Шамоні-1924. 11-річна майбутня зірка Голлівуду та потомний Гаррі Поттер на першій Зимовій Олімпіаді
Зимові Олімпійські ігри 2026 року – двадцять п'яті за ліком, а починалося все у 1924-му у французькому селі.
Засновник сучасного олімпійського руху барон П'єр де Кубертен вибрав напрочуд слушний момент для "легалізації" зимових видів спорту під егідою окремих комплексних змагань. До 1924 року, коли восьмі за ліком Ігри готувався прийняти його рідний Париж, окремі дисципліни, як от хокей чи фігурне катання, входили до програми літніх спортивних форумів.
XXV зимові Олімпійські ігри 2026 року: усе найцікавіше про головні спортивні змагання чотириріччя
Найбільший у світі стадіон загнав організаторів у борги
Ідеї відокремлення наражалися на активний спротив скандинавів, які тремтливо оберігали статус своїх Північних Ігор, саркастично наголошуючи: "До чого тут Олімпія, коли давні греки й гадки не мали ні про лижі, ні про ковзани!"
Утім, і норвежці, й фіни зі шведами залюбки пристали на пропозицію взяти
участь у "Міжнародному спортивному тижні з нагоди VIII Олімпіади".
Представники перших двох країн саме й окупують горішні рядки в таблиці
медального заліку – відповідно 17 нагород (4 золоті, 7 срібних, 6
бронзових) і 11 (4+4+3).
Крихітне містечко Шамоні, розташоване біля підніжжя величного Монблану, виявилося єдиним курортом Франції з відповідного рівня готельним сервісом і залізничним сполученням. Кубертену вдалося вмовити місцеву владу на чималі витрати – адже інфраструктуру для змагань потрібно було будувати фактично з нуля.
Олімпійські ігри-2026. Розклад
У підсумку через вісім місяців тут з'явилися ультрасучасні й найбільші у світі на ту пору трамплін, бобслейна траса та ковзанка з трибунами і павільйоном (на площі понад 36 тисяч квадратних метрів розміщувалися два хокейні майданчики, два майданчики для фігурного катання, 400-метрова доріжка та стенд для керлінгу). Будівництво обійшлося в 3,5 млн франків: французький Олімпійський комітет виділив лише 250 тисяч (удвічі менше, ніж обіцяв), решту покрили муніципалітет, позики банків і приватних підприємців.
Зрозуміло було, що продажем квитків фінансову ситуацію не виправити (так і вийшло, заплатити за видовище змогли трохи більше 10 тисяч глядачів, а загальний дохід склав усього 120 тисяч франків). А до завоювання місця в історії спорту – з усіма туристично-сувенірними зисками – ще треба було дожити.
Як бухгалтерів шокували підрахунки, так заганяли у відчай де Кубертена графіки спорудження об'єктів, що геть зривалися.
"У мерії міста запевняють, що Шамоні вчасно та повністю буде готовий до змагань, але кажуть про це з якимись натягнутими посмішками, – писав барон у листі одному зі своїх друзів. – Складається враження, що з нас просто глузують".
Свою роль зіграв у цій епопеї прем'єр-міністр Франції Гастон Відаль. Звістка, що саме він, із подачі Кубертена, відкриватиме форум, прискорила темпи робіт. На заваді не стали навіть вибрики погоди. За кілька тижнів до початку впродовж доби навалило понад півтора метра снігу, що від нього стадіон довелося розчищати вручну, за допомогою лише лопат і санчат. Коли врешті-решт зусиллями понад 600 волонтерів наслідки стихії було подолано, настала відлига – від танення снігу зійшла лавина, перерізавши залізничну колію, а ковзанка перетворилася на озеро. Розглядалася можливість скасування Ігор, але морози таки повернулися, дозволивши організаторам зітхнути з полегшенням.
Перший чемпіон став жертвою "морської хвороби"
Церемонія відкриття нагадувала міське свято з альпійським колоритом: поруч із спортивними делегаціями Франції, Австрії, Бельгії, Канади, Великої Британії, Угорщини, Італії, Латвії, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії, США та Югославії від ратуші до льодового стадіону крокували представники Спортивної спілки Шамоні, вихованці місцевої лижної школи, пересічні вболівальники. Атлетів зобов'язали продемонструвати своє знаряддя, тож функції прапорів і транспарантів виконали хокейні ключки, лижі та палки, на плечах ковзанярів висіло по парі "робочого" взуття, дехто з'явився з санчатами й бобами. А майстри керлінгу, гордовито несучи мітли, нагадували чи то передовий загін двірників, чи то команду з квідичу, яка втекла зі сторінок романів про Гаррі Поттера й перенеслася на 50 років у минуле.
Згідно з різними джерелами, змагання охопили від 258 до 293 учасників, котрі розіграли 16 комплектів медалей у 9 видах.
Володарем першого золотого жетону діаметром 55 мм, виготовленого в майстернях Паризького монетного двору за ескізом гравера Рауля Бенара, став 23-річний американський ковзаняр Чарльз Джетроу. Він подолав спринтерські 500 метрів за 44 секунди (чинний рекорд – 33,61).
"Для мене, бідного хлопця з Лейк-Плесіда, то була казка зі щасливим кінцем, – розповідав тріумфатор згодом. – Коли надійшло запрошення до олімпійської збірної, я, здавалося, вже остаточно завершив кар'єру. Свого часу саме через спорт покинув школу, але потім вирішив здобути освіту, й поїздка до Франції геть ламала плани про вступ до коледжу...
У день змагань я абсолютно не нервував. По-перше, найстрашніше вже пережив – подорож через океан ледь не вбила, було так зле, що в молитвах я просив потопити цей клятий корабель. По-друге, був переконаний, що не виграю..."
Але він переміг, принісши Штатам єдине "золото" Шамоні. Найтитулованіший із учасників, Клас Тунберг із Фінляндії, на ковзанярській доріжці взяв п'ять медалей, із них три – найвищого гатунку. Стільки ж нагород у його норвезького колеги Роальда Ларсена (дві срібні, три бронзові).
Медаль, отримана через пів-століття
Іншому норвежцю, Торлейфу Гаугу, не знайшлося рівних на лижні. Святкував успіх на дистанціях 18 і 50 км, а також залишив усіх позаду в двоборстві.
Гауг до того ж – "співавтор" унікального рекорду. На трампліні він у 1924-му здобув "бронзу", випередивши свого майже однофамільця – американця з норвезьким корінням Андерса Гаугена. Та півстоліття потому (ось вам і зворотний напрямок для "машини часу"!) один із журналістів, вивчаючи кінохроніку, підловив суддів змагань літаючих лижників на помилці. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) вирішив відновити справедливість, і у вересні 1974 року на спеціальній церемонії дочка Гауга передала 85-річному Гаугену заслужену ним медаль.
Усього 11 років і 295 днів виповнилося на момент дебюту в Шамоні норвезькій фігуристці Соні Гені. Фінішувала останньою, але згодом компенсувала це. Головні здобутки – шість титулів чемпіонки Європи, десять перемог на світових першостях і три олімпійські тріумфи. Святкуючи останній, у 1936-му в Гарміш-Партенкірхені, прима поступилася титулом наймолодшої учасниці Олімпіад тодішній головній суперниці Сесілії Коледж. Віковий рекорд британки – 11 років і 73 дні – навряд чи коли-небудь паде.
Утім, це надто засмутило першу та єдину триразову олімпійську чемпіонку в жіночому одиночному катанні, котру чекала не менш приголомшлива кар'єра в Голівуді. Контракт із студією Twentieth Century Fox зробив Гені однією з найбільш оплачуваних актрис кіно, вона знялась у 11 картинах, найвідоміша з яких – "Серенада Сонячної долини".
Хокей із баскетбольними рахунками
Саме Шамоні варто вважати місцем прем'єри біатлонних змагань, прообразом яких стали 36-кілометрові лижні перегони військових патрулів. На останній третині дистанції вимагалося вразити шість мішеней із відстані 250 метрів, за кожне влучання від результату віднімалося по 30 секунд. Перемогла швейцарська команда, а одним із учасників був львів'янин Степан Вітковський, котрий представляв Польщу.
Суперечку "патрульних" ознаменував гучний скандал. Коли фінський армієць, незграбно увійшовши у віраж, опинився в кучугурах унизу 60-метрового схилу, рятувати його кинулися не лише партнери, а й члени фінської делегації. Для цього вони... відібрали лижі в суперників із Чехословаччини, яким не пощастило опинитися поблизу. Організатори прийняли протест до відома, але послалися на форс-мажор і залишили результат: Фінляндія – срібна, "роззброєні" чехи – без медалей.
Найбільше проблем у Шамоні мали бобслеїсти. Принаймні чотирьом командам довелося звертатися по медичну допомогу. Британський квартет у повному складі вилетів із боліда, один із спортсменів знепритомнів. А капітан французів "домчав" аж до Парижа, куди його доставили з потрійним переломом руки.
Звісно ж, найбільшим попитом у глядачів користувалися хокейні баталії. Незважаючи навіть на беззаперечну та безпрецедентну в історичній перспективі перевагу фаворита – збірної Канади. Сформована на базі аматорського клубу Toronto Granites команда по черзі розтрощила опонентів: Чехословаччину – 30:0, Швецію – 22:0, Швейцарію – 33:0, Велику Британію – 19:2. А у вирішальному поєдинку проти США, за яким спостерігали понад дві тисячі вболівальників, поставила золоту крапку (6:1) і підтвердила титул чемпіона, здобутий у рамках літніх Ігор 1920-го в Антверпені. "Бронзу", здолавши шведів, вибороли британці.
Усі ці перипетії живописали в своїх репортажах близько 200 журналістів. Більшість із них не уникали визначення "Олімпіада", згодом це послужило одним із аргументів для МОК, котрий ухвалив: "Змагання 1924 року вважати повноцінними олімпійськими".
"Багато хто тут, у Шамоні, по-новому подивився на зимові дисципліни, – проголосив П'єр де Кубертен тоном тріумфатора, закриваючи форум 5 лютого. – Дехто, напевно, здивований, красою тих видів, які досі вважалися надмірно атлетичними та агресивними – почасти від того, що ототожнює фізичне виховання зі спортом. Перше – добре для всіх, друге ж – набагато ширше, це школа сміливості, самовіддачі та сили волі.
Можна стверджувати, що ці Ігри пройшли з абсолютним успіхом і на них чекає захоплююче продовження в майбутньому!"
