Мерсі, Париж! І Оревуар! Олімпіада в Парижі стала історією
Триб'ют прощання
От і прийшов цей момент. Момент прощання з XXXIII Олімпіадою. Прощання із Парижем. Із його шармом, і його велелюдністю, із макросхемою ліній громадського транспорту, на якій можна доїхати куди завгодно. Із перекритими дорогами та довгими чергами, а ще із шаленим поспіхом, стресом та переживанням. Це я, більшою мірою, про свою роботу.
Висвітлення Олімпійських ігор журналістом передбачає постійне переміщення, інколи гонитву, з одного майданчика на інший у прагненні встигнути на виступ українських атлетів, описати це, а після завершення змагання поспілкуватися з нашими учасниками, аби все донести вам, нашим читачам, глядачам та слухачам — шанувальникам спорту. Це я аж ніяк не скаржуся — працювати на Олімпіаді це, звісно, привілей. Це про прощання.
Усі шляхи — на "Стад де Франс"
На відміну від церемонії відкриття, цього разу усі шляхи вели на "Стад де Франс". Вийшовши з кінцевої станції метро "Сен-Дені Плеєль", я одразу ж влився у людські потоки, що прямували до найбільшої арени Франції. За два кілометри, поки йшли до арени, натовп збільшувався, тож не дивно що уся 80-тисячна арена була вщерть заповнена.
Під небом Парижа
Церемонія закриття, власне, як і відкриття, почалася не на місці зібрання, а знову на екрані. Хор затягнув знамениту "Sous le ciel de Paris" ("Під небом Парижа"), написану ще у 50-х роках минулого століття, й закарбованою у пам’яті знаменитими каверами Едіт Піаф та Іва Монтана.
Цього ж разу, коли з хору камера перейшла на солістку, ми побачили молоду, для більшості українців, мабуть, невідому виконавицю. Для мене - точно. Виявилося, що це нова зірка французької естради — 24-річна Захо де Сагазан, яка цього року перемогла аж у чотирьох категоріях престижної французької премії "Victoires de la Musique".
Упс… Куля згасла одразу
Молода дама співала натхненно біля кулі з Олімпійським вогнем у саду Лувра. Потім у кадрі з’явився плавець Леон Маршан, котрий здобув на цій Олімпіаді чотири "золота". Маршан романтично походжав алеєю у чорному костюмі з краваткою. Краватку довелося поправляти , бо ж вітер час від часу подував у саду. Леон підійшов до тумби на якій стояв ліхтарик: раптом вогонь під кулею згас, а залишився лише у маленькому ліхтарику.
Початок злегка здивував: зазвичай вогонь має гаснути наприкінці церемонії закриття. Великий вогонь. А тут його одразу перетворили на маленький вогник у руках Маршана. Воно, звичайно, і, маленький вогник може розпалити багаття, але ж якийсь відтінок розчарування проскочив. Тим часом, Леон підняв вище вогняну жарівку й поніс через сади Лувра.
Теплі обійми на прощання
І тоді трансляція перемістилася на Стад де Франс, де власне й почалася сам церемонія закриття Ігор. Акцент перевели на президент МОК Томаса Баха, який піднявся у своїй ложі поруч із президентом Франції Емманюелем Макроном і чомусь тепло з ним обійнявся. Виглядало так наче прощався зі своїм президенством. Вибачте уже мені мій сарказм, на який Бах заслужив.
Симфонічний оркестр заграв Марсельєзу: публіка вряди-годи гучно співала приспів. Як ви могли відчути з олімпійських репортажів, французи — доволі яскраві патріоти: вболівають потужно, деморалізуючи суперників. І гімн часто на трибунах виконували.
Прапороносці Парвіз та Люда
Людмила Лузан та Парвіз Насібов
А тоді почали виходити прапороносці на чолі з Грецією та Францією. Вони підіймалися на сцену у вигляді п’яти світових континентів із великою золотою олімпійською медаллю, розміщеною посередині — якраз десь там, де розташована Франція.
Український стяг винесли наші срібні медалісти Парвіз Насібов та Людмила Лузан. Люда звично приязно усміхалася й махала усім рукою, Парвіз наполегливо розмахував прапором — а як інакше, треба, аби синьо-жовтий майорів.
Після того, як вийшли прапороносці усіх країн, під потужну дискотечну музику пішли команди атлетів. Ця музика давала драйв. Дуже чекав виходу України, як і всі ми. Але якось наша делегація промайнула на загальному плані, без акценту. Від цього стало трохи сумно.
Франція через музику
Від суму відволікала музика. Поки атлети виходили, мелодії змінювалися, фрагмент за фрагментом відображаючи ту Францію, яку кожен із нас знає по-своєму. Різні покоління, у кожного свої мелодійні асоціації. Але от саме музика дає те відчуття, яке зачіпає якусь внутрішню струну, що витягує із вас спогади, які начебто заховалися у глибині свідомості. Та часом варто одного акорду, аби вони знову виринули на верхів’я вашого сприйняття. У цьому Франція, справді, особлива і цей момент запам’ятався із церемонії, мабуть найбільше.
Нагородження марафонок і персонажі з космосу
Далі за програмою було нагородження чемпіонки та призерок жіночого марафону, що відбувся сьогодні у Парижі. Було це ще вранці, але марафонок не нагороджують на вулиці, тож подіум для трійки найкращих було споруджено, а національний гімн на честь нідерландки Сіффан Хассан прозвучав на "Стад де Франс".
Після цього світло зникло, а тоді промені різко замигтіли, окреслюючи контури континентів у чаші. Раптово музика змінилася, викликавши асоціацію із "Зоряними війнами" або "Star track", і просто з даху "Стад де Франс" почала спускатися інопланетна фігура, вся у золоті. "Можливо, мангалор", подумалося (я більше дивився Star track у сучасній версії)
Вояджер шукає олімпійські символи
Що би він мав символізувати? Поглянувши на сценарій, який розмістили в інформаційній системі для акредитованих журналістів, зрозумів, що це — "вояджер", типу мандрівник, що перемістився в інший час та місце. Виявилося, що історичний підтекст автори сценарію таки знайшли у французькій історії, відштовхнувшись від "Духу Бастилії", хоча й не заперечують, що надихалися персонажами відеоігор.
Золота фігура роззиралася у тумані, який нагнали на сцену, начебто щось шукаючи. З’явилася інтрига — цим же це все закінчиться? Потім фігура вилізла на металеву конструкцію. І з’явилася уже знайома нам із церемонії відкриття вершниця, начебто із фільму "Дюна". Пам’ятаєте її? Вона тоді скакала верхи на срібному коні, а потім передала смолоскип Зідану. Цього разу вона несла у руках складений прапор: спочатку не було зрозуміло який.
Послання у космос
Золотий мангалор зацікавився. Тим часом, роблячи сальто, на сцені з’явився ще один наш знайомий з відкриття — у нього на обличчі була наче фехтувальна маска, а голову покривав капюшон. Персонаж цього разу був зі щоглою, на який повісили прапор Греції. Публіка відреагувала оплесками. Мангалор взяв прапор і пішов із ним, пригинаючись так, як ходять фантастичні істоти. У цей час на екрані з’явився напис "Олімпійські Ігри виникли 2800 років тому у Греції". Послання у космос було надіслане.
Розвиток фантастичної постановки
Знову гра світла і музики — весь стадіон замерехтів і з надр сцени з’явилася безголова антична статуя з крилами — ох вже ці французи зі своїми алегоріями! А тоді з неба спустилися дивні білі акробати, яких було дуже багато — неначе як нашестя інопланетян: фантастична тема продовжилася. Одним словом, усі ці персонажі танцювали, вилазили на конструкцію, начебто щось шукали. Спочатку це виглядало трохи незрозумілим і можна було знічвев’я навіть позіхнути.
Підвішений рояль та "Гімн Аполону"
Але от на сцену невидимим краном підняли рояль — боком, за бокову ніжку (ну може не лише за неї, бо відвалилася б). Дека світилася так, наче палала, привертаючи увагу. Але шокуючий момент відкрився пізніше: за палаючим роялем сидів, чи то пак висів, піаніст. Очевидно, він був якось прикріплений до конструкції, а його довжелезний чорний плащ звисав аж до землі. Піаніст не просто сидів, він грав. До акомпанементу потрібен виконавець — і він з’явився. Щоправда, він просто стояв на сцені: після усіх цих перформансів уже виглядало просто. Але співав потужно "Гімн Аполлону" — найдавнішу пісню Древньої Греції.
Розкриття задуму
Вистава з білими інопланетянами та їхнім золотим ватажком тривала — в основному навколо центральної колоподібної конструкції. Один за одним догори здіймалися кільця, які згодом й сформували звичні для нас п’ять олімпійських кілець, що символізують п’ять континентів — ось і задум відкрився. Золотого ватажка білі інопланетяни підняли на руках, і з даху посипалося золото. Сяйво олімпійського золота, до якого прагне кожен атлет. Усе стало на свої місця.
Атлети на екрані та на сцені
У цей час на екрані почали показувати емоції тріумфів та падінь Паризької Олімпіади. Драматичні моменти нагадували пережите на цих іграх: знову виринули ще незабуті спогади. Чекали українців, але лише наприкінці Ярослава Магучіх промайнула на дуже короткому плані. Все ж, ми тут були не в пріоритеті. Але вже як є.
Поки показували відео, у темряві атлети, котрі стояли обабіч сцени, підійшли до неї, а деякі навіть вийшли на сцену, причому таких було дуже багато, відтак організаторам довелося оголосити "Шановні атлети, будь ласка, залиште сцену", виникла пауза, світло знову приглушили.
Дискотека триває
А коли увімкнули — на сцені почав грати французький інді-бенд "Фенікс", в оточенні атлетів, які сцену так і не залишили. Спортсмени почали підтанцьовувати, а хто й підспівувати, решта (ті, що під сценою) теж "чілили".
Час на дискотеку! А що ж іще робити — Ігри закінчилися. Але церемонія поки ні. "Фенікс" разом з іншими виконавцями дали гарну дискотеку десь на півгодини: атлети жваво потанцювали.
Завершальні промови
А тоді на "Стад де Франс" заграла головна музична тема Олімпіади, під яку нагороджували атлетів, а на екрані з’явилися кадри естафети олімпійського вогню. Голова оргкомітету "Париж-2024" Тоні Естанго та президент МОК Томас Бах вийшли у супроводі шести медалістів, серед яких були кубинський борець Міхайн Лопес, котрий виграв у Парижі своє п’яте "золото" на п’ятій Олімпіаді поспіль і французький дзюдоїст Тедді Рінер, який у себе вдома також став п’ятиразовим олімпійським чемпіоном.
Промови були тривалими, говорили натхненно. Бах закінчив словами "Merci Paris!" та "Vive la France!", що було сприйнято на ура.
Місток у Лос-Анджелес: Том Круз на сцені
Прийшов час прокладати місток у наступні Ігри. Олімпійський прапор символічно передали меру Лос-Анджелеса Карен Басс. А тоді на арені зазвучав гімн Сполучених Штатів, чуттєво виконаний співачкою H.E.R., зовні схожою на Ріану. Але ця дівчина — з Каліфорнії.
І тут раптом на екрані з’явився Том Круз, якому зробили коридор американські атлети, а жіночка зі стафу олімпійської команди США навіть поцілувала зірку Голлівуду. Ото змогла! Вискочивши на сцену, Круз впевненою ходою наблизився до жінок на сцені, які передали йому олімпійський прапор. Том взяв стяг та розмахуючи ним, швидко зійшов зі сцени, біля якої вже чекав мотоцикл: у мить древко закріплене на байку, а Круз витискає газ!
І далі — все за сценарієм "Mission Impossible": мотобайк мчить повз Тріумфальна арку та Ейфелеву вежу, на швидкості залітає у фюзеляж вантажного літака, який вже взяв розгін на зліт. Далі стрибок з літака на парашуті і … одразу якась робота по столярці. Тоді Том віддає прапор велосипедистці Кейт Кортні — камера від’їжджає і ми бачимо, як Круз переробив знаменитий напис на Голівудських пагорбах "Hollywood", додавши до двох OO, ще три, аби було п’ять олімпійських кілець!
Концерт на пляжі
Далі прапор на маунтінбайку привозять на стадіон у Лос-Анджелесі, який приймав Ігри 1984 року. Кейт передає символ Олімпіади чотириразовому олімпському чемпіону Майклу Джонсону, якого я одразу й не впізнав — роки летять, сивина змінює імідж людей.
Ну, а далі Майкл очолює групу, яка біжить з прапором вулицями Лос-Анджелеса, де стяг перебирає скейтбордист Джаггер Ітон (срібний призер цієї Олімпіади), і от він уже привозить прапор на пляж Лос-Анджелеса, де на сцені починають співати свій хіт "Can`t Stop" легендарні "Red Hot Chilly Peppers", чия композиція супроводжувала усі попередні епізоди переміщення прапора. Усе логічно.
Це уже американська історія. Якщо вас цікавило чи це був лайв з Лос-Анджелеса? Підтверджую, співали наживо — журналістам у Парижі повідомили. Після "Red Hot" було ще кілька виконавців на пляжі, а тоді ми знову повернулися до Парижа.
Вогник загасили, феєрверк запалили
І от тут з’явився Леон Маршан з вогником, чию появу публіка зустріла гучним скандуванням "Леон-Леон"! Тоді Маршан став у коло із шістьма олімпійськими медалістами, які вже раніше підіймалися на сцену, й усі разом вони загасили вогонь! Після цього французька співачка Ізольт заспівала Сінатровий My Way, на завершення якого над "Стад де Франсом" прогримів феєрверк. Недовгий, але яскравий.
Все. Олімпіада у Парижі — уже історія. Це було захопливо! Тепер чекаємо на Лос-Анджелес! Але раніше, за два роки будуть Зимові Ігри — у Мілані-Кортіні. Тож, чекати недовго!
Олександр Гливинський з Парижа
Відповідальний редактор — Денис Шаховець