Я завжди вірю в Кирила: Марія Пінчук – про шанси Марсака на медаль Олімпіади-2026 та проблеми суддівства
Вже завтра, 10 січня, свій олімпійський шлях розпочне 21-річний українець Кирило Марсак, для якого Олімпійські ігри 2026 року стануть першими в кар'єрі.
До того ж Кирило – єдиний представник України у фігурному катанні на цій Олімпіаді. Він виступатиме в чоловічих одиночних змаганнях.
10 січня, о 19:30 за київським часом розпочнуться змагання в короткій програмі, а вже наступного дня, о 20:00 Марсак виступить у довільній програмі.
Перед стартом українця на Олімпійських іграх Чемпіон поспілкувався з Марією Пінчук, яка боролася за ліцензію в танцях на льоду, проте, на жаль не зуміла відібратися на головний турнір 4-річчя.
19-річна спортсменка розповіла про шанси Кирила здобути медаль, боротьбу за ліцензію, попри серйозну травму, проблеми суддівства та стан фігурного катання в Україні.
– Як добре ви знайомі з Кирилом Марсаком?
– Ми дуже добре з ним знайомі. У 2022 році, коли почалась війна, і ми, і він мали представляти Україну на юніорському чемпіонаті світу у Таллінні. Так, ми були знайомі й до цього, бо бачились на чемпіонатах України, але близько познайомились вже на цьому турнірі.
З того часу ми завжди підтримуємо одне одного. Я дуже пишаюся його досягненнями в цьому сезоні, бачила його результати в минулому, знаю, як він працює. І він цю квоту на Олімпійські ігри заслуговував, як ніхто інший. Тому я за нього дуже, дуже рада.
– Які, на вашу думку, в нього шанси виграти олімпійську медаль?
– Те, що він потрапив на Олімпійські ігри, здобув єдину ліцензію – це вже перемога. Якщо подивитися його результати з минулих сезонів, то він зробив надзвичайний прогрес, дуже великий крок вперед. В нього дуже сильні контент-програми.
На Олімпіаді виступають тільки найкращі спортсмени. Я вважаю, що потрапити туди – це вже внутрішня перемога. Але перед змаганнями я не хочу нічого казати про медалі, бо в цьому виді спорту, особливо в його дисципліні, все буде залежати від психологічного налаштування.
Але я завжди вірю в Кирила дуже сильно. І хочу, щоб у нього вдалося все, що він планує, і щоб він показав найкращий результат, який може. А про медалі казати, мені здається, ще трошки зарано.
– У багатьох видах спорту є одна-дві країни, які домінують і виграють майже все. А хто це у фігурному катанні?
– Зараз в чоловічому одиночному катанні це Америка – Ілля Малінін, бо він робить щось надзвичайне. Тобто те, що робить він – не робить ніхто. Також дуже сильні та цікаві спортсмени у Франції та Японії. Але якщо подивитися результати впродовж всього сезону, то найсильніші США.
– В гімнастиці, наприклад, часто скаржаться на упереджене суддівство. Чи є з цим проблема у фігурному катанні?
– Так, 100% є така проблема. Але зараз в нас суддівство намагається бути більш об'єктивним.
У таких дисциплінах, як чоловіче та жіноче одиночне катання, а також пари – воно більш об'єктивне, бо там багато залежить від стрибків, стабільності та чистоти прокату. І в цих видах немає такого, як в гімнастиці.
– Немає загалом чи в таких об'ємах?
– Думаю, що в таких об'ємах.
– А яким країнам тоді більше підсуджують?
– Не можу сказати, що в нашому виді спорту підсуджують, ще дуже багато залежить від рейтингу спортсмена. Та й у фігурному катанні це не така серйозна проблема, як, наприклад, у художній гімнастиці, де спортсменам з деяких країн значно легше отримати певну кількість балів. А у нас все-таки все залежить від рейтингу та виконання.
Але на всіх змаганнях різне оцінювання, і, якщо говорити вже про свою дисципліну (танці на льоду – прим.) ніколи не знаєш, як тебе оцінять на тих чи інших турнірах. Бо тут вже більш суб'єктивне суддівство.
– Ви казали, що зараз тренуєтеся в Італії. Не плануєте сходити на виступ Кирила, підтримати його?
– Я би дуже хотіла, але напевне цього разу не вийде. Квитки доволі вартісні, та й ми наразі готуємось до своїх наступних змагань. Але я сподіваюсь, що колись я побачу ще його виступ на Олімпійських іграх наживо.
Сподіваюся, що це хоч і перші, але далеко не останні Ігри. Я зі своїм партнером дуже сильно його підтримуємо, вболіваємо, і віримо, що в нього все вийде. Будемо дивитися онлайн.
– Поговорімо про вас. Як і чому ви почали займатися фігурним катанням?
– Мені було десь 3 роки, і хтось із лікарів сказав моїм батькам, що це буде корисно для мого здоров'я і я буду менше хворіти…
– З цікавості, допомогло? =)
– (сміється – прим.) Не знаю, якщо чесно. Напевно, коли ще була дитиною і не так серйозно та професійно цим займалася, то, мабуть, допомагало.
…Я ніколи не була в одиночному катанні – одразу займалася з тренером танців на льоду. Коли мені було десь 6 років, мене поставили в пару з першим партнером. Так і почався мій спортивний шлях.
– А коли ви вирішили, що хочете займатися професійно?
– Мені тоді було десь років десять. Батьки не дуже хотіли, щоб я була прям професійною спортсменкою. А я тоді займалася у групі де інші спортсмени займалися цим професійно, і зрозуміла, що хочу цим займатися. Тому домовлялася з батьками, щоб замість школи ходити на тренування – вони були під час уроків.
Я хотіла досягати результатів, дивилася на спортсменів з нашої групи, і теж хотіла багато працювати насолоджуватися тим та що я роблю.
– Ви ніколи не хотіли спробувати себе в індивідуальних змаганнях?
– Ні, ніколи, я з самого дитинства була в танцях на льоду, якось так звикла. Я не вмію стрибати, і всі елементи вивчала саме в парі. Тому навчатися з нуля було б дуже складно.
– Наскільки я пам'ятаю, ви також боролися за олімпійську ліцензію. Чого не вистачило?
– Навіть наша участь у кваліфікаційному турнірі була під питанням. За декілька тижнів до змагання я невдало впала на тренуванні. В мене був перелом коліна та розтягнута зв'язка. А наша федерація вирішила, що турнір Lombardia Trophy, який мав відбутися за тиждень до кваліфікації, буде вирішальним, хто боротиметься за квоту.
Тому ми знялися з перших змагань, щоб трохи зберегти коліно. Я не могла ні бігати, ні стрибати. До того ж зламала праву ногу – основну для себе. Тож в активний етап підготовки ми мали знизити навантаження до мінімуму – я не могла тренуватися повною мірою.
Проте ми дуже продуктивно готувалися до цього. І в нас із партнером була ціль – попри все поїхати на кваліфікаційний турнір. Лікарі казали, що краще зберегти коліно, не навантажувати його, але в нас не було іншого вибору і ми приїхали в Пекін. Там я виступала з тейпом та на знеболювальних.
І, попри травму, я вважаю, що ми видали наш максимум на той час. Бо на Lombardia Trophy виступили не дуже гарно, було багато помилок. Нам треба було психологічно зібратися, бо фізично я була не в найкращій формі. Але в нашій команді працює прекрасний фізіотерапевт, який врятував моє коліно та зробив усе можливе, аби я змогла впевнено виступити.
Це був непростий шлях до змагань в Пекіні, але, озираючись назад, я пишаюсь нашим результатом.
– Розкажіть, на кого ви зараз навчаєтеся, і як це – поєднувати спорт з навчанням?
– Я навчаюсь на 3-му курсі ННІ менеджменту і маркетингу в ХНЕУ за програмою "бізнес-адміністрування". Мені дуже цікава ця спеціальність. У шкільні часи я проходила курси в ІТ-школі з SMM, і зрозуміла, що мені цікава ця тема. Тоді батьки сказали, що в нас дуже гарний економічний університет в Харкові. Подзвонила, поспілкувалася з деканом і зрозуміла, що хочу там навчатися.
В мене не було можливості завжди бути присутньою на парах, бо в першій половині дня тренування. Але потім я читала весь матеріал, переглядала курси. Мені дуже цікаво вивчати щось нове. І іноді дуже шкода, що я не можу повною мірою бути присутньою у студентському житті, бо мені здається, що це дуже цікаво.
І мені дуже приємно, що університет підтримує те, чим я займаюсь. Наприклад, викладає мої результати в соцмережі.
– Як загалом справи у фігурному катанні в Україні?
– Дуже складно сказати, бо я не тренуюся в Україні з березня 2022 року. Але, спілкуючись з іншими спортсменами, знаю, що ситуація доволі важка. По-перше, через відключення світла. По-друге, у Харкові, наприклад, вже немає льоду, на якому ми тренувалися.
Тобто вся інфраструктура зруйнована. Льоду в Палаці спорту, на якому я починала, вже нема. Дуже боляче на це дивитися кожен раз, коли приїжджаю додому, бо я живу в тому районі, і бачу розвалену будівлю.
До того ж дуже проблематично тренуватися через обстріли, повітряні тривоги, відключення світла. Від цього дуже багато залежить. Нашим спортсменам в Україні не вистачає часу, щоб тренуватися, і залишилося дуже мало локацій, де можна це робити. Тому ті, хто тренується в Україні, а потім виїжджає на міжнародні змагання – заслуговує окремої поваги.
– Останнім часом Росія масово повертається до міжнародного спорту. Чи варто бойкотувати турніри з росіянами та яка ситуація у фігурному катанні?
– Якщо питання – бойкотувати чи змагатися, то чому через них ми повинні відмовлятися від турнірів? Тому ігнорувати ні. Це нам ніяк не допоможе – ми просто поступимось своїм місцем.
А щодо допуску росіян. Те, що кажуть міжнародні федерації, мовляв, ситуація ніяк не змінюється – неправда. Люди в Україні продовжують воювати, віддавати своє життя за нашу країну. Це дуже некоректно – аргументувати їхнє повернення тим, що політична ситуація між країнами не змінюється.
Авжеж, я не можу погодитись з цим рішенням. Але в нашій дисципліні їх не повернули. Проте зараз на Олімпійських іграх буде два представники з тієї країни в чоловічих та жіночих одиночних змаганнях.
– І наостанок – яка ваша найбільша спортивна мрія?
– Напевно, часто відповідають Олімпійські ігри? (сміється – прим.). Я завжди думала, що це було б круто – поїхати на Олімпіаду. Але моє бажання – дійти до свого максимуму та насолоджуватися всім процесом. І щоб результат окупився. Але Олімпійські ігри також моя спортивна мрія.
– А виступити на Олімпіаді, чи виграти медаль?
– (сміється – прим.) Ну нехай буде олімпійська медаль. Думки матеріальні, тому так.
