Олімпіади все життя. Це мій останній шанс виступити на Іграх і взяти медаль. Я не можу підвести свою команду. Не може одне падіння перекреслити все".
Вона згадувала всі принесені жертви: відсутність "нормального" дитинства, суперечки з батьками, коли ті хотіли, щоб атлетка кинула спорт, пішла навчатися і завела сім'ю, завершення шестирічних стосунків, тому що обранець більше не міг розуміти, що значить бути лижницею, ті 22 роки, які вона боролася, щоб стати найкращою. І не могла вчинити по-іншому.
Коли Майдич підтвердила свою участь, організатори перенесли відбірковий раунд приблизно на годину. Провину за те, що трапилося, взяв на себе технічний делегат Урош Поніквар. Нещасливий яр застелили матами.
Цей забіг був не для людей зі слабкими нервами. Після фінішу словенка впала на сніг, схопившись рукою за поперек, і довго лежала, корчачись від судом. Але головне було зроблено: з 19-м місцем Майдич пройшла в наступний раунд змагань:
"У кваліфікації я кричала кожні дві секунди – мені було боляче дихати. Тренери, які стояли вздовж траси і зазвичай голосно підтримували своїх спортсменок, замовкали, коли я пробігала повз. Вони були в шоці від моїх криків. Після фінішу я впала на сніг і кричала. Від болю і від усвідомлення того, що я зробила це. Я – у чвертьфіналі!", – пізніше емоційно коментувала свій кар'єрний епізод титулована спортсменка.
Перед наступним забігом стан Петри погіршився. Вона знепритомніла від болю і її терміново доправили в лікарню для рентгена. У команді спортсменки обговорювали можливий перелом ребра і дострокове завершення Олімпіади. Але ультразвукове дослідження не виявило настільки важкої травми. Наставник Майдич підбадьорив дівчину, мотивувавши на наступний старт:
"У тебе є руки, ноги, і вони цілі. Думай тільки про них. Забудь про бік. Ходімо: до чвертьфіналу в нас менш як година".
Однак лікар помилився... Майдич доводилося боротися не лише з суперницями на трасі, а й із пекельним болем від п'яти переламаних ребер. Тільки про це досі ніхто не знав.
Свій чвертьфінал Майдич виграла на морально-вольових: уся трійка фінішувала в межах 0,5 секунд. Їхній забіг був найщільнішим за результатами, але аж ніяк не найшвидшим порівняно з іншими. Висококласна фінка Айно-Кайса Саарінен, що стала третьою, залишилася за бортом – далі пішли тільки двоє.
У півфіналі здавалося, що сили остаточно залишили словенку. Про чергову першість мови й не йшлося: крім Ковальчик, Петра пропустила вперед скандинавок Ульссон і Брюн-Лі. Це міг бути справді кінець, адже путівку в наступний раунд гарантовано отримують тільки перших два місця. Майдич же з четвертим результатом доводилося тільки чекати. Чекати, задихаючись від гострого болю: під час крайнього забігу одне зі зламаних ребер прокололо легеню – трапився пневмоторакс (небезпечний стан, який характеризується скупченням повітря в плевральній порожнині, що призводить до колапсу легені та порушення дихання, – прим.).
Фортуна нарешті посміхнулася багатостраждальній дівчині – зі статусом "лакі-лузера" Петра кваліфікувалася у вирішальний раунд. Менше 15-ти хвилин на перепочинок і знову боротьба із собою. Було очевидно, що ні Маріт, ні Юстина подарунків не зроблять, боротися з ними в такому стані – нереально. Але третьої за класом такої спортсменки у фіналі не було. І Майдич кинулася за своєю мрією: на одному з поворотів майстерно обійшовши шведку Ульссон, Петра потужно накатила на прямій і ледве перетнувши фінішну лінію, підкинула руки вгору, а потім звалилася на сніг, знову втративши свідомість. Але головне вона зробила – бронзова медаль з "діамантовим відливом" була в кишені героїні.
Поки Норвегія на чолі з Бйорген раділа, основна увага вболівальників була прикута до "млявого" тіла на фініші. Секунди йшли, медалістка в білому комбінізоні, все ніяк не піднімалася на ноги. Стало ясно: на своїх двох Петрі звідси не піти.
Медики забрали її на руках, але до поїздки в клініку залишалося зробити ще один крок – квіткове нагородження на стадіоні. І її дух дозволив насолодитися моментом: за підтримки працівників, Майдич зійшла на п'єдестал і усвідомила: вона – медалістка Олімпіади.
"Це була не гонка, а трагедія. Я була ідеально готова до спринту, але впала. І це порушило мої плани. Під час перегонів мені було так погано, що жодні таблетки не допомагали. Люди, які коли-небудь ламали ребра, знають, як це боляче.
Я витримала три години нестерпного болю! Під час вирішальної гонки я кричала від болю і думала: "Це кінець". У якийсь-то момент на дистанції мені навіть важко було триматися на ногах, але бажання завоювати медаль переважало, і я зуміла дотягнути до фінішу. Якби прийшла четвертою, то, напевно, просто б цього не пережила. Вигравши "бронзу", я, по суті, виборола дві медалі: за те, що відбиралася у фінал у такому стані, повинна була отримати золоту медаль у діамантах", – пізніше говорила Майдич.
У лікарні нарешті виявили травму: Олімпіада і сезон для лижниці були закінчені. Інвалідний візок на кілька днів і повний спокій – всі ці приписи лікарів Майдич готова була дотримуватися беззаперечно. Але тільки після вечірньої церемонії, тієї, якої вона найбільше жадала, де їй вручать заслужену нагороду. Петрі знову знадобилася допомога двох чоловіків: самій зробити крок на третю сходинку п'єдесталу пошани було неможливо. Вона ледь утримувалася на ногах, але навіть через біль привітала публіку і, отримавши бронзову медаль, заплакала від щастя.
Завершити кар'єру на такій геройській ноті здавалося логічним рішенням, але у Майдич були свої думки з цього приводу:
"Що особливо турбувало мене, так це те, що мій відхід, якби він трапився зараз, був би вимушеним, поза моєю волею, а я маю сама вирішувати, коли мені потрібно припиняти свою кар'єру. Тому я хочу продовжувати свої виступи принаймні ще один рік. Відповідно до моїх побажань лижна асоціація Словенії підписала новий контракт з моїм тренером Яном Худаком і моїм сервісером Джан-Лукою Марколіні".
Вона не просто розраховувала відновитися після травми, а поставила собі чергову амбітну мету – виграти Великий кришталевий глобус:
"Це правда. У мене вже є медаль чемпіонату світу, у мене є олімпійська медаль, у мене є малий кришталевий глобус за перемогу в спринті, в загальному заліку Кубку світу я була другою, третьою, четвертою. Я прекрасно усвідомлюю, що претендувати на виграш ВКГ буде дуже складно. Але я спробую це зробити".
Дотягнутися до перемоги в тоталі, на жаль, не вийшло. Але провести черговий захопливий сезон Майдич вдалося на всі 100%: лише 2 гонки їй знадобилося, щоб повернутися на подіум (срібло в спринті в Куусамо), три січневі перемоги вивели її в лідерство спринтерського заліку, де вона втрималася до кінця сезону, завоювавши третій Малий кришталевий глобус. А вінцем останнього року виступів стала бронзова медаль на чемпіонаті світу в Осло.
Вона повісила лижі на цвях 20 березня 2011 року, начепивши в останній гонці на сідниці напис: "Прощавай, я люблю тебе". І ця любов навіть через 15 років взаємна. Лижні вболівальники пам'ятають тебе і твою історію, Петра!
