Французький шарм під сильною зливою та Ода коханню у супроводі світлового шоу: якою була церемонія відкриття Олімпіади-2024

Відкриття Олімпійських ігор — це подія, яку завжди очікують із зацікавленням і певним піднесенням. Щоразу цікаво побачити, яку програму підготували організатори, які будуть ефекти, які виконавці, хто і як запалить олімпійський вогонь… Відкриття — це завжди виклик для господарів Олімпіад, і виклик вкрай серйозний.

Одразу хочеться сказати, що церемонія була вражаючою й справила сильне враження, але для учасників та глядачів погода підготувала цього разу справжнє випробування: злива, хоч і липнева, не припинялася й об 11-ій вечора, коли все закінчилося усі змокли до нитки.

Ще до початку Ігор суворі заходи безпеки змусили парижан почуватися чужими у своєму місті: перекриті периметри перетворили центр міста на закриту зону, куди ніхто не може заїхати, а зайти можна лише, якщо ти мешкаєш у відповідному районі, але при цьому заздалегідь подав прохання на отримання QR-коду. Інакше краще сидіти вдома й нікуди не виходити.

Тож, коли ми з колегами їхали до місця проведення церемонії, Елисейські поля, хоч і дивували порожнечею, та було зрозуміло, чому тут так пустельно. Попри те, що на вході у транспортну зону в кожного акредитованого журналіста перевіряють його перепустку на Ігри, після прибуття до садів Трокадеро, де, власне, й були розташовані медіа-трибуни, журналістів чекали два кордони перевірки.

За 100 метрів після висадки з автобуса поліціянти ретельно перевіряли весь вміст медіа-наплічника, після чого слід було пройти ще з 500 метрів, де уже виднівся хвіст доволі довгої черги безпосередньо на вхід до периметра арен. У цій "колійці" ми з колегами провели годину. Наближаючись до другого кордону ми вперше відчули на собі літній дощ: від був короткий, але нагадав прогноз погоди, який обіцяв постійні опади на вечір.

Врешті, діставшись до місця, ми зрозуміли ідею побудови трибун у фінальному місці церемонії. Трибуна почесних гостей була споруджена безпосередньо на Трокадеро — оглядовому майданчику, з якого усі фотографуються на фоні Ейфелової Вежі: на найвищому рівні мали сидіти найвищі особи — президент Макрон, пані мер Ідальго, президент МОК Бах. Нижче — менш поважні, але теж високі гості.

Фото: Getty Images

Ще нижче — співаки та оркестр, а обабіч від головної трибуни в напрямку Ейфеля були дві доволі довгі трибуни, на одній з яких й була зона медіа, а на іншій, протилежній, глядачі (а може й запрошені гості — то сказати точно важко). З кожного боку були два великих екрани, тож присутні у Трокадеро могли спокійно спостерігати за телетрансляцією відкриття, а лише в такий спосіб її й можна було побачити. Оригінальний план французів — провести відкриття на Сені.

Подіум посеред бокових трибун й перед головною було зроблено у вигляді Ейфелевої вежі: трохи пофантазувавши, можна було уявити, що це наче тінь велетенської споруди. Саме сюди виходили атлети після подолання на човнах шестикілометрового маршруту від мосту Аустерліц, розміщуючись так, як це відбувається під час "звичних" церемоній відкриття Олімпіад — на стадіоні.

Про відхід від традицій французи доволі оригінально нагадали на початку церемонії, коли відомий актор-комік Жамель Деббуз прибіг на порожній "Стад де Франс" та став гукати "Олімпіаду". Аж тут його вдарив по плечу Зінедін Зідан, появу якого на трибунах зустріли гучною овацією (ще сильніша овація була, коли Зізу безпосередньо, а не на екрані вийшов на подіум фінальної локації, аби отримати олімпійський факел).

Фото: Getty Images

Тут же знаменитий футболіст та тренер (до слова єдиний представник футболу, який взяв участь у церемонії) забрав смолоскип у Жамеля й побіг, перестрибуючи машини з людьми у стилі фільму "Ла-ла-ленд", забіг у метро, у тунель, де передав смолоскип дітям, а ті пронесли вогонь на фоні щурика.

Не знаю чи це була згадка про героя мультика "Рататуй" чи французьке почуття гумору з приводу величезного числа щурів у Парижі, з якими, очищаючи Сену, боролася мерка Ідальго, але їх все одно не виведеш (через що французи із сарказмом сприймали заплив пані мер на пару з префектом для демонстрації очищеної річки). Може й тут підкололи? Не зовсім зрозумів, чому у темних водах промайнув крокодил (недавно дивився нову художню фантазію про акул у Сені, які всіх з’їли, може це з цієї ж опери).

Фото: Getty Images

Одним словом, після крокодила трансляція перейшла на головну сцену й під час церемонії представили присутніх там президентів — Еммануеля Макрона та Томаса Баха.

Дітки тим часом пливли у човні, потім полум’я на мості продовжилося густим димом у кольорах французького прапору: орнізатори почали вражати ефектами. При цьому вони не забували про притаманну Франції легкість, не забувши показати глядачів на балконах дахів, після чого першими на човні виїхали прабатьки олімпійських змагань — греки. А далі — не знаю, як ви, а я це зауважив, бо пам’ятаю цю музику з дитинства: під мелодію з мега-популярного колись фільму "Бум" (перша роль Софі Марсо, якщо ви ще тут, у кадр в’їжджали атлети з екзотичних Аруби, Багам, а за ними й інші.

І тут дощ, який до цього накрапав почав падати сильно, журналісти почали пристосовуватися — накривалися парасолями, целофанами, намагаючись писати свої репортажі. Вай-фай зник, але його за якийсь час відновили. Колеги відчайдушно документували хронологію подій під потоками води, однак доволі швидко це почало втрачати сенс, оскільки ризик залити ноутбук і втрати можливість висвітлювати Ігри на цьому девайсі підвищився до критичного рівня.

Фото: Getty Images

Залишалося ховати лептоп під столом, а нотувати події на телефоні, аби потім їх описати. У цей момент подумалося, що організатори точно не думали про дощ у контексті роботи медіа: навіс був лише над трибуною, де сидів Макрон. І справа не у додаткових зручностях, просто під зливою існування медіа-трибуни само по собі сумнівне. Мій колега з Мальти витискав струмені води з насадки свого мікрофона, з іншого боку колега з Португалії час від часу пірнала під целофан до лептопа, аби писати репортаж, але потім таки здалася, заховавши комп у сумку.

Власне це, певне, єдине негативне враження від церемонії відкриття. Зрозуміло, що з погодою не домовишся, але сконструювати навіс при таких витратах на шоу та очистку Сени, не видається фантастичних планом. Але то таке, як кажуть у нас. Ноутбук та телефон вижили, то й вже добре.

На фоні дощу дочекатися наших було справжнім випробуванням: дощ реально почав нагадувати водоспад. Мій мальтійський колега, не витримавши лихої долі, дочекався своїх і пішов. Але хіба ж міг я залишити пост? І ось вони — наші рідні, з гордо піднятим прапором у руці Михайла Романчука. Усі такі усміхнені й щасливі, принаймні, зовні. Але, що ще впало у вічі — усі наскрізь мокрі. Подумалося "аби не захворіли". Вечір, звісно, теплий, та все ж на воді завжди є вітер.

Фото: Getty Images

Насправді, вражали постановки — "Знедолені" Гюго, "Золоті жінки" (так організатори назвали появу на зовні героїнь французької історії). Золоті статуї виходили із Сени під звуки "Марсельєзи", наче з тіні на світло... Така ідея режисера-постановника. Оригінально і гарно — хіба ні? Цікаво показали й виплавку олімпійських медалей, у кожній з яких є частинка металу з Ейфелевої вежі.

Із артистичних моментів запам’ятався рок на фоні палаючого будинку, піаніст за роялем, на якому відбивали свій такт масивні краплі дощу, що, зрешою, ніяк не було чути. А ще вразили неймовірні танцівниці на довгих жердинах: досі вражений, як вони балансували — фантастика якась! А ще фантастичні аналогії промайнули у голові, коли Сеною мчав металевий кінь із вершницею яка мені чомусь нагадала героїв фільму "Дюна". Можливо, це лише мені?

Леді Гага обрала стиль "Мулен Руж", який цілком підходить іміджу, що зазвичай обирає співачка, відтак виглядала органічно у ролі прими кабаре у рожевих барвах, з яких символічно склалося серце.

Фото: Getty Images

Найсильніше враження — виступ Селіон Діон, котра, борючись із хворобою, чотири роки не виходила на сцену. Емоційне виконання пісня Едіт Піаф "Hymne A L'Amour" (Гімн кохання) — справжній шедевр, який вчора почули усі, хто дивився трансляцію.

Сцена була на першому поверсі Ейфеля, але на власні очі виконавицю, зрозуміло, бачило небагато людей. Але чудовий звук і зображення дали можливість насолодитися хітом, який несе у собі дуже потужну символіку. Перш за все "Гімн кохання" Едіт Піаф присвятила коханню всього свого життя, французькому боксеру Марселю Сердану, який трагічно загинув в авіакатастрофі дорогою з Парижа до Нью-Йорка, щоби побачити її.

Селін продовжує носити обручку після смерті свого чоловіка, тож присвята відчутна сама по собі. Поза співом, сукня Селіон Діон, розшита бісером, розкішно сяяла у світлі софітів. І у цей же час сяяла Ейфелева вежа, а після завершення співу Діон вражаюче шоу світла на Ейфелі тривало, певне, хвилин 10, аж поки видатні атлети, триразова олімпійська чемпіонка легкоатлетка Марі-Жозе Перек та дворазовий переможець Ігор дзюдоїст Тедді Рінер, не запалили вогонь Ігор.

Фото: Getty Images

І цей сценарій також здивував — напевне, ніхто не чекав, що олімпійський вогонь підніметься у небо! Оце здивували, так здивували! Так, як виблискувала світлом Ейфелева вежа, я вже подумав, що вогонь загориться на її вершечку, хоч і були сумніви чи таке, взагалі, можливе. А тут повітряна куля підняла полум’я Олімпіади над Парижем і видно його буде, певне, ледь не звідусіль. Але це пізніше, бо як не роззирався я з медіа-трибуни і після завершення церемонії, побачити вогняну повітряну кулю на місці події не зміг.

Фото: Getty Images

Варто зауважити про парад видатних зірок, які несли олімпійський факел на завершальні стадії. Про вихід Зідана я вже згадав: теплою була передача ним смолоскипа іншій легенді — Рафаелю Надалю. Було цікаво побачити Амелі Моресмо, Надю Коменеч, Серену Вільямс, Тоні Паркера та й усіх інших. Вибір атлетів, які запалювали вогонь — цілком справедливий, адже Перек і Рінер — найвидатніші французькі спортовці саме за олімпійськими тріумфами, тож тут питань — жодних.

Відкриття Парижа-2024, без перебільшення, можна назвати вражаючим, крутим, захопливим. Французи, і ми таки цього очікували, зробили класне шоу, а дощ лише додав шарму для мільйонів, які дивилися трансляцію у світі (можливо, інші відчуття у тих, хто заплатив 2 тисячі євро за квиток і дивився церемонію під зливою, хоча усе ж залежить від сприйняття).

Фото: Getty Images

А після звершення свята усі знову повернулися у світ перекритих проходів та закритих станцій метро, але то вже наступні історії. Головне тепер, що полум’я горить і Олімпіада почалася!

Олександр Гливинський, ексклюзивно для Чемпіона