Тропічний бар, канадський лось, електрокари та байки. Як проводять дозвілля атлети в олімпійському селищі
Олімпійське селище розташоване неподалік знаменитої арени «Стад де Франс» у Сен-Дені. Наближаючись до місця, де на 54 гектарах у 82 будиночках розташувалися атлети усіх країн-учасниць, йду порожніми вулицями паризького передмістя.
Поодинокі автомобілі, що якимось чином потрапили у цей закритий периметр, зупиняються біля поліційних кордонів й розвертаються назад, оскільки охоронці правопорядку пропускають лише акредитований олімпійський транспорт з відповідною перепусткою.
Зустрічає Італія
Про те, що я вже перед селищем розумію, коли бачу на десятиповерхових будівлях, обгороджених парканами з олімпійською символікою, довжелезні прапори згори донизу із написами команд-учасниць.
Першою моєму окові відкривається італійська оселя, рясно обвішана банерами із зазначенням господарів помешкання – «Italian team». Сусідами італійців у селищі є іспанці, далі угорські та японські «гуртожитки», а потім уже й менші команди, які ділять будівлю, скажімо Уругвай та В’єтнам.
І вже за рогом – вхід до олімпійського селища для медіа. Після перевірки, як в аеропорту (з витягуванням лептопа із наплічника), потрапляємо до крихітного медіацентру, де журналісти обмінюють свої акредитації на жовті нарукавники – саме вони надають тимчасовий доступ до місця проживання олімпійців.
Наручну пов’язку слід повернути до вказаної години, після чого вам повернуть вашу акредитацію назад, і тоді вже знову можна відвідувати усі олімпійські об’єкти для того, аби висвітлювати Ігри.
Доротея Вірер – колега по цеху
Отримуючи свою пропускну пов’язку, зауважую знайоме обличчя: багаторазова чемпіонка світу та олімпійська призерка, біатлоністка Доротея Вірер якраз повертає свій пас візитера олімпійського селища. Як і казала Доро під час останнього чемпіонату світу, на літніх Іграх вона працюватиме репортеркою на каналі «Євроспорт-Італія».
Побачивши мене, італійка широко усміхається й каже, що їй подобається робота журналіста: «І ще селище доволі симпатичне, там класно, – ділиться Вірер. До слова, Доро дуже активно робить репортажі з Ігор: щодня бачу у соцмережах нарізки її відеосюжетів – то підтримує італійських велосипедистів, то бере інтерв’ю в колежанки із зимового спорту Ліндсі Вон, то сама випробовує на собі літні дисципліни.
Міжнародна зона
Перший периметр, в який потрапляє гість Олімпійського селища має назву міжнародна зона: аби потрапити сюди не потрібно спеціального запрошення від НОКу. Якщо у вас є акредитація Олімпіади, її можна просто обміняти на гостьову перепустку.
Тут можна зустрітися з атлетами, якщо у вас є серед них знайомі, зайти у великий магазин олімпійський сувенірів, де вибір доволі багатий. Найбільше різноманіття – футболки, середня вартість яких – 30 євро. Така ж ціна й за бейсболку. Кухлик коштує 15 євро, значок – 10.
Також у міжнародній зоні – офіційні бутики олімпійських спонсорів, які приготували для атлетів спеціальні подарунки. Цікаво, що у паризькому селищі є невеликий супермаркет – не пригадую, щоби продуктові магазини були у зоні мешкання атлетів на попередніх Іграх, а це доволі доречно. Бо рано чи пізно меню безкоштовного ресторану набридає, а у шопі завжди можна купити те, що хочеться.
Екран, ротонда та поліція
Тут же у міжнародній зоні встановлено доволі великий екран, на якому почергово транслюються змагання Олімпіади: перед екраном – зручні шезлонги, можна довго релаксувати, якщо у графіку змагань та тренувань пауза.
Навпроти ротонда з колон, зроблених із пап’є-маше, на яких уже залишили свої автографи із побажаннями та олімпійськими гаслами пожильці селища. За аналогією з Парижем, селище розташоване на берегах Сени, у фарватері якої постійно курсує човен з поліціантами: безпека понад усе.
На цьому межі міжнародної зони закінчуються і от уже далі без візитерського нарукавника вас не пустять, а щоб отримати його уже потрібне запрошення від відповідного національного комітету.
Тропічний бар для олімпійців
Майже одразу за кордоном основної зони селища впадає в око місце відпочинку атлетів під назвою Village club. Увагу привертає бар у тропічному стилі із солом’яним дахом, навколо – шезлонги та ложе з великими подушками, хтось із атлетів потягує напій, схожий на «Корону».
Уточнюю – пиво на території лише безалкогольне, ніякого «алко» тут немає, що, зрештою, не дивно – селище ж олімпійське. Зате полежати, відпочити, помріяти можна. А поруч – у холі під кондиціонерами, різноманітні ігри – аерохокей, мінібаскетбол, настільний футбол. Тож занудьгувати важко.
Олімпійські кільця – на згадку
Традиційна локація для фотографування у селищі – великі олімпійські кільця на тлі гарного краєвиду. Це місце традиційно дає можливість атлетам задокументувати на добру згадку свою участь у головному старті чотириріччя. Але, щоби сісти на одне з кілець і сфотографуватися, мешканцям селища обов’язково доведеться зачекати – тут завжди є люди.
Ну, можливо, вдосвіта їх немає, але журналісту, аби перевірити це, у такий час на територію не потрапити. Тому простіше упіймати момент, коли охочі зробити знімки змінюються: є мить, аби упіймати «чисті» кільця на своєму тлі.
Ресторан на 60 тисяч обідів
Ще одне вигідне місце для світлин – алея, що веде до олімпійської їдальні: вона довга й обрамлена прапорами країн-учаниць, позаду напис Paris 2024, тож фоточки вийдуть пам’ятні, якщо упіймати момент, коли «трафік» на прийом харчування невеликий.
Але, як кажуть самі атлети – їсти вони хочуть постійно, тож сюди, певне, теж варто приходити з першими промінцями сонця. Організатори декларували, що 60 тисяч обідів будуть надаватися в олімпійському ресторані-їдальні щодня.
Розмовляю з нашими атлетами, кажуть, зазвичай, чекати у черзі до лінії видачі, недовго, хвилин 5-10, але зовсім без черги фактично не буває: все ж таки тут мешкають до 14 500 атлетів.
Канадський лось та бразильські заклики
Презентація своєї нації в олімпійському селищі – справа важлива й поширена. Фасад Канадського дому важко не зауважити, оскільки він доволі масивний й пофарбований у кольори канадського прапора.
А якщо ви таки зловили ґаву, розглядаючи атлетів, які проходять то праворуч, то ліворуч від вас, можете запросто налетіти на дерев’яного лося у кольорах червоно-білого прапора з кленовим листком. Не знаєте чому саме лось – та це ж живий символ Канади!
Яскравими й теплими кольорами привертає увагу жовто-зелений фасад Бразилії, і напис такий, що одразу й не здогадаєшся про що він: «Manda Brasa!» Означає це заклик до дії, типу «Зроби це!», «Вперед!», «Давай!»
На перехресті за бразильською домівкою повертаємо ліворуч й вже видно рідні серцю кольори. Алея з синьо-жовтих прапорів робить підхід до будинку українських олімпійців особливо натхненним.
Синьо-жовта домівка з дитячими малюнками
Уся десятирівнева споруда віддана нашій олімпійській команді. Чотири прапори з фасаду на кожному з десяти поверхів обрамлюють два великих довгих банери синьо-жовтого кольору з написом «We stand for Ukraine». У самому центрі фронтального боку – прапор НОК України.
Вітрина вхідного поверху прикрашена дитячими малюнками, які на конкурс українського олімпійського комітету надіслали діти з усієї країни. У дитячій безпосередності та творчості сильно відчувається любов й пристрасть.
«Незламні не здаються – до перемоги рвуться», «Підтримаємо наших», «Україна – переможець», «Я вірю у вас», «Слава ЗСУ!» – написи на малюнках, на яких юні вболівальники зобразили сюжети, які підказало їм серце: українських атлетів, талісмани ігор, олімпійські кільця, види спорту.
Доволі символічно виглядає смолоскип в оточенні українських та французьких сердець. Біля цих малюнків постійно зупиняються не лише українські олімпійці, а атлети та тренери з інших країн.
Українських дух – всюди
У вхідному холі українського під’їзду розміщено журнальний столик та крісла-мішки, які одразу ж займають колеги-журналісти, запрошуючи під час своїх візитів наших атлетів на інтерв’ю.
Український дух відчувається майже на кожному сантиметрі: над кнопкою ліфта наліпка «Ukraine», під нею інша - у формі України. Щойно відкриваються автоматичні двері і ви бачите прапори України та НОКу усередині ліфта, а на кожному поверсі – банери із написом Team of Ukraine та графічне зображення нашої уніформи.
Мінімалізм для зручності у кімнатах атлетів
Прес-аташе національного олімпійського комітету Максим Чеберяка показує нам стандартні покої, в яких мешкають українські атлети. Блок може бути на двох або чотирьох мешканців.
У кімнату, в яку заходимо, праворуч від входу – спальня, де вирізняються кольорами покривала із написом Paris 2024. До слова, покривала атлети можуть забрати з собою як сувеніри – пропозиція організаторів. Але лише покривала – подушки ні. На кожному з двох ліжок, зібраних з картону, зручні матраци. У кутку – мінімалістичні відкриті полички.
Зі спальні можна вийти на довгий балкон з якого знову увійти в інший покій – кімнату відпочинку: тут три м’яких крісла, столик, дві картонні табуретки, роутер на картонній тумбочці. За рогом – туалет з ванною в одній кімнаті сяють білизною. Поруч – смітники для роздільного сміття: залишкові відходи та перероблена упаковка.
Без кондиціонерів
І ще характерна особливість усіх будинків в олімпійському селищі – тут немає кондиціонерів. Зовсім. Упродовж дня організатори радять атлетам закривати жалюзі й використовувати вентилятор, мовляв стіни будівлі зберігають комфортну температуру, а увечері та вночі – провітрювати кімнати. Зрештою, погода цими днями різко змінюється у Парижі: сьогодні рано вранці знову була сильна злива, грім та блискавка.
Виходячи з українському дому, бачу, який великий рух на вулицях олімпійського селища. Багато атлетів їздять територією на велосипедах, які для пожильців надають на час перебування безкоштовно. Якщо не хочеться ходити пішки чи їздити на байку – є електротранспорт, якого також доволі багато.
Дух спорту відчувається у селищі незримо: зустріти тут легендарного атлета можна навіть його не шукаючи. Спортовці у формах своїх країн активно переміщуються вулицями і ти усвідомлюєш, що, певне, саме олімпійське селище є найбільш характерною ознакою специфіки Олімпійських ігор, адже лише на Олімпіаді можна побачити таку концентрацію представників різних видів спорту в одному місці. Далі – рухаємося по аренах, аби зустрічати їх уже у своєму звичному середовищі.
Олександр Гливинський, для Чемпіона