Хижняк: Із досвідом, отриманим у Токіо, мені було легше боксувати в Парижі
Новоспечений олімпійський чемпіон Парижа-2024 Олександр Хижняк після свого тріумфу в боксерському турнірі поспілкувався із журналістами в мікст-зоні. Слова 29-річного українця передає кореспондент Чемпіона Максим Розенко.
— Вітаємо з перемогою! Золота медаль, особлива для вас перемога, що відчуваєте зараз?
— Вітаю всю Україну, всіх українців, які підтримували мене, вболівали за мене. Я дуже щасливий, дякую Господу Богу за цю перемогу. Звичайно, передусім хотілося б подякувати нашим військовим, які захищають мир та спокій на нашій рідній землі. Дякую їм велике за те що я тут, слава Богу, що нам вдалося здобути цю нагороду. Пишаюся тим, що мав можливість представити свою країну. Слава Богу, що найвищу нагороду нам вдалося тут здобути. Від срібла Олімпіади в Токіо до золота в Парижі ніби не так багато часу пройшло, але памʼятаю кожен день у своєму житті протягом цього часу. Дякую за всі випробування, роботу, яку вдалося виконати. Дуже радий, слава Богу, що так вдалося нам.
— Олександре, щодо бою, тактика була традиційна, одразу атакувати суперника?
— Ми багато працюємо з моїм батьком, живемо разом весь цей час, коли на змаганнях, навчально-тренувальних зборах, багато обговорюємо, дивимося поєдинки, аналізуємо, як би краще їх проводити. Звичайно, збоку, коли дивишся, все здається однаково, але, я колись відповів, що для мене кожен поєдинок — це особлива історія в моєму житті й вони зовсім не схожі для мене один на одного. Здається, виходжу й однієї тактики дотримуюся, але все зовсім по-різному для мене, від першого поєдинку, коли я дивлюся, до останнього. Наче одне й те саме, але в ринзі відчувається все по-іншому, по-новому.
— Головний тренер після вашого бою говорив, що у вас була травма, ви пропустили її та ще набираєте форму протягом Олімпіади. Наскільки це відповідало дійсності, відчували, що ви від бою до бою розганяєтеся?
— Звісно, я відчував, що від бою до бою почувався краще. Травма була дуже серйозна, лікарі навіть говорили, що шанси такі, що не встигну відновитися до Олімпійських ігор. Було дуже мало часу на відновлення, реабілітацію, але, бачите, який Боженька милосердний, все відбувається не просто так. Значить так мало бути, травма така серйозна, всі ці ситуації, які траплялися: робота, випробування. Хотів би подякувати Господу Богу, дружині, за те, що у мене зʼявився синок і якось цей період протягом підготовки до ОІ все це відбувалося у моєму житті — і я це відчував.
Звичайно, прокидаючись чи засинаючи зі своєю дружиною або коли я на зборах, то ця думка, про те, що це Олімпійські ігри, мрія про те, що, коли заходиш додому, є місце, де медалі стоять, кубки, срібло Олімпійських ігор, поруч висітиме медаль з Парижу і вона буде трішки прикривати срібло з Токіо. Бо трохи залишився осад після тієї Олімпіади. Але тоді для мене був дуже важливий етап, цінний досвід, бо навіть на цих змаганнях я відчував, що з тими знаннями, досвідом, який я отримав на Олімпіаді в Токіо, мені було легше боксувати в Парижі.
— Під час виконання гімну ви дуже емоційно переживали, згадували той шлях, який ви пройшли?
— Я взагалі така людина, яка сприймає все близько душею. Я стараюся якось так жити, до людей стараюся так ставитися, щоб нікого не ображати, щоб було по-людськи. Навіть в той момент, коли грав гімн, мене пробирало через кожну клітинку мого організму, бо, згадуючи весь той шлях, всі ці моменти, все своє життя, всю ситуацію в нашій країні, підготовку, яка була до цих змагань, то важко було стримувати сльози. Дякую Богу за все, бо важко було. Збоку здається, що там, Олімпійські ігри — пройшов, витримав, але насправді, це милість Божа. Дякую Богу, що нам вдалося це пройти й здобути золоту медаль.
— Збоку здалося, що ви пройшли весь бій впевнено, але у першому раунді судді віддали перевагу казаху. Чи бачили це, як відреагували?
— Я сідав у кут, чув, що говорив головний тренер, батько запитував, який рахунок, він сказав, що 3:2 на користь казаха у першому раунді, у другому 3:2 на мою користь. Звичайно, я відчував, що поєдинок був рівним.
Багато експертів казали в Токіо, що він міг там погуляти, походити, в останньому раунді — перемога в нього вже була. А тут взагалі по-іншому склалося. Працюючи, ми постійно це розглядаємо, відпрацьовуємо різні сценарії поєдинку. І навіть тут я відчував, що бій був рівний, лише після останнього раунду я відчував, що в останньому раунді переміг. Я відчував, що мають мені перемогу віддати.
— Рівний був і півфінальний ваш бій, які висновки зробили, переходячи до фінального поєдинку?
— Знову ж таки скажу, що кожен опонент на Олімпіаді не дуже складний, сильний. Півфінальний суперник був дуже титулований, дворазовий олімпійський чемпіон, дуже розумний, чутливий боксер, я відчував, коли боксував з ним, що це дуже класний боксер. Той поєдинок був для мене дуже цінний. Не можу сказати, що він був рівний, бо я там відчував, що виграю бій. Хоча перші два раунди були відносно рівними, але я відчував, що все-таки виграю. А щодо рахунку, бачите, говорили, що бій був рівний. Але, слава Богу, нам вдалося там виграти. Фінальний поєдинок був для мене дійсно рівний, я дуже хотів виграти й намагався взагалі не зупинятися, а працювати до останньої секунди.
— Олександр Усик вже встиг привітати?
— Так, Олександр Усик для мене людина з великої літери. Я його дуже поважаю, ціную, як спортсмена, як сімʼянина. Я дуже дякую йому за підтримку, він один із перших, хто підтримав мене після Олімпіади в Токіо, зателефонував мені й сказав, що я молодець, що це дуже важлива медаль для нашої країни. Дружина писала мені, що він також вітав мене у соціальних мережах.
Я його дуже поважаю, вдячний йому, беру його собі за приклад, як він себе поводить, яка його позиція, як спортсмена, сімʼянина, людини. Дуже цінно було, коли він перед Олімпійськими іграми приїхав у наш зал, підтримав нас, навіть фінансово, пообіцяв нам винагороди. Ну і взагалі він такий дуже людяний, я це дуже ціню, я хотів би передати йому вітання та подякувати, що у нього є така позиція і він людяний. Я ним дуже пишаюся, вся Україна за нього вболівала, коли він боксував з Фʼюрі, та й зараз вболіває. Для мене дуже приємно, я йому дуже дякую.
— Ви памʼятаєте Олімпіаду в Лондоні, тоді дуже гарно виступили наші хлопці?
— Звичайно, я ще до того, як перейшов у дорослий бокс, знав, чув про цих людей, які стали зірками олімпійського боксу. Після Лондона вони ще приїжджали до нас у зал, я тоді ще зовсім малий був, я на них дуже рівнявся. Коли я вже почав боксувати на дорослому рівні, то зрозумів, який це важкий шлях, яка це нелегка праця, який великий обсяг роботи виконують люди, які здобувають медалі на Олімпійських іграх. Тому, я дуже поважаю наших боксерів, яким вдалося здобути медалі на Олімпійських іграх. Всі боксери, які здобули нагороди для нашої країни — я дуже ними пишаюся, вони є для мене прикладом.
— Ви сказали, що ваша мрія збулася, коли ви виграли золоту медаль. Яка наступна мрія — Лос-Анджелес, профі?
— Звичайно, я дійсно жив лише цією медаллю, це була моя ціл. Мабуть, ще від народження, коли я почав займатися боксом, ми з батьком мріяли про те, що нам вдасться здобути нагороду з чемпіонату України серед дорослих, потім вже про медалі Олімпіади. Коли мене запитували до Олімпіади в Парижі, якою буде далі ціль, мета, чи це професіонали, чи любителі, я тоді відповідав і зараз скажу, що я жив лише Олімпіадою в Парижі, взагалі не розглядав для себе ні професіоналів, ні любителів. Навіть зараз, я приїду додому, побуду зі своєю родиною, а вже потім подумаю, як далі планувати життя. Відповім чесно, я не розглядав ще, яким далі буде мій шлях.
Максим Розенко з Парижа
Денис Шаховець, Соломія Романчук, Чемпіон