Коженкова: У нас було багато стартів, вимушених відборів, можливо, це зіграло з нами злий жарт
Українські веслувальниці Євгенія Довгодько, Дарина Верхогляд, Анастасія Коженкова та Катерина Дудченко виступили у фінальному заїзді жіночих парних четвірок в академічному веслуванні на Олімпіаді у Парижі.
На фінальному 300-метровому відрізку дистанції українки втратили темп і програли боротьбу за бронзу, пропустивши вперед німкень та швейцарок.
Після змагань спортсменки поспілкувалися із українськими журналістами у міксзоні.
— З трибуни здалося, що залишилося 500 метрів, ще трохи додати і бронза нікуди не втече, що на цьому фінальному відрізку відбулося?
— Ми не можемо точно сказати, що не так, боротьба була, лодка, як йшла, так і йшла, в когось вона чомусь пішла швидше, ніж у нас, скажемо так. Це важко сказати, що не так. У кожного своя методика підготовки, у когось вона, як виявилося, краща. Різні фактори грають роль, я знаю, деякі команди їздили у гори тренуватися, можливо, вони щось прорахували. Можливо, вони на якомусь вищому рівні. Це спорт.
— Сьогодні вранці, до гонки, все було добре?
— Все було добре ще до останніх 500 м.
— Сьогодні у нас доля першого та другого місця вирішувалася на фотофініші, ви можете згадати, у вашій дисципліні були такі моменти на ЧС, коли фотофініш вирішував?
Коженкова: Постійно. Дивіться, беремо наш фінал — ми одна команда, яка відігралася на ОІ із добору у Швейцарії, це по-перше. По-друге, всі готувалися впродовж року і в них була тільки однофазова підготовка на Олімпійські ігри. Нам довелося в цьому році брати двохфазову підготовку. У нас було багато стартів, багато вимушених відборів. Це, можливо, зіграло з нами злий жарт. Потрібно, щоб тренери проаналізували, що було не так. Зрозуміло, що це вже пройшло, це вже в минулому, але у нас є підростаюче покоління, маю надію, що воно через 4 роки в Америці за нас всіх дасть бій. Так само, як і дівчата, якщо вони залишаться, бо, я думаю, що на цьому етапі я свою підготовку завершу. Цей рік ще побачимо, але на цьому, я думаю, мені вистачить. Все інше, чесно кажучи, було дуже круто. Весь той період, який ми пройшли, навантаження, не будучи вдома, будучи постійно у стресі, розуміючи, що вдома війна, рідні.
— Ви були на ОІ у Ріо, Лондоні (Токіо не згадуємо, бо там не було глядачів), порівнюючи атмосферу, як вона вам на цих іграх у Парижі?
Коженкова: Зараз, наприклад, по уболівальниках набагато масштабніше, бо, як ніколи, українці разом і підіймають дух і настій, коли ти розумієш, що ти борешся тут, а на передовій хлопці та дівчата помирають за тебе, то це дуже складно та боляче. Це тягар, який ми несемо всі разом. Ми, звісно, маємо надію, що наша країна переможе і, можливо, ми сьогодні не перемогли тут, але віримо, що наша країна переможе там. І ми будемо вільні, незалежні та найкращі у цьому світі.
— Якщо повернутися до гонки, нам з колегою здалося, що ви досить стрімко стартували?
Довгодько: У нас було завдання. Якщо порівнювати із попереднім стартом, ми проаналізували, що занадто відпустили нідерландок із самого початку, тому вирішили цього разу діяти швидше, втриматися, як можна ближче до них.