Найемоційніший стрибок в історії. Олімпійська драма Масахіко Харади
22 лютого 1994 року Японія була в кроці від свого другого в історії олімпійського золота в стрибках на лижах з трампліна. Команда у складі Цзіньї Нісікати, Таканобу Окабе, Норіакі Касаї та Масахіко Харади впевнено лідирувала в командному турнірі Ігор у Ліллехаммері.
Перед стартом останньої групи другої спроби японці на 55,2 бала випереджали найближчих переслідувачів, збірну Німеччини. Вирішальна спроба добігала свого кінця, на горі розгону залишилися лише два стрибуни, лідери своїх збірних – легендарний німець Єнс Вайссфлог і японець Масахіко Харада, чинний на той момент чемпіон світу в особистому турнірі на великому трампліні.
Яким би видатним стрибуном не був Вайссфлог, усі розуміли – відіграти таке колосальне відставання не під силу навіть йому. Розумів це і сам Єнс. Перед своїм стрибком він підійшов до Харади та сказав: "Вітаю із завоюванням золотої медалі".
Слова Вайссфлога були щирими, чи хотів він вивести свого суперника із рівноваги? Цього не знає ніхто, окрім нього самого. Проте така поведінка німця була некоректною. Стрибки з трампліна – вид спорту, в якому психологія грає колосальну роль. Ти сідаєш на лавку на горі розгону, і прямо зараз вся увага тисяч вболівальників на трибунах і мільйонів біля телеекранів прикута лише до тебе.
В такій ситуації вкрай важливо не лише володіти філігранною технікою стрибка, а й психологічною стійкістю: вміти абстрагуватися від думок про відповідальність моменту та зосередитися лише на виконанні самої спроби. Стрибуни готуються до цього довго, намагаючись "відключитися" від усього оточуючого світу та не пускати до голови сторонніх думок. І в такий момент влазити у внутрішній світ стрибуна розмовами не прийнято.
Тим не менше, Вайссфлог це зробив. Після чого виконав феноменальний стрибок на 135,5 метрів – найдовший серед усіх учасників того командного турніру. Утім, Хараду це не повинно було турбувати: для того, щоби оформити золото, йому було достатньо стрибнути на 105-106 метрів.
Масахіко розганяється, відштовхується від столу відриву і… Стається катастрофа. Харада провалює свій стрибок, і приземляється на позначці всього в 97,5 м. Його партнери по збірній Японії, які вже готувалися вибігати на викат святкувати перемогу, стоять розгубеними. Як і сам Масахіко. Він не знав точно, на скільки метрів він стрибнув, і скільки потрібно було для золота, але розумів, що справи погані.
Кілька секунд Харада уважно дивиться на табло, немов би благаючи його, щоби навпроти надпису "Японія" з'явилася цифра "1". Але ні – на табло загорілася двійка. Японець закриває обличчя руками – він щойно випустив із рук олімпійське золото, яке, здавалося б, у його команди вже в кишені…
"Одразу після відштовхування я вже розумів, що воно було поганим. У той момент я був настільки шокований, шо не міг думати ні про що інше", – зізнався Харада.
Партнери по команді всіляко намагалися підтримати Масахіко, вони говорили, що він повинен гордитися собою, оскільки вони завоювали срібло. Але ж усі прекрасно розуміли, що трапилося насправді.
Пройшло чотири роки. Те драматичне фіаско Ліллехаммера-1994 підкосило Хараду. В Японії Масахіко рознесла місцева преса, все це було більше схожим не на критику, а на цькування. Під таким тиском жити було важко, і наступний сезон японець провалив.
Утім, за рік Харада відійшов від такого удару долі та знову почав видавати топ-результати. 8 перемог на етапах Кубку світу, особисте золото та два срібла на чемпіонаті світу 1997 року в Тронхеймі – вражаючий доробок за наступний олімпійський цикл, кульмінацією якого мала стати домашня Олімпіада в Нагано.
До сезону домашніх Ігор збірна Японії підійшла у феноменальній формі. Конкуренція за місце в складі була настільки високою, що до четвірки на командний турнір не пробився навіть легендарний Норіакі Касаї, який у тому сезоні йшов у топ-10 загального заліку Кубку світу.
Справжній дрім-тім, проте Харада в ньому вже не був головною зіркою – з позиції лідера його потіснив Казуйосі Фунакі. Фірмовий японський агресивний стиль стрибка "камікадзе" він вивів у ранг мистецтва, його технікою виконання стрибків захоплювалися всі – суперники, фанати та судді, які одаровували його щедрими оцінками за стиль. Фунакі досі з величезним запасом лідирує в рейтингу стрибунів, які за кар'єру найчастіше отримували за стиль максимальні оцінки в 20 балів.
До домашньої Олімпіади він підійшов у статусі свіжоспеченого переможця Турне чотирьох трамплінів. На самих Іграх у Нагано Фунакі вже завоював особисте золото на великому трампліні, в другій спробі вчергове виконавши фантастичний стрибок і отримавши від усіх суддів максимальні оцінки за стиль.
Харада того дня стояв на подіумі поруч із Фунакі – Масахіко завоював бронзу, а перед цим у змаганнях на нормальному трампліні посів 5 місце. Харада лідирував після першої спроби, проте знову не витримав психологічної напруги, залишившись без медалі. Завершував стрибкову програму Олімпіади-1998 командний турнір, який був запланований на 17 лютого. До нього японський дрім-тім підходив у статусі беззаперечного фаворита №1.
Пам'ятаючи трагедію 4-річної давності та враховуючи, що Харада вже не був лідером команди, його на останній етап уже не ставили – Масахіко стрибав у третій групі. В останню відправили Фунакі, а на першому та другому виступали Таканобу Окабе та Хіройя Сайто. Вони починають чудово, і забезпечують команді 43 очки переваги над найближчим переслідувачем уже після двох груп.
І ось наступає момент істини. Третя група першої спроби, Харада на стартовій лавці. Снігопад, який того дня панував у Нагано, посилювався, видимість погіршувалася. Хтозна, чи тримав він у голові своє фіаско в Ліллехаммері, чи впливало воно на його психологічний стан… Але Масахіко знову провалив стрибок – 79,5 м. На трибунах, де японських стрибунів підтримували десятки тисяч місцевих уболівальників, запанувала мертва тиша…
Уся 43-очкова перевага втрачена, японці опустилися на 2 місце, пропустивши Австрію. Утім, на відміну від ситуації 1994 року, цей провал Масахіко ще не був вироком. Попереду – стрибок Фунакі та вся друга спроба. Та й той запас, який створили Окабе та Сайто, дозволяв Японії, навіть попри провал Харади, залишатися на мінімальному відставанні від лідерів.
Утім, погодні умови в Нагано погіршувалися, і в заключній групі першої спроби Фунакі впорався не кращим чином – з другого місця японці опустилися на четверте. А тим часом, снігопад ставав дедалі сильнішим. Все реальнішим видавався сценарій, за якого другу спробу скасують, результат першої зарахують як остаточний, і японський дрім-тім залишиться взагалі без медалі домашньої Олімпіади.
У перерві між двома спробами місцеві працівники відчайдушно очищали трамплін від свіжого снігу – вони робили все можливе, щоби друга спроба таки відбулася, а їхні улюбленці не залишилися без нагород. Кажуть, що ніч найтемніша перед світанком. Зі снігопадом у Нагано того дня було щось схоже. Він ставав усе сильнішим, а потім раптово припинився. Журі дало добро на старт другої спроби.
І з самого початку другого раунду японці повернули собі ініціативу. В першій групі Окабе летить на 137 метрів – новий рекорд трампліну, на метр далі, ніж стрибнув сам Харада в другій спробі особистого турніру кількома днями раніше. Почин Таканобу продовжив Хіройя Сайто, який повернув господарям лідерство.
Перед групою Харади Японія йшла першою, випереджаючи на 5,1 бали своїх кривдників 4-річної давності, Німеччину. Щоправда, у складі Бундестіму Єнса Вайссфлога уже не було – він тріумфально завершив кар'єру двома роками раніше після того, як вчетверте виграв Турне чотирьох трамплінів.
До двох олімпійських чемпіонів Ліллехаммера, Хансйогра Єкле та Дітера Томи, у складі команди Райнхарда Хесса додалися дві суперзірки нового покоління – Мартін Шмітт і Свен Ханнавальд. Саме останній двома місяцями раніше не дозволив Фунакі завоювати "Великий шолом" Турне – для того, аби через 4 роки самому стати його першим у історії володарем.
І ось момент істини, другий стрибок Харади. Важко описати словами, під яким психологічним тиском перебував японець. Права на помилку в нього не було – надто малою була перевага над переслідувачами. А всього трохи більше, ніж годиною раніше він отримав черговий удар від долі – такий, після якого важко не розгубити залишки впевненості в собі. Емоційно Масахіко, без будь-яких сумнівів, був на самому дні.
І ось розгін, відштовхування… По тому, яку висоту набрав Харада, одразу було зрозуміло: цього разу він не промахнувся на відштовхуванні, цього разу провалу не буде. Але японець не просто не провалився, він видав геніальний стрибок. 137 метрів – повторення свіжого рекорду Окабе. На очах Масахіко одразу з'явилися сльози – щойно він зняв із себе неймовірно важкий моральний тягар. Відеозапис цього стрибка Харади можна знайти на YouTube, називається він дуже просто: "Найемоційніший стрибок в історії". І, чорт забери, це не перебільшення.
Після рекордного стрибка Харади перевага Японії над Німеччиною зросла з 5,1 до 24,8 бала – завдання перед Фунакі на папері стояло не надто складне. Проте лише на папері – Казуйосі після змагань зізнався, що тепер краще розуміє емоції Харади зразка Ліллехаммера. Але Фунакі помилок свого партнера по команді не повторив, і приніс Японії золото. Весь стадіон буквально вибухнув від радощів, і вибух цей був дуже довгим.
Звісно ж, ЗМІ почали брати у свіжоспечених олімпійських чемпіонів один коментар за іншим. Харада давав одне інтерв'ю за іншим – і в жодному не зумів стримати сліз. Його шлях до олімпійського золота виявився довгим, важким, сповненим страждань і гучних розчарувань. Але від цього смак перемоги стає лише солодшим.
А ще, коли так довго і так важко ідеш до вершини, вкладаючи в досягнення мети стільки емоційних зусиль, після досягнення цілі дуже важко знайти в собі моральні сили продовжувати. Сезон 1998/99 Харада ще відстрибав на топовому рівні, а ось потім його кар'єра пішла на спад. Він взяв участь у Олімпіаді 2002 року, але до того моменту свій пік пройшов не лише сам Масахіко, але й усе золоте покоління збірної Японії.
У грудні того ж, 2002 року, Харада востаннє в кар'єрі виступив на Кубку світу, посівши скромне 40 місце в Тітізеє-Нойштадті. Після цього японець продовжував стрибати ще 4 роки на Континентальному кубку та Кубку FIS, і навіть відібрався до складу збірної Японії на Олімпіаду-2006 у Турині – на той момент рівень конкуренції у азіатів впав настільки, що для поїздки на Ігри вистачило одного подіуму на Континентальному кубку в Санкт-Моріці.
"Останній танець" Харади на Олімпіаді виявився невдалим: його заявили лише на особистий турнір на великому трампліні, де він уже в кваліфікаційній спробі отримав дискваліфікацію за порушення технічного регламенту. Виграв ту кваліфікацію партнер Масахіко по команді, Норіакі Касаї – останній із могикан золотого покоління японців, який продовжує свою кар'єру й зараз, у 53-річному віці. Але це вже зовсім інша історія.
